До річниці підписання Лісабонського протоколу: ціна ядерної капітуляції України

23 травня 1992 року міністри закордонних справ України, Білорусі, Казахстану та РФ, а також держсекретар США в Лісабоні підписали Протокол до Договору між США та СРСР про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СТАРТ-1).

Згідно зі Статтею 1 документу «Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Російська Федерація та Україна як держави-правонаступники колишнього СРСР беруть на себе зобов’язання СРСР згідно з Договором СТАРТ-1». Отже, чотири нові власники спадщини Радянського Союзу сумарно повинні були скоротити 36% носіїв та 42% боєзарядів, що підпадали під умови Договору СТАРТ-1. Та попри такі чіткі формулювання Лісабонського протоколу, виконавча влада України в темі ядерного роззброєння рухалася за зовсім іншими сценаріями написаними поза межами нашої держави.

Ще за два тижні до Лісабону (7 травня 1992 року) президент України Леонід Кравчук раптом пише президенту США Джорджу Бушу листа із зобов’язаннями, які український парламент ніколи не визначав. А саме – скоротити не частину, а всю українську ядерну зброю і зробити це упродовж семирічного періоду.

Одразу ж після підписання протоколу у Лісабоні міністр закордонних справ України Анатолій Зленко також виступив з не менш дивною заявою, у якій обіцяє, що «Україна забезпечить знищення всієї ядерної зброї», а не лише частини, як то передбачено Протоколом. Це по-перше.