Back
Чому не коментувала реформу війська Михайла Федорова? Що відбувається?
Спочатку треба розібратися, чи це взагалі реформа.
Те, що зараз робить Федоров, не є класичною інституційною реформою війська. Це набір окремих проєктів, об’єднаних однією метою.
І ця мета — не соціально справедлива війна.
Мета — максимально підвищити ефективність ураження противника, пришвидшити темп бойових дій, досягти технологічної асиметрії та ПЕРЕМОГТИ росію якомога швидше.
Не побудувати ідеальну систему.
Не досягти абсолютної справедливості.
Не очистити все від совка.
Не зробити службу комфортною.
Не реалізувати всі правильні гуманістичні принципи.
Хоча частина цього може відбутися як побічний ефект.
Але не як головна ціль.
Саме тому багато хто зараз не розуміє, що відбувається.
Люди дивляться на процес як на реформу державної інституції.
Натомість Федоров діє як керівник технологічної корпорації під час жорсткої конкурентної боротьби. Як СЕО.
У такій логіці збільшують внутрішню конкуренцію.
Піднімають ставки.
Залучають найкращих.
Впроваджують технології.
Відсікають неефективне.
Постійно вимірюють результат.
Не винагороджують за стаж.
Винагороджують за результат.
І все це робиться не заради комфорту системи, а заради досягнення мети.
Тепер поставимо просте питання.
Яка сьогодні мета війни?
Соціальна справедливість?
Комфортна служба?
Тривала еволюція системи?
Ні.
Мета війни — ПЕРЕМОГА.
У війні на виснаження, яку нав’язала нам Росія, багато хто вже забув, що перемога — це не мантра.
Не психотерапія.
Не мотиваційний банер в телемарафоні.
Перемога — це стратегія.
І кінцева мета.
Причому якомога швидше.
Бо лише тоді можна буде реально відновлювати життя.
Цинічно?
Так.
Але війна взагалі цинічна.
Для України класичні підходи дедалі більше означають затягування війни.
Підхід технологічної корпорації може привести до перемоги.
Може привести до поразки.
Але він точно не залишає нас у статусі кво.
Тому проєкти Федорова — не про людей. Вони про системи, механізми та інструменти перемоги.
Зокрема:
• дрони на всіх рівнях війська;
• цифрові системи управління, контролю та ситуаційної обізнаності;
• масове ураження логістики противника;
• удари по стратегічній глибині Росії;
• системи перехоплення дронів;
• технологічний захист міст;
• нові засоби протиракетної оборони;
• міжнародні технологічні та виробничі партнерства.
Усе це — про одне.
Забезпечити реальну асиметричну ПЕРЕВАГУ над росією.
Перемогти.
Якомога швидше.
Тому що тоді будуть і демобілізація, і соціальні зміни, і повернення до нормального життя.
Поки триває війна, будь-які правильні рішення залишатимуться частковими.
Тому що війна поглинає все.
У цій моделі неефективне прибирається.
Ті, хто не можуть адаптуватися, відходять убік.
Навіть якщо це генерал.
Навіть якщо це дуже заслужений генерал.
Навіть якщо це Головком.
Посада ще може залишитися.
Вплив — уже ні.
Зараз у нас не класичний міністр.
Зараз у нас СЕО.
Чи подобається мені такий підхід?
Не в усьому.
Мені не подобаються закритість процесів.
Не подобається усунення багатьох фахівців, але не Сирського.
Не подобається дефіцит зовнішнього контролю.
Не подобається жорсткість багатьох рішень.
Іноді навіть жорстокість.
Але я поки не бачу іншого суб’єкта, який настільки системно намагається створити технологічну асиметрію.
І найголовніше.
Попри корпоративну логіку, він хоча б пробує відповідати на питання, які роками ігнорували значно більш емпатійні міністри, чиновники та генерали.
Наприклад, питання термінів служби.
Так, він шукає рішення в межах головної мети.
Так, він не ставить це вище за перемогу.
Але він хоча б визнає проблему.
І ще.
Спробуйте чесно відповісти собі.
Де була б Україна без Starlink?
Без «Армії дронів»?
Без «Дельти»?
Тому.
Він хоче перемогти росію? Так.
Він щодня робить конкретні кроки для цього? Так.
Він розуміє технологічну та управлінську відсталість значної частини військової системи? Так.
Він ставить на перше місце гуманізм, соціальну справедливість і комфорт? Ні.
Чи може він бути нашим шансом на технологічний ривок? Так.
Соціальна війна — це оксюморон.
