Міф про «братні народи»: Москва здатна творити лише братні могили

Московити, починаючи з формування власного царства та імперії, за основу свого державного правління взяли екстенсивний розвиток. Він, у тому числі й через географічне положення, втілився у великі завоювання.

Це супроводжувалося геноцидами та асиміляцією підкорених народів, а стосовно стійких проти стирання етносів використовували різні гібридні конструкти: від «братніх народів» до пролетарської єдності, зазначає видання "Тиждень".

Міф про «братність» із московитами глибоко засів і у свідомості багатьох українців. Але він не був статичним упродовж століть, а еволюціонував і певною мірою був скасований самими московитами.

Міф про братність — не оригінальний

Як і багато інших імперських інструментів, якими користується Кремль, міф про «братні народи» не є їхнім власним винаходом. Він належить до ширшого кола універсальних політичних і культурних конструкцій, які різні цивілізації використовували для пояснення спільності та ієрархії між народами. Церква тут володіла головною перевагою, бо ж усі люди — брати, які «пішли від Ноя та його синів». Про це можна почитати у більшості стародавніх літописів, а монархії дещо диференціювали цю «платформу єдності».

У Європі конструктів «братності» поширювалося багато. Зокрема у Речі Посполитій наприкінці XVI — на початку XVII століття побутувала легенда про братів Чеха, Ляха і Руса, що буцімто доводила спільність цих словʼянських і сусідніх народів. Потужний рід Острозьких сприяв адаптації міфу і до українського контексту: еліти виводили своє походження від Володимира Великого і навіть від міфічного прабатька «Руса». Це сприяло формуванню концепції «старожитнього руського народу» з окресленою територією та історією. «Братність» згадується у Великій Британії задля обʼєднання британців, шотландців та ірландців, а також у межах пангерманської ідеї, яку поширювали німці у ХІХ столітті в контексті бажання союзу з Австрією задля спільної боротьби проти Франції.

Подібні ідеї можна зустріти в ісламському світі (концепція єдиної спільноти вірян — умми), серед тюркських народів, а також у традиціях Східної Азії, зокрема в Китаї. Там сформувалася модель «піднебесної» (тянь ся), де сусідні народи розглядалися як культурно споріднені чи «молодші» щодо китайської цивілізації, що мала виступати центром. Це також створювало уявну «родинність», але з чіткою ієрархією, де «старший» задає норми та порядок. Так, сама ідея братерства чи спільного походження часто використовувалася не для рівності, а для впорядкування політичних відносин.