Укр
Назад
Новину змінено

Міста без виборів. Як змінюється місцеве самоврядування під час війни

Місцеві вибори мали відбутися восени 2025 року, однак під час дії воєнного стану їх проведення заборонене. Міські голови та ради, обрані ще 2020 року, продовжують виконувати свої повноваження.

Проте відсутність виборів не означає, що місцева влада залишилася такою, як її сформували виборці 2020 року. Мери помирають, ідуть у відставку, мобілізуються, втрачають посади за рішеннями судів або переходять на іншу роботу. Їхні повноваження перебирають секретарі рад, причому тимчасове виконання обов’язків міського голови іноді розтягується на роки. Водночас у частині міст створюють військові адміністрації, що діють поряд із виборними органами або перебирають на себе їхні повноваження. Усе це змінює систему місцевої влади без прямої участі виборців.

Однак змінився не лише склад місцевої влади, а й умови, в яких вона працює, — навіть там, де обрані 2020 року мери залишилися на посадах.

Повномасштабне вторгнення застало місцеве самоврядування в період незавершеної децентралізації. Громади отримали повноваження та фінанси, але їх розмежування з державою залишилося недостатньо чітким. Невирішеним було й питання державного нагляду за законністю рішень місцевих рад. Ухвалений у листопаді 2025 року після складних компромісів закон №4677 має запрацювати після завершення воєнного стану.

Війна додала до цих суперечностей питання взаємодії місцевого самоврядування з військовими адміністраціями. На тлі перерозподілу бюджетних ресурсів на користь центру, активізації правоохоронців і посилення ролі військових адміністрацій стає зрозумілішим, чому та ж Асоціація міст України так завзято опирається жорсткому державному нагляду. Цифри нашого дослідження лише посилюють побоювання, що він може стати ще одним інструментом тиску на громади.

Однак ризики посилення державного нагляду не скасовують іншої проблеми: чинні механізми контролю нерідко не працюють, зокрема через неформальні домовленості на місцях. Тож загроза політичного тиску центру не виправдовує фактичної безконтрольності рішень місцевої влади.

Отже, питання вже не лише в тому, скільки міських голів, обраних 2020 року, залишаються на посадах. А в тому, хто фактично керує українськими містами на п’ятий рік повномасштабної війни без місцевих виборів. Звідки ці керівники отримали повноваження і перед ким вони підзвітні? Наскільки тимчасовими залишаються механізми управління, запроваджені під час війни? І що ці зміни говорять про баланс між місцевим самоврядуванням та державною вертикаллю в умовах затяжної війни?

Саме це ми спробували з’ясувати, проаналізувавши моделі управління в 339 українських міських громадах та місті Києві. Дослідження не охоплювало окупованих міст, дані збирали у вересні–жовтні 2026 року.

Моделі управління на місцях

На шостий рік без місцевих виборів у досліджених містах сформувалося кілька моделей управління:

1. Управління обраним міським головою.

2. Управління секретарем ради як в.о. міського голови.

3. Паралельне функціонування органів місцевого самоврядування (ОМС) і військової адміністрації (ВА).

4. Паралельне функціонування ВА та ОМС із секретарем ради як в.о. міського голови.

5. Здійснення повноважень ОМС начальником ВА.

6. Функціонування ВА за відсутності міського голови та секретаря ради.

Однак ці моделі перебувають у різних юридичних площинах. Виконання повноважень міського голови секретарем ради є передбаченим законом механізмом місцевого самоврядування.

Натомість утворення військової адміністрації запроваджує окремий механізм державного управління, який сам собою не припиняє здійснення повноважень обраними органами. Для передання повноважень міського голови, ради та її виконавчих органів начальнику ВА потрібне окреме рішення Верховної Ради за поданням президента.

Попри появу нових моделей, у більшості досліджених міст і далі керують мери, обрані 2020 року. Трансформація відбувається в меншій частині міст — але саме там видно, як система працює, коли влада продовжує змінюватися, а пряме виборче оновлення недоступне.

Показовий приклад — Південноукраїнськ. Після сесії міськради 22 січня 2026 року наступну вдалося відкрити лише 3 липня після кількох перенесень. Віталій Кім, на той час начальник Миколаївської ОВА, причиною створення ВА називав внутрішні сварки та непорозуміння у міській раді та наявність АЕС. У грудні 2025 року з проханням ввести військову адміністрацію звертався міський голова Валерій Онуфрієнко.

2 липня президент підписав указ про утворення Південноукраїнської міської військової адміністрації, який набрав чинності 4 липня. Однак міська рада не припинила роботи: сесія відбулася 3 липня, ще до набрання указом чинності, а наступні — 15 липня та 10 вересня.

У вересні начальник міської військової адміністрації (МВА) Іван Кухта та міський голова Валерій Онуфрієнко підписали спільне розпорядження про порядок взаємодії. Згідно з повідомленнями про його зміст, документ передбачає, зокрема, попереднє погодження з начальником МВА окремих кадрових рішень щодо комунальних підприємств та установ.

Цей випадок показує, чому самої кількості створених ВА недостатньо. По-перше, поява військової адміністрації не обов’язково припиняє роботу виборних органів, але може змінювати порядок ухвалення управлінських рішень і фактичний розподіл повноважень. По-друге, серед публічно названих причин створення ВА у Південноукраїнську були не лише безпекові ризики, пов’язані з розташуванням АЕС, а й конфлікти всередині міської ради. Тому важливо з’ясовувати не лише те, хто фактично керує громадою та відповідає за ухвалені рішення, а й де проходить межа між необхідністю забезпечити управління під час війни та втручанням державної вертикалі в місцеві політичні процеси.

Коли мер при владі

Обрані міські голови продовжують керувати у 271 місті (80% від усієї кількості). Отже, попри шість років без місцевих виборів, базова модель міського управління залишається панівною: у 80% досліджених міст продовжують керувати голови, безпосередньо обрані громадами 2020 року.

Хоча ззовні може здатися, що в цих містах усе залишається «по-старому», умови роботи міських голів змінилися. Органи місцевого самоврядування відповідають за життєдіяльність громад під час повномасштабної війни, водночас діючи в умовах посилення ролі державної вертикалі. Це створює і нові можливості координації, і ризики політичного тиску.

Майже третина чинних міських голів є самовисуванцями — 85. Удвічі менше обрано від «Слуги народу».

Партійна картина мерів і секретарів-в.о. помітно відрізняється. Серед чинних мерів найбільша група — самовисуванці. Натомість серед секретарів, які виконують повноваження міських голів, найбільше представників «Слуги народу». Це не доводить системного переходу міст під контроль певної партії, але показує, що за відсутності мера більшого значення набуває партійний склад ради, адже саме депутати обирають секретаря, який за передбачених законом обставин може перебрати на себе повноваження міського голови. За відсутності виборів така зміна може впливати не лише на персональний склад керівництва міської влади, а й на його партійний баланс — без нового волевиявлення громади.

У 16 міських радах мери є, але відсутні секретарі. Секретар є потенційним виконувачем обов’язків мера та керівником міста. Відсутність секретаря може бути тимчасовою, коли рада збирається голосувати за нового. Однак подекуди це постійний стан.

У Харкові останнім секретарем (саме останнім, бо нового поки не видно) був чинний міський голова Ігор Терехов. Він обіймав цю посаду з грудня 2020 року, ставши і виконувачем обов’язків мера після смерті Геннадія Кернеса. Після обрання Терехова міським головою Харків вже п’ять років не має секретаря.

Також секретаря немає в Києві, хоча політична ситуація у столиці відрізняється від інших міст. З 2020 року посаду заступника міського голови — секретаря Київської міської ради обіймав Володимир Бондаренко, який пішов з посади у квітні 2025 року. Тоді ім’я Бондаренка з’явилося у справі НАБУ, яке проводило масштабну операцію «Чисте місто» щодо земельних махінацій Дениса Комарницького.

