Тюрми для мігрантів в США: антисанітарія, смерті, голод, жорстокість охорони

До квітня 2026 року адміністрація Дональда Трампа побила черговий антирекорд: поточний фінансовий рік уже став найсмертоноснішим в історії міграційних в’язниць США. З жовтня 2025 року в цих закладах загинуло 29 осіб. Антисанітарія, відсутність доступу до медичної допомоги, голод, жорстокість охорони — поширені умови в центрах утримання мігрантів.

Проблему поглиблює повільність судів, рішень яких люди змушені чекати в ув’язненні. Значна частина цих в’язниць — приватні, але це лише погіршує становище ув’язнених: власники економлять на всіх і експлуатують їхню працю. При цьому м’які європейські практики контролю міграції, що не передбачають позбавлення волі, обходяться дешевше, але анітрохи не поступаються в ефективності, зазначає The Insider .

З жовтня у міграційних в’язницях США загинули вже 29 осіб. Про останній випадок стало відомо 16 квітня. Згідно з опублікованим Імміграційною та митною поліцією США (ICE) звітом , 27-річний громадянин Куби Алед Дамієн Карбонелл-Бетанкур був знайдений у своїй камері в непритомному стані. Як причину смерті вказано «імовірне самогубство», розслідування обставин триває. У 2025 році чоловіка заарештували нібито за опір поліції із застосуванням насильства та відправили до федерального центру утримання мігрантів у Флориді.

Алед Даміен Карбонелл-Бетанкур

Скарги на умови утримання в цьому центрі фігурували у зверненні американського Союзу захисту громадянських свобод (ACLU – American Civil Liberties Union) до адміністрації Дональда Трампа у травні 2025 року. За свідченнями утримуваних там іммігрантів, деяких ув’язнених не випускали з камер більше трьох днів через брак персоналу. Був ускладнений доступ до медичної допомоги. Повідомлялося про антисанітарію.

Правозахисники окремо зазначали, що заарештованим обмежували зв’язок з адвокатами та навіть родичами — у деяких випадках вони взагалі не мали доступу ані до листування, ані до телефону.

Цей фінансовий рік (у США він триває з 1 жовтня 2025 року по 30 вересня 2026 року) вже став найсмертоноснішим за всю історію ICE, побивши рекорд 2004 року, коли загинули 28 затриманих. Зростання смертності відбувається на тлі агресивної антимігрантської кампанії адміністрації Трампа та різкого збільшення кількості арештів.

За 2025 рік кількість осіб, які перебувають у міграційних в’язницях США, зросла більш ніж на 74% порівняно з першим роком правління попереднього президента Джо Байдена. За вказівкою Білого дому співробітники ICE масово затримують як порушників міграційного законодавства, так і людей без судимостей та осіб, що мають тимчасовий захист.

Формально місця, куди відправляють затриманих, не вважаються в’язницями. Згідно із законами США, вони не мають виправної функції і потрібні лише для того, щоб гарантувати явку мігрантів до судів для розгляду їхніх справ. Тому державні служби та більшість ЗМІ називають ці місця «центрами утримання іммігрантів» або імміграційними центрами утримання (immigration detention centers).

Багато правозахисників та журналістів звертають увагу на те, що сьогодні умови утримання в цих центрах дедалі більше нагадують тюремні. Однак є важлива відмінність: якщо виправні установи в основному перебувають під управлінням місцевої чи федеральної влади, то до 90% центрів утримання належать приватним компаніям. Наразі в таких центрах перебувають близько 60 тисяч осіб.

Нелюдські умови

Найбільше смертей серед затриманих за цей рік — по три на заклад — сталося в таборі «Іст-Монтана» в Техасі та центрі «Аделанто» в Каліфорнії. Обидва заклади перебувають під управлінням приватних компаній, в обох фіксувалися порушення законодавства США та основних прав людини.

Табір «Іст-Монтана» відкрився влітку 2025 року на території діючої військової бази «Форт Блісс». Будівництво профінансували з державного бюджету: прийнятий того ж літа «Великий прекрасний законопроект» Дональда Трампа передбачав виділення $45 млрд на збільшення кількості ліжок у центрах утримання мігрантів до 100 тисяч.

