Як 5 років тому білоруси втратили країну

Девʼятого серпня 2020 року, після оголошення чергової перемоги Олександра Лукашенка на президентських виборах сотні тисяч білорусів вийшли на вулиці. Люди протестували проти очевидних для них фальсифікацій виборів, недопуску до них популярних опозиційних політиків, надмірного державного тиску в більшості сфер життя.

Арешти й тортури в перші дні лише підлили олії в багаття, протести стали ще масовішими. Станом на середину серпня режим Лукашенка пішов на поступки протестувальникам, відпустивши більшість затриманих — і здавалось, що влада захиталась. Але протест так і не переміг, нагадує Суспільне.

В наступні роки під арештом побували понад 65 тисяч людей, понад 1100 білоруських політвʼязнів зараз досі за ґратами. Сотні тисяч білорусів вимушено залишили батьківщину.

Ослаблий, геть ізольований Заходом Лукашенко став іще ближчим до Володимира Путіна. У 2022-му росіяни використали територію Білорусі для повномасштабного наступу на Україну, з неї здійснювались авіаційні й ракетні удари. Безпосередньо режим Лукашенка став співучасником злочинів Росії щодо депортації українських дітей. При цьому білоруси також активно протидіють російському вторгненню — у складі Іноземного легіону існує Полк імені Кастуся Калиновського, у складі якого здебільшого білоруси. Вони стверджують, що борються в тому числі й за вільну Білорусь.

З нагоди пʼятиріччя цієї знакової дати журналісти Суспільне поспілкувалось із пʼятьма білорусами: політиком, соціологом, парамедикинею, режисеркою забороненого театру й журналістом, який після майже двох років тюрми нещодавно вийшов на свободу. Ми спитали їх, як вони прожили події 2020-го та всі подальші виклики, що вони думають про здобутки й помилки протестів, про сучасну Білорусь і своє місце в ній. Усі ці люди зараз перебувають за кордоном — і всі прагнуть повернутись додому. Їхні історії, повні болю й надій, подаємо прямою мовою.