Отже, у найбільшій групі міст зберігається кадрова наступність: міськими головами залишаються безпосередньо обрані керівники. Водночас у частині рад вакантною залишається посада секретаря, котрий має забезпечити наступництво в разі дострокового припинення повноважень мера. Це створює інституційну вразливість, однак причини такої ситуації можуть бути різними: від неспроможності депутатів домовитися про кандидатуру до свідомого небажання міського голови допустити появу в раді альтернативного центру впливу, здатного за певних обставин перебрати його повноваження.

Коли секретар — в.о. міського голови

У 42 містах повноваження міського голови виконують секретарі рад. Це вже не лише короткостроковий механізм наступництва: у частині громад він триває роками. Секретар має власний виборний мандат депутата, однак міським головою громада його не обирала — на посаду секретаря його призначила рада. Водночас цей механізм зберігає представницьку основу місцевого самоврядування: секретар є обраним депутатом, а повноваження міського голови здійснює за передбаченою законом процедурою. Однак прямого мандата громади саме на посаду мера він не має.

Процес триває і 2026 року. 25 березня депутати Луцької міськради підтримали відставку міського голови Ігоря Поліщука; разом із ним заяву подав і секретар ради. Того ж дня депутати обрали новою секретаркою Катерину Шкльоду, котра почала виконувати повноваження міського голови. А вже в липні її змінив на цій посаді Андрій Разумовський. Того ж місяця посаду втратив міський голова Вилкового Матвій Іванов — після набрання чинності вироком суду у справі про незаконний видобуток піску з Дунаю.

У шести містах — Кривому Розі, Золотоноші, Корсуні-Шевченківському, Карлівці, Сваляві та Бобровиці — секретарі виконують повноваження міського голови з 2021 року.

Тобто шість міст прожили майже повний звичайний виборчий цикл із керівником, якого громада не обирала мером. Секретаря можна змінити рішенням ради, тоді як виборці до відновлення виборів не можуть ані підтвердити його на посаді міського голови, ані обрати іншого.

Секретар міської ради Кривого Рогу Юрій Вілкул виконує повноваження мера вже близько п’яти років. Після смерті обраного міського голови Костянтина Павлова тодішній секретар міської ради склав повноваження, і рада обрала секретарем Вілкула.

Для нього це повернення до управління містом в іншому статусі. Вілкул був міським головою Кривого Рогу у 2010–2020 роках, а на виборах 2020 року знову балотувався, але знявся перед другим туром. Тепер він здійснює повноваження міського голови не за результатами прямих виборів на цю посаду, а через механізм наступництва.

Кривий Ріг особливо наочно показує політичний бік такого механізму наступництва. Поряд із Юрієм Вілкулом помітну роль в управлінні містом відіграє його син Олександр Вілкул. Як зазначала ОПОРА в аудиті безпеки Криворізької громади 2025 року, військової адміністрації в місті не створювали, натомість після початку повномасштабного вторгнення створили Раду оборони Кривого Рогу, яку очолив Олександр Вілкул. Навколо його статусу та повноважень виникали публічні й судові спори.

Отже, у місті, де виборці вже майже шість років не можуть переобрати владу, здійснення повноважень міського голови та помітна роль у воєнному управлінні містом тривалий час пов’язані з однією політичною родиною. Це ставить уже ширше питання — про політичну конкуренцію та підзвітність влади за тривалої відсутності виборів.

Третина секретарів у статусі в.о. є представниками «Слуги народу» — 16. Обранці від партії «За майбутнє» керують шістьма містами.

Механізм наступництва дав змогу містам не залишитися без керівництва, але через відсутність виборів у частині громад тимчасове виконання повноважень стало багаторічним. Як наслідок містом може роками керувати депутат, обраний громадою, але без прямого мандата виборців саме на посаду міського голови.

Коли створюють військову адміністрацію

У 27 із 340 досліджених міст створено військові адміністрації — близько 8%. Тут представлено кілька моделей управління.

У 19 — начальникам військових адміністрацій передані повноваження міського голови, ради та її виконавчих органів. При цьому у шести з них обраний міський голова очолив створену військову адміністрацію. Тут його позиція повністю залежна від центральної влади, а не громади, хоча залишається зв’язок із населенням через перемогу на місцевих виборах.

У восьми містах виборні органи продовжують діяти паралельно з ВА. Так, у п’яти громадах паралельно із чинним мером існує військова адміністрація — у Києві, Вараші, Нетішині, Південноукраїнську та Тернівці. Київ через свій статус є окремим кейсом, який неможливо порівнювати з іншими громадами.

У двох містах разом із секретарями — в.о. мера функціонують військові адміністрації — у Сумах та Одесі.

І окремим кейсом є Чернігів, де відсутні мер та секретар ради, однак повноважень ОМС не передано військовій адміністрації.

Тобто сама наявність ВА ще не показує, наскільки змінилася модель управління містом.

Проблема тимчасового призначуваного управління виникла не після 2022 року. Ще до повномасштабного вторгнення досвід військово-цивільних адміністрацій (ВЦА) на Донеччині та Луганщині виявив ризики тривалого усунення громад від виборного управління та концентрації повноважень у руках призначених керівників. Нинішні військові адміністрації мають іншу правову основу — Закон «Про правовий режим воєнного стану», однак окремого комплексного закону, який би системно врегулював їхню роботу та взаємодію з місцевим самоврядуванням, досі немає. За таких умов особливого значення набувають прозорість підстав створення ВА, розмежування повноважень, контроль за бюджетними й майновими рішеннями та підзвітність громаді.

В Одесі одночасно діють ВА та міська рада. Після рішення про припинення громадянства Геннадія Труханова в жовтні 2025 року він втратив посаду міського голови. Його повноваження виконує секретар міськради Ігор Коваль, а начальником ВА став Сергій Лисак, який до цього очолював Дніпропетровську ОВА. Помітних публічних конфліктів між ВА та міськрадою наразі немає. Водночас місцеві групи впливу після відставки Труханова продовжують співіснувати із новим керівництвом ВА.

Військові адміністрації створено також у трьох містах-супутниках атомних електростанцій: 2023 року — в Нетішині, 2024 року — у Вараші, 2 липня 2026 року — у Південноукраїнську. Під час створення ВА у цих містах підставами, прямо або опосередковано, називалася і близькість АЕС. У таких громадах особливого значення набувають питання безпеки критичної інфраструктури та координації між місцевим самоврядуванням і військовим управлінням.

Однак кадрові призначення в цих містах не завжди узгоджуються з безпековою аргументацією створення ВА. Якщо в Нетішині її начальником став виходець із СБУ, то у Вараші — депутатка Рівненської обласної ради, яка не мала досвіду роботи у сфері безпеки. Це ставить питання, наскільки визначальними під час таких призначень були саме безпекові компетенції.

Адже не можна виключати, що під час призначення керівників враховуються не лише безпекові міркування, а й інтереси різних політичних чи економічних груп, для яких важливим є вплив на управління містом та його ресурсами. Водночас це не знімає питань до самих органів місцевого самоврядування, зокрема щодо корупційних ризиків у їхній діяльності. Проте заміна виборного впливу призначуваним сама собою не гарантує подолання цих ризиків, а може означати лише перерозподіл контролю над ресурсами між різними групами впливу.

У всіх цих випадках ВА існує поряд з органами місцевого самоврядування. Така конструкція не обов’язково породжує конфлікт, але часто ставить питання про розподіл повноважень і відповідальності між двома інституціями.

