Назад
📰 Продовження статті the Economist про саботаж реформ в Україні.
Частина друга:
Представники урядового табору, зацікавленого у збереженні звичного стану речей, майстерно використовують аргументи на користь поблажливого ставлення до України: реформи нібито є неконституційними, порушують суверенітет, неможливі під час війни, коштують занадто дорого або не мають шансів пройти через парламент.
«Ми називаємо це антиреформаторським бінго з маячні».
Пан Зеленський утратив більшість у парламенті й тепер змушений домовлятися з консерваторами (ЩО??!!! 🤯) щодо кожного законопроєкту окремо. Але коли він справді хоче, то здатен зібрати більшість — як це сталося під час урядових перестановок минулого місяця.
Значна частина спротиву прискоренню реформ походить із самого ОП. Сподіваючись присоромити уряд і змусити його діяти, група реформаторськи налаштованих депутатів подала чотири власні законопроєкти.
Однак Тарас Качка, який залишає посаду міністра з питань європейської інтеграції, насміхається з таких очікувань і говорить, що підготувати новий кодекс законів — це не те саме, що зробити замовлення у McDonald’s. Пана Жернакова він називає «Дон Кіхотом».
Для ЄС відкрито критикувати Україну непросто. За словами речниці Єврокомісії, тиск здійснюється за зачиненими дверима. Проте така дипломатична стриманість може призвести до того, що справжнього прогресу так і не буде.
Як говорить один український депутат, в уряді існує уявлення, що встановлені критерії «можна буде переглянути або взагалі зняти з порядку денного».
Погодившись на недосконалий закон про декларування активів суддів, ЄС «відкрив скриньку Пандори. Тепер так відбуватиметься з кожним чутливим законопроєктом». Парламент може вирішити, що йому так само зійде з рук ухвалення вихолощеного закону про реформування сумнозвісного через свою політизованість ДБР.
Опитування й далі показують, що переважна більшість українців хоче вступу до ЄС і прагне, щоб іноземні союзники продовжували тиснути на владу, вимагаючи змін. Але поки триває війна, перспективи проведення виборів немає, тому звичайні громадяни мають небагато можливостей впливати на уряд.
Щоправда, звільнення паном Зеленським популярного реформатора Михайла Федорова з посади міністра оборони в середині липня спричинило масштабні протести, зокрема багатотисячну ходу центром Києва 31 липня. Суспільне обурення переконало Президента замінити головного суперника пана Федорова — Олександра Сирського — на посаді головнокомандувача.
Однак процедурні тонкощі призначення суддів навряд чи зможуть так само вивести людей на вулиці.
Звичайних українців більше непокоїть наступний російський ракетний удар, говорить 27-річний політичний оглядач Ігор Лаченков, чий Telegram-канал має понад 1,5 млн підписників.
«Люди втомилися, вони витрачають 80% своїх доходів на їжу. Їх не дуже цікавить, як просуваються реформи».
Саме тому, вважає пан Жернаков, Європа повинна використати весь свій вплив:
«Єдиний спосіб змусити процес рухатися вперед — сказати: “Ось що необхідно зробити”, — а потім твердо дотримуватися цієї позиції».
