Прейскурант української Феміди або чому п’яна їзда дорожча за людське життя

Аналіз « Економічної правди », що охоплює період з 2021 року по травень 2026 року, висвітлює глибокий дисбаланс в українському правосудді щодо нових видів транспорту. На тлі стрімкого зростання кількості «самокатних» справ (у 7 разів порівняно з 2021 роком) викристалізувалася парадоксальна ситуація: адміністративна відповідальність за нетверезу їзду є фінансово значно суворішою, ніж кримінальна відповідальність за смерть людини.

За п’яну їзду на самокаті – 17 000 грн штрафу, збиття пішохода на тротуарі з потерпілими – 2 125 грн, смертельне ДТП – 0 днів реального ув’язнення.

Кільцева дорога, ніч 19 жовтня 2025 року. Kia K5 на швидкості близько 185 км на годину збила пішохода, який переходив дорогу з електросамокатом у руках. Потерпілий помер на місці.

В іншому випадку винуватець ДТП сам кермував самокатом. Чоловік на двоколісному Xiaomi рухався тротуаром, не побачив пішохода, що вийшов з-за припаркованого автомобіля, і скоїв наїзд. Пішохід помер у лікарні через два тижні.

Спільне в цих історіях те, що в обох випадках винуватці отримали п’ять років позбавлення волі. Щоправда, уникли реального ув’язнення. Суд застосував ст. 75 Кримінального кодексу і призначив іспитовий строк.

ЕП проаналізувала 218 879 рішень, ухвалених судами Києва з початку 2021 року по травень 2026 року. До вибірки увійшли всі документи за ст. 124, 122-4 і 130 Кодексу про адміністративні правопорушення (КУпАП), а також за ст. 286, 286-1 і 291 Кримінального кодексу (ККУ). У 795 справах у тексті рішення згадується слово “самокат”. Саме ці справи стали предметом детального аналізу.

У 2021 році київські суди розглянули 54 “самокатні” справи, у 2022-му – 39, у 2023-му – 57. Далі – стрибок: 133 справи у 2024 році та 361 у 2025-му. Це майже в сім разів більше, ніж у 2021-му. За перші чотири місяці 2026 року – уже 151 справа.

795 справ за участю самокатів за пʼять років. Кількість справ зростає, але переважно адміністративних.

Самокат за п’ять років перетворився з рідкісного учасника міського руху на регулярного фігуранта судових проваджень.

Кримінальні справи: три смерті без жодного дня у в’язниці

З 2021 року самокати стали учасниками 590 ДТП. Лише незначна їх частка спричинила середні або тяжкі тілесні ушкодження. Як наслідок – лише 11 кримінальних проваджень завершилися судовими вироками. З них у десяти вироках за ст. 286 ККУ (порушення правил безпеки дорожнього руху з тяжкими наслідками) суд визнав винним водія автомобіля. Згаданий вище одинадцятий вирок за ст. 291 ККУ (порушення чинних на транспорті правил) отримав користувач електросамоката.

У восьми з одинадцяти кримінальних справ суди покарали винуватців позбавленням волі з іспитовим строком. У трьох справах суди обмежилися штрафом 51 тис. грн. Жоден винний у Києві за шість років не сів за ґрати навіть після смертельних ДТП.

Суди й прокурори однаково толерують водія – чи то автомобіля, чи то електросамоката. Коли хтось збиває пішохода, навіть якщо на смерть, він зазвичай уникає покарання ув’язненням.

Це одна з причин того, чому в Україні висока смертність на дорогах. За даними Патрульної поліції, у 2025 році сталося 25,9 тис. ДТП з постраждалими, у яких загинули 3,2 тис. людей, а 31,9 тис. були травмовані.

Якщо оцінювати населення України у 2025 році 30 мільйонами осіб, то смертність на дорогах становить 108 загиблих на мільйон громадян. Для порівняння: середній рівень у країнах ЄС зазвичай становить 40-45 загиблих на мільйон населення.

Адміністративний фронт: як рейди на бульварі Лесі Українки стали стандартом

Схожість між “колісними засобами” з неявної стала очевидною і навіть формалізованою у 2023 році. Тоді Верховний Суд у справі №127/5920/22 визнав користувача електросамоката водієм, який повинен дотримуватися правил дорожнього руху, а сам пристрій – джерелом підвищеної небезпеки.

Ця позиція не тільки прирівняла водія самоката до водія автівки, а й відкрила поліції шлях до системних рейдів і дала чітку статтю для покарання: 130 КУпАП (керування транспортним засобом у стані сп’яніння).

Стандартна санкція – штраф 17 тис. грн і позбавлення права керування на рік. Той самий рік отримує і людина без водійського посвідчення. Формально їй заборонено водити автомобіль та отримувати права на це протягом наступних 12 місяців.

До 2023 року майже всі судові справи із самокатами стосувалися аварій. У 2021 році 53 з 54 справ – це реальні ДТП. Після рішення Верховного Суду характер справ радикально змінився. У 2021 році ст. 130 КУпАП застосували до водія самоката двічі, у 2024-му – 66 разів, у 2025-му – 298. Це 83% всіх самокатних справ у столиці за рік.