Отже, масштаб зміни місцевого управління визначає не сам факт створення ВА, а те, що після цього відбулося з виборними органами, кому належать ключові повноваження і хто фактично відповідає за рішення. Поява ВА створює у громаді ще один центр ухвалення рішень, повноваження якого залежать від установленої законом моделі управління та окремих рішень про їх передачу.

Чернігів: коли формальна влада не дорівнює фактичній

Одним із найвиразніших прикладів відкритого конфлікту, коли міська рада втратила частину впливу на управління внаслідок політичної боротьби, є Чернігів. Тут 2023 року створили міську військову адміністрацію, а місто не має ні мера, ні секретаря, хоча рада продовжує працювати. Секретаря не обирають, а частину функцій міського голови виконує один із його заступників.

Владислав Атрошенко, міський голова з 2015 року та народний депутат трьох скликань, 2023 року втратив посаду після набрання законної сили рішенням суду про порушення вимог щодо запобігання конфлікту інтересів. Суд призначив йому штраф і на рік позбавив права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій місцевого самоврядування. Підставою стало використання службового водія для перевезення за кордон приватного автомобіля дружини мера. Сам Атрошенко вважав справу політично вмотивованою та пов’язував її з протистоянням із центральною владою.

На цьому конфлікт не завершився. Секретар від промерської партії «Рідний дім» Олександр Ломако протримався на посаді виконувача обов’язків до кінця 2024 року. У грудні він написав заяву про звільнення з посади секретаря міськради, причинами рішення назвавши військові адміністрації, які, за його словами, «взяли місто в заручники». Ломако також заявляв про тиск військових адміністрацій; представники державної вертикалі ці звинувачення заперечували.

З того часу місто залишається без міського голови та секретаря ради. Після відставки Ломака рада уповноважила заступника міського голови Віктора Геращенка виконувати функції з питань поточної діяльності виконавчих органів міськради.

Найнаочніше зміна балансу між міським самоврядуванням і МВА проявилася в бюджетних повноваженнях. 2024 року суди в спорі між військовою адміністрацією та міськрадою щодо внесення змін до бюджету громади на 2023 рік стали на бік МВА. Міськрада оскаржила ці рішення у Верховному суді.

Верховний суд 28 травня 2026 року касаційну скаргу міської ради залишив без задоволення, підтвердивши, що після створення МВА повноваження зі складання, затвердження та внесення змін до місцевого бюджету перейшли до військової адміністрації.

Чернігів ілюструє, що реальний вплив державної вертикалі на управління громадою може посилюватися навіть без законодавчої передачі начальнику МВА всього комплексу повноважень місцевого самоврядування. Конфлікт загострився, зокрема, через різне тлумачення сторонами розподілу повноважень між військовою адміністрацією та місцевою радою.

Зважаючи на те, що для передачі повноважень військовим адміністраціям в окремих громадах потрібне рішення Верховної Ради, політичний конфлікт між місцевим самоврядуванням і державною вертикаллю сам собою стає фактором зміни реального балансу влади. Водночас Чернігів поки не дає підстав стверджувати, що такий сценарій неминучий для інших міст: у більшості громад, де паралельно діють ОМС і військові адміністрації, відкритого протистояння такого масштабу немає.

Коли все отримала військова адміністрація

У 19 містах начальники військових адміністрацій здійснюють повноваження міської ради, її виконавчих органів та міського голови. Це найглибша інституційна зміна у вибірці: йдеться вже не про співіснування ВА та місцевого самоврядування, а про здійснення ключових повноважень виборних органів начальником ВА.

Дев’ять із 19 міст розташовані в Донецькій області, шість — у Харківській, два — в Херсонській (зокрема й місто Херсон), та по одному — в Запорізькій та Миколаївській областях.

Однак і ця група неоднорідна. У шести з 19 міст начальниками ВА стали голови, обрані громадою 2020 року. Тобто інституційна модель управління змінилася, але персонально містом продовжила керувати людина, яка отримала прямий виборчий мандат 2020 року, — тепер уже як призначений начальник ВА. В інших випадках разом із моделлю управління змінився і керівник — ключові повноваження отримала призначена особа.

Важливо! Різні способи переходу від виборного до призначуваного управління матимуть значення і після завершення воєнного стану: від того, чи зберіг обраний мер свої повноваження та які рішення ухвалив парламент, залежатиме порядок відновлення роботи органів місцевого самоврядування.

Олександр Гончаренко став міським головою Краматорська за результатами виборів 2020 року. У липні 2022 року тут утворили міську військову адміністрацію, начальником якої призначили чинного міського голову.

У Слов’янську маршрут був довшим. Вадим Лях двічі обирався міським головою — у 2015 та 2020 роках. Після створення 2021 року військово-цивільної адміністрації він очолив ВЦА, а після початку повномасштабного вторгнення — міську військову адміністрацію. Тобто виборний керівник послідовно перейшов у нові, вже державні форми управління містом.

Іншу динаміку показує Ізюм. Першим начальником військової адміністрації був обраний міський голова Валерій Марченко. 2025 року його змінив Сергій Федченко, який до цього був першим заступником Борівського селищного голови. Формально модель управління не змінилася — містом і далі керує ВА. Однак змінився керівник військової адміністрації: замість обраного громадою міського голови її очолила інша призначена людина. При цьому Валерій Марченко залишився міським головою, але без реальних повноважень.

Херсон — приклад ще одного кадрового маршруту. Міську військову адміністрацію очолювали посадовці, які прийшли з правоохоронної та державної вертикалі: Ярослав Шанько до призначення працював заступником начальника Херсонської ОВА та в системі МВС, його попередник Роман Мрочко — у прокуратурі.

Так чотири кейси показують різні траєкторії всередині однієї юридичної моделі: обраний мер може сам перейти у ВА, пройти через ВЦА, бути згодом заміненим на посаді начальника ВА іншим призначеним керівником або ж керівництво ВА може перейти до людини з державної чи правоохоронної вертикалі.

Київ: обраний мер і нові центри влади

Київ завжди був особливим призом у протистоянні президентів і міських голів. Боротьба за контроль над столицею — це боротьба не лише за політичний вплив, а й за бюджет, комунальне господарство та управлінські ресурси найбільшого міста країни. 2010 року Віктор Янукович призначив головою КМДА Олександра Попова, фактично позбавивши обраного мера Леоніда Черновецького контролю над виконавчою владою міста. Сьогодні ця давня колізія повертається — вже в умовах війни.

Нинішнє протистояння має ще один вимір: Віталій Кличко очолює Асоціацію міст України, яка відстоює інтереси громад у відносинах із центральною владою. Тому конфлікт навколо управління Києвом виходить за межі столиці й накладається на ширшу боротьбу за повноваження та ресурси місцевого самоврядування.

Особливість Києва в тому, що КМДА одночасно виконує функції державної адміністрації та виконавчого органу Київради. Її очолює обраний мер Віталій Кличко. Після повномасштабного вторгнення поряд із КМДА з’явилася КМВА, начальника якої призначає президент. Чіткого розмежування повноважень між двома адміністраціями законодавство не забезпечило. Коли КМВА очолював Тимур Ткаченко, це неодноразово призводило до публічних конфліктів навколо транспорту, укриттів та інших питань управління містом.

Після звільнення Ткаченка в липні 2026 року КМВА залишилася без постійного начальника. Його обов’язки виконує перший заступник Андрій Ткачов. Однак відсутність призначеного керівника не зняла головного питання: хто контролює управління столицею і перед ким відповідає за його результати.

Нещодавно новим приводом для протистояння стала підготовка Києва до зими. Президент Володимир Зеленський публічно розкритикував її темпи, Кличко у відповідь навів дані про виконані роботи та фінансування. Проте питання відповідальності не таке однозначне: за міську комунальну інфраструктуру відповідає місцева влада, але частина проєктів енергетичної стійкості залежить від уряду та державних структур. Тож суперечка про готовність столиці до холодів водночас стала суперечкою про повноваження, ресурси й політичну відповідальність.

