Як російські загарбники сховали у Каланчаку відділок поліції разом із півсотнею українських заручників

54-річний Сергій Щеглов родом із нині окупованих Пологів у Запорізькій області кар’єру робив у Макіївці на Донеччині. З міліції він звільнився ще у 2010 році за станом здоров’я, а вже 2022-го вигулькнув на окупованій частині Херсонщини: наприкінці серпня його призначили керувати відділком окупаційної поліції у Каланчаку.

Початок систематичного викрадення і катування мешканців селища і навколишніх сіл, як видно зі свідчень у розпорядженні МІПЛ , збігається з призначенням туди Щеглова. Та це не вся історія відділку під його головуванням.

Ворог біля воріт

Каланчацькій громаді і пощастило і не пощастило з розташуванням. Через неї проходить європейський маршрут Е97 з Херсона через південь України, Росії, захід Грузії і аж до Туреччини. Одна з його частин – українська траса М17, яка поєднує Херсонщину з Кримом. Після того як Росія окупувала півострів, у Каланчаку біля адміністративного кордону з АРК розмістили пункт пропуску.

Каланчак став однією з перших українських громад, окупованих на початку повномасштабного вторгнення Росії. Українське КПВВ тоді зруйнували, на трасі густо понаставили блокпостів, а саме селище “переступили”, як сказала в інтерв’ю документаторці МІПЛ місцева мешканка: росіяни, не зупиняючись, рушили на Херсон.

Херсонська область. Червона позначка вказує на місце розташування відділку поліції в Каланчаку

В окупованому Херсоні та містах на лівому березі Дніпра росіяни несподівано для себе стикнулись із громадянським опором, тож дуже скоро розгорнули кампанію переслідування людей. Їх викрадали вдома і на вулиці, звозили у СІЗО і відділки поліції, де катували.

У жовтні, відступаючи з міста, в’язнів почали вивозити глибше в тил. У Херсоні окупанти залишили документи своєї обласної поліції. В них, зокрема, містилися відомості про призначення Сергія Щеглова начальником поліції у Каланчаку.

З тексту вироку Великоолександрівського суду на Херсонщині, яким Щеглова заочно засудили до 15 років ув’язнення, виходить, що перед призначенням у Каланчак він працював в окупаційній поліції сусідньої Чаплинки, ще одного селища на адміністративному кордоні з Кримом.

Начальником поліції у Чаплинці був ще один мешканець Макіївки, Сергій Берьозін, який до тих пір служив в окупаційній поліції “донецької республіки”. Можливо, це він стимулював приїзд пенсіонера Щеглова на Херсонщину, де окупанти зіткнулися з кризою кадрів, зокрема в поліції. Щеглов, імовірно, перевіз на південь і сім’ю. Його син Микита (рос. Нікіта), на той момент 23-річний, у серпні 2022 року влаштувався в обласне управління окупаційної поліції експертом-криміналістом.

У судовому документі йдеться про намагання вже самого Щеглова, щойно призначеного у Каланчак, примусити мешканок селища долучитися до роботи російського репресивного органу. У свідченнях йдеться про те, що жінок викрали з дому або на вулиці і ув’язнили в ізоляторі тимчасового тримання, де били, принижували, примушуючи вивчити і співати російський гімн, залякували безстроковим ув’язненням у Криму їх та їхніх родичів. Відпустили їх лише після того, як вони письмово погодилися працювати на окупантів. Під час слідства в Україні жінки вказали на фото Сергія Щеглова як на людину, яка з них знущалася.

Восени 2022 року у селищі почали шукати і викрадати чоловіків, які, на думку окупантів, служили у ЗСУ або теробороні. Деяких із них згодом випустили, інших засудили за різними “політичними” статтями. Деякі досі вважаються зниклими безвісти.

