Back
Демонтаж пам’ятника Булгакову став останнім боєм для цілої «цитатної еліти» — людей, які роками вибудовували свою культурну винятковість навколо кількох «правильних» книжок і завчених афоризмів. Проблема лише в тому, що захищають вони сьогодні зовсім не Булгакова.
Історія навколо пам’ятника показала, що Булгаков для багатьох його захисників давно став не просто письменником, а символом світу, з яким вони досі не готові попрощатися. У виданні Texty.org.ua спробували розібратися, хто ці люди і чим вони зараз живуть.
Ностальгія за світом, якого не існувало
Якщо спробувати скласти узагальнений портрет захисника Булгакова у Фейсбуці, то перед очима постає людина за п’ятдесят чи навіть ближче до шістдесяти років. Імовірно, вона не дуже вписалася в сучасну реальність. Із відчуттям втраченої можливості реалізації. І в цьому вона, звісно, звинувачує всіх навколо, нові часи, міфічних «рагулів», але точно не себе.
Йдеться зазвичай про людей, які народилися і певну частину свого життя прожили за Радянського Союзу. Цікаво, що в Союзі Булгаков мав флер деякого дисидентства і читати його вважалося ознакою вільнодумства, втім, по факту дозволеного. Це як видання «Медуза» в сучасній Росії.
Відповідно отой колишній Київ, про який вони постійно згадують, — це точно не місто початку XX століття, яке описував Булгаков. Усі ці «уютниє дворікі», про які так люблять згадувати «булгакофіли», ймовірно, виявляться двориками київських хрущовок, збудованих у 60-х роках XX століття. Так само й зелень київських проспектів: швидше за все, це буде надбання радянського новобуду, а не посаджені турботливими руками Турбіних каштани.
До речі, за іронією долі одним із найактивніших захисників Булгакова виступив Гарік Корогодський, один із відомих трансформаторів старого «зеленого» Києва в його нинішній торгово-розважальний профіль.
До речі, Корогодський брав участь і в реконструкції, а точніше забудові, майдану Незалежності. За його власним щирим зізнанням, уся реконструкція була затіяна, щоб знести намети акції «Україна без Кучми». «Спочатку викопали яму, потім придумали, що в цій ямі зробити, а потім провели тендер», — розповідав Гарік.
