Ехо російських наративів під куполом Ради та небезпечні ігри з суверенітетом від Юлії Тимошенко

Політичні змагання, напевно, неможливі без дрібок популізму, простих рішень та емоційних закидів. Однак усьому є межа. Коли лідерка однієї з найстаріших фракцій парламенту починає використовувати конструкції, які майже дослівно збігаються з тезами ворожої пропаганди, це перестає бути просто «опозиційною боротьбою».

Журналісти видання Texty.org.ua проаналізували стенограми виступів Юлії Тимошенко у Верховній Раді за останні три роки. Розбираємо детальніше закиди про колонізацію України, відробляння грантів та «останні 10 років», які депутатка називає «принизливими».

Байдуже, Схід чи Захід

Один із ключових меседжів Тимошенко — теза про те, що Україна втратила суб’єктність. Її риторика наповнена словами про «міжнародні дорадчі ради» та «іноземні наглядові ради» як інструменти колонізації.

«Це приниження України і приниження нашого суверенітету», — заявляла Юлія Тимошенко, прирівнюючи присутність іноземних експертів у наглядових радах держкорпорацій до окупації.

Проблема тут не в самій критиці ефективності наглядових рад (яка може бути виправданою), а в тому, на чому зосереджена критика. Російська пропаганда роками просуває наратив про «зовнішнє управління», намагаючись довести, що Україна — це не самостійна держава, а «маріонетка» Заходу.

Тимошенко підігрує цьому, називаючи фахівців, які допомагають реформувати прозорість держпідприємств, «наглядачами» (ці зміни, звісно, потрібні, бо держпідприємства історично були й подекуди залишаються значно корумпованими). Це створює ілюзію, що Україна опинилася в пастці між двох ворогів. Ще небезпечніше звучить інша маніпуляція нардепки: «Мені байдуже, хто зжирає наш суверенітет — схід чи захід світу».

Це твердження ігнорує об’єктивне сприйняття реальності. «Схід» в особі Росії вбиває українців фізично, знищує міста і прагне ліквідувати державність. «Захід» натомість допомагає нам виживати, надаючи зброю та фінансову підтримку. Порівняння цих впливів схоже не на україноцентризм, а радше на розмиття орієнтирів суспільства у виборі цивілізаційного шляху.