Розсекречені архіви радянських спецслужб: Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, критика, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву «Письменник».

У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста і залучити його до участі в активних інформаційно-пропагандистських заходах. Про те, яка методика застосовувалася при цьому і що залишилося за лаштунками спецоперації, розповідають розсекречені документи та інші джерела.

Агент «Іванов» повідомляє

Після закінчення Другої світової війни органи мдб срср розгорнули кампанію з розшуку осіб, які перебували в окупації, проводили якусь антирадянську діяльність і змушені були емігрувати за кордон. Метою цього було встановлення їхнього місцезнаходження, насильницьке повернення до срср за процедурою репатріації або іншим шляхом, порушення відповідних кримінальних справ і винесення покарання.

У разі неможливості – заведення агентурно-оперативних справ, стеження і проведення спецзаходів із компрометації або ліквідації. Окрему категорію осіб намагалися різними методами схилити до повернення на батьківщину або до спокутування провини шляхом отримання від них згоди на співпрацю. Іншими словами – ставати агентами мдб срср і виконувати поставлені завдання за кордоном у середовищі української еміграції.

У 1946 році управління мдб урср по Вінницькій області оголосило в розшук Ігоря В’ячеславовича Мерзлякова. У документах повідомлялося, що під час гітлерівської окупації він мешкав у Вінниці, був керівником обласного проводу ОУН(б), склав клятву «на вірність українському націоналізму», розробив умови конспірації для членів організації, займався поширенням націоналістичної літератури, закликав вивчати історію України, бути вірними справі своїх предків й об’єднуватися навколо української ідеї. Крім того, був редактором обласної газети «Вінницькі вісті», на сторінках якої систематично розміщував статті «антирадянського націоналістичного змісту» за підписом «Ігор Костецький».

Костецький – то від дівочого прізвища його матері. Працівники мдб невдовзі встановили адресу її мешкання з чоловіком і всією ріднею у Вінниці. І не лише встановили. «За вказівкою міністра державної безпеки урср генерал-лейтенанта т. Ковальчука, – зазначалося в одному з документів, – 2-м відділом умдб Вінницької області оформлюються матеріали на виселення близьких родичів Мерзлякова-Костецького Ігоря В’ячеславовича». Йшлося про виселення до Сибіру, Казахстану чи інших віддалених регіонів срср. Такою була поширена тогочасна практика репресивних заходів щодо родичів «ворогів народу». Але були й варіанти.

Тож до прийняття остаточного рішення продовжували збирати на І. Костецького матеріали за справою-формуляром «Письменник». Одне з перших агентурних повідомлень надійшло у травні 1949 року від агента «Іванова» (Віктора Петрова). Надійшло через три тижні після того, як самого В. Петрова таємно вивели із Західної Німеччини на територію срср. Його також упродовж тривалого часу розшукували. Але на те були інші причини.

В. Петрова, письменника, філософа, історика, археолога, культуролога, літературознавця, завербували ще у міжвоєння. У перші місяці війни він пройшов спеціальний вишкіл, був виведений за лінію фронту із певним розвідувальним завданням. Слідом за німецькими військами і сам відходив на Захід, де й залишився мешкати. Усе це – в межах виконання поставленого завдання. У 1949 році органи мдб його знайшли і поновили з ним зв’язок.