Табір «Іст-Монтана»

Для розміщення такої кількості людей планується побудувати кілька «мегацентрів», де одночасно утримуватимуться від трьох до семи тисяч мігрантів. «Іст-Монтана» — один із прототипів таких установ. Зараз у ньому перебувають від однієї до трьох тисяч затриманих, однак планується довести остаточну місткість до п’яти тисяч. Установою керує компанія Acquisition Logistics LLC, яка отримала від уряду контракт на $1,2 млрд.

Перших мігрантів до «Іст-Монтани» привезли за кілька тижнів до офіційного відкриття, коли табір ще будувався. Планувалося, що він стане центром розподілу, де люди перебуватимуть не більше двох тижнів. Однак уже через місяць після відкриття почали з’являтися свідчення, що деякі мігранти перебувають у таборі набагато довше.

За перші три місяці роботи «Іст-Монтани» до екстрених служб надходило 90 дзвінків із табору. Найчастіше зверталися зі скаргами на біль у грудях та животі, судомні напади, проблеми з диханням та непритомність. П’ять дзвінків стосувалися спроб самогубства. Також у таборі фіксувалися спалахи COVID та кору , кілька випадків туберкульозу.

Перший випадок смерті ув’язненого в тюрмі «Іст-Монтана» стався 3 грудня. Згідно з даними лікарні в Ель-Пасо, 47-річний Франсіско Гаспар Крістобаль Андрес помер від печінково-ниркової недостатності, пише El Paso Times.

Представники ICE заявили, що ймовірною причиною смерті є синдром відміни алкоголю. Дружина чоловіка, Лучія Педро Хуан, у розмовах із журналістами наголошувала, що до арешту її чоловік не страждав на алкоголізм, а його здоров’я погіршилося саме в «Іст-Монтані».

Саму Педро Хуан затримали разом із чоловіком у вересні 2025 року. Обоє потрапили до одного й того самого табору, але не могли зв’язатися одне з одним, оскільки чоловіків і жінок утримували окремо. Лучія була серед 36 перших жінок, які потрапили до «Іст-Монтани» у вересні. Їх привезли в наручниках. Загалом вона пробула в установі близько трьох місяців, зрештою попросивши депортувати її до Гватемали за свій рахунок. Жінка побоювалася, що помре в таборі.

За словами Педро Хуан, жінки в її блоці втрачали свідомість від голоду та спраги. З ліків вони зрідка отримували парацетамол. Їжа, за її спогадами, була неїстівною і часто зіпсованою, а туалетний папір закінчувався вже до восьмої ранку. Охоронці називали ув’язнених тваринами: «Ось що трапляється, коли ти ослиця. Ви перетинаєте кордон, вас ловлять, але ви продовжуєте». Одній із затриманих охоронець сказав: «Ти помреш тут, бо заради цього ти й приїхала сюди».

Лучія Педро Хуан

Через другу смерть в «Іст-Монтані» було порушено справу про вбивство. Громадянин Куби Джеральдо Лунас Кампос помер 3 січня після сутички з охороною. В ICE заявили, що 55-річний батько чотирьох дітей вчинив спробу самогубства, а персонал намагався його врятувати. Однак один зі свідків заявив, що Кампос був у наручниках, і щонайменше п’ять співробітників табору утримували його на підлозі в задушливому захваті, доки той не втратив свідомість. Розтин підтвердив, що кубинець помер від задухи.

Третя жертва, 36-річний уродженець Нікарагуа Віктор Мануель Діас, помер через кілька днів — також внаслідок удушення. ICE стверджує, що це було самогубство. Родина загиблого не вірить .

До грудня 2025 року ACLU зафіксувала щонайменше 45 скарг від ув’язнених у «Іст-Монтані» щодо заподіяння серйозних тілесних ушкоджень. Двоє чоловіків заявили про сексуальне насильство.

Громадянин Куби під псевдонімом Ісаак повідомив, що після відмови підписати форму про добровільну депортацію охоронці табору кілька разів ударили його головою об стіну, а потім один із них «схопив і стиснув його яєчка пальцями».

На подібні дії охорони поскаржився й підліток під псевдонімом Семюель. За його словами, після сексуального насильства його побили до втрати свідомості. Приводом стало те, що він вимкнув верхнє світло у своєму житловому блоці. Потерпілого госпіталізували зі зламаними зубами та травмою статевих органів, пізніше йому виставили рахунок за послуги швидкої.

