Back
Нарешті з'явився текст угоди – Меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном – його оприлюднила Al Arabiya English. Перше, що впадає в око при читанні тексту, – це не те, що задекларовано, а коли і в якому порядку.
США знімають морську блокаду і видають дозволи на експорт іранської нафти негайно після підписання, тобто протягом 30 днів. Заморожені активи розблоковуються у міру прогресу переговорів. Виведення американських сил з регіону відбувається лише після укладення остаточної угоди. Про це пише Ігор Семиволос .
Іран отримує потужну карту
Іран натомість зобов'язується лише "зберігати статус-кво" щодо ядерної програми – тобто не рухатися далі, але й не відкочуватися назад. Ядерний потенціал залишається на місці як козир для фінальних переговорів.
Це класична асиметрія поступок на перехідному етапі: Тегеран отримує економічне полегшення зараз, американські зобов'язання щодо виведення сил – потім. Іран вийшов із переговорів значно сильнішою стороною , ніж виглядало публічно.
Найбільш резонансна цифра документа – зобов'язання США разом із регіональними партнерами забезпечити фінансування реабілітації та економічного розвитку Ірану в розмірі щонайменше 300 мільярдів доларів.
Але не менш важливою є формула розподілу: заморожені кошти "використовуватимуться для будь-яких платежів остаточним бенефіціарам, визначеним Центральним банком Ірану". Жодного зовнішнього контролю над розподілом. Жодного механізму верифікації, куди йдуть гроші.
Це означає, що питання "хто є реальним розпорядником ресурсів" – уряд чи КВІР – вирішується не угодою, а внутрішньою боротьбою в Тегерані. І саме Центральний банк, який перебуває під впливом силових структур, стає першим фільтром розподілу. З огляду на історичний патерн – після кожного великого зовнішнього шоку КВІР розширював економічну присутність, а не звужував – важко очікувати іншого результату.
Таким чином угода не вирішує питання розподілу, а загострює його . 300 мільярдів при слабкому арбітрі всередині системи і без зовнішнього контролю – це не стабілізатор, а детонатор для фракційної боротьби.
Іран "повторює, що ніколи не вироблятиме ядерну зброю", але це декларація, не верифікований механізм. Доля збагаченого матеріалу і "всіх інших ядерних питань" відкладена на остаточну угоду через 60 днів. Статус-кво зберігається.
Це означає, що Іран входить у фінальні переговори з повним ядерним потенціалом в руках . Якщо JCPOA 2015 року вимагав від Ірану демонтажу центрифуг і вивезення збагаченого урану – нова угода поки що не містить нічого подібного навіть як декларативну мету. Ядерний файл залишається відкритим, і це найсильніша карта Тегерана на наступні 60 днів.
Документ містить одну принципову річ: Ізраїль у ньому відсутній повністю. Ліван згадується лише як фронт припинення вогню – без жодних деталей щодо "Хезболли", її роззброєння чи майбутнього статусу. Регіональна мережа іранського впливу, яку Тель-Авів вважає екзистенційною загрозою, залишається поза рамками документа.
Це або свідомо відкладено на остаточну угоду, або є найбільшою потенційною точкою зриву всього процесу.
Вашингтон і Тегеран домовилися між собою. Але Нетаньягу під цим не підписувався. І саме це пояснює, чому Тегеран читає документ як перемогу, а Тель-Авів – як зраду, хоча ізраїльський прем'єр і намагається продати її ізраїльтянам як "перемогу". Його остання промова – це вершина політичної еквілібристики.
Угода зафіксувала результат, але не вирішила розбіжності. Наступні 60 днів покажуть, чи є це початком стабілізації, чи лише паузою перед наступним раундом. Хоча я думаю, що це вже фінал. Часу на нову партію вже немає.
Document: PDF proof of the original version of the news item "Іран переграв США? Важливий нюанс меморандуму між країнами". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Channel 24.
