«Епічна лють» над Персидською затокою: як операція США і Ізраїлю проти Ірану змінює Близький Схід і світовий порядок

28 лютого 2026 року увійде до підручників як дата початку однієї з найбільших військових операцій на Близькому Сході за останні десятиліття. Об'єднані сили США та Ізраїлю завдали масштабних ударів по урядових, розвідувальних та військових об'єктах Ісламської Республіки Іран.

Операція, названа в Пентагоні «Епічна лють», а в Тель-Авіві — «Ричащий лев», поклала край місяцям дипломатичних маневрів і відкрила нову, надзвичайно небезпечну фазу близькосхідної кризи. Щоб зрозуміти, як і чому це сталося, необхідно зануритися в десятиліття напруженості, геополітичних прорахунків та революційної ідеології, яка перетворила Іран на головний виклик для західного порядку.

Коріння конфлікту: від Ісламської революції до ядерної кризи

Іранська революція 1979 року як вихідна точка

Щоб зрозуміти події 28 лютого 2026 року, необхідно повернутися майже на п'ять десятиліть назад — до лютого 1979 року, коли аятолла Хомейні повернувся з французького вигнання до Тегерана і проголосив Ісламську Республіку. Революція не лише повалила шаха Мохаммада Рези Пехлеві — вірного союзника Вашингтона, вона докорінно переформатувала регіональну динаміку.

Принцип «вілаят-е факіх» — верховенства ісламського правознавця над усіма сферами державного і суспільного життя — став не просто теологічною концепцією, а зовнішньополітичною доктриною: режим проголосив себе захисником мусульман усього світу і непримиренним ворогом «Великого Сатани» (США) та «Малого Сатани» (Ізраїлю).

Захоплення американського посольства в Тегерані в листопаді 1979 року та 444-денне утримання дипломатів у заручниках поставили хрест на будь-якій нормалізації відносин між двома країнами на десятиліття вперед. Ці події залишили незагойну травму в американській політичній пам'яті та заклали фундамент для санкційної політики, яка супроводжувала Іран протягом усіх наступних років.

Ядерна програма як екзистенційна ставка

Іранська ядерна програма бере свій початок ще з часів шахського режиму, коли в 1960-х роках США у рамках програми «Атом для миру» надали Тегерану перший дослідницький реактор. Після революції програма була призупинена, але в 1980-х роках — на тлі виснажливої ірано-іракської війни — відродилася з новою силою. Саме цей конфлікт, де Захід підтримував Саддама Хусейна, включно з постачанням хімічної зброї, переконав іранських лідерів: лише ядерний потенціал може стати надійною гарантією виживання режиму.

У 2003 році МАГАТЕ виявило секретні ядерні об'єкти в Натанзі та Араці. Відтоді ядерна програма перетворилася на головну вісь глобальної напруженості навколо Ірану. Переговори чергувалися з санкціями, санкції — з дипломатичними проривами, які неминуче заходили у глухий кут. Ядерна угода СВПД 2015 року, підписана за президенства Барака Обами, на деякий час обмежила збагачення урану в обмін на послаблення санкцій, однак у 2018 році Дональд Трамп в односторонньому порядку вийшов з угоди, назвавши її «катастрофічною». Іран відповів поступовим нарощуванням збагачення урану до рівнів, близьких до зброєвих.

Червень 2025 року: перший удар і провалений шанс

Попередній раунд ескалації відбувся в червні 2025 року, коли США та Ізраїль завдали ударів по іранських ядерних об'єктах — у так звану «12-денну війну». Ця операція зруйнувала значну частину ядерної інфраструктури, проте не зупинила програму остаточно. За словами Трампа в інтерв'ю 28 лютого 2026 року, саме ті удари запобігли появі в Ірану ядерної зброї і зробили можливою нинішню операцію. Проте, за даними американської сторони, Іран вже розпочав відновлення знищених об'єктів, що й стало одним з формальних приводів для нових ударів.