На цьому тлі Зеленський розпочав консультації щодо посилення безпеки Києва, зокрема провів зустріч із колишнім очільником СБУ Василем Малюком. А 23 жовтня президент заговорив про створення «спеціального кабінету» для напрацювання рішень щодо Києва, не пояснивши, що це за орган, які рішення він ухвалюватиме та як співіснуватиме з КМДА, КМВА й Київрадою. Уже 28 жовтня Зеленський повідомив, що пропонував очолити КМВА Володимиру Гройсману, Олександру Кубракову та Сергію Сухомлину, однак усі троє відмовилися.

І тут виникає принципове питання: чи можна вирішити конфлікт повноважень, створивши ще один центр влади? Чинне законодавство не передбачає окремого «кабінету» для управління столицею. Якщо йдеться про дорадчий майданчик — це одна історія. Якщо ж про структуру, яка перебере на себе управлінські повноваження, постане питання її конституційності. Не менш чутливий і можливий сценарій заміни голови КМДА: рішення Конституційного суду від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 пов’язує цю посаду з обраним київським міським головою.

Отже, війна не започаткувала боротьби за Київ, а дала їй нові інструменти. Обраний мер залишається на посаді, проте контроль над управлінням столицею знову стає предметом протистояння з центральною владою.

Замість висновків

Зміни в управлінні українськими містами відбуваються на тлі посилення державної вертикалі. Від початку повномасштабної війни центр не лише отримав додаткові безпекові повноваження, а й перерозподілив на свою користь частину фінансових ресурсів громад. Зокрема, з 2023 року ПДФО з грошового забезпечення військовослужбовців та силовиків спрямовується до державного бюджету. Попри запроваджені компенсаційні механізми, це посилило залежність місцевого рівня від рішень центру щодо розподілу коштів.

Ще одним чинником стали активні дії правоохоронних органів, які окремі представники місцевого самоврядування називали тиском. Водночас розслідування незалежної антикорупційної вертикалі НАБУ/САП слід відокремлювати від дискусії про вплив президентської влади на правоохоронну систему. Саме в цьому політичному та інституційному контексті варто розглядати результати дослідження.

Отже:

По-перше, базова модель міського управління залишається стійкою. Через шість років після місцевих виборів у 80% досліджених міст і далі керують обрані міські голови. Тобто говорити про витіснення місцевого самоврядування державною вертикаллю дані дослідження підстав не дають.

Водночас формальне керівництво демонструє лише одну зі сторін — зовнішню, за якою ховається реальний вплив. В умовах повномасштабної війни повноваження центральної влади розширилися, до цього додаються неформальні інструменти впливу.

По-друге, сама система місцевої влади за ці шість років помітно змінилася. Кількість міст без чинного мера зросла із семи 2021 року до 45 2026-го. У шести містах секретарі вже майже відпрацювали звичайний п’ятирічний мерський цикл. Відсутність виборів не законсервувала владу, сформовану 2020 року. Змінився сам механізм оновлення місцевої влади в умовах війни, без можливості проведення виборів та прямого голосування громади.

По-третє, військові адміністрації створили ще кілька моделей управління громадами — і саме тут найбільш помітні ризики зміни балансу між місцевим самоврядуванням і державною вертикаллю. В одних містах ВА працюють поряд із виборними органами, в інших їх начальники здійснюють повноваження міського голови, ради та виконкому. Водночас у частині міст начальниками ВА стали мери, обрані 2020 року. А Чернігів показує інший бік цієї конструкції: фактичний баланс впливу може змінюватися і без формальної передачі військовій адміністрації всього комплексу повноважень ОМС.

До того ж створення ВА може бути пов’язане не лише з безпековими потребами, а й із політичними конфліктами в громадах. Війна не усунула політичної конкуренції за ресурси, повноваження та вплив, а кадрові призначення і рішення про передачу повноважень впливають на те, хто фактично контролює управління містом сьогодні та якими будуть умови відновлення виборної влади після війни. Додаткову невизначеність створює питання розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та військовими адміністраціями.

По-четверте, ці зміни відбуваються у момент, коли роль міст у стійкості держави лише зростає. Постійні російські атаки на міста та критичну інфраструктуру збільшують відповідальність місцевої влади за тепло, транспорт, укриття, комунальні послуги та відновлення. Тому здатність центральної та місцевої влади працювати разом, розподіляти повноваження, ресурси й відповідальність стає питанням не лише демократії, а й стійкості країни. Наскільки ця взаємодія сьогодні працює — окреме питання, якого це дослідження не вимірювало.

Після війни доведеться повернутися до питання дієвого державного нагляду за законністю актів місцевого самоврядування — зокрема до проблем, які намагався розв’язати ще початковий законопроєкт №4298. Адже численні контрольні органи не гарантують законності рішень, особливо там, де між місцевою владою та представниками правоохоронної і контрольної систем склалися неформальні домовленості. Без незалежного від місцевих інтересів, але захищеного від політичного використання центром нагляду децентралізація залишатиметься інституційно незавершеною.

Отже, головний ризик, який показують ці дані, — не зникнення місцевого самоврядування, а поступова зміна самої конструкції влади. Тимчасові керівники залишаються на роки, поряд із виборними органами або замість них працюють ВА, а частина ресурсів і повноважень переходить до державного рівня. Змінюється не лише склад місцевої влади, а й ступінь її самостійності та механізми зміни керівництва.

Війна вимагає централізованої координації, але політична боротьба за контроль над містами та їхніми ресурсами триває. І що довше не працює механізм виборчого оновлення влади, то гострішими стають питання про майбутнє місцевого самоврядування та повернення до демократичних процедур після війни. А передусім — питання, з якого починалося це дослідження: хто фактично керує містом, перед ким він відповідальний і як громада може вплинути на цю владу.

Як ми рахували

Загалом у 24 областях створено 1469 громад, з яких 411 є міськими (центр громади розташований у місті). Місто Київ має окремий статус. Критерієм відбору було здійснення повноважень на території громади. З вибірки вилучили тимчасово окуповані громади, хоча їхні органи місцевого самоврядування можуть продовжувати працювати.

У результаті проаналізували 339 міських громад України та місто Київ. Отже, розмір вибірки становив 340 одиниць.

До вибірки також увійшли громади, де повноваження органів місцевого самоврядування здійснює військова адміністрація. Окремо розрізняли міські громади, де ВА діє паралельно з органами місцевого самоврядування, та міста, де начальник ВА здійснює повноваження міської ради, її виконавчих органів і міського голови.

Збирали дані про міських голів і секретарів рад, фактичне здійснення повноважень міського голови, наявність та повноваження військової адміністрації, а також про керівників ВА. Первинний збір даних проводили у вересні–жовтні 2026 року.

Джерелом даних слугували офіційні вебсайти громад та військових адміністрацій. Для уточнення використовували також Єдиний державний реєстр декларацій.

Відкрити PDF-доказ новини

Документ: PDF-доказ оригінальної версії новини "Міста без виборів. Як змінюється місцеве самоврядування під час війни". Фіксує зміст публікації на момент першого сканування, дату збереження та джерело: ZN.ua.

Документ: PDF-доказ оригінальної версії новини "Міста без виборів. Як змінюється місцеве самоврядування під час війни". Фіксує зміст публікації на момент першого сканування, дату збереження та джерело: ZN.ua.

Місцеві вибори мали відбутися восени 2025 року, однак під час дії воєнного стану їх проведення заборонене.

Міські голови та ради, обрані ще 2020 року, продовжують виконувати свої повноваження.

Проте відсутність виборів не означає, що місцева влада залишилася такою, як її сформували виборці 2020 року.

