Укр
Назад
Оригінальна версія

Адвокат Євген Грушовець: «Я за конкурс на посаду генпрокурора»

З одного боку, він один із найзатребуваніших українських адвокатів у справах про топкорупцію. Серед клієнтів його юридичної фірми в різні часи були екснардеп Максим Микитась, львівський міський голова Андрій Садовий і колишній парламентарій Сергій Пашинський. Водночас Євген Грушовець і його колеги захищають детектива Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Руслана Магамедрасулова у справі, яку розслідує СБУ.

З іншого боку, на початку повномасштабного вторгнення адвокат добровольцем пішов захищати Україну, брав участь в операції зі звільнення острова Зміїний, коригуючи вогонь по російських позиціях. Повернувшись до адвокатської діяльності, став першим головою Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони, створеної після скандалу із закупівлею яєць по 17 гривень, який викрило ZN.UA.

Тепер Грушовець — член конкурсної комісії з відбору кандидатів на вакантні адміністративні посади в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП). Хоча сам визнає, що домовлятися з прокурорами САП про угоди для своїх клієнтів надзвичайно складно.

Де проходить межа між правом на захист і зловживанням процесуальними правами? Чому справи про топкорупцію роками не доходять до вироків? І яку відповідальність за стан правосуддя несуть не лише слідство та прокуратура, а й сама адвокатська спільнота? Про це ZN.UA поговорило з Євгеном Грушовцем.

Про НАБУ та захист підозрюваних у корупції

— Пане Євгене, як пояснюють джерела, про обшук у детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, який у липні 2025 року проводила СБУ, вам повідомила людина не з Бюро, але обізнана з масовими обшуками детективів. Розкажіть, як усе відбувалося і чому ви вирішили взятися за захист Магамедрасулова? Адже ваша компанія представляє в суді й тих, кого НАБУ підозрює в корупції.

— Мені справді зателефонувала людина, яка добре знала ситуацію з правоохоронними органами, і з НАБУ зокрема. Ця людина попросила мене виїхати на обшук до Руслана Магамедрасулова, зауваживши, що там відбуваються доволі дивні рухи. І ця телефонна розмова сталася по обіді, коли обшук уже майже завершувався. Так я і познайомився із цією справою, бо до того я не знав Руслана.

Ми з колегами не надаємо послуг адвокатського захисту усім, хто до нас звертається. У нас є набір критеріїв, за якими ми ухвалюємо для себе рішення — брати клієнта чи ні. Я не можу сказати, що ми сильно хотіли взяти під захист Магамедрасулова. Серед причин, які диктували нам це рішення, зокрема й та, що в адвокатській спільноті мало тих, хто захищає детективів. Адвокати починають між собою говорити і потім розповідати своїм клієнтам, що якщо хтось захищає детектива, значить, він із ним співпрацює.

Однак осуд є не лише з боку адвокатів. Уже траплялися історії, коли, наприклад, адвоката через певну справу можуть мобілізувати. Були випадки, коли приїжджали з ТЦК і забирали адвоката прямо під час слідчих дій. А потім ще погрожували: якщо він надалі якимось чином братиме участь у цій чи іншій справі щодо цього підозрюваного, його відправлять «на нуль». Тобто людину мобілізували конкретно через певну справу. Виходить, захист Батьківщини використовують як покарання.

Звісно, я за мобілізацію. Україну потрібно захищати. Я і сам на початку повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до виконання бойових завдань. І от тепер хтось каже адвокату: «Будеш далі захищати, поїдеш на нуль». Чим ви погрожуєте? Захистом своєї країни?

— Суспільство часто сприймає захист підозрюваних у корупції як особистий ціннісний вибір адвоката, а не як професійну роботу, що передбачає захист і тих, хто нам не подобається. Водночас адвокатів критикують і за захист детективів НАБУ. Тобто вам прилітає з обох боків?

— Адвокати — це також зріз суспільства. Не можна відділити адвоката від оточення, в якому він живе.

