Четверте місце в світі за ядерними відходами та іржавіння арки після російської атаки

Для більшості світу Чорнобиль — це застигла в часі трагедія, про яку згадують раз на рік, 26 квітня. Проте для Галини Волошиної, однієї з останніх 25 корінних мешканок зони, — це дім, який вона відмовилася покинути, попри колючий дріт та загрозу радіації.

У репортажі видання Frontliner Галина розкривається драма людей, які десятиліттями намагалися довести владі, що місто може жити у складі громади, але натомість отримали статус «самопоселенців» на власній землі. Сьогодні, у 2026 році, їхня тиха боротьба за відродження отримала несподіваний поворот: через повномасштабну війну та загрозу з боку Білорусі зона відчуження перетворилася на стратегічну фортецю, де стара надія на цивільне життя змінилася надією на статус військового містечка.

Матеріал Данила Дубчака та Артема Деркачова фіксує нові, ще небезпечніші реалії зони: від наслідків влучання російського дрона «Герань-2» у захисний конфайнмент у лютому 2025 року до «рухливих плям» радіації, що здіймаються через будівництво оборонних ліній. Поки інженери попереджають про іржавіння конструкцій над зруйнованим реактором, а екологи звітують про запуск централізованого сховища ядерного палива, Чорнобиль де-факто стає головним світовим хабом для небезпечних відходів. Це розповідь про те, як проблема, яку людство воліє залишити майбутнім поколінням, стає щоденним побутом для жінки, що ловить рибу в Прип’яті та вірить, що військові чоботи — це краще за повне забуття.

Вона однією з перших після катастрофи повернулася додому та розпочала боротьбу за повернення життя. Після аварії на ЧАЕС Галина Волошина десятиліттями намагається довести: Чорнобиль – це не «зона», а її дім. Свою історію про життя в ізоляції та місто, яке так і не відродилося, жінка розповіла репортерам Frontliner.

Галина Волошина – самопоселенка Чорнобильської зони відчуження. Після аварії на четвертому енергоблоці 26 квітня 1986 року її родина однією з перших повернулася додому. Сьогодні в Чорнобильській зоні таких, як вона самопоселенців, залишилося приблизно 25. Вони живуть у майже повній ізоляції та попри це намагаються вести звичний спосіб життя: тримають худобу, садять городи. А тому мешканці зони не погоджуються з визначенням їх як «самопоселенців», зазначаючи, що не перебувають на чужій території, а повернулися до своїх домівок.

Ми корінне населення.

Всі ми мріяли колись повернутися до рідного міста

Галина Волошина, місцева мешканка Чорнобиля, у своїй хатині, Чорнобильська зона відчуження, Україна, 16 березня 2026 року. Данило Дубчак / Frontliner

«Самопоселенці це ті, хто живе в хатах людей, яких вже немає, а ми корінне населення. Всі ми мріяли колись повернутися до рідного міста, чекали й вірили, але як бачите з моменту аварії ніхто схоже й не збирався нічого робити», – розповідає самопоселенка Чорнобильської зони відчуження Галина Волошина.