Громадянин Ірландії Шеймус Каллетон, який перебував у в’язниці «Іст-Монтана», описав цей центр в інтерв’ю телекомпанії RTE як «сучасний концтабір». За його словами, нерідко доходило до бійок за їжу, а жінкам іноді тижнями не давали прати одяг.

Подібні порушення відбуваються з 2025 року в більшості центрів утримання мігрантів. З різних установ надходять численні свідчення про відсутність медичної допомоги, нестачу їжі та навіть базових спальних місць. Влітку в одному з центрів мігранти вишикувалися у абревіатуру SOS, щоб привернути увагу до своїх проблем.

Ув’язнені як бізнес

Приватизація місць позбавлення волі у США розпочалася у 1980-х роках, коли кілька підприємців, зокрема засновник одного з найбільших сучасних операторів виправних закладів CoreCivic Томас Біслі, переконали федеральний уряд, що зможуть керувати в’язницями ефективніше, ніж держава.

Біслі, зокрема, заявляв, що «продавати приватні в’язниці — це як продавати автомобілі, нерухомість або гамбургери». Однак у кримінально-правоохоронній системі цей бізнес не прижився — частка таких в’язниць у США сьогодні коливається в межах 8–10%. Свою нішу компанії, подібні до CoreCivic, знайшли у міграційній сфері.

Наразі приватний сектор управляє 85–90 % усіх в’язнів. Під час останнього терміну повноважень Джо Байдена влада США намагалася зменшити частку бізнесу в цьому сегменті, але з поверненням Дональда Трампа та початком його антимігрантської кампанії потреба у приватних тюремних адміністраторах знову зросла.

Більшість центрів утримання мігрантів належать двом компаніям — CoreCivic та Geo Group. Вони керують і іншими в’язницями, але основне джерело їхнього доходу — це саме центри утримання. За 2025 рік прибуток цих підприємств склав $2,2 млрд і $2,6 млрд, збільшившись на 8% і 13% відповідно.

Обидві компанії у 2025 році без конкурсу отримали від ICE кілька багатомільйонних контрактів. У 2024 році Geo Group і CoreCivic спонсорували передвиборчу кампанію Трампа, вклавши загалом близько 2,8 млн доларів. Деякі інвестори цих фірм на початку 2026 року висловили невдоволення «неефективністю» ICE, заявивши, що сподівалися на більший приплив ув’язнених до їхніх установ.

Імміграційна в’язниця всередині

За утримання одного мігранта у своїх центрах компанії отримують від $70–110 до $130–165 на день. Сума залежить від типу закладу — у великих таборах на кшталт «Іст-Монтани» оплата вища. Крім того, федеральна влада доплачує обумовлену в контракті мінімальну суму за порожні ліжка. Штраф може сягати кількох мільйонів доларів на місяць.

Додатковий прибуток компанії отримують від ув’язнених за рахунок платних дзвінків або продажу товарів у магазинах. До 2023 року деякі фірми використовували працю ув’язнених: їм платили 1 долар на день за нелегальну роботу з обслуговування центрів. Керівництво стверджувало, що люди працювали добровільно, але фактично для багатьох затриманих це була єдина можливість заробити на дзвінок або товари в магазині.

У підсумку суд у Вашингтоні визнав, що такі дії порушують законодавство про оплату праці, і ухвалив рішення про припинення експлуатації людей. У 2025 році Geo Group подала зустрічний позов про скасування рішення суду.

Більшість операторів виправних закладів керуються двома основними бізнес-принципами: чим більше людей утримується в центрах, тим краще, і чим менше це коштує самій компанії, тим вищим буде прибуток. Тому одна з ключових проблем таких закладів — це переповненість ув’язненими та критична нестача персоналу, а також недбале ставлення до забезпечення умов утримання.

Оскільки більшість виправних установ розташована в сільській місцевості, кадрова проблема ускладнюється тим, що не всі працівники мають достатню кваліфікацію для такої роботи, а це, у свою чергу, призводить до зростання насильства щодо ув’язнених.

Усі ці проблеми існували й до нинішньої антимігрантської кампанії Білого дому. У міграційних центрах неодноразово траплялися бунти через важкі умови утримання. За останні 10 років з цієї причини закрили кілька таких установ. Зараз через брак ліжок адміністрація Трампа вирішила їх знову відкрити, причому управління довірили тим самим компаніям, дії яких і призвели до заворушень.