А стосовно Магамедрасулова, то ми вирішили офіційно вступити на його захист, коли побачили, що в цій справі повна несправедливість. У мене спрацьовує моментальна реакція, що на місці детектива НАБУ може бути мій близький, родич чи друг. І якщо це відбудеться один раз, то воно відбудеться і вдруге. За таке я готовий ризикувати.

Усунути адвоката зі справи можна різними шляхами. В одному провадженні, де опоненти не хотіли, аби я представляв потерпілих, проти мене відкривали кримінальні провадження. Потім дзвонив слідчий і казав: «Ми хочемо вас допитати, бо ви комусь винні кошти, ви їх не сплатили, і це шахрайство». А далі проти мене розгорнули цілу медійну кампанію. Тому приємного тут мало. Що складніша справа, то більше навантаження та ризиків.

— Як ви ставитеся до реформи адвокатури, передбаченої євроінтеграційними зобов’язаннями України, яку блокують парламент і Національна асоціація адвокатів України? Складається враження, що адвокатська спільнота законсервувалася і не працює над репутацією професії, про яку ви, власне, зараз і говорите. Що, на вашу думку, має зробити сама адвокатська спільнота, щоб зміцнити довіру до професії?

— У нашій країні, напевно, мало настільки «монолітних» сфер, як адвокатура. І це не комплімент. Реформа, безумовно, потрібна. Адвокатське самоврядування має чути критику й відповідати на запитання своїх же колег. Та, на моє переконання, зміни починаються і з себе. Серед адвокатів, з якими працюю і близько спілкуюся, я не можу назвати жодного, кого вважав би недобросовісним. Може, це прозвучить дещо пафосно, але скажу так, як справді вважаю: нас об’єднують певні моральні установки, розуміння того, що допустимо в професії. При цьому моє оточення — це не вся адвокатура.

Правила мають працювати для всіх, а рішення органів самоврядування мають бути зрозумілими та обґрунтованими. Зокрема, щодо скарг на адвокатів. Я сам в одному провадженні отримував скаргу від органу слідства, яку розцінюю як тиск на захист. Тому треба розбиратися: адвокат справді порушив професійні обов’язки чи просто став незручним для слідства? Покарати за порушення і покарати за активний захист клієнта — різні речі. Тут теж потрібно балансувати. І сама спільнота має реагувати на недобросовісні вчинки. Не можна вимагати відповідальності від слідчого, прокурора чи судді, а щодо колеги казати: «Ну, це ж наш, промовчмо». Захищати незалежність адвоката потрібно, прикривати його порушення — точно ні.

— А війна змінила ваше ставлення до детективів і прокурорів, з якими ви опиняєтеся по різні боки в суді?

— Я думаю, що війна все це загострила. І це відчуття «свій» і «чужий» насправді абсолютно нормальне. У суді в тебе одне ставлення до прокурора. Однак коли прокурор захищає державу зі зброєю в руках, то в цьому контексті він мені друг. І я йому підставлю плече.

Розкажу одну історію. Якось на початку повномасштабного російського вторгнення зустрів у центрі Києва знайомих працівників НАБУ. Кажу: хлопці, є таке завдання, можете допомогти? Тоді разом із колегами та клієнтами займався аеророзвідкою. Представники НАБУ погодилися. І через кілька днів після оформлення всіх необхідних документів у Броварському районі я працював із дроном, а вони були екіпажем прикриття. І ми разом потрапили під мінометний обстріл. Разом їхали, разом ховалися від мін. І от у такій ситуації дуже добре розумієш цінність людей, які поруч. Я просто запропонував, вони взяли й поїхали. Я запам’ятав цей вчинок на все життя. Однак якщо завтра у провадженні вони порушуватимуть права мого клієнта, я так само оскаржуватиму їхні дії.