Рік на розграбування

Вивезених із Херсону у жовтні 2022 року бранців спочатку розмістили в найближчих місцях тимчасового утримання на лівому березі Дніпра. Водночас окупанти шукали, куди їх перемістити далі, бо місць утримання в окупованій частині області не вистачало. Для жінок навіть у Херсоні не завжди знаходили окремі камери. Лідію Подозерську, яку разом із родичами і другом сім’ї викрали у Херсоні влітку 2022 року , три місяці тримали в одному з відділків у місті просто в коридорі.

“Начальник поліції їздив і намагався нас кудись прилаштувати, чи то у СІЗО, чи то в ІТТ”, — розповідає МІПЛ Подозерська. — Я чула, що він кудись дзвонив, щоб нас прилаштувати, але не виходило, тому що місць не було, дуже багато було людей посаджено”.

Ізолятор у поліцейському відділку Каланчака був вільний, коли наприкінці жовтня туди привезли перших бранців, вивезених із Херсона. ІТТ мав чотири чотиримісні камери і одну тримісну. В кожній тримали, втім, щонайменше шістьох. Інколи кількість в’язнів в одній камері досягала 14. Разом із примусово вивезеними з інших міст туди продовжували запроторювати місцевих. Наприкінці жовтня 2022-го в ІТТ опинилися відразу 52 бранці-чоловіки.

“Чотири чоловіки спали на нарах валетами, а всі інші спали під нарами і на проходах під столом, під стільцями — де була змога, там і спали”, — розповідає у свідченнях МІПЛ Григорій Головко, підприємець із Голої Пристані.

Сергій Щеглов. Фото з соціальних мереж

Разом із “політичними” тримали кількох чоловіків із багатим кримінальним досвідом. Втім, саме їм, за словами свідків, вдавалося наводити і тримати порядок у камерах і домовлятися з адміністрацією про дрібні пом’якшення для всіх в’язнів.

Кілька разів у каланчацький ізолятор привозили й викрадених жінок. Деяких, імовірно, для залякування. Головко розповідав, що одну таку бранку помістили на ніч у його камеру з десятком чоловіків, натякаючи на перспективу сексуального насильства.

Керував ізолятором росіянин, до якого зверталися як до Андрія Олеговича. Формально він мав підпорядковуватися начальнику відділку, тобто Сергію Щеглову. Та хто на кого мав реальний вплив, сказати складно. Бранцям Андрій Олегович скаржився, що, була б його воля, він би більшість із них відпустив, але їх передали йому “на відповідальне зберігання”. Чоловік також вимагав від бранців вивчити напам’ять та заспівати російський гімн. Тих, хто забував слова або збивався, бив палицею або електрошокером.

Начальнику ІТТ не відразу, але вдалося налагодити харчування в’язнів два рази на добу. Їжу готували в кафе неподалік із продуктів, які передавала адміністрація ізолятора, або з недоїдків. Родичам бранців дозволяли передавати харчі, утім працівники ІТТ, серед яких були і росіяни, і місцеві колаборанти, крали передані продукти і цигарки — це було видно з деяких камер.

Крали не тільки приватне, але й російське державне. “Нас примушували розписуватись у накладних, що нам щодня видають сніданок, обід, вечерю, тарілку, виделку, ложку, стаканчик, мило, рушник, шампунь, але нічого з цього нам не давали”, — згадує Григорій Головко.

В’язнів із переповнених камер майже не виводили на прогулянки, натомість змушували прибирати подвір’я відділку, облаштовувати блокпост, мити автомобілі співробітників, імовірно, крадені. “Вони забрали якусь хату під себе в якогось хазяїна. Може, хтось виїхав і залишив, я не знаю. Ми наводили лад на її подвір’ї. Три або чотири рази туди ходили”, — розповідає Олексій Барчук, бізнесмен із Херсону, якого викрали разом із Лідією Подозерською.

Можливо, МІПЛ встановила, де саме була ця хата.