Мери помирають, ідуть у відставку, мобілізуються, втрачають посади за рішеннями судів або переходять на іншу роботу.

Їхні повноваження перебирають секретарі рад, причому тимчасове виконання обов’язків міського голови іноді розтягується на роки.

Водночас у частині міст створюють військові адміністрації, що діють поряд із виборними органами або перебирають на себе їхні повноваження.

Усе це змінює систему місцевої влади без прямої участі виборців.

Однак змінився не лише склад місцевої влади, а й умови, в яких вона працює, — навіть там, де обрані 2020 року мери залишилися на посадах.

Повномасштабне вторгнення застало місцеве самоврядування в період незавершеної децентралізації.

Громади отримали повноваження та фінанси, але їх розмежування з державою залишилося недостатньо чітким.

Невирішеним було й питання державного нагляду за законністю рішень місцевих рад.

Ухвалений у листопаді 2025 року після складних компромісів закон №4677 має запрацювати після завершення воєнного стану.

Війна додала до цих суперечностей питання взаємодії місцевого самоврядування з військовими адміністраціями.

На тлі перерозподілу бюджетних ресурсів на користь центру, активізації правоохоронців і посилення ролі військових адміністрацій стає зрозумілішим, чому та ж Асоціація міст України так завзято опирається жорсткому державному нагляду.

Цифри нашого дослідження лише посилюють побоювання, що він може стати ще одним інструментом тиску на громади.

Однак ризики посилення державного нагляду не скасовують іншої проблеми: чинні механізми контролю нерідко не працюють, зокрема через неформальні домовленості на місцях.

Тож загроза політичного тиску центру не виправдовує фактичної безконтрольності рішень місцевої влади.

Отже, питання вже не лише в тому, скільки міських голів, обраних 2020 року, залишаються на посадах.

А в тому, хто фактично керує українськими містами на п’ятий рік повномасштабної війни без місцевих виборів.

Звідки ці керівники отримали повноваження і перед ким вони підзвітні?

Наскільки тимчасовими залишаються механізми управління, запроваджені під час війни?

І що ці зміни говорять про баланс між місцевим самоврядуванням та державною вертикаллю в умовах затяжної війни?

Саме це ми спробували з’ясувати, проаналізувавши моделі управління в 339 українських міських громадах та місті Києві.

Дослідження не охоплювало окупованих міст, дані збирали у вересні–жовтні 2026 року.

Моделі управління на місцях

На шостий рік без місцевих виборів у досліджених містах сформувалося кілька моделей управління:

1.

Управління обраним міським головою.

2.

Управління секретарем ради як в.о. міського голови.

3.

Паралельне функціонування органів місцевого самоврядування (ОМС) і військової адміністрації (ВА).

4.

Паралельне функціонування ВА та ОМС із секретарем ради як в.о. міського голови.

5.

Здійснення повноважень ОМС начальником ВА.

6.

Функціонування ВА за відсутності міського голови та секретаря ради.

Однак ці моделі перебувають у різних юридичних площинах.

Виконання повноважень міського голови секретарем ради є передбаченим законом механізмом місцевого самоврядування.

Натомість утворення військової адміністрації запроваджує окремий механізм державного управління, який сам собою не припиняє здійснення повноважень обраними органами.

Для передання повноважень міського голови, ради та її виконавчих органів начальнику ВА потрібне окреме рішення Верховної Ради за поданням президента.

Попри появу нових моделей, у більшості досліджених міст і далі керують мери, обрані 2020 року.

Трансформація відбувається в меншій частині міст — але саме там видно, як система працює, коли влада продовжує змінюватися, а пряме виборче оновлення недоступне.

Показовий приклад — Південноукраїнськ.

Після сесії міськради 22 січня 2026 року наступну вдалося відкрити лише 3 липня після кількох перенесень.

Віталій Кім, на той час начальник Миколаївської ОВА, причиною створення ВА називав внутрішні сварки та непорозуміння у міській раді та наявність АЕС.

У грудні 2025 року з проханням ввести військову адміністрацію звертався міський голова Валерій Онуфрієнко.

2 липня президент підписав указ про утворення Південноукраїнської міської військової адміністрації, який набрав чинності 4 липня.

Однак міська рада не припинила роботи: сесія відбулася 3 липня, ще до набрання указом чинності, а наступні — 15 липня та 10 вересня.

У вересні начальник міської військової адміністрації (МВА) Іван Кухта та міський голова Валерій Онуфрієнко підписали спільне розпорядження про порядок взаємодії.

Згідно з повідомленнями про його зміст, документ передбачає, зокрема, попереднє погодження з начальником МВА окремих кадрових рішень щодо комунальних підприємств та установ.

Цей випадок показує, чому самої кількості створених ВА недостатньо.

По-перше, поява військової адміністрації не обов’язково припиняє роботу виборних органів, але може змінювати порядок ухвалення управлінських рішень і фактичний розподіл повноважень.

По-друге, серед публічно названих причин створення ВА у Південноукраїнську були не лише безпекові ризики, пов’язані з розташуванням АЕС, а й конфлікти всередині міської ради.

Тому важливо з’ясовувати не лише те, хто фактично керує громадою та відповідає за ухвалені рішення, а й де проходить межа між необхідністю забезпечити управління під час війни та втручанням державної вертикалі в місцеві політичні процеси.

Коли мер при владі

Обрані міські голови продовжують керувати у 271 місті (80% від усієї кількості).

Отже, попри шість років без місцевих виборів, базова модель міського управління залишається панівною: у 80% досліджених міст продовжують керувати голови, безпосередньо обрані громадами 2020 року.

Хоча ззовні може здатися, що в цих містах усе залишається «по-старому», умови роботи міських голів змінилися.

Органи місцевого самоврядування відповідають за життєдіяльність громад під час повномасштабної війни, водночас діючи в умовах посилення ролі державної вертикалі.

Це створює і нові можливості координації, і ризики політичного тиску.

Майже третина чинних міських голів є самовисуванцями — 85.

Удвічі менше обрано від «Слуги народу».

Партійна картина мерів і секретарів-в.о. помітно відрізняється.

Серед чинних мерів найбільша група — самовисуванці.

Натомість серед секретарів, які виконують повноваження міських голів, найбільше представників «Слуги народу».

Це не доводить системного переходу міст під контроль певної партії, але показує, що за відсутності мера більшого значення набуває партійний склад ради, адже саме депутати обирають секретаря, який за передбачених законом обставин може перебрати на себе повноваження міського голови.

За відсутності виборів така зміна може впливати не лише на персональний склад керівництва міської влади, а й на його партійний баланс — без нового волевиявлення громади.

У 16 міських радах мери є, але відсутні секретарі.

Секретар є потенційним виконувачем обов’язків мера та керівником міста.

Відсутність секретаря може бути тимчасовою, коли рада збирається голосувати за нового.

Однак подекуди це постійний стан.

У Харкові останнім секретарем (саме останнім, бо нового поки не видно) був чинний міський голова Ігор Терехов.

Він обіймав цю посаду з грудня 2020 року, ставши і виконувачем обов’язків мера після смерті Геннадія Кернеса.

Після обрання Терехова міським головою Харків вже п’ять років не має секретаря.

Також секретаря немає в Києві, хоча політична ситуація у столиці відрізняється від інших міст.

З 2020 року посаду заступника міського голови — секретаря Київської міської ради обіймав Володимир Бондаренко, який пішов з посади у квітні 2025 року.

Тоді ім’я Бондаренка з’явилося у справі НАБУ, яке проводило масштабну операцію «Чисте місто» щодо земельних махінацій Дениса Комарницького.

Отже, у найбільшій групі міст зберігається кадрова наступність: міськими головами залишаються безпосередньо обрані керівники.