Про конкурс САП і робочі інституції

— У жовтні цього року вас обрали до конкурсної комісії з відбору кандидатів на вакантні адміністративні посади у САП замість адвоката Олексія Шевчука. Його свого часу призначив генпрокурор Руслан Кравченко, попри звернення 60 громадських організацій, які виступали проти цього призначення. Згодом Кравченко припинив повноваження Шевчука. Ваше призначення збіглося з укладенням вашим клієнтом Сергієм Пашинським угоди зі слідством у справі НАБУ. Чому ви вирішили увійти до цієї комісії?

— Наскільки я розумію, мій попередник досі має плани на це місце. Принаймні він оскаржує припинення своїх повноважень, тому Офіс генерального прокурора (ОГП) ще отримає позови.

Щодо мого рішення піти на конкурс у цю комісію. Я був у другому та третьому скликаннях Ради громадського контролю НАБУ. Це комісія, яка обирала перші набори детективів. Тоді й зараз я хотів, щоб із НАБУ вийшла справді дієва інституція, а не черговий орган, який створили на вимогу західних партнерів для галочки.

У випадку із САП — мотивація схожа.

Безумовно, до роботи детективів Бюро теж є запитання, і деякі сьогодні звучать дуже гостро, але при цьому вважаю НАБУ одним із найефективніших правоохоронних органів. Вони не бояться пред’явити підозру навіть керівнику офісу президента, хоча, я думаю, їм також морально непросто. І коли на цьому тлі ми бачимо певні дії, наприклад, СБУ чи Державного бюро розслідувань (ДБР), це, звичайно, викликає запитання.

Коли прокурор проходить об’єктивний конкурс, то він формує незалежність для самого себе. І цього прокурора обиратиме не Євген Грушовець, а комісія, до складу якої входять шестеро представників, частина з яких — міжнародні експерти.

А я ж знаю прокурорів САП і з іншого боку. За весь професійний досвід — я вже 15 років працюю адвокатом — найважче укладати угоди із САП. Це «тортури». Я їх іноді називаю «космонавтами» у хорошому сенсі цього слова або кажу, що вони живуть у якомусь «своєму світі». Треба провести не одну зустріч, знайти переконливі аргументи, щоб вибороти для клієнта найкращі умови. Вони просто так не поступаються. І це добре, бо в цих людей є стрижень.

Однак сама непоступливість ще не означає, що ти добре працюєш. Якщо захист приніс аргументи, ти їх перевір, поясни, чому не погоджуєшся. А якщо помилився, май характер це визнати й виправити. Просто стояти на своєму, щоб не відступити, — це навряд чи принциповість.

Тому я не хотів би, щоб у САП почалася якась революція «налагоджених» процесів, а справді бажаю, щоб ця інституція ще краще працювала незалежно від того, хто її очолює.

— А якщо під час конкурсу виникне реальний або потенційний конфлікт інтересів?

— Якщо виникнуть такі обставини, я повідомлю комісію, поясню, у чому вони полягають, і заявлю самовідвід щодо конкретного кандидата. Це прямо передбачено законом. Не братиму участі ні у збиранні інформації про цю людину, ні в її оцінюванні, ні в голосуванні щодо неї. Далі комісія діятиме за регламентом.

І тут слід розуміти: голос Євгена Грушовця — це, умовно, лише 16% рішення, я ж не одноосібно обираю людину. І мені важливо, щоб у комісії ухвалювалися консолідовані рішення. Тобто якщо троє кажуть «це найкращий кандидат», а троє категорично проти, треба ще розібратися, чому ми настільки по-різному його бачимо. Хочеться, щоб після конкурсу можна було впевнено сказати: ось ця людина, ось чому ми її обрали. І пояснити це так, щоб суспільство теж розуміло наш вибір.

— А ви і детектива захищаєте, і прокурорів до антикорупційної прокуратури обираєте. Закопуєтеся по самі вінця.

