Війна і мобілізація

На тлі шокуючих звітів про 2 мільйони громадян у розшуку ТЦК та 200 тисяч випадків СЗЧ, Банкова робить відчайдушну спробу перехопити дипломатичну ініціативу: призначений очільником Офісу президента Кирило Буданов публічно оголошує курс на припинення бойових дій до зими.

Мобілізація — призов військовозобов'язаних на службу

в діючу армію у зв'язку із запровадженням воєнного стану.

Вікіпедія

Військкомат і ТЦК: знайти різницю

Сім десятиліть тому Євген Маланюк, колишній старшина Армії УНР, поет і публіцист, літературний критик, звернувся до нащадків із нагадуванням про причини поразки українців у Визвольних змаганнях: «Були величезні склади зброї. Був багатий людський матеріал. Була територія. Але ми програли Визвольну Війну. Ми її майже не «грали» – ми не хотіли воювати. <…> ми не захистили цієї країни, бо ми її майже не захищали. Не можна жити «на дурничку». Не можна довго існувати «в кредит». <…> Ми програли Визвольну Війну. <…> Винна – вся генерація, і винні в ній, саме, найліпші. Чому про цe згадуємо? Для тoгo, що без усвідомлення всього цьoгo – немає майбутнього».

Однією з причин поразки Армії УНР стало масове дезертирство (СЗЧ, по-сучасному, – самовільне залишення частини). «Селяне! Гоніть з села ДЕЗЕРТИРІВ – ВОНИ зрадники РІДНОГО краю. Всі до війська для захисту Землі і Волі». Це текст листівки, випущеної 1919 року тодішньою українською владою, яка розпачливо апелювала до найбільшого соціального прошарку УНР: «Селяне! Повикопуйте рушниці і набої, дайте їх українському козакові на боротьбу з Денікіним та комуністами».

Листівки, заклики і звернення не допомогли. Пасивність, вичікувальна позиція громадянства призвела до втрати державності, до масових розстрілів національно свідомих українців, до Голодомору і ГУЛАГу, до мільйонних втрат серед цивільних і мобілізованих до чужинецької армії під час Другої світової війни…

Степан Кость у статті «Герої, ухилянти і ars moriendi» розмірковує про обов’язок, дух боротьби і страх смерті:

«Небажання воювати не завжди зумовлене політичними, світоглядними (пацифістськими, наприклад), етичними чи релігійними міркуваннями. Це небажання зумовлене і елементарним страхом смерті, смерті свого тіла. Ухилянтами не народжуються. Ними стають ті, чия вітчизна – не Україна, а там, де добре, вигідно, безпечно. Ухилянти не роздумують над проблемою духовної деградації чи моральної смерті, як і не вагаються відмовитися від свого конституційного обов’язку як громадянина держави захищати її. <…> Але нині на шальках терезів, з одного боку, доля держави-нації (своєї родини теж), а з іншого – життя тих, хто зобов’язаний воювати (й, може, загинути). В ухилянтів страх смерті домінує. Інші (і їх більше) цей страх долають. <…> Нинішня російсько-українська війна дає дуже багато прикладів самопожертви: хтось пішов добровольцем, хтось загинув, рятуючи побратимів, хтось разом із собою підірвав міст, щоб затримати наступ російського війська. А скільки наших героїв полягло за невідомих обставин…»

З листа, оприлюдненого в соцмережах друзями госпітальєрки Олександри Мулькевич, яка загинула в серпні 2024 року: «...більшого щастя не знаю, як померти в бою... Мені пощастило народитися в найкращій країні світу – Україні. За яку і честь померти»…

30 березня 2021 року Верховна Рада ухвалила Закон № 1357-IX, який на законодавчому рівні закріпив створення Територіальних центрів комплектування (ТЦК) та соціальної підтримки (СП) замість військових комісаріатів. 23 лютого 2022 року Кабінет Міністрів затвердив остаточне Положення про ТЦК та СП, що завершило перехід до нової системи по всій країні. Так, завершило формально, але уповні проблему мобілізації військовозобов’язаних в реальних умовах війни не розв’язало.

19 грудня 2023 року на пресконференції Володимир Зеленський повідомив, що до нього на Ставці звернулися військові, які пропонували мобілізувати близько 500 000 людей. А день перед тим Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний на запитання, як вплинуло звільнення обласних воєнкомів на ефективність мобілізації, відповів, що «це були професіонали, вони знали, як це робити, а їх немає». Річ у тім, що на тлі скандалів зі статками деяких керівників обласних ТЦК президент України влітку ухвалив рішення** огульно звільнити всіх обласних воєнкомів** . У висліді призов на військову службу по суті був зірваний. Влада опинилась у стані цугцвангу – послаблення примусу означає брак людей на фронті, а посилення може призвести до соціального конфлікту.

Проблеми довкруж ТЦК значною мірою породжені відсутністю чіткої та прозорої комунікації з населенням, браком логічної аргументації. Все це породжує стан невизначеності, який лякає і деморалізує. Бо для будь-якої інтелектуальної системи найважчим станом є саме стан невизначеності, спричинений поєднанням двох чинників: потребою ухвалювати рішення та дефіцитом інформації, необхідної для виконання задуманого. Відсутність можливості ухвалення рішення в ситуаціях того чи іншого чи ступеня важливості, в доленосних ситуаціях породжує страх. Приміром, скорочення видатків на закупівлю озброєння посилює стан невизначеності і водночас деморалізує. Досить згадати перенаправлення 40 млрд гривень до Резервного фонду…