Закон з «індульгенцією»: чому держава прощає ухилянтів і паралізує власну систему покарань

П’ятий рік повномасштабної війни поставив Україну перед екзистенційним викликом: мобілізація перестала бути лише питанням військового обліку, перетворившись на лінію відкритого цивільного протистояння.

У матеріалі для ZN.ua юрист Олександр Сергієнко препарує глибоку кризу довіри, де держава, з одного боку, критично потребує ресурсу для ротацій, а з іншого — сама ж законодавчо обмежила свої можливості впливу. Статистика Національної поліції — 620 нападів на представників ТЦК станом на квітень 2026-го — є лише верхівкою айсберга соціального розламу, де страх перед фронтом підживлюється досвідом несправедливості в тилу.

Це розповідь про державу в пастці: вибір між посиленням примусу, що загрожує соціальним вибухом, та складною перебудовою моделі зі зрозумілими строками служби. Сергієнко застерігає: імітація змін «між крапельками» більше не працює, а відсутність волі до системних реформ ставить під загрозу не лише фронт, а й саму здатність України до виживання як держави.

За часів СРСР мене викликали до військкомату на мандатну комісію. Під дверима бравий полковник попередив усіх: на запитання «Чи бажаєте служити?» слід відповідати «Так», інакше точно «загребуть». Коли генерал запитав про це мене, я розгубився. Сказати «бажаю» було б неправдою. Сказати «не бажаю» теж не виходило. Відповів: «Я зобов’язаний». Генерал не зрозумів, але полковник швидко виправив ситуацію: «Він бажає, товаришу генерал, бажає!» На тому й порішили.

А що маємо сьогодні в Україні? Ситуацію, коли сам обов’язок залишився, а механізми його виконання фактично зруйновані або не працюють. Чи збереглося розуміння «не бажаю, але зобов’язаний»? Схоже, що ні. І це вже критична проблема. Бо країна п’ятий (!) рік воює і ресурс потрібен постійно.

Нещодавно Національна поліція вперше оприлюднила дані: станом на 12 квітня 2026 року в Україні зафіксовано 620 випадків нападів на представників ТЦК. Лише у Харківській області — 69, у Києві — 53, у Дніпропетровській — 45. Ці цифри — не просто статистика. Вони свідчать про зміну характеру проблеми: мобілізація перестає бути лише адміністративним процесом і перетворюється на джерело відкритого конфлікту між державою й частиною суспільства.