— Я хочу, щоб інституції працювали, і не хочу, щоб до САП обрали людину, яка має перед кимось якісь зобов’язання. Бо давайте поглянемо на Офіс генерального прокурора. У нас як: приходить один генеральний прокурор, потім інший, а тим часом суспільство сприймає звичайних прокурорів як «поплічників» генпрокурора. Хоча це зовсім не обов’язково так. Візьмімо хоча б історію з колишнім генпрокурором Кравченком і розслідуванням НАБУ «Карфаген». Ця історія знову змушує замислитися над тим, як у нас працює система. Люди приходять на високі посади, отримують величезні повноваження, але не завжди думають, яку відповідальність на себе беруть. Адже можна увійти в історію як генеральний прокурор, який зміг налагодити нормальну роботу системи, побудувати авторитет прокурора. А складається враження, що для декого власні амбіції та власні фінансові успіхи важливіші за результат роботи.

— Як інституційно та законодавчо ви оцінюєте дію «поправок Лозового» у справах про топкорупцію? Чи затягують вони процес? Бо громадські організації, які стежать за подібними справами, та й деякі керівники правоохоронних органів виступають за їхнє скасування.

— Скажу непопулярну річ. Сам принцип обмеження строків і судового контролю я оцінюю позитивно. Але тут треба розрізняти різні положення, які називають «поправками Лозового». Строки розслідування до повідомлення про підозру скасували ще 2024 року. І я вважаю, що в тому механізмі була користь: він змушував слідчого пояснювати, що відбувається з провадженням.

Як це працювало? У провадженні щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину слідство мало 18 місяців. Не встигаєш — ідеш до слідчого судді й пояснюєш: ось що зробив, ось чого ще не зробив, ось для чого потрібен додатковий час. І суд вирішує, чи є підстави цей час дати. Що в цьому поганого?

Людина має роками жити з перспективою колись отримати підозру? Або потерпілий десять років чекати, поки слідчий нарешті займеться його справою? За цей час частина доказів може зникнути, а свідки — просто забути, що відбувалося.

Мені кажуть: слідчий не встигає, у нього величезне навантаження. Я знаю, таке існує. Однак у цьому випадку треба розбиратися з навантаженням, кількістю слідчих, організацією роботи. Кадрова криза у правоохоронному органі не має означати, що всі повинні роками чекати.

Чи були проблеми із застосуванням цих норм? Тут не заперечуватиму, були. Але разом із тим під назвою «поправки Лозового» зібрали різні речі, і тепер саму вимогу до слідства працювати в розумні строки теж подають як перешкоду.

Із цим категорично не погоджуюся. Строк можна продовжувати, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Наприклад, якась надскладна міжнародна справа чи інші об’єктивні обставини. Однак це треба пояснити суду. Просто сказати «у нас топкорупція» недостатньо.

Я вважаю, що за півтора-три роки слідство має бути здатним показати конкретний результат і пояснити, куди рухається справа. Якщо цього немає, у мене питання до організації розслідування. І скасування строків на нього ніяк не відповість.

— Однак є й інший бік проблеми. Через сплив строків досудового розслідування вже закрито чимало резонансних проваджень у справах про топкорупцію — часто через формальні процедурні нюанси під час продовження цих строків. Чи не вважаєте ви, що в таких випадках процесуальні норми Кримінального процесуального кодексу України (КПК) перетворюються на механізм уникнення відповідальності, коли суспільство так і не отримує відповіді по суті: винен посадовець чи ні?

— Я усе ж таки не сказав би, що процесуальні строки — це якась загальна лазівка для уникнення відповідальності. Безумовно, хтось намагається їх так використати, але з цього робити висновок, що самі правила заважають розслідувати справи, неправильно. КПК дає для цього інструменти. Давайте подивимося, що відбувалося в конкретному провадженні. Справу почали 2016 року, а 2022-го чи 2023-го її ще розслідують. Що робили весь цей час? Потім повідомили про підозру. Скільки минуло до передання справи до суду? А вже далі дивимося, як її слухали. Бо коли провадження закривають за строками, всі обговорюють останнє рішення. А я хочу розуміти, на що пішли попередні роки.

