За ґратами режиму Лукашенка в Білорусі залишаються п’ятеро українців

Одиночні камери. Покарання за спроби самогубства. Ненадання меддопомоги. Так експерти ООН охарактеризували умови ув’язнення в Білорусі, де людей утримують без зв’язку з адвокатами та піддають нелюдському ставленню, яке іноді призводить до смертей за ґратами.

Наразі відомо про близько 842 політичних бранців у Білорусі. Багатьох заарештували після фальсифікованих виборів 2020 року, що спровокували масові протести, інші постраждали через незгоду з вторгненням Росії в Україну, якому активно потурає білоруський диктатор Лукашенко.

За даними білоруської правозахисної організації “Вясна”, серед ув’язнених із політичних мотивів у Білорусі – понад 20 іноземців. Відбувають “покарання” литовець і француз, латвієць, поляки, росіяни та принаймні п’ятеро українців. Громадянам України найчастіше “приписують” звинувачення у “шпигунстві”, “агентурній діяльності”, “диверсіях” та “співпраці з українськими спецслужбами”.

У цьому матеріалі ZMINA розповідає про українців, яких досі утримують в білоруських в’язницях, та наводимо свідчення тих, кого вдалось звільнити за посередництва США в обмін на зняття санкцій.

Щонайменше п’ять українців влада Білорусі тримає в ув’язненні за політичними мотивами

Третій рік продовжують утримувати 39-річного громадянина України Сергія Бойка. Він жив у білоруському місті Наровля. Влітку 2023 року за звинуваченням в “агентурній діяльності” (ст. 358-1 Кримінального кодексу РБ) його засудили до 7 років позбавлення волі. Також чоловіка внесли до переліку осіб, причетних до екстремістської діяльності. Наразі він перебуває у виправній колонії №1 Білорусі.

Ще більше звинувачень “навісили” українському єгерю В’ячеславу Бородію. У грудні 2024 року білоруси засудили його до 10 років ув’язнення за нібито “агентурну діяльність” (ст. 358-1 ККРБ), “незаконні дії з вогнепальною зброєю” (ч. 4 ст. 295 КК РБ), “незаконний перетин державного кордону” (ч. 3 ст. 371 КК РБ), та ще кілька вигаданих злочинів. 44-річного чоловіка затримали у Єльському районі Білорусі, який межує з Житомирською областю. Про це стало відомо із пропагандистського фільму, в якому розповідається, що Бородій нібито “пройшов підготовку в навчальному центрі ГУР” та ще й “співпрацював із СБУ”. Наразі він знаходиться у виправній колонії №17.

В’ячеслав Бородій

40 років ув’язнення на двох отримали батько й син – Сергій і Павло Кабарчуки. Колишнього українського прикордонника 61-річного Сергія Кабарчука і його 31-річного сина Павла Кабарчука затримали в лютому 2024 року в Лельчицькому районі Білорусі. А у жовтні 2024 року суд визнав батька й сина “учасниками диверсійно-розвідувальної групи, які за завданням СБУ переносили вибухівку для подальшого здійснення терористичних актів на території РФ і Білорусі”. Звинувачення висунули за статтями: підготовка до акту тероризму (ч. 1 ст. 13, ч. 3 ст. 289); незаконні дії щодо вогнепальної зброї, боєприпасів і вибухових речовин у складі організованої групи (ч. 4 ст. 295); агентурна діяльність (ст. 358-1); незаконне переміщення через кордон отруйних речовин, вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин (ч. 3 ст. 333-1). Кожному з Кабарчуків присудили по 20 років колонії посиленого режиму, а також оштрафували на 28 тисяч рублів. Під час перебування у слідчому ізоляторі Сергію діагностували онкологічне захворювання, наразі він відбуває вирок у виправній колонії №8. Павла катували й морили голодом у слідчому ізоляторі КДБ, а зараз утримують у виправній колонії №4.

Сергій і Павло Кабарчуки

Так само на 20 років засудили Івана Лихолата. Українець жив у Білорусі з 2013 року, був одружений із білорускою та виховував неповнолітніх дітей, коли його затримали “за співпрацю з СБУ”. В жовтні 2024 року його почали судити разом із двома білорусами Борисом Пухальським та Іваном Бородичем у справі про “підготовку підриву залізниці”.

Сторона обвинувачення заявила, що Лихолат “вийшов на зв’язок із СБУ, яка доручила йому підірвати залізничні колії; він зі свого боку залучив Бородича й Пухальського, які нібито мали навички мінно-вибухової справи”. Місце ув’язнення Івана Лихолата наразі невідоме.

Іван Лихолат

Катування, шантаж та “особливе” ставлення до українців у в’язниці

Політв’язні в Білорусі потерпають від катувань, шантажу й постійного тиску. А наявність українського паспорта лише посилює ситуацію: українців часто маркують як “агентів”, переслідують, змушують давати неправдиві зізнання та піддають знущанням за ґратами.

Про те, що довелось пережити в білоруській в’язниці, українці Ольга та Микола (імена змінені з міркувань безпеки) розповіли правозахисній організації “Вясна”.

Подружжя приїхало до Білорусі з європейської країни, де вони проживали з 2023 року. Їхнє рідне місто в Україні зараз окуповане Росією, а в їхньому будинку живуть російські солдати. Ольга і Микола планували переїхати до села в Білорусі, влаштуватися на просту роботу та мати змогу зустрічатися зі своїм сином, який перебуває на окупованій Росією території.

