Back
Президент Зеленський визнав такими, що втратили чинність майже 70 указів і розпоряджень, виданих попередніми президентами і самим Зеленським.
Укази стосувалися створення і діяльності (а, скоріше, бездіяльності) різних дорадчих органів та комісій, які давно або нещодавно застаріли.
Ми звернули увагу, що серед скасованих указів опинилися і два укази про багатостраждальну Комісію з питань правової реформи.
В першому указі від 21 червня 2019 року "Про Комісію з питань правової реформи" було визначено таке завдання Комісії:
«…сприяння подальшому розвитку правової системи України на основі конституційних принципів верховенства права, пріоритетності прав і свобод людини і громадянина, з урахуванням міжнародних зобов’язань України».
В цьому ж документі були визначені пріоритетні напрями роботи Комісії:
(1) підготовка та подання Президентові України пропозицій щодо внесення змін до Конституції України і законів України, спрямованих на забезпечення реалізації конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина;
(2) подальший розвиток законодавства про організацію судової влади та здійснення правосуддя;
(3) удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального законодавства України;
(4) реформування органів правопорядку, а також створення умов для реінтеграції в єдиний конституційний простір України тимчасово окупованих територій України та населення, що на них проживає.
Ми практично не знайшли жодних спроб попередніх керівників Офісу Президента використати колективний інтелект членів Комісії, серед яких було багато досвідчених і притомних правників, прізвища яких міститься в також скасованому Указі від 7 серпня 2019 року № 584/2019 "Питання Комісії з питань правової реформи".
На наш погляд, причини були прості.
Перша полягала в тому, що напрацювання «фахівцями» рівня Веніславського і Венедіктової законопроєктів часів літа 2019 року для мети «шаленого принтера» (пам’ятаєте?) не передбачали необхідності врахування довгострокових наслідків, на які могли б звернути увагу незалежні фахівці.
А друга полягала в бажанні уникнення дискомфорту спілкування з професіоналами, рівень яких був недосяжно вищим за інтелектуальний рівень чиновників, відповідальних за реформи.
Поточний керівник ОП, вочевидь, вирішив розібратися з усіма цими комісіями та радами. І це, в принципі, давно треба було зробити.
І ось тут лишається лише одне просте запитання: стратегію Президента із розвитку судової влади можна вже не чекати? Чи шанс таки є?