Звісно, є справи на тисячі томів. Їх треба прочитати, проаналізувати, це потребує часу. Та якщо в результаті суспільство не отримало відповіді, винна людина чи ні, треба розібратися, чому так сталося. Просто сказати «нам завадили строки» для мене особисто видається відмовкою.

— Однак навіть коли слідство вклалося у строки, справи про топкорупцію можуть роками розглядатися в судах. Розгляд затягується через зміну адвокатів, неявки, лікарняні чи мобілізацію — а тим часом минають строки давності. Зараз пропонують зупиняти їх на час судового розгляду або мобілізації. Як ви до цього ставитеся? Це спосіб не дати уникнути відповідальності чи ризик порушити права обвинувачених?

— Дивіться самі: для тяжкого злочину загальний строк давності становить десять років, для особливо тяжкого — п’ятнадцять. У зв’язку із цим виникає запитання: чому правоохоронна й судова системи за цей час не можуть відповісти, чи винен посадовець? Десять-п’ятнадцять років лікарняних чи систематичної неявки адвокатів на засідання? Ініціативи, які фактично дадуть змогу продовжувати переслідування до нескінченності, я не підтримую.

І не слід записувати кожен лікарняний, неявку адвоката чи мобілізацію в зловживання. Знову ж таки треба дивитися, що відбувається в конкретній справі. У провадженнях, де ми працюємо, є мобілізовані обвинувачені, яких представляють кілька адвокатів. І вони беруть участь у засіданнях: хтось через відеоконференцію, хтось приїжджає особисто, коли обставини служби дають змогу. Тобто потрібно з’ясовувати, чи справді людина не може брати участь у розгляді.

Так само з адвокатами. Якщо в людини кілька захисників, відсутність одного не завжди перешкоджає слуханню. І це добре видно з практики Вищого антикорупційного суду (ВАКС).

До того, як справа потрапила до суду, теж могли минути роки. Не можна всього цього часу залишити за дужками, а потім пояснити сплив строку давності лише поведінкою захисту. Я вважаю, що чинні процесуальні механізми дають змогу рухати справи. Питання в тому, як ними користуються і як організована робота на кожному етапі.

— ЄС вимагає деполітизації прокуратури. Один із варіантів — відкритий конкурс на посаду генпрокурора за участю українських і міжнародних експертів. Однак є й аргумент, що це може обмежити конституційні повноваження президента. Ви маєте досвід роботи в конкурсних комісіях. Як вважаєте, чи можливо за нинішніх обставин в Україні деполітизувати прокуратуру без конкурсу на посаду генпрокурора?

— Беремо Офіс генерального прокурора, де за роки незалежності генеральні прокурори змінювалися кожні півтора-два роки. Це дуже погано для інституції, та й для прокурорів загалом. І хоча вони наші опоненти в судах, але я хочу, щоб прокурори були сильними, щоб вони мали юридичну відповідальність за те, що роблять. Бо «нова мітла мете по-своєму».

Я впевнений, що в ОГП працює велика кількість адекватних прокурорів, їм просто варто показати принципи роботи. На жаль, деякі кадрові рішення влади не додали довіри до державних інституцій. І вони шкодять державі в довгостроковій перспективі.

Я за конкурс на посаду генпрокурора. Тимчасові люди цієї системи роблять гірше. Конкурс визначить кандидатів, а президент обере серед них, щоб зробити подання до Верховної Ради.

Відкрити PDF-доказ новини

Документ: PDF-доказ оригінальної версії новини "Адвокат Євген Грушовець: «Я за конкурс на посаду генпрокурора»". Фіксує зміст публікації на момент першого сканування, дату збереження та джерело: ZN.ua.

Документ: PDF-доказ оригінальної версії новини "Адвокат Євген Грушовець: «Я за конкурс на посаду генпрокурора»". Фіксує зміст публікації на момент першого сканування, дату збереження та джерело: ZN.ua.

Завантажити Завантажити PDF