Водночас у частині рад вакантною залишається посада секретаря, котрий має забезпечити наступництво в разі дострокового припинення повноважень мера.

Це створює інституційну вразливість, однак причини такої ситуації можуть бути різними: від неспроможності депутатів домовитися про кандидатуру до свідомого небажання міського голови допустити появу в раді альтернативного центру впливу, здатного за певних обставин перебрати його повноваження.

Коли секретар — в.о. міського голови

У 42 містах повноваження міського голови виконують секретарі рад.

Це вже не лише короткостроковий механізм наступництва: у частині громад він триває роками.

Секретар має власний виборний мандат депутата, однак міським головою громада його не обирала — на посаду секретаря його призначила рада.

Водночас цей механізм зберігає представницьку основу місцевого самоврядування: секретар є обраним депутатом, а повноваження міського голови здійснює за передбаченою законом процедурою.

Однак прямого мандата громади саме на посаду мера він не має.

Процес триває і 2026 року. 25 березня депутати Луцької міськради підтримали відставку міського голови Ігоря Поліщука; разом із ним заяву подав і секретар ради.

Того ж дня депутати обрали новою секретаркою Катерину Шкльоду, котра почала виконувати повноваження міського голови.

А вже в липні її змінив на цій посаді Андрій Разумовський.

Того ж місяця посаду втратив міський голова Вилкового Матвій Іванов — після набрання чинності вироком суду у справі про незаконний видобуток піску з Дунаю.

У шести містах — Кривому Розі, Золотоноші, Корсуні-Шевченківському, Карлівці, Сваляві та Бобровиці — секретарі виконують повноваження міського голови з 2021 року.

Тобто шість міст прожили майже повний звичайний виборчий цикл із керівником, якого громада не обирала мером.

Секретаря можна змінити рішенням ради, тоді як виборці до відновлення виборів не можуть ані підтвердити його на посаді міського голови, ані обрати іншого.

Секретар міської ради Кривого Рогу Юрій Вілкул виконує повноваження мера вже близько п’яти років.

Після смерті обраного міського голови Костянтина Павлова тодішній секретар міської ради склав повноваження, і рада обрала секретарем Вілкула.

Для нього це повернення до управління містом в іншому статусі.

Вілкул був міським головою Кривого Рогу у 2010–2020 роках, а на виборах 2020 року знову балотувався, але знявся перед другим туром.

Тепер він здійснює повноваження міського голови не за результатами прямих виборів на цю посаду, а через механізм наступництва.

Кривий Ріг особливо наочно показує політичний бік такого механізму наступництва.

Поряд із Юрієм Вілкулом помітну роль в управлінні містом відіграє його син Олександр Вілкул.

Як зазначала ОПОРА в аудиті безпеки Криворізької громади 2025 року, військової адміністрації в місті не створювали, натомість після початку повномасштабного вторгнення створили Раду оборони Кривого Рогу, яку очолив Олександр Вілкул.

Навколо його статусу та повноважень виникали публічні й судові спори.

Отже, у місті, де виборці вже майже шість років не можуть переобрати владу, здійснення повноважень міського голови та помітна роль у воєнному управлінні містом тривалий час пов’язані з однією політичною родиною.

Це ставить уже ширше питання — про політичну конкуренцію та підзвітність влади за тривалої відсутності виборів.

Третина секретарів у статусі в.о. є представниками «Слуги народу» — 16.

Обранці від партії «За майбутнє» керують шістьма містами.

Механізм наступництва дав змогу містам не залишитися без керівництва, але через відсутність виборів у частині громад тимчасове виконання повноважень стало багаторічним.

Як наслідок містом може роками керувати депутат, обраний громадою, але без прямого мандата виборців саме на посаду міського голови.

Коли створюють військову адміністрацію

У 27 із 340 досліджених міст створено військові адміністрації — близько 8%.

Тут представлено кілька моделей управління.

У 19 — начальникам військових адміністрацій передані повноваження міського голови, ради та її виконавчих органів.

При цьому у шести з них обраний міський голова очолив створену військову адміністрацію.

Тут його позиція повністю залежна від центральної влади, а не громади, хоча залишається зв’язок із населенням через перемогу на місцевих виборах.

У восьми містах виборні органи продовжують діяти паралельно з ВА.

Так, у п’яти громадах паралельно із чинним мером існує військова адміністрація — у Києві, Вараші, Нетішині, Південноукраїнську та Тернівці.

Київ через свій статус є окремим кейсом, який неможливо порівнювати з іншими громадами.

У двох містах разом із секретарями — в.о. мера функціонують військові адміністрації — у Сумах та Одесі.

І окремим кейсом є Чернігів, де відсутні мер та секретар ради, однак повноважень ОМС не передано військовій адміністрації.

Тобто сама наявність ВА ще не показує, наскільки змінилася модель управління містом.

Проблема тимчасового призначуваного управління виникла не після 2022 року.

Ще до повномасштабного вторгнення досвід військово-цивільних адміністрацій (ВЦА) на Донеччині та Луганщині виявив ризики тривалого усунення громад від виборного управління та концентрації повноважень у руках призначених керівників.

Нинішні військові адміністрації мають іншу правову основу — Закон «Про правовий режим воєнного стану», однак окремого комплексного закону, який би системно врегулював їхню роботу та взаємодію з місцевим самоврядуванням, досі немає.

За таких умов особливого значення набувають прозорість підстав створення ВА, розмежування повноважень, контроль за бюджетними й майновими рішеннями та підзвітність громаді.

В Одесі одночасно діють ВА та міська рада.

Після рішення про припинення громадянства Геннадія Труханова в жовтні 2025 року він втратив посаду міського голови.

Його повноваження виконує секретар міськради Ігор Коваль, а начальником ВА став Сергій Лисак, який до цього очолював Дніпропетровську ОВА.

Помітних публічних конфліктів між ВА та міськрадою наразі немає.

Водночас місцеві групи впливу після відставки Труханова продовжують співіснувати із новим керівництвом ВА.

Військові адміністрації створено також у трьох містах-супутниках атомних електростанцій: 2023 року — в Нетішині, 2024 року — у Вараші, 2 липня 2026 року — у Південноукраїнську.

Під час створення ВА у цих містах підставами, прямо або опосередковано, називалася і близькість АЕС.

У таких громадах особливого значення набувають питання безпеки критичної інфраструктури та координації між місцевим самоврядуванням і військовим управлінням.

Однак кадрові призначення в цих містах не завжди узгоджуються з безпековою аргументацією створення ВА.

Якщо в Нетішині її начальником став виходець із СБУ, то у Вараші — депутатка Рівненської обласної ради, яка не мала досвіду роботи у сфері безпеки.

Це ставить питання, наскільки визначальними під час таких призначень були саме безпекові компетенції.

Адже не можна виключати, що під час призначення керівників враховуються не лише безпекові міркування, а й інтереси різних політичних чи економічних груп, для яких важливим є вплив на управління містом та його ресурсами.

Водночас це не знімає питань до самих органів місцевого самоврядування, зокрема щодо корупційних ризиків у їхній діяльності.

Проте заміна виборного впливу призначуваним сама собою не гарантує подолання цих ризиків, а може означати лише перерозподіл контролю над ресурсами між різними групами впливу.

У всіх цих випадках ВА існує поряд з органами місцевого самоврядування.

Така конструкція не обов’язково породжує конфлікт, але часто ставить питання про розподіл повноважень і відповідальності між двома інституціями.

Отже, масштаб зміни місцевого управління визначає не сам факт створення ВА, а те, що після цього відбулося з виборними органами, кому належать ключові повноваження і хто фактично відповідає за рішення.

