Розсекречені архіви радянських спецслужб: Таємниця зникнення Степана Федака молодшого

Доля Степана Федака, рідні сестри якого були дружинами Євгена Коновальця й Андрія Мельника, сповнена багатьох загадок і білих плям. Вважалося, що він безслідно зник орієнтовно у 1945 році наприкінці Другої світової війни.

Але органи мдб, а згодом – кдб срср не вірили в це і наполегливо продовжували розшукувати його по всьому світові. Він потрібен їм був для того, щоб довести до кінця спецоперацію, яка так несподівано перервалася з початком війни. Ця операція є яскравим прикладом того, як москва вдавалася до застосування такого доволі специфічного методу, як «лагідне» вербування, аби лише проникнути до близького кола лідерів українського визвольного руху.

Арешт у Журавному

Після приходу в 1939 році на західноукраїнські землі Червоної армії і встановлення радянської влади селище Журавне невдовзі стало центром Журавнівського району Дрогобицької області (нині – Стрийського району Львівської області). Одразу ж був створений і райвідділ нквс із завданням пошуку, оперативної розробки й арешту тих, хто негативно ставився до нової влади, активних діячів ОУН та їхніх близьких родичів. Серед підозрюваних опинився і Степан Федак, син відомого адвоката, громадського й політичного діяча Західної України Степана Івановича Федака.

Степан Федак молодший працював директором місцевого маслозаводу, політичною діяльністю в той період не займався, а відтак і не збирався нікуди емігрувати. Але це його не врятувало від репресій, план на які традиційно складався в органах нквс. Для чекістів він був надто підозрілою особою хоча б тому, що свого часу на знак помсти за закриття Українського університету стріляв у львівського воєводу Казімежа Ґрабовського, який супроводжував главу Польської держави Юзефа Пілсудського у Львові. А отже, вважали вони, був потенційним терористом і міг щось подібне скоїти і стосовно діячів радянської влади.

С. Федака, як свідчать розсекречені документи, заарештували не одразу, а 22 березня 1940 року. Вочевидь, кілька місяців придивлялися і збирали інформацію. Йому інкримінували те, що він як старшина Української галицької армії у 1919 році воював проти Червоної армії, упродовж 1920–1928 років був членом Української військової організації, а в подальшому входив до складу ОУН. «На зібраннях, які проводили українські націоналісти, – зазначалося в одному з документів, – виступав із контрреволюційними наклепницькими доповідями проти радянського союзу». Вочевидь, таких його виступів не було, але свідків під протокол усе ж знайшли.