Як Тігіпко пережив зміну влади та отримав місце біля державного корита

Сергій Тігіпко — рідкісний випадок українського бізнесмена, для якого зміна політичних епох ніколи не означала втрату впливу. За Кучма він очолював Нацбанк, за Янукович керував його виборчим штабом, був віце-прем’єром та депутатом Партії регіонів, а сьогодні знову опинився серед людей, наближених до державного економічного порядку денного. У 2026 році Тігіпко отримав статус позаштатного радника з макроекономіки та увійшов до Ради з питань підтримки підприємництва. Виходить парадокс: політики змінюються, президенти змінюються, а Тігіпко щоразу знаходить спосіб залишитися потрібним системі.

Сьогодні його головний ресурс — уже не депутатський мандат, а фінансова імперія. Тігіпко контролює УніверсалБанк, ТАСКОМБАНК та ІдеяБанк, причому всі три у червні 2026 року отримали статус системно важливих. Універсал Банк, на ліцензії якого працює monobank, за 2025 рік отримав понад 10 млрд грн чистого прибутку, тоді як ТАСКОМБАНК має окрему історію претензій з боку регулятора. НБУ у різні роки застосовував до нього штрафи, а наприкінці 2025 року встановив порушення вимог фінансового моніторингу, зокрема щодо клієнтів із санкційним статусом та політично значущих осіб.

Та найбільш незручне питання виникає не через кількість банків, а через те, з ким і як вони працювали. Підприємство «ТАС Дніпровагонмаш», пов’язане з Тігіпком, після початку російської агресії не одразу розірвало економічні контакти з РФ та продовжувало постачання російському Новолипецькому металургійному комбінату. У 2021 році туди було поставлено 28 вагонів, а ще 16 — уже на початку 2022 року, причому остання відправка відбулася 15 лютого. Після цього підприємство не зникло з української економіки: воно уклало 13 договорів за результатами публічних закупівель на загальну суму близько 1,02 млрд грн.

Є у Тігіпка й інший масштабний актив — аграрний, де фінанси переплітаються з боротьбою за великі підприємства. У ситуації навколо «Комплексу Агромарс» перетинаються компанії, пов’язані з братами Астіонами, кредитні вимоги та структури фінансової групи. ТОВ «Інтер Вей Капітал», пов’язане з фондом «Генезис Капітал», стало одним із найбільших кредиторів «Комплексу Агромарс», а сама група Тігіпка паралельно розвиває власний аграрний напрям. Сьогодні агрохолдинг групи обробляє близько 80 тисяч гектарів, а до 2028 року планує збільшити земельний банк до 120 тисяч гектарів.

І ось тут починається найцікавіше: людина з таким бізнес-ресурсом тепер знову знаходиться всередині державного економічного контуру. Указом №268/2026 Тігіпка включено до Ради з питань підтримки підприємництва, яку очолює Кирило Буданов, а паралельно його група продовжує працювати у банківському, промисловому та аграрному секторах. Пов’язані з Тігіпком компанії отримують кошти у сфері публічних закупівель, а «ТАС Дніпровагонмаш» самостійно уклав державних контрактів приблизно на 1,02 млрд грн. Це вже не історія про колишнього політика, який повернувся в публічне поле, а про власника величезного приватного ресурсу, який одночасно отримує доступ до державних економічних процесів.

Ми вже скерували скаргу та заяву про вчинення кримінального правопорушення з чіткими вимогами: перевірити діяльність Сергія Тігіпка, джерела походження його коштів та активів, реальний обсяг корпоративного й фінансового контролю над групою «ТАС», використання пов’язаних іноземних компаній та інвестиційних фондів, діяльність належних йому банків і можливі порушення у сфері фінансового моніторингу, операції банків із пов’язаними структурами, обставини діяльності «ТАС Дніпровагонмаш» та його зв’язків із РФ, а також можливе лобіювання Тігіпком інтересів пов’язаних підприємств.

Тож питання залишається відкритим: що саме дозволяє Сергію Тігіпку десятиліттями залишатися недоторканним для будь-якої влади? Політичне минуле часів Януковича, російський слід у бізнесі, три системно важливі банки, мільярдні активи — і попри все це він знову отримує доступ до державного економічного порядку денного. Хто гарантує Тігіпку цей імунітет — його гроші, зв’язки чи домовленості на найвищому рівні? І головне — скільки ще держава дозволятиме називати «досвідом» те, що дедалі більше схоже на багаторічний вплив, який переживає будь-яку зміну влади?