Поява ВА створює у громаді ще один центр ухвалення рішень, повноваження якого залежать від установленої законом моделі управління та окремих рішень про їх передачу.

Чернігів: коли формальна влада не дорівнює фактичній

Одним із найвиразніших прикладів відкритого конфлікту, коли міська рада втратила частину впливу на управління внаслідок політичної боротьби, є Чернігів.

Тут 2023 року створили міську військову адміністрацію, а місто не має ні мера, ні секретаря, хоча рада продовжує працювати.

Секретаря не обирають, а частину функцій міського голови виконує один із його заступників.

Владислав Атрошенко, міський голова з 2015 року та народний депутат трьох скликань, 2023 року втратив посаду після набрання законної сили рішенням суду про порушення вимог щодо запобігання конфлікту інтересів.

Суд призначив йому штраф і на рік позбавив права обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій місцевого самоврядування.

Підставою стало використання службового водія для перевезення за кордон приватного автомобіля дружини мера.

Сам Атрошенко вважав справу політично вмотивованою та пов’язував її з протистоянням із центральною владою.

На цьому конфлікт не завершився.

Секретар від промерської партії «Рідний дім» Олександр Ломако протримався на посаді виконувача обов’язків до кінця 2024 року.

У грудні він написав заяву про звільнення з посади секретаря міськради, причинами рішення назвавши військові адміністрації, які, за його словами, «взяли місто в заручники».

Ломако також заявляв про тиск військових адміністрацій; представники державної вертикалі ці звинувачення заперечували.

З того часу місто залишається без міського голови та секретаря ради.

Після відставки Ломака рада уповноважила заступника міського голови Віктора Геращенка виконувати функції з питань поточної діяльності виконавчих органів міськради.

Найнаочніше зміна балансу між міським самоврядуванням і МВА проявилася в бюджетних повноваженнях. 2024 року суди в спорі між військовою адміністрацією та міськрадою щодо внесення змін до бюджету громади на 2023 рік стали на бік МВА.

Міськрада оскаржила ці рішення у Верховному суді.

Верховний суд 28 травня 2026 року касаційну скаргу міської ради залишив без задоволення, підтвердивши, що після створення МВА повноваження зі складання, затвердження та внесення змін до місцевого бюджету перейшли до військової адміністрації.

Чернігів ілюструє, що реальний вплив державної вертикалі на управління громадою може посилюватися навіть без законодавчої передачі начальнику МВА всього комплексу повноважень місцевого самоврядування.

Конфлікт загострився, зокрема, через різне тлумачення сторонами розподілу повноважень між військовою адміністрацією та місцевою радою.

Зважаючи на те, що для передачі повноважень військовим адміністраціям в окремих громадах потрібне рішення Верховної Ради, політичний конфлікт між місцевим самоврядуванням і державною вертикаллю сам собою стає фактором зміни реального балансу влади.

Водночас Чернігів поки не дає підстав стверджувати, що такий сценарій неминучий для інших міст: у більшості громад, де паралельно діють ОМС і військові адміністрації, відкритого протистояння такого масштабу немає.

Коли все отримала військова адміністрація

У 19 містах начальники військових адміністрацій здійснюють повноваження міської ради, її виконавчих органів та міського голови.

Це найглибша інституційна зміна у вибірці: йдеться вже не про співіснування ВА та місцевого самоврядування, а про здійснення ключових повноважень виборних органів начальником ВА.

Дев’ять із 19 міст розташовані в Донецькій області, шість — у Харківській, два — в Херсонській (зокрема й місто Херсон), та по одному — в Запорізькій та Миколаївській областях.

Однак і ця група неоднорідна.

У шести з 19 міст начальниками ВА стали голови, обрані громадою 2020 року.

Тобто інституційна модель управління змінилася, але персонально містом продовжила керувати людина, яка отримала прямий виборчий мандат 2020 року, — тепер уже як призначений начальник ВА.

В інших випадках разом із моделлю управління змінився і керівник — ключові повноваження отримала призначена особа.

Важливо!

Різні способи переходу від виборного до призначуваного управління матимуть значення і після завершення воєнного стану: від того, чи зберіг обраний мер свої повноваження та які рішення ухвалив парламент, залежатиме порядок відновлення роботи органів місцевого самоврядування.

Олександр Гончаренко став міським головою Краматорська за результатами виборів 2020 року.

У липні 2022 року тут утворили міську військову адміністрацію, начальником якої призначили чинного міського голову.

У Слов’янську маршрут був довшим.

Вадим Лях двічі обирався міським головою — у 2015 та 2020 роках.

Після створення 2021 року військово-цивільної адміністрації він очолив ВЦА, а після початку повномасштабного вторгнення — міську військову адміністрацію.

Тобто виборний керівник послідовно перейшов у нові, вже державні форми управління містом.

Іншу динаміку показує Ізюм.

Першим начальником військової адміністрації був обраний міський голова Валерій Марченко. 2025 року його змінив Сергій Федченко, який до цього був першим заступником Борівського селищного голови.

Формально модель управління не змінилася — містом і далі керує ВА.

Однак змінився керівник військової адміністрації: замість обраного громадою міського голови її очолила інша призначена людина.

При цьому Валерій Марченко залишився міським головою, але без реальних повноважень.

Херсон — приклад ще одного кадрового маршруту.

Міську військову адміністрацію очолювали посадовці, які прийшли з правоохоронної та державної вертикалі: Ярослав Шанько до призначення працював заступником начальника Херсонської ОВА та в системі МВС, його попередник Роман Мрочко — у прокуратурі.

Так чотири кейси показують різні траєкторії всередині однієї юридичної моделі: обраний мер може сам перейти у ВА, пройти через ВЦА, бути згодом заміненим на посаді начальника ВА іншим призначеним керівником або ж керівництво ВА може перейти до людини з державної чи правоохоронної вертикалі.

Київ: обраний мер і нові центри влади

Київ завжди був особливим призом у протистоянні президентів і міських голів.

Боротьба за контроль над столицею — це боротьба не лише за політичний вплив, а й за бюджет, комунальне господарство та управлінські ресурси найбільшого міста країни. 2010 року Віктор Янукович призначив головою КМДА Олександра Попова, фактично позбавивши обраного мера Леоніда Черновецького контролю над виконавчою владою міста.

Сьогодні ця давня колізія повертається — вже в умовах війни.

Нинішнє протистояння має ще один вимір: Віталій Кличко очолює Асоціацію міст України, яка відстоює інтереси громад у відносинах із центральною владою.

Тому конфлікт навколо управління Києвом виходить за межі столиці й накладається на ширшу боротьбу за повноваження та ресурси місцевого самоврядування.

Особливість Києва в тому, що КМДА одночасно виконує функції державної адміністрації та виконавчого органу Київради.

Її очолює обраний мер Віталій Кличко.

Після повномасштабного вторгнення поряд із КМДА з’явилася КМВА, начальника якої призначає президент.

Чіткого розмежування повноважень між двома адміністраціями законодавство не забезпечило.

Коли КМВА очолював Тимур Ткаченко, це неодноразово призводило до публічних конфліктів навколо транспорту, укриттів та інших питань управління містом.

Після звільнення Ткаченка в липні 2026 року КМВА залишилася без постійного начальника.

Його обов’язки виконує перший заступник Андрій Ткачов.

Однак відсутність призначеного керівника не зняла головного питання: хто контролює управління столицею і перед ким відповідає за його результати.

Нещодавно новим приводом для протистояння стала підготовка Києва до зими.

Президент Володимир Зеленський публічно розкритикував її темпи, Кличко у відповідь навів дані про виконані роботи та фінансування.

Проте питання відповідальності не таке однозначне: за міську комунальну інфраструктуру відповідає місцева влада, але частина проєктів енергетичної стійкості залежить від уряду та державних структур.