Самокати фігурують у ДТП в години пік, п’яних водіїв ловлять перед комендантською годиною

Епіцентр поліцейських рейдів – бульвар Лесі Українки в Печерському районі. Суди розглянули 87 із 795 самокатних справ щодо порушень, які сталися на цій вулиці, з них 47 – у 2025 році, 39 – у 2026-му. Постанови про події за цією адресою читаються майже однаково: “О 22 годині 35 хвилин у м. Києві, на бульварі Лесі Українки, керував електросамокатом з ознаками алкогольного сп’яніння”.

Один день, 8 листопада 2025 року, дав понад 20 постанов з цією адресою – поліція провела системний рейд біля місць нічного дозвілля Печерська.

Однак порівняння кримінальної та адміністративної логіки демонструє дивну картину. П’яного водія самоката, якого зупинить патруль на бульварі Лесі Українки, чекають 17 тис. грн штрафу і позбавлення прав на рік. Тверезого, який збив пішохода на тротуарі і завдав тілесних ушкоджень, з високою ймовірністю відпустять після сплати штрафу 2 тис. грн.

Тобто держава найжорсткіше карає те, що легше довести (алкотест), а не те, що спричинило найбільшу шкоду.

Як саме суди обґрунтовують призначення іспитового строку (стаття 75 ККУ) у випадках із загиблими пішоходами?

Судова логіка у справах про смертельні ДТП часто будується на формальному дотриманні норм Кримінального кодексу, де каяття та компенсація важать більше за сам факт загибелі людини. Коли суддя вирішує застосувати статтю 75, він зазвичай спирається на «позитивну характеристику» обвинуваченого: відсутність попередніх судимостей, наявність стабільної роботи або дітей на утриманні. Це створює в залі суду образ людини, яка «випадково оступилася», а не небезпечного злочинця, що робить іспитовий строк юридично припустимим.

Ключовим чинником для уникнення тюрми є примирення з родичами загиблого. У матеріалах справ, які аналізувала «Економічна правда», часто фігурують заяви потерпілої сторони про відсутність претензій. Це означає, що винуватець виплатив значну грошову компенсацію — фактично «купив» собі волю. Суди трактують це як активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування шкоди, що є пом’якшуючими обставинами. В результаті Феміда доходить висновку, що виправлення особи можливе без ізоляції від суспільства, навіть якщо швидкість у момент удару була втричі вищою за дозволену.

Така практика створює небезпечний соціальний прецедент, де ціна людського життя в кримінальному вимірі виявляється нижчою за адміністративну дисципліну. Поки поліція звітує про сотні протоколів за нетверезу їзду на самокатах, де винуватці справно платять по 17 тисяч гривень, реальні вбивці на дорогах залишаються вдома під наглядом органу пробації. Це розмиває поняття невідворотності покарання, адже суворий вирок стає лотереєю, де виграє той, хто має фінансову можливість домовитися з родичами жертви ще до оголошення вердикту.

На фоні європейської статистики, де смертність на дорогах удвічі нижча, українська судова система виглядає як така, що захищає право водія на помилку більше, ніж право пішохода на життя. Ігнорування превентивної функції в’язниці призводить до того, що дороги залишаються зоною підвищеного ризику, а висока швидкість або недбалість на тротуарі не сприймаються як дії, що гарантовано призведуть до реальної ґрат.

Можливість «відкупитися» від реального терміну через примирення з потерпілими є головною діркою в нашому законодавстві, яка заважає знизити смертність на дорогах, а ще звісно «телефонне право» та кумівство залишаються тими невидимими важелями, які часто спрямовують судовий процес у потрібне русло ще до того, як суддя вийде в нарадчу кімнату. Коли у справі фігурує «потрібна» людина або родич впливового посадовця, стаття 75 Кримінального кодексу про іспитовий строк стає ідеальним юридичним прикриттям. Це дозволяє винести зовні законне рішення, яке при цьому повністю звільняє винуватця від реальної відповідальності.

Система вибудувана так, що для «своїх» закон стає гнучким інструментом, а не непорушною стіною. Якщо звичайний самокатник на бульварі Лесі Українки отримує штраф у 17 тисяч за один подих у драгер, то людина з правильними зв’язками після смертельного ДТП може розраховувати на прихильність прокурора, який «випадково» забуде оскаржити занадто м’який вирок.

Кумівство створює кругову поруку: поліціянт не дуже ретельно збирає докази, експерт трохи занижує швидкість у звіті, а суддя просто розводить руками — мовляв, доказова база слабка, а обвинувачений щиро кається. У результаті ми бачимо ту саму жахливу статистику смертності на дорогах, бо страх перед законом зникає, якщо ти знаєш номер телефону того, хто може «вирішити питання». Це підриває довіру до всієї антикорупційної вертикалі, адже справедливість, яку можна купити або випросити по знайомству, перестає бути справедливістю.

Це замкнене коло: корупція в кабінетах влади прямо конвертується у смерті на пішохідних переходах. Поки посади в поліції чи судах будуть предметом домовленостей, а не професійного відбору, ми будемо бачити нові й нові маєтки в Козині поруч із новими іспитовими строками за вбивства на дорогах.