Але невдовзі після переїзду чоловіка і жінку затримали, звинувативши в агентурній діяльності, шпигунстві, тероризмі та інших тяжких злочинах.

Після того як подружжя влаштувалось на роботу, чоловікові зателефонували з міграційної служби та попросили прийти й розписатися. Там їх схопили озброєні спецпризначенці, вдягли кайданки та на мікроавтобусі без розпізнавальних знаків вивезли до якогось підвалу на допит. Допитували нарізно.

“ Співробітник КДБ сказав, що мені загрожує 24 роки в’язниці за шпигунство, екстремізм та тероризм. У них нібито є всі докази, нібито мій чоловік зізнався, тож я повинна з ними співпрацювати, інакше моїй дитині буде дуже погано. Я відповіла їм, що ми з чоловіком і сином не шпигуни та не співпрацюємо з жодною спецслужбою світу, але вони піддали мене поліграфу – перевіряли кожне моє слово. Співробітники КДБ сказали мені: “Ти, хохлушка, [Ред. – ненормативна лексика], ми тобі не віримо”. Тобто це все тому, що в мене український паспорт “, – розповідає Ольга.

Ольгу та Миколу тримали в нелюдських умовах протягом шести місяців без змінної білизни, засобів гігієни та можливості зв’язатись з адвокатом чи родиною. Миколу катували, змушували підписувати сфальсифіковані звинувачення, шантажували сексуальним насильством над дружиною та ув’язненням сина, що зрештою спричинило серйозні проблеми з його психічним здоров’ям.

“Я навіть не знаю, як це все описати, щоб люди могли прочитати та зрозуміти… Я йшов у туалет, а вони мене обливали сечею. Під час допиту мене саджали на стілець з отвором посередині та били ногами або палицями в пах “, – згадує про пережиті знущання Микола.

Наприкінці листопада 2025 року, через пів року катувань, Ольгу в кайданках та з пов’язкою на очах повезли кудись на мікроавтобусі. Коли зняли пов’язку, вона побачила український автобус з написом “Координаційний штаб військовополонених”. Звільнення стало для Ольги несподіванкою.

“Я не знала, що відбуваються якісь обміни. У слідчому ізоляторі мені розповідали, що Київ вже розбомбили, половини України вже немає, що Росія її захопила, але ми доїхали до Києва автобусом, і я дивлюся, а там життя вирує, люди ходять, все працює”, – ділиться враженнями жінка.

За кілька тижнів таким чином звільнили і її чоловіка. Зараз Ольга та Микола проходять реабілітацію за допомогою українських спеціалістів.

Вони хотіли б, щоб завдяки їхньому інтерв’ю якомога більше людей дізнались, що насправді відбувається в Білорусі. Адже про це мало хто говорить. І навіть в Україні для багатьох дивно, що ми приїхали з білоруського полону, хоча йде війна Росії проти України.

“Перед тим, як поїхати в Білорусь, я спілкувалася з українцями, які там живуть, і чомусь жодна людина не написала, що там таке відбувається. Я навіть не підозрювала про це. Усі писали, як там класно, що є робота, що люди добрі та люблять українців. Усі писали, ніби під копірку. Але, зіткнувшись з тим, що там відбувається, побачивши, як виконується закон, скільки влади мають поліція та КДБ… Там людей саджають до в’язниць просто за надуманими підставами. Це якась поліційна держава!” – каже Ольга.

Як розказали в організації “Вясна”, для режиму Лукашенка властива така практика – спочатку ув’язнює невинних людей, утримує їх місяцями, а то й роками у в’язницях, намагаючись зламати, а тоді відпускає в обмін на зняття санкцій проти Білорусі.

Лідія Грук під час звільнення. Фото: Сергій Нужненко/”Радіо Свобода”

За словами Анастасії Васильчук із білоруської правозахисної організації “Вясна”, протягом 2025 року за сприяння США було “помилувано” 342 особи, більшість із них – політичні в’язні.

Українців також вдається повертати з білоруської неволі: у 2024 році було звільнено п’ять цивільних, у листопаді 2025 року додому повернулася 31 людина, а у грудні того ж року – ще п’ять колишніх політичних в’язнів. Їхній вік коливався від 18 до понад 50 років, це були люди з тяжкими захворюваннями, зокрема онкологічними.

Серед звільнених 22 листопада 2025 року 18-річна Марія Місюк, яка провела за ґратами два роки за звинуваченням у “створенні анархістського осередку для підготовки терактів”. На волю також вийшов Михайло Столярчук – чоловіку присудили 6 років колонії за нібито “збір відомостей про військову техніку на території Білорусі”.

До України повернулася й 30-річна мати чотирьох дітей Лідія Грук, засуджена у 2024 році за “агентурну діяльність” до чотирьох років неволі. Її чоловікові, білорусу Євгену Груку, присудили 24 роки за “допомогу Україні” – він відбуває це “покарання” у виправній колонії №17 у Білорусі.

Багато політв’язнів, зокрема п’ятеро громадян України, і досі залишаються за ґратами в Білорусі, піддаючись сфальсифікованим звинуваченням, знущанням і неналежним умовам утримання. Їхні випадки продовжують фіксувати правозахисники, а питання звільнення та повернення додому залишається актуальним на міжнародному рівні.

Матеріал написаний за інформаційної підтримки громадської організації “Вясна” та Офісу демократичних сил Білорусі