Back
Усі успішні диктатури починаються приблизно однаково. Але фінал у автократій майже завжди різний, хоч і має певні спільні риси. У Непалі та Бангладеш сьогодні помітний очевидний демократичний підйом. В Угорщині Віктор Орбан зазнав поразки на виборах.
Але чи означає це, що й в інших країнах світу цілком можливий новий поворот до демократизації? У виданні SWissinfo.ch шукали відповідь на це питання.
Неймовірно, але це факт: молодь виходить на вулицю і повалює уряди в ім’я демократії. І відбувається це не десять і не двадцять років тому, а у 2020-х роках, коли у світовій політиці домінують такі фігури, як Трамп, Сі та Путін. Пратхіт Сінгх (Prathit Singh), співробітник женевської миротворчої організації Interpeace, спостерігає та аналізує демократичні рухи по всьому світу; найактуальніші приклади в його списку — демократичні трансформації в Непалі, Бангладеш та Шрі-Ланці. «Я зацікавився цією темою, коли почалися всім відомі події в Бангладеш», — каже Пратхіт Сінгх, який відповідає в Interpeace за програми з питань демократії та молоді.
За його словами, демократичний підйом у цьому регіоні вже не можна вважати лише локальним регіональним явищем: він стає глобальним чинником. «Схожі рухи розпочалися у Східній Африці та Латинській Америці». На його думку, ці протести помітно відрізняються від попередніх демократичних рухів. Багато автократів-правителів, наприклад Шейх Хасіна (Sheikh Hasina) у Бангладеш, самі називали себе і свої уряди демократичними. Однак молодь, що вийшла на вулицю, вимагала, щоб влада не декларативно, а на справді відповідала тим стандартам, на які сама ж влада постійно посилається як на джерело своєї легітимності.
