Сапер на псевдо “Шкідник” про фахову мудрість, “розумні” міни та небезпеку збитих “шахедів”: “Ворог ставить нам вигадливі пастки”

Саперна справа не прощає дій “на автоматі” та самовпевненості. Командир інженерно-саперного взводу 115-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, старший лейтенант із позивним “Шкідник” , воює на Харківщині. До повномасштабного вторгнення він встиг відслужити контракт у 80-й десантній бригаді, звільнитися, а в лютому 2022-го — знову став на захист України, ледве пробившись крізь черги до військкомату.

В інтерв’ю для “ Новинарні ” офіцер відверто розповідає про еволюцію мінної війни, роботу в сірій зоні під прицілом, смертельні пастки, які росіяни залишають на збитих безпілотниках, та про те, чому цивільним категорично заборонено підходити до залишків “шахедів” чи FPV.

“Розподілили на сапера, думаю: зараз як відправлять щось розміновувати — й одразу підірвусь…”

“Я пішов служити ще до повномасштабної війни. Бо якось було зрозуміло, що швидко ця ситуація з АТО не закінчиться. Рано чи пізно буде ескалація, і потрібно мати навички. Тому відслужив за контрактом у 80-й бригаді. Коли він підійшов до кінця — звільнився, хоча пропонували продовжити.

З початком повномасштабного вторгнення – пішов у перші ж дні. Але тоді пробитися у військкомат було проблемою, купа народу… Зараз у це вже складно повірити, та в перший день я навіть не дійшов до дверей, така була черга. Приїжджав пізніше, поки таки не добився свого.

Потрапив у 115-ту бригаду, розподілили на сапера. Було страшно. Думав: ну от, сапер, зараз відправлять щось розміновувати — й одразу підірвусь… Але я в принципі радий, що ця армійська бюрократія мене розподілила саме так.

Потім нас шикує ротний: “Скільки людей вміють по саперці?”. Ніхто не вміє. “А скільки людей служили в АТО?”. Троє з дев’яноста. Тоді він зрозумів, що з таким колективом можна працювати”, — сміється тепер уже досвідчений сапер.

«Заміновано все». Ідентифікація російських саперів-вбивць

“У 2022-му ми працювали в “сірій зоні”, а тепер і глибше в тилу неможливо вийти — тебе постійно бачать дрони”

За словами “Шкідника”, порівнювати початок великої війни та нинішню ситуацію неможливо, зокрема і з погляду саперної справи. Якщо раніше основний акцент був на класичному мінуванні, то зараз на перше місце вийшли дрони та високотехнологічні пастки:

“У 2022 році ще можна було ходити по тій же сірій зоні, щось там приносити в руках чи перевозити на машині, закладати. Так, звісно, бували ситуації: “спалився”, почали міни прилітати, треба кудись тікати. Але взагалі працювати можна було.

А тепер чим далі, тим більше включається БПЛА-складова. Зараз ти банально не можеш вийти ні у світлу, ні в темну пору доби: удень тебе бачать всі дрони, вночі — дрони з тепловізором, яких стає надто багато. Єдине, коли можливо працювати — десь у сутінках, коли йде перезмінка між нічними і денними дронами”.

Тотальне засилля в небі як розвідувальних, так і ударних безпілотників змушує військових змінювати методи роботи навіть глибше в тилу. Адже якщо раніше “засікти” ціль для противника було мало — потрібно було по ній іще й влучити, то тепер FPV-дрон, яким керує оператор, легко підлітає максимально близько, щоб не схибити…

“Тому ми більше перейшли в такий собі прихований режим переміщення та роботи, навіть якщо це у відносному тилу. Раніше більше мінували, зараз більше підриваємо, розчищаємо, розміновуємо. Хоч я сапер, але в інженерно-саперній роті, тому маємо завдання і по фортифікаціях, облаштуванню загороджень. Робота змінилася, масштабувалася до точкової, де потрібно бути максимально уважним”, — пояснює офіцер.

“Злити 15 літрів бензину”: чому цивільні лізуть до “шахедів”

Особливу небезпеку становлять збиті дрони-камікадзе типу Shahed, якими росіяни масовано атакують як прифронтові регіони, так і тилові міста. Найкращий сценарій боротьби з такими атаками — масштабування дронів-перехоплювачів і знищення “шахедів” ще на підльоті до населених пунктів. Дієвими можуть бути й засоби радіоелектронної боротьби, але тоді виникає інша небезпека: під дією РЕБ безпілотник збивається з курсу й може впасти десь неподалік від житлової забудови або на сільськогосподарські угіддя. І там на нього можуть натрапити цивільні…

Побачивши десь у полі чи на дорозі нездетонований “шахед”, треба одразу викликати фахівців

