Український поет на фронті: «Навчитися воювати можна лише на війні»

«Коли десять днів знаходишся під землею, під постійним обстрілом, і весь цей час робиш одне й те саме, настає стан легкого божевілля. Здається, реальність кудись спливає, ти намагаєшся її утримати, чіпляєшся за деталі... Ось чому, перебуваючи на фронті, навіть у напівоточенні, я пишу. Намагаюсь передати цей стан через рефрени, які практично не змінюються»

На фронті український поет, письменник, музикант і екоактивіст Павло Вишебаба від початку повномасштабної, і зараз він — мінометник батареї «Мінотавр» 68 єгерської бригади, пише видання Sestry. Збірка поезій Павла «Тільки не пиши мені про війну» стала в Україні абсолютним бестселером, а вірш «Доньці» було перекладено вісімнадцятьма мовами.

«Довго шукав свою частоту»

— Мої роздуми — приєднуватися до війська чи ні, не маючи жодного ані армійського, ані бойового досвіду, тривали десь пів години, — згадує події 24 лютого 2022 Павло Вишебаба. — Я уявлення не мав, що таке військо, до того ж ще з часів Майдану після подій на Грушевського не бачу на одне око. Пам'ятаю, стояв на балконі, спостерігав, як сусіди поспіхом кидають у машину речі, їдуть — і розумів, що не можу зробити те саме. Нікого не засуджую, але я не зміг. Тож вивіз з Києва п'ятирічну доньку й дружину з батьками, а сам пішов до розподільчого центру.

У нас заздалегідь були зібрані тривожні валізи, був повний бак бензину. І хоча я не знаходив логічних аргументів, навіщо Путіну починати повномасштабне вторгнення (мені здавалося, що в той час, на тлі поступово зростаючої популярності проросійських сил в Україні, Росія могла б зробити ставку на захоплення нашої країни політичним шляхом), виключати такий сценарій не можна було. Я розумів, з ким ми маємо справу.