Back
Коли стоїш перед зруйнованим будинком у Києві, де ще тривають рятувальні роботи і пожежники просять на хвилину замовчати, бо, можливо, вдасться почути телефонний дзвінок під завалами і знайти людей, — це досвід, після якого не залишається нічого, крім болю й гніву до тих, хто це спричинив
Від 2024 року Пйотр Лукасєвич очолює посольство Польщі в Україні. В інтерв’ю виданню "Нова Польща" він розповів про виклики дипломатичної роботи під час війни, значення історичних протиріч у польсько-українських відносинах, умови та перспективи вступу України до ЄС, а також про те, що об’єднує поляків і українців.
Зоряна Вареня: Ви є полковником резерву Збройних сил Республіки Польща. Як цей досвід впливає на вашу дипломатичну діяльність в Україні?
Пйотр Лукасєвич: Широка стратегія Польщі щодо України полягає насамперед у тому, щоб Україна перемогла у війні й вийшла з неї сильною, демократичною державою, мала справедливий мир, впевнено рухаючись до ЄС та, ймовірно, до НАТО. Це відповідає очікуванням українців і водночас прагненням поляків.
Один із ключових інструментів досягнення цієї мети — військова складова. Тому призначення дипломата з військовим досвідом на чолі місії в Україні, одного з головних польських партнерів, цілком логічне.
У нинішніх умовах багато залежить від швидкого й точного розуміння ситуації на фронті, співвідношення сил і застосовуваних технологій. Необхідно вміти інтегрувати військовий досвід у цивільний вимір дипломатії. Думаю, саме це враховував міністр Сікорський, коли майже два роки тому запропонував мені приїхати до Києва. Адже майбутнє безпеки Центральної Європи, зокрема Польщі, сьогодні значною мірою визначається на полі бою в Україні.
Є ще один важливий аспект. Посольство і Польща загалом активно цікавляться та підтримують українських ветеранів. Ця тема для мене близька як у професійному, так і в особистому вимірі, адже я сам ветеран кількох воєн.
ЗВ: Яких саме?
ПЛ: Можна сказати: всіх великих конфліктів ХХІ століття. Я не порівнюю їх із російсько-українською війною, однак добре розумію проблеми, з якими стикаються військові. З дипломатичними місіями я був і в Іраці, і в Пакистані, і в Афганістані.
ЗВ: Що вам в Україні подобається, а що — ні?
ПЛ: Моя відповідь може здатися банальною, але мене справді вражає рівень мобілізації українського суспільства. Вражають адаптивність і швидкість, з якими діють українці. Звісно, це зумовлено війною: держава і суспільство змушені захищатися, тому повинні діяти оперативно й бути максимально зосередженими. Та навіть на другому році мого перебування в Україні це не перестає викликати у мене щирий подив і повагу.
Попри те, що в Євросоюзі інколи говорять про втому від війни, мотивація, згуртованість, патріотизм і опір українців досі надзвичайно сильні. Це історія боротьби Давида з Голіафом. Я написав про це статтю для польського тижневика «Polityka», яка ілюстрована такою картиною: величезний Голіаф навпроти Давида, який ще й мав перев’язану за спиною руку. 2023 року це певною мірою відображало реальність — можливості України тоді справді були обмежені.
Сьогодні я, мабуть, переглянув би і свою статтю, і цей образ: руки Давида вже не зв’язані, він діє на повну силу. Вражає, що Україна в надзвичайно складних, а подекуди вкрай несприятливих умовах і мінливій міжнародній ситуації тримається, зберігаючи суспільну єдність і бойовий дух.
