Зі старшою радницею з питань виконання покарань та пробації Консультативної місії Євросоюзу з реформування сектору цивільної безпеки в Україні Євою-Леною Ялмарссон (Eva-Lena Hjalmarsson) журналісти агентства Укрінформ спілкувалися у день, коли завершувалася її річна каденція в Україні. У себе вдома, в Швеції, вона досі працює у кримінально-виконавчій службі (Kriminalvarden).
У пані Ялмарссон – понад 20-річний професійний шлях: вона обіймала посади від офіцера тюремної установи до очільниці двох в’язниць. Також брала участь у експертних місіях в Африці під егідою ООН.
Майже увесь цей рік Єва-Лена перебувала в Україні. Їй вдалося відвідати чимало закладів ДКВС, організувати низку круглих столів та навчальних поїздок, глибоко дослідити нашу пенітенціарну систему. Вона, зокрема, бачила, як працювала одна з установ після прильоту поруч російської ракети.
У ШВЕЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ЗАЗВИЧАЙ ЗВІЛЬНЯЮТЬ ПІСЛЯ ВІДБУВАННЯ ДВОХ ТРЕТИН ПОКАРАННЯ
– Пані Єв-Лено , розкажіть про досвід служби у шведській пенітенціарній системі. Що спонукало спробувати себе в цій сфері?
– Це точно не те місце, де мріють працювати з дитинства. Зі мною сталася типова для багатьох пенітенціаріїв Швеції історія. Навчаючись в університеті, я шукала додаткову роботу. А у нашій службі тюрм та пробації (SPPS) є правило відкривати влітку тимчасові вакансії, адже багато персоналу йде у відпустку. Такий підробіток я знайшла в установі поруч із домом. Це Кумлська в’язниця – одна з найбільших у країні, відоміша як “бункер Кумла”. Аби влаштуватися, достатньо було мати загальну середню освіту й відповідати базовим вимогам. На роботу завжди виходила в парі з наставником.
Батьки були задоволені, що я незалежна і маю дохід. Першим завданням стала робота безпосередньо з клієнтами (так у Швеції називають засуджених/ув’язнених, – авт. ). Коли восени повернулася до навчання, зрозуміла, що сумую за цією діяльністю й колегами.
Кар’єру починала як звичайний офіцер тюремної установи, де лишилася, закінчивши університет. Для мене важливо працювати з тим, що приносить користь суспільству. А робота у в’язниці та в службі пробації добре відповідає цим критеріям.
– Як ця діяльність вас змінила? Можливо, ви реалізувалися у проєктах, інноваціях, тренінгах чи розвінчали щодо таких структур певні міфи, що існують у будь-якій країні?
– Гадаю, що багато людей упереджені щодо в’язниць, але мало хто глибоко розуміє, як це працює насправді. Слід усвідомлювати: кожен може опинитися у тюрмі через життєві обставини. Утім, не такий і великий відсоток населення бував у цих установах, аби достеменно уявляти справжню картину. Тому і в Швеції у пересічних громадян доволі віддалене розуміння, що насправді відбувається в цій сфері. Відтак, маємо постійно працювати в контексті комунікації та іміджу нашої системи, аби формувати правильне уявлення – публічну видимість, уникаючи хоча б фактологічних міфів як у суспільстві, так і на рівні політик.
Зрозуміло, що особи, які відбувають термін, можуть бути небезпечними. Але і в них, як людей, є потреби, й ми повинні їх забезпечувати. Людина, яка навіть дуже довго перебуває в ув’язненні, вийде на волю і може стати вашим сусідом. І дуже важливо, якою вона буде ментально, як поводитиметься. Наші підходи змінюються. Численні дослідження свідчать: реабілітація працює краще, аніж довготривала неволя. Остання часто не виправляє порушника й нічому його не вчить. Тривале перебування за ґратами підвищує ризик, що людина назавжди лишиться в маргінальній групі. Звісно, не можна зовсім уникнути ізоляції найнебезпечніших злочинців, проте і їх маємо готувати до життя у громаді.
Кожен наш клієнт має план відбування покарання з оцінками ризиків. Це постійне спостереження, документування результатів різних заходів, зокрема ресоціалізаційних. У Швеції засуджених зазвичай звільняють після відбування двох третин терміну покарання, ніхто не відсиджує «до дзвінка». Але решту призначеного судом часу спокути особа взаємодіє з пенітенціарною службою.
