Бетонні блоки на руслі річки Тня: як агробізнес перетворює житомирські водойми на стоячі калюжі

Якщо ви вважали, що майбутнє з антиутопій про криваві війни за прісну воду настане десь у пустелях Близького Сходу, ласкаво просимо на мальовниче Полісся.

Тут закони гідрології та Водного кодексу капітулювали перед аграрним ентузіазмом: малу річку Тня просто перегородили бетонними плитами, перетворивши на ланцюг зарослих тваністих калюж, аби елітні картопляні плантації не відчували спраги. Поки селяни ходять по сусідах із пустими відрами, випрошуючи літр води, а екологи хапаються за голову через токсичні водорості, агровиробники філософськи пояснюють: не можна дозволяти воді безконтрольно втікати в Чорне море, коли вона може з користю піти під корінь бульби.

Цього літа зупинилася течія в річці Тня поблизу села Несолонь Звягельського району на Житомирщині. Державне агентство водних ресурсів тричі скорочувало норми забору води для поливу фермерських полів, проте вже в серпні Тня майже зникла. Кореспондент видання Texty.org.ua поїхав розбиратися, що відбувається з однією з багатьох малих річок України.

— Як із водою в криницях? — запитую в попутниці в автобусі дорогою до села Тупальці на Звягельщині.

— Погано… У декого є, а в багатьох немає.

— І що роблять, як немає?

— Ну що? Купують.

— А худобу чим напувають?

— Набирають у сусідів, якщо є. У моєї мами є. Трохи. Та вона не дає набирати. Може, й гріх, але що робитиме, як і в неї не стане?

Зазвичай мінімум води припадає на початок осені, а цього року так було ще влітку. Тож якщо не підуть дощі (6 вересня осінні дощі почалися, хоч і незначні. — Ред.), то буде ще гірше.