Через сто років після вбивства у Полтаві відслужили панахиду за Симоном Петлюрою

100 років тому, 25 травня 1926 року у Парижі від семи куль, запущених промосковським терористом-анархістом Самуїлом Шварцбардом поліг Симон Петлюра. Сто років потому, в місті Петлюри, на малій батьківщині видатного культурного і державного діяча капелани та священство Полтавської єпархії ПЦУ вшанували пам’ять борця за УАПЦ, Голови Директорії УНР та Головного отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри. 25 травня 2026 року у полтавському Свято-Успенському кафедральному соборі ПЦУ було звершено чин відправлення панахиди за невинно убієнним вождем-мучеником Симоном Петлюрою.

Про це повідомляє видання Полтавщина.

Очолив служіння капелан Сергій Сущенко. По її закінченні він зауважив:«Славетний полтавець Симон Петлюра є символом українського національно-визвольного руху і творцем новітньої української державності. Згадаймо молитовно сьогодні великого нашого земляка, який жив і мученицьки загинув за Україну. Вічна пам’ять!».

У вшануванні взяли участь прихожани собору, військовослужбовці бригади ЗСУ імені Симона Петлюри лейтенант Ігор Яшкін та сержант Василь Левченко, депутат Полтавської обласної ради, голова Полтавського обласного об’єднання Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Микола Кульчинський, представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар. Останній виголосив пам’ятне слово. Процитував Симона Петлюру, якому належать слова: «Наш народ хранив релігію, боронив завжди свої звичаї… В священики я не піду, але й розбивати віру українських людей не буду»».

Олег Пустовгар розповів: «Бабуся по батьковій лінії Ганна Петлюра (у дівоцтві Чоловська) походила із священицького роду, після смерті свого чоловіка постриглася в черниці, стала ігуменею Топловського жіночого монастиря у Криму. Мати Ольга виросла у козацькій, священицькій родині Марченків, яка мешкала поблизу полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Дідусь Олексій (по матері), овдовівши, теж пішов у чернецтво: постригся з іменем Аркадій, долучився до заснування Київського Іонівського скиту, помер у сані ієромонаха. Симон і і всі його брати і сестри співали в церковному хорі, здобували освіту у церковно-приходській школі, духовних училищах і семінаріях. Симон мав 8 сестер і братів, усі в церковнопарафіяльній школі. Сестра Єфросинія — черниця Свято-Покровського монастиря в Криму, загинула у 1918 році під час його руйнування більшовиками. Сестри Марина і Феодосія все життя мешкали в Полтаві, у 1937 році і були розстріляні НКВД за звинуваченням у „поширенні петлюрівства“ — прилюдно обурювалися Голодомором і хвалили брата. Ще одна сестра Маріанна (Маріамна) -мати Патріарха Мстислава (у миру — Степана Скрипника)».

Представник Інституту нацпам’яті підсумував: «Як бачимо, Симон Петлюра був вихідцем із дуже релігійної родини з міцними православними коренями. Тож закономірно, що саме Петлюра як державний діяч стояв біля витоків незалежного від Москви українського православ’я. Варто пам’ятати, що 1 січня 1919 року Директорія УНР на чолі з Симоном Петлюрою урядовим законом проголосила автокефалію Православної Церкви в Українській Народній Республіці».

Довідково, за дописом із сторінки громадської ініціативи «Місто Петлюри»:

Симон Петлюра — завзятий борець за українську справу в Полтаві на межі ХІХ-ХХ століть, один із творців Революційної української партії, дослідник української культури, публіцист, видавець і літературний критик, талановитий лідер і організатор, який з юних літ до останнього дня утверджував українську свідомість і працював для визволення своєї батьківщини у Полтаві, на Кубані й у Львові, у Петербурзі, Москві і Мінську, у Києві, Варшаві й Парижі. Творець Української армії, у 1917 — Перший генеральний секретар військових справ України, який займався українізацією військових частин і забезпечив український контроль над Києвом під час проголошення УНР. У січні 1918 року — очолив добровольчий Гайдамацький Кіш Слобідської України, ставши до бою проти більшовицьких загарбників під Гребінкою на Полтавщині, а потім і в обороні Києва — придушивши заколот на заводі «Арсенал» і захищаючи столицю в нерівному двобої з більшовицькими військами Муравйова.

У неймовірно важних умовах йому вдавалося знову і знову зібрати сили після важких поразок. Чотири рази — у березні і грудні 1918, липні 1919 і травні 1920 Петлюра на чолі українського війська вступав до Києва — столиці новопосталої Української держави, творцем і будівничим якої він був.

І хоча Україна впала під ударами переважаючих сил ворога й була окупована на довгі сім десятиліть, саме короткий період нашої державності початку ХХ століття заклав ключові підвалини для розвитку української нації і відродження нашої державності в 1991 році.

Московські загарбники прагнули не просто вбити Петлюру, а максимально оббрехати, очорнити його ім’я в Україні та світі. Але слава Петлюри повертається на батьківщину, а його справи живуть у сучасності.

У нашій війні за незалежність. У державних і військових традиціях, у петлюрівському тризубі на шевронах. У «Щедрику», який лунає над світом завдяки культурній дипломатії Симона Петлюри і створеній ним Республіканській капелі. У піснях, фільмах і книгах. У назвах вулиць, майданів і військових частин. У Полтаві, місті Петлюри, обов’язково постане пам’ятник славетному українцю.

Представництво УІНП в Полтаві

Світлина: Олександр Розум

«Аргумент»

На цю тему:

Керівники Полтавської ОВА від Зеленського зробили все для того, щоб пам'ятника Петлюрі в Полтаві не було. Це свідома антиукраїнська діяльність

Володимир Тетерук: Україна має наполягати на перегляді справи "захисника євреїв" Шварцбарда - вбивці Петлюри