Роки ж роботи офіцером-реабілітологом, навчання методам і програмам реабілітації, їхня реалізація дали мені низку навичок та інструментів, корисних як у професійному, так і в особистому планах.
HR-КРЕАТИВ ТА АГІТАЦІЙНИЙ ФУРГОН ПЕНІТЕНЦІАРНОГО РЕКРУТИНГУ
– Наскільки престижна і шанована у шведському суспільстві робота в пенітенціарній службі? Як відбирають персонал?
– SPPS усе більше працює над публічним рекрутингом. Залучаємо зовнішню рекламу, зокрема на транспорті, впроваджуємо інформаційні кампанії в медіа, на муніципальному рівні. Кадровики дедалі більше займаються таргетуванням, аби краще впливати на цільову авдиторію під різні потреби: шукаємо людей як із медичною освітою, так і з інженерними знаннями. Відділ комунікацій використовує активний маркетинг, агітаційні ініціативи.
Один із креативних і успішних інструментів – спецтрейлер із символікою Kriminalvarden, що постійно рухається країною. Всередині обладнано тюремну камеру, де є VR-окуляри, що дозволяють відвідувачам «відчути в’язницю». Тут багато інформаційних матеріалів, і HR реєструють контакти тих, хто виявив інтерес до роботи в SPPS. Цей фургон – частий “гість” масових заходів й інколи по кілька діб стоїть біля студентських містечок і стадіонів. Ми зацікавлені, аби до нього підходили люди та спілкувалися на теми працевлаштування.
Окрім того, пресслужба записує і тиражує подкасти, де пенітенціарії оповідають історії успіху щодо клієнтів, установ, привертаючи увагу медіа й громадськості до SPPS. Як реабілітаційний офіцер теж маю такі історії. Чудово, коли людина звільняється і не повертається. Але буває по-іншому, і напряму це не означає невдачу.
Загалом слід оцінювати прогрес особи як рух до змін. Може, наприклад, той злодій уже був на волі значно довше, аніж попереднього разу, і міг певний час уникати криміналу. Приємно, коли телефонують, пишуть слова подяки, що ми допомогли змінитися, стати кращим. Звісно, завжди актуальне питання будівництва команди й корпоративної культури, традицій.
Колись ми мали схожі проблеми з українськими колегами. Приміром, зарплатня у цій сфері була суттєво нижчою, аніж у поліції. Але завдяки суспільному резонансу і запиту таки ухвалили належні рішення в галузі протидії злочинності з фокусом на пенітенціарній системі, що поступово вирівняло цей дисбаланс. І дозволило не тільки ангажувати людей на службу, а й утримувати у професії, щоб вони не тікали дочасно зі здобутим досвідом.
Наша служба розвивається, розростається. Йдеться про збільшення й кількості персоналу, і відомчого бюджету. Проте нині весь фокус «розширення» – на реабілітаційній складовій, а не на ув’язненні. Водночас постала задача знизити собівартість дня утримання клієнта. Це трансформація філософії поняття «покарання». Контролювати переміщення людини тепер можна і за допомогою гаджетів, їй не обов’язково перебувати у тюрмі, а державі – витрачатися на утримання. Віднедавна національне законодавство змінило норму, дозволивши відбувати покарання вдома з електронним браслетом і на довші терміни несвободи – до року.
Контроль дотримання умов – теж наша парафія: ми перевіряємо, чи є в особи сім’я, робота, належне житло. І тоді формуємо висновок про доцільність такого формату виконання покарання.
У ТЮРЕМНІЙ СИСТЕМІ ШВЕЦІЇ – ХОРОШИЙ ГЕНДЕРНИЙ БАЛАНС НА УПРАВЛІНСЬКОМУ РІВНІ
– Якщо говорити про аспект гендерної рівності серед пенітенціарного персоналу в Швеції: які ключові досягнення, і чи зафіксовано очікуваний паритет? Що в цьому напрямку порекомендуєте українським колегам?
– Історично у шведській тюремній системі переважали чоловіки, а у пробації – жінки. Однак за більш ніж 25 років служби SPPS усе значно змінилося, й тепер досягнуто рівності за чисельністю в більшості підрозділів. Представники обох статей працюють тюремними офіцерами, безпосередньо з ув’язненими, як у чоловічих, так і в жіночих установах. На управлінському рівні теж є хороший гендерний баланс.
