Добровольці хочуть додому вже зараз, а не колись

Прочитала багато постів про нові контракти, які пропонує Міноборони. Немає сенсу повторювати досить схожі думки військових та їхніх родин – про запит на справедливість й усе інше. Хочу трошки додати політичного контексту, бо саме він є рамкою, в межах якої ці рішення з’явилися.

Трошки більше двох років тому в парламенті голосували законопроєкт про мобілізацію, з якого виключили терміни служби. Тоді абсолютна більшість моїх колег по Раді говорили, що під час війни термінів служби бути не може, а отже, міняти чинних військових ніхто не збирається. Казали щось про те, що треба підготуватися, подумати, вирішити, як мобілізовувати людей на заміну тим, хто покидатиме службу.

Правда в тому, що єдине, що змінилося за ці два роки, – це суспільне ставлення до мобілізації. Його свідомо розхитував ворог масованими кампаніями в соціальних мережах, підігрівали місцеві популісти. Та й усі корупційні скандали теж геть не допомогли. У результаті зараз у дискусію про терміни служби ми заходимо у значно гірших умовах, ніж заходили б два роки тому.

Охочих долучатись до війська стало ще менше, кількість заброньованих і студентів 25+ в університетах виросла в рази. Тепер частина нардепів різко змінила позицію та або захищає пропозиції Міноборони, або ж критикує за недостатню справедливість і вимагає коротших термінів служби. Ось ця здатність забувати, що політики робили й декларували кілька років тому, нам дуже дорого коштує.

Менше з тим, це саме той контекст, у рамках якого Михайло Федоров та його команда зараз намагаються запропонувати якесь рішення . Нехай неідеальне, але міністр принаймні не каже, що нічого змінити не можливо, всі служать до перемоги (ну тобто всі, хто вже служить який там рік). Чи задовольняють цей запит на справедливість пропозиції Міноборони? Думаю, дискусії в соцмережах дають досить чітку відповідь на це питання.

Добровольці, які служать ще з часів АТО чи з 2022-го, відчули себе обманутими через пропозицію підписати такий самий контракт, що й ті, хто всі ці роки уникав служби. Саме про це була більшість розпачливих дописів і коментарів від військових, які відверто втомилися на своїх плечах нести тягар цієї війни. Які цілком справедливо хочуть повернутись у цивільне життя, до родин уже зараз, а не колись через два роки, після шести плюс чи більше років служби. І так, щоб термін відстрочки був співмірним із терміном служби.

Але знаєте, кого ми не почули? Я не бачила жодних постів про нові контракти від цивільних чоловіків призовного віку. А ви? Хоча припускаю, що саме вони – основна цільова аудиторія змін, саме для них Міноборони пробувало створити якомога привабливіші умови. Однак якщо нові контракти не простимулюють їх долучатися до війська, а війна триватиме – що тоді? Тоді буде два протилежні варіанти рішень, один із них дуже не сподобається чинним військовим, другий – цивільним.

Джерело: Inna Sovsun / Facebook