Привид Панами над Каракасом: як «Абсолютна рішучість» Трампа повторила «Справедливу справу» Буша

Світова історія має дивну звичку повторюватися, іноді з лякаючою точністю деталей. Коли в ніч на 3 січня 2026 року небо над Каракасом розкололося від вибухів американських авіабомб, досвідчені історики та геополітики миттєво згадали події тридцятишестирічної давнини.

Те, що сталося у Венесуелі, не просто військова операція, це фактичне відродження «доктрини втручання», яку Сполучені Штати успішно випробували в 1989 році в Панамі.

Тоді операція «Справедлива справа» стала першим випадком в історії, коли США ввели війська в суверенну країну не для того, щоб зупинити поширення комунізму, а щоб заарештувати її лідера як звичайного кримінального злочинця. Сьогодні Ніколас Мадуро повторює шлях Мануеля Нор’єги — шлях від всевладного диктатора до підсудного у федеральному суді Нью-Йорка.

Американський бронетранспортер M113 стоїть на варті біля пральні в Панама-Сіті під час другого дня операції «Справедлива справа» в грудні 1989 року. Фотографія: Pictorial Press Ltd/Alamy

Юридичний фасад та «наркотичний» ордер

Фундамент обох операцій було закладено задовго до першого пострілу. У 1988 році федеральні суди Флориди висунули Мануелю Нор’єзі звинувачення в отриманні багатомільйонних хабарів від Медельїнського картелю за сприяння в транзиті кокаїну.

Аналогічна ситуація склалася і з Ніколасом Мадуро, якому Міністерство юстиції США ще у 2020 році висунуло звинувачення в наркотероризмі. Сполучені Штати в обох випадках створили унікальний прецедент: діючий глава держави в їхній правовій системі перестав бути політичною фігурою і став «міжнародним втікачем від правосуддя».

За голову Мадуро була призначена нагорода у 50 мільйонів доларів, що фактично легітимізувало полювання на нього в очах американського виборця. Це перетворення політичного конфлікту на кримінальне переслідування дозволило адміністраціям як Буша-старшого, так і Трампа діяти максимально жорстко, ігноруючи норми дипломатичної недоторканності.

Хірургічна сталь спецпризначенців проти диктаторської гвардії

Військова складова операції «Абсолютна рішучість» у 2026 році стала дзеркальним відображенням панамських подій, але на стероїдах сучасних технологій. У 1989 році американські рейнджери та «морські котики» штурмували штаб-квартиру Нор’єги в Панама-Сіті, намагаючись захопити його живцем.

У Венесуелі завдання було значно складнішим через величезну територію країни та наявність сучасної зброї. Проте логіка залишилася тією ж: спочатку точкові удари по вузлах зв’язку та авіабазах, таких як Ла-Карлота, а потім висадка елітних підрозділів Delta Force безпосередньо в лігво диктатора.

Цікаво, що Мадуро, як і Нор’єга свого часу, намагався сховатися, але сучасні засоби розвідки ЦРУ не залишили йому шансів, які мав «ананасомордий» генерал у доцифрову епоху. Використання літака-невидимки та засобів РЕБ дозволило американцям пройти крізь венесуельську ППО так само легко, як їхні попередники проходили крізь панамські блокпости.

Підбитий російський ЗРК «Бук-М2Е» на авіабазі Ла-Карлота як доказ провалу оборони режиму

Крах ілюзії «аналоговнєтної» оборони

Одним із найгучніших епізодів операції у Венесуелі стало повне фіаско російських систем протиповітряної оборони, на які Мадуро витрачав мільярди нафтодоларів. У Панамі 1989 року ППО була практично відсутня, тому США могли дозволити собі масоване десантування з транспортних літаків. Мадуро ж роками вихвалявся комплексами «Бук-М2Е» та С-300, стверджуючи, що вони зроблять будь-яке втручання неможливим.