Однак у шведській службі пробації, як і в багатьох країнах, досі переважають жінки, й тут потрібно залучати більше чоловіків. А наш транспортний підрозділ активно працює над збільшенням числа працівниць як на посадах транспортників, так і в ролі керівників. Гендерна рівність – це набагато більше, аніж цифри. Вона полягає в активній роботі, щоб кинути виклик і змінити норми та стереотипи, прагнути трудового середовища, привітного до людини, незалежно від її статі. Якщо ми й далі цінуватимемо «силу й жорсткість» як спосіб витримати складне середовище, воно навряд чи стане менш напруженим. Нам потрібні співробітники з різним досвідом та навичками, щоб створити хороші та стійкі команди, а стать тут – на останньому місці.
Українським колегам варто подумати, як залучити більше жінок, відкрити для них додаткові ролі. Так, це вимагає створення інклюзивнішого робочого середовища, щоб чоловіки й жінки почувалися тут бажаними і могли ефективно виконувати свої ролі, що важливо в утриманні персоналу.
– У яких країнах ви були з дорадчими місіями? Розкажіть про цей досвід.
– Як експерт із пенітенціарної системи я працювала в двох різних місіях ООН: у Ліберії та Сомалі. В першій – була наставником керівництва в’язниці високої безпеки у віддаленому регіоні. А місія в Сомалі мала політичний мандат, стратегічно зміцнюючи потенціал державних інституцій. Це пілотний проєкт щодо розробки програми реабілітації ув’язнених, пов’язаних із насильницьким екстремізмом. Водночас я була радником Мін’юсту в одній із федеральних держав-членів. Ситуація з безпекою в Сомалі – набагато складніша. Не було мирної угоди, тривала війна. От я й розробляла програму реабілітації для радикалів із Аль-Шабааб, які утримували частину країни.
ПЕНІТЕНЦІАРНА СИСТЕМА УКРАЇНИ, ПОПРИ ОБМЕЖЕНІ РЕСУРСИ, ЛИШИЛАСЯ СТІЙКОЮ
– Як вирішили стати радником Консультативної місії Європейського Союзу з питань пенітенціарної реформи в Україні? Які ваші спостереження, як ця система намагається бути ефективною у час війни? Чи корисний наш досвід Швеції?
– Мою кандидатуру висунув SPPS на основі резюме і попереднього п’ятирічного досвіду роботи в департаменті міжнародних відносин шведської пенітенціарної системи. Окрім того, у 2008 році я працювала в Києві виконавчим директором ГО «Конвіктус Україна». На додаток до бекграунду від SPPS і ООН, це дало розуміння, як жити й працювати тут, враховуючи специфіку.
Пенітенціарна система України, попри обмежені ресурси, пошкоджену інфраструктуру, лишилася стійкою у час війни, продовжуючи роботу, реформи, працюючи над приведенням у відповідність до міжнародних стандартів прав людини. Й адаптувалася до потреб воєнної доби, включаючи поводження з новими категоріями в’язнів. Водночас, вона дивиться вперед з огляду на те, як підтримати ветеранів та розширити реабілітаційний потенціал.
Твердо вірю в навчання одне в одного і висновки з минулого досвіду, зроблені завдяки розумній оцінці й дослідженням. Один із яскравих прикладів – SPPS будує кілька нових об’єктів і має багато що запозичити з українського досвіду діяльності у час війни, з усіма пов’язаними викликами.
Дуже вірю в силу обміну досвідом як корисну професійну синергію. Про це свідчила навчальна поїздка керівників ДКВС до Швеції навесні.
Важливим є транзит філософії української системи від значно каральної до переважно реабілітаційно-сервісної, що не тільки тримає правопорушника у жорстких рамках, а дає більше надії. Ви не боїтеся амбітно ставати на шлях, де слід ще багато всього зробити.
І важливо, аби персонал був добре навчений і збережений як найцінніший актив. Без якісних співробітників будь-яка реформа – мертвонароджена. Якщо в найсучаснішій, нашпигованій новітньою технікою в’язниці служитимуть дилетанти чи люди, нездатні розвиватися, то будуть марно витрачені кошти. Тому саме мотивовані профі – суть ефективного колективу, а не оболонка, в яку він упакований. До цього слід прагнути і українцям, і шведам!
Фото Олександра Гороховського
Документ: PDF-доказ оригінальної версії новини "Агітаційні тюремні фургони королівства Швеція проти суворих реалій вітчизняних виправних колоній під ракетами". Фіксує зміст публікації на момент першого сканування, дату збереження та джерело: УКРАЇНА КРИМІНАЛЬНА.