Проблему масових затримань іммігрантів поглиблюють повільні темпи розгляду їхніх справ у судах. У 2025 році уряд виділив на заходи щодо забезпечення міграційного законодавства $170 млрд, але лише 8% цієї суми призначалися судовим органам. У результаті в судах накопичилося близько 3,4 млн нерозглянутих справ.

Паралельно адміністрація Трампа звільнила десятки суддів і скоротила склад Апеляційної ради з питань імміграції з 28 до 15 осіб, удвічі зменшивши її ресурси на тлі двократного зростання кількості апеляцій. При цьому більшість іммігрантів змушені очікувати рішень щодо своїх справ саме в центрах тимчасового утримання.

Остання проблема — це відсутність наглядових органів. Раніше для контролю над імміграційними центрами, зокрема приватними, існувало кілька державних агентств і служб. Адміністрація Трампа ж з метою «оптимізації» бюджетного сектора скоротила або взагалі закрила частину з них.

Критика та альтернативи

На тлі жорстких дій ICE антиміграційна політика Трампа втрачає популярність, що позначається й на ставленні до центрів утримання. Міста та громади дедалі частіше чинять опір будівництву нових та повторному відкриттю старих центрів утримання іммігрантів. Хоча влада намагається «продати» центри утримання через створення нових робочих місць і потенційне економічне зростання, їхні противники все частіше перемагають . Вже кілька угод щодо купівлі території для відкриття центрів утримання мігрантів не відбулися, тому що місцеві жителі та влада виступають проти.

Колишній склад, переобладнаний під центр для мігрантів у штаті Меріленд

Веслі Лапоінт для NPR

Навіть деякі республіканці не підтримують ICE. Так, старший сенатор від штату Міссісіпі Роджер Вікер розкритикував плани будівництва «мегацентру» в окрузі Маршалл. «Я цілком підтримую дотримання імміграційного законодавства, однак ця територія призначалася для економічного розвитку та створення робочих місць. Ми не можемо допустити раптового напливу до 10 тисяч затриманих», — написав Вікер у соцмережі X у березні.

У світовій практиці регулювання нелегальної міграції переважають два підходи. Найпоширеніший — інкарцерація — передбачає взяття порушників під варту з метою подальшого примусового доправлення до суду. Другий підхід передбачає добровільну участь мігрантів у судових процесах та допомогу в інтеграції. Все більше експертів вважають, що такий підхід дозволяє скоротити масштаби утримання людей під вартою та витрати на це, причому без шкоди для правозастосування.

В Іспанії нелегальні мігранти, які очікують на розгляд прохань про надання притулку, отримують допомогу з пошуком житла, продуктами, юридичними питаннями та вивченням мови. 86% з них залишаються в процесі розгляду своїх справ. Подібні програми, запущені в Болгарії, на Кіпрі та в Польщі, показують схожі результати. Але головне: іспанська програма легалізації обходиться приблизно в $40 на день на сім’ю, тоді як утримання людей у міграційних центрах США коштує близько $142 на день на особу.

США протягом короткого часу випробовували подібний підхід. Програма супроводу сімей (FCMP), започаткована у 2016 році, передбачала закріплення соціальних працівників за сім’ями шукачів притулку та не вимагала їхнього відправлення до «міграційних в’язниць». FCMP охопила всього 952 сім’ї, але забезпечила 99% явку на судові слухання, а витрати склали приблизно $38 на день. Проте у 2017 році адміністрація Трампа закрила проект.

Нинішня Програма інтенсивного нагляду за явкою (ISAP) зобов’язує десятки тисяч іммігрантів — тих, кого ще не помістили до центрів утримання, — носити електронні браслети або встановлювати спеціальні додатки для смартфонів. У 2025 році ICE зобов’язала всіх учасників програми носити GPS-браслети; адвокати описували це розширення практики як перетворення житлових районів на «цифрові клітки».

Європейські моделі роблять акцент на інтеграції та свободі для іммігрантів. Вони демонструють, що проблему оформлення документів для іноземців та регулювання їхнього статусу можна вирішити без утримання людей у «міграційних в’язницях», часто в нелюдських умовах.