Чому Успенський собор Лаври вкотре став мішенню для імперського варварства Кремля

Гундяєвська «священна війна» імені Путіна вийшла на новий рівень, тепер рашисти обстрілюють мощі Іллі Муромця в Лаврі, бо святиня в РФ лише одна — безмежна влада божевільного царя в бункері, а решта — розхідний матеріал

Приліт по території Києво-Печерської лаври та пошкодження Успенського собору, який більшовики вже підривали у 1941-му, наочно продемонстрував справжню ціну кремлівських ідеологем. Публікація видання ZAXID.net доводить, що для путінської імперії ані релігійні святині, ані мощі оспіваного пропагандою Іллі Муромця не мають жодного значення, адже РПЦ ще з 1721 року функціонує як звичайне державне міністерство. Поки російські ракети б’ють по спорудах, які Москва лицемірно називає своїми, українцям варто винести головний урок з цієї трагедії — за будь-яку ціну зберегти незалежність власної Церкви і не дозволити перетворити її на чергову лояльну до Банкової «Церков-колегію».

У ніч на 15 червня столиця України пережила чергову російську повітряну атаку. Якщо абстрагуватися від гуманітарних деталей цієї події, тобто загиблих і поранених (це кожного разу, без жодних винятків, викликає, не може не викликати відповідну емоційну реакцію) – то цілком можливо холоднокровно і відсторонено констатувати звичайність обстрілу.

Нічого дивного, нового, як з технічного, так і з військового погляду агресор не продемонстрував. Але є в нинішній атаці один дуже важливий, навіть символічний (в одному, значущому, але зовсім не в іншому, формальному, смислі) момент. Цей момент – удар по Києво-Печерській лаврі.

Ні для кого не секрет, що сучасна Росія тримається головно на двох так званих «скрєпах». Однією з яких є «День Перемоги», точніше, створений радянською і посилений російською владою міф про «День Перемоги», тобто про участь СРСР у Другій світовій війні, замасковану під «Велику Вітчизняну війну». У часи Владіміра Путіна, коли мілітаризм і агресія, втілені в образі нібито кумедного й безневинного кіногероя Даніли Багрова, почали набувати відверто потворних і страшних форм, особливої цінності набула саме войовнича складова цього міфу. Одним із гасел якого цілком логічно стала максима «Можемо повторити».

Щоправда, коли дійшло до справи – тобто до справжньої, а не вигаданої різними симоньянами війни – виявилося, що повторити росіяни можуть на словах, а дійти і взяти столицю ворожої країни їм чомусь заважає головна фортеця сучасного світу, легендарна Мала Токмачка. Тож повторювати про «повторення» якось уже й не випадає. Втім, дещо вони все-таки повторити можуть.