Тож суперечка про готовність столиці до холодів водночас стала суперечкою про повноваження, ресурси й політичну відповідальність.

На цьому тлі Зеленський розпочав консультації щодо посилення безпеки Києва, зокрема провів зустріч із колишнім очільником СБУ Василем Малюком.

А 23 жовтня президент заговорив про створення «спеціального кабінету» для напрацювання рішень щодо Києва, не пояснивши, що це за орган, які рішення він ухвалюватиме та як співіснуватиме з КМДА, КМВА й Київрадою.

Уже 28 жовтня Зеленський повідомив, що пропонував очолити КМВА Володимиру Гройсману, Олександру Кубракову та Сергію Сухомлину, однак усі троє відмовилися.

І тут виникає принципове питання: чи можна вирішити конфлікт повноважень, створивши ще один центр влади?

Чинне законодавство не передбачає окремого «кабінету» для управління столицею.

Якщо йдеться про дорадчий майданчик — це одна історія.

Якщо ж про структуру, яка перебере на себе управлінські повноваження, постане питання її конституційності.

Не менш чутливий і можливий сценарій заміни голови КМДА: рішення Конституційного суду від 25 грудня 2003 року №21-рп/2003 пов’язує цю посаду з обраним київським міським головою.

Отже, війна не започаткувала боротьби за Київ, а дала їй нові інструменти.

Обраний мер залишається на посаді, проте контроль над управлінням столицею знову стає предметом протистояння з центральною владою.

Замість висновків

Зміни в управлінні українськими містами відбуваються на тлі посилення державної вертикалі.

Від початку повномасштабної війни центр не лише отримав додаткові безпекові повноваження, а й перерозподілив на свою користь частину фінансових ресурсів громад.

Зокрема, з 2023 року ПДФО з грошового забезпечення військовослужбовців та силовиків спрямовується до державного бюджету.

Попри запроваджені компенсаційні механізми, це посилило залежність місцевого рівня від рішень центру щодо розподілу коштів.

Ще одним чинником стали активні дії правоохоронних органів, які окремі представники місцевого самоврядування називали тиском.

Водночас розслідування незалежної антикорупційної вертикалі НАБУ/САП слід відокремлювати від дискусії про вплив президентської влади на правоохоронну систему.

Саме в цьому політичному та інституційному контексті варто розглядати результати дослідження.

Отже:

По-перше, базова модель міського управління залишається стійкою.

Через шість років після місцевих виборів у 80% досліджених міст і далі керують обрані міські голови.

Тобто говорити про витіснення місцевого самоврядування державною вертикаллю дані дослідження підстав не дають.

Водночас формальне керівництво демонструє лише одну зі сторін — зовнішню, за якою ховається реальний вплив.

В умовах повномасштабної війни повноваження центральної влади розширилися, до цього додаються неформальні інструменти впливу.

По-друге, сама система місцевої влади за ці шість років помітно змінилася.

Кількість міст без чинного мера зросла із семи 2021 року до 45 2026-го.

У шести містах секретарі вже майже відпрацювали звичайний п’ятирічний мерський цикл.

Відсутність виборів не законсервувала владу, сформовану 2020 року.

Змінився сам механізм оновлення місцевої влади в умовах війни, без можливості проведення виборів та прямого голосування громади.

По-третє, військові адміністрації створили ще кілька моделей управління громадами — і саме тут найбільш помітні ризики зміни балансу між місцевим самоврядуванням і державною вертикаллю.

В одних містах ВА працюють поряд із виборними органами, в інших їх начальники здійснюють повноваження міського голови, ради та виконкому.

Водночас у частині міст начальниками ВА стали мери, обрані 2020 року.

А Чернігів показує інший бік цієї конструкції: фактичний баланс впливу може змінюватися і без формальної передачі військовій адміністрації всього комплексу повноважень ОМС.

До того ж створення ВА може бути пов’язане не лише з безпековими потребами, а й із політичними конфліктами в громадах.

Війна не усунула політичної конкуренції за ресурси, повноваження та вплив, а кадрові призначення і рішення про передачу повноважень впливають на те, хто фактично контролює управління містом сьогодні та якими будуть умови відновлення виборної влади після війни.

Додаткову невизначеність створює питання розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування та військовими адміністраціями.

По-четверте, ці зміни відбуваються у момент, коли роль міст у стійкості держави лише зростає.

Постійні російські атаки на міста та критичну інфраструктуру збільшують відповідальність місцевої влади за тепло, транспорт, укриття, комунальні послуги та відновлення.

Тому здатність центральної та місцевої влади працювати разом, розподіляти повноваження, ресурси й відповідальність стає питанням не лише демократії, а й стійкості країни.

Наскільки ця взаємодія сьогодні працює — окреме питання, якого це дослідження не вимірювало.

Після війни доведеться повернутися до питання дієвого державного нагляду за законністю актів місцевого самоврядування — зокрема до проблем, які намагався розв’язати ще початковий законопроєкт №4298.

Адже численні контрольні органи не гарантують законності рішень, особливо там, де між місцевою владою та представниками правоохоронної і контрольної систем склалися неформальні домовленості.

Без незалежного від місцевих інтересів, але захищеного від політичного використання центром нагляду децентралізація залишатиметься інституційно незавершеною.

Отже, головний ризик, який показують ці дані, — не зникнення місцевого самоврядування, а поступова зміна самої конструкції влади.

Тимчасові керівники залишаються на роки, поряд із виборними органами або замість них працюють ВА, а частина ресурсів і повноважень переходить до державного рівня.

Змінюється не лише склад місцевої влади, а й ступінь її самостійності та механізми зміни керівництва.

Війна вимагає централізованої координації, але політична боротьба за контроль над містами та їхніми ресурсами триває.

І що довше не працює механізм виборчого оновлення влади, то гострішими стають питання про майбутнє місцевого самоврядування та повернення до демократичних процедур після війни.

А передусім — питання, з якого починалося це дослідження: хто фактично керує містом, перед ким він відповідальний і як громада може вплинути на цю владу.

Як ми рахували

Загалом у 24 областях створено 1469 громад, з яких 411 є міськими (центр громади розташований у місті).

Місто Київ має окремий статус.

Критерієм відбору було здійснення повноважень на території громади.

З вибірки вилучили тимчасово окуповані громади, хоча їхні органи місцевого самоврядування можуть продовжувати працювати.

У результаті проаналізували 339 міських громад України та місто Київ.

Отже, розмір вибірки становив 340 одиниць.

До вибірки також увійшли громади, де повноваження органів місцевого самоврядування здійснює військова адміністрація.

Окремо розрізняли міські громади, де ВА діє паралельно з органами місцевого самоврядування, та міста, де начальник ВА здійснює повноваження міської ради, її виконавчих органів і міського голови.

Збирали дані про міських голів і секретарів рад, фактичне здійснення повноважень міського голови, наявність та повноваження військової адміністрації, а також про керівників ВА.

Первинний збір даних проводили у вересні–жовтні 2026 року.

Джерелом даних слугували офіційні вебсайти громад та військових адміністрацій.

Для уточнення використовували також Єдиний державний реєстр декларацій.

Відкрити PDF-доказ новини

Документ: PDF-доказ відредагованої версії новини "Міста без виборів. Як змінюється місцеве самоврядування під час війни". Допомагає порівняти зміни з попередньою зафіксованою версією та підтверджує, що оновлення було виявлено системою моніторингу. Джерело: ZN.ua.

Документ: PDF-доказ відредагованої версії новини "Міста без виборів. Як змінюється місцеве самоврядування під час війни". Допомагає порівняти зміни з попередньою зафіксованою версією та підтверджує, що оновлення було виявлено системою моніторингу. Джерело: ZN.ua.

Завантажити Завантажити PDF