Ерозія мандату довіри та виклик добровольців — Євген Вільський про залаштунки білоруської еміграції

Білоруська політична еміграція зразка 2026 року суттєво відрізняється від того піднесення, яке світ спостерігав у 2020-му. На зміну одностайності прийшли важкі питання про легітимність, прозорість розподілу ресурсів та ефективність «кабінетної дипломатії».

Поки Офіс Світлани Тихановської намагається зберегти монополію на представництво, традиційні політичні сили, як-от партія «Народна Грамада», вказують на небезпечний відрив лідерів від реальних настроїв суспільства. Євген Вільський, представник партії Миколи Статкевича, у розмові з Валентином Деменком відверто аналізує, чому «час очікування» вичерпано, і хто насправді матиме право голосу в майбутній Білорусі.

— Пане Євгене, як би ви охарактеризували нинішній стан білоруської демократичної спільноти за кордоном? Чи не здається вам, що період романтизму остаточно поступився місцем глибокій внутрішній кризі?

— Можна сказати й так. Зараз білоруська демократична спільнота за кордоном переживає вкрай непростий період, який я б назвав кризою довіри. Це стосується насамперед тих політичних структур та інституцій, які претендують на одноосібне представництво сил за межами країни, зокрема Офісу. Головні причини очевидні — це надто затягнуте очікування реальних змін усередині Білорусі, природна втома та складні процеси адаптації діаспори. Суспільство вже не задовольняється деклараціями, воно має гострий запит на відчутні результати політичної роботи, яких, на жаль, стає дедалі менше.

— Чи задовольняє білорусів те, як зараз працюють існуючі демократичні структури, і чи не вичерпали вони свій кредит довіри?

— Оцінки в суспільстві дуже полярні. Звичайно, певна частина людей за інерцією підтримує чинні структури, але дедалі більше активістів очікують докорінного оновлення підходів. Потрібні нові формати роботи та значно ширше представництво різних політичних груп. Це природна еволюція для будь-якого політичного середовища, особливо в умовах тривалої еміграції, коли пряма політична діяльність усередині країни заблокована. Люди відчувають, що старі методи перестають працювати.