Сапер наголошує: те, що безпілотник упав і не вибухнув, не означає, що він безпечний. Навпаки, це найнебезпечніший сценарій:

“Навіть якщо він одразу не здетонував, це потенційна небезпека. Деякі надто цікаві люди можуть полізти його розбирати чи захотіти злити 15 літрів бензину, які там лишилися… Здається, в Черкаській області четверо людей загинули від того, що полізли розбирати дрон, який впав. Навіщо їм це було — я не розумію. Зрозуміло, коли військові цим займаються, щоб дослідити мікроплати, збагнути, як саме ворог налаштував системи управління та обходу нашого захисту. Але цивільні?.. Звісно, зараз штучний інтелект може легко підказати, як його правильно розбирати — і я не здивуюсь, що є люди, які навіть таке питають”, — хитає головою військовослужбовець, закликаючи не ризикувати своїм життям так нерозумно.

Кілька днів з життя саперів ДСНС: Протитанкові міни, “пелюстки”, нерозірвані снаряди та людська дурість

“Ворог ставить у дронах пастки, розраховуючи на цікавість цивільних”

Ворог на цю людську цікавість теж розраховує, каже Шкідник. Тому нерідко трапляється так, що в самому корпусі безпілотника приховані вибухові механізми, які детонують, якщо його розбирати.

“Закладають гранати, міни, саморобні пристрої. Вносять модифікації на перевертання, на відкривання панельок, на струшування, — перелічує сапер можливі підступи росіян. — Можна просто закласти самоліквідатор із годинниковим механізмом. Порахували, що дрон летітиме годин 8, і ставлять самоліквідатор на 12 чи 15 годин. Воно впало в полі, хтось побачив — бігом побіг забрати, поки інші не висунулися. Везе додому — і тут цей дрон вибухає в автомобілі, або вже й удома”.

Тому, наголошує фахівець, навіть якщо ваш кум чи сусід колись успішно притягнув додому нерозірваний “шахед” чи іншу російську залізяку й залишився цілим, це ще зовсім не означає, що так само пощастить і вам.

“Це зброя. Якщо воно впало й лежить “спокійно” — це означає лише те, що поки що не спрацювало. Але один необережний рух — і здетонує взагалі без проблем.

У нас у саперній справі є мудрість: якщо ти сам того туди не клав, то не лізь, не зачіпай.

Ти не знаєш, хто його туди встановив і які там приховані механізми”, – попереджає військовий.

Просто “перерізати дротик” замало – треба вміти розмінувати вибуховий пристрій

“Коли в кіно герой перерізає червоний дротик, і бомба не вибухає, — це повна нісенітниця!”

“Окрім “шахедів”, є звичайні FPV, є так звані “Молнії” — невеличкий планер із пінопласту, а може протитанкову міну нести. Ми їх знешкоджуємо. Також забезпечуємо логістику: хлопці обладнують позиції для піхоти на другому рубежі, їм треба періодично завозити харчі, пальне, боєприпаси, будматеріали. На відкритій місцевості, де немає лісів, це дуже складна місія”, — розповідає сапер про особливості своєї роботи.

Фільми, в яких “герой-рятівник” в останню секунду перерізає червоний чи зелений дротик — і годинниковий механізм зупиняється, а бомба не вибухає, нашого героя, м’яко кажучи, не вражають.

“Це повна нісенітниця! — сміється Шкідник. — Таким мають займатися люди, у яких є років 20 досвіду роботи з електронними вибухівками.

У нас усе інакше. Був випадок: FPV-дрон впав біля дорогої антени-передатчика. Намагаєшся його “кішкою” акуратно зачепити, накласти петлю, відійти і зісмикнути, щоб не підривати зразу й не пошкодити обладнання.

Або авіабомба з МПК (модулем планування та корекції — “Н” ) впала прямо на бліндаж. Щоб бліндаж не розвалювати підривом, ми взяли 200 метрів шнура, прив’язали до неї, зачепили за пікап, висмикнули її звідти і підірвали вже в іншому місці. Отак доводиться працювати”.

“Все розмінували, поїхали — і підірвалися на дорозі. Один вижив, викликав “швидку” — а вона теж підірвалася”

Розповідаючи про найбільш масштабні випадки розмінування, Шкідник згадує передусім про роботи на звільнених від ворога територіях:

“Після деокупації Ізюму ми вивозили буквально цілими КамАЗами артилерійські та реактивні снаряди, які ворог покидав, коли панічно тікав до річки Оскіл. До річки вони майже нічого не мінували. А от уже за Осколом почалося: протитанкові, протипіхотні міни на розтяжках і міни-пастки під ТМ-ками (протитанковими мінами — “Н” ) біля Лиману.

Ніби ти такий спеціаліст, знаєш, що протитанкова міна ТМ-62 спрацьовує, тільки якщо на неї наїхати . Знайшов її, вирішив зняти, а знизу стоїть міна-сюрприз (наприклад, МС-3), яка детонує на розвантаження.