“Цей відділок поліції начебто не працює”

Відділок української поліції в Каланчаку має адресу вул. 8 Березня, 20. Окупаційної — вул. Херсонська, 20. Це одна й та сама будівля між двома цими вулицями. У деяких російських джерелах можна знайти ще й третю адресу — вул. Дніпровського, 20, і це вже дійсно геть інше місце, ймовірно, перша офіційна адреса окупаційного відділку. На мапах ця будівля ніяк не позначена, але мешканці Каланчака підтверджують МІПЛ, що раніше це був приватний житловий будинок.

Складно сказати напевно, навіщо окупаційній поліції в Каланчаку знадобилася друга адреса. У Чаплинці, де так само є відділок із ІТТ, в якому тримали вивезених із Херсону бранців, офіційна адреса відділку не змінювалася. У російських джерелах вона навіть інколи значиться за новою українською назвою вулиці Грушевського, а не за радянською Леніна. В’язні у Каланчаку нечасто стикались із Сергієм Щегловим, але знали про нього як про начальника відділку. Втім, бачили вони його не у відділку, а в якомусь гаражному приміщенні, куди їх вивезли один раз на початку січня 2023, ховаючи від імовірного ракетного удару з боку ЗСУ.

Камери ізолятора в Каланчаку розташовуються на першому поверсі двоповерхової будівлі. На другому — кабінети співробітників поліції. Щонайменше в одному з них у 2022 році окупанти облаштували катівню, куди приводили на допити викрадених людей, переважно мешканців Каланчака, інколи — заїжджих кримчан. Катували, як стверджують свідки, не працівники ізолятора, а люди з ФСБ або таки з поліції.

Відділок поліції у Каланчаку. Фото було завантажене на Google Maps приблизно у 2018 році

Для тих, кого вивезли з Херсона, катування припинилися власне з вивозом. У Каланчаку їх не допитували жодного разу до тих пір, поки навесні 2023 року туди не почали навідуватись важливі посадовці з Росії. Росіяни явно не розуміли, що робити з цими хаотично та незрозуміло за що вихопленими зі своїх міст людьми. Всі процесуальні документи, якщо вони й були, залишились у Херсоні. На початку 2023 року в’язні бачили, як, повертаючись додому перед наступною ротацією, російські працівники ІТТ забрали собі з сейфу у коридорі ізолятора всі дорогі смартфони ув’язнених — імовірні речові докази, якби комусь ішлося про слідство.

“Вони [російські перевіряючі] казали, що в жодному документі немає, що ми тут перебуваємо, що цей відділок поліції начебто не працює”, — розповідає Григорій Головко.

На той час частину бранців каланчацького ІТТ або випустили, або перевезли неподалік у Чонгар, де росіяни добудовували нове велике СІЗО . Російські перевірки в Каланчаку сприяли тому, що декого звідти почали звільняти. Станом на середину січня 2023 в ізоляторі все ще тримали понад 30 чоловіків. У МІПЛ немає свідчень про те, скільки людей перебували в ізоляторі станом на середину 2023 року. Можна припустити, що з тих пір будівлю відділку знову використовують за прямим призначенням.

Приблизно з середини 2024-го окупованими територіями прокотилася хвиля звільнень і нових призначень — переважно не анонсованих і не пояснених. Місцевих колаборантів міняли на росіян і кримчан. У Каланчаку Сергія Щеглова замінили бувалим чиновником із Криму. На місце Щеглова поставили Сергія Богана з Ялти, чия дружина, теж кримчанка, працювала в окупаційній адміністрації селища.

На посаді в Каланчаку Боган був до 1 січня 2026 року, коли в новорічну ніч він загинув від українського удару по ресторану в курортному селі Хорли. Щеглов знову опинився на підхваті. У 2025 році він залишався у Каланчаку як секретар “антитерористичної комісії” при окупаційній адміністрації. Нині у вкладці про місцеві органи поліції на сайті окупаційної адміністрації він значиться як начальник відділку. Щоправда, про його діяльність давно не чути.

Для написання цього тексту використано свідчення, які записали документаторки МІПЛ Катерина Черната, Анастасія Пантелєєва, Марина Кулініч та Марія Шомко.

Автока: Юлія Абібок