У 2024-му біля Лиману наші хлопці полізли таку ТМ-ку підкопувати — під нею була пастка. На щастя, вона просто заіржавіла і не спрацювала. Був випадок під Ізюмом: на певній території все зібрали, поїхали хлопці далі. Потім приходить новина — хлопці підірвалися на дорозі. Один вижив, пішов по допомогу.

Приїхала “швидка” їх забирати — і теж підірвалася на тій же дорозі.

Хоча до цього по ній їздили й здавалося, що все окей. Самі дороги зараз уже безпечні на 99%, але ліси та посадки — ні. У траві нічого не побачиш, а після дощів міну може просто замити ґрунтом чи піском. Недавно на полігоні ліквідовували нерозірвані боєприпаси. Бачиш гранату, ставиш біля неї шашку, підриваєш. Дивишся — а під нею в бруді була залита ще одна граната…

Або якось у Сумській області, біля Басівки та Юнаківки, ми допомагали прикордонникам. Приходить виклик: машина підірвалася. Приїжджаємо — стоїть розбитий бусик, далі.

Йдемо по снігу, і біля дороги стоїть якась дивна штука, накрита агроволокном. Ми знали, що прикордонники сидять із камерами, зайвий раз не виходять. Приходимо до них на позицію й кажемо: “А чого ви там камеру так дивно поставили?”. Вони дивляться на нас: “Яку камеру?”.

Повертаємося туди — а це 20-кілограмова протибортова міна ТМ-83.

Розраховано на те, що перша машина підірветься, а інша виїде їй на допомогу — і теж напореться.

У неї лазерне наведення, сейсмічний датчик. І ми повз неї так байдуже йшли… Довелося акуратно навшпиньках підходити, підкладати тротил і так само навшпиньках бігом відходити, щоб знешкодити”.

“Ніяких лайфхаків немає, є досвід”: як не померти “на автоматі”

Командир інженерно-саперного взводу 115-ї окремої механізованої бригади ЗСУ “Шкідник”

“Коли ти сам встановлюєш боєприпас, ти хоча б знаєш, що він заводський. А коли йдеш розміновувати — ти нічого не знаєш.

Вибухівку можуть замаскувати в масксітку, в пакет, у банку з-під енергетика в траві.

Завжди, якщо бачиш один об’єкт, мусиш думати, що поруч є ще інші. Підходити треба максимально уважно, прораховувати маршрут відходу. Зачепишся за корінь, впадеш — це секунди, які можуть коштувати життя. У ворога зараз міни з сейсмікою, тому йти треба, як по кришталю.

Ніяких лайфхаків для налаштування немає, це приходить з досвідом. Головне — не розслаблятися. Коли багато разів робиш одне й те саме, дії переходять “на автомат”, зникає продумування кожного кроку. Я себе постійно спиняю: “Ти не знаєш, що там. Роби, як перший раз”. Жодного геройства. Не можна намагатися зробити швидше чи підпалити шнур одразу на кілька мін. Побачив найближчу — знешкодив. Потім наступну. З вибухівкою не можна бути впевненим на сто відсотків”.

“Якщо не зупинити їх зараз, вони підуть далі. На заході живуть мої рідні, і я не хочу, щоб війна дійшла туди”

Робота сапера надзвичайно небезпечна, і кожна помилка може коштувати життя не лише тобі, а й іншим людям. Але Шкідник вважає, що порівняно з піхотою, в них ледве що не “курорт”.

“Якщо в тебе є можливість помитися і зв’язатися з рідними — це вже нормальна робота. Морально легше, коли ти знаєш свій графік “від і до”. А от сидіти в окопі й чекати — це набагато важче”, — пояснює він свою думку.

Посад у війську багато, роботи — теж. Тож кожен може знайти собі справу “за фахом” або принаймні до душі — якщо, звісно, не чекатиме “силової” мобілізації, а самостійно підшукає собі підрозділ.

Що ж до командира інженерно-саперного взводу 115-ї омбр Шкідника, то в нього мотивація воювати дуже проста:

“Якщо не зупинити окупантів, вони йтимуть далі. Хтось думає, що з ними можна домовитися? Попередня влада пробувала, нинішня влада пробувала — це ніяк їх не зупинило. Тільки Збройні сили України є гарантом того, що фронт не рухатиметься різко, що людей не кидатимуть на підвали.

Можна згадати донецьких шахтарів, які у 2014-му чекали на “московські зарплати”, а у 2022-му їх поголовно мобілізували й відправили на штурми фактично без нічого.

Мене мотивує те, що фронт не має рухатися далі. На заході України живуть мої рідні, дорогі мені люди. Я просто не хочу, щоб війна дійшла туди”.