Вища рада правосуддя покриває суддів, які разом з силовиками знищують бізнес. Бізнес сектор змушений купувати “імунітет” від процесуальних ігор

У Львові ім’я Володимира Мармаша давно звучить не як прізвище судді, а як попередження для бізнесу. Якщо справа з’являється в Личаківському суді й у ній фігурує БЕБ — підприємці вже розуміють, чого чекати. Мармаша називають “ручним” суддею не просто так: його рішення стабільно грають на боці обвинувачення, а наслідком стають арешти майна, блокування рахунків і зупинка роботи компаній. І поки такі практики стають системними, Вища рада правосуддя демонструє показову бездіяльність, фактично прикриваючи суддів, які в тандемі з силовими органами перетворюють процесуальні інструменти на механізм тиску та перерозподілу активів. Про рівність сторін у таких процесах говорять лише на папері. Для львівського бізнесу це давно виглядає як інструмент тиску, оформлений у мантію.

Через Личаківський суд проходять клопотання про арешти майна, обшуки, тимчасові доступи та спеціальне досудове розслідування. Значна частина цих матеріалів опиняється саме у провадженні Мармаша. Питання територіальної підсудності неодноразово ставало предметом критики, адже ТУ БЕБ фактично здійснює діяльність за адресою, що належить до іншої юрисдикції, однак звернення системно подаються саме до Личаківського суду. Наслідком є концентрація рішень у руках одного слідчого судді. Результат таких розглядів у більшості випадків співпадає з інтересами слідства.

У резонансних справах суддя демонстрував вибірковий підхід до оцінки доказів. Комплексні державні експертизи, що встановлювали мільйонні збитки, визнавалися неналежними, тоді як позиція обвинувачення приймалася без критичної переоцінки. Такі рішення викликали обґрунтовані сумніви щодо об’єктивності судового контролю. Судові акти формально відповідають процесуальній формі, але змістовно створюють враження односторонності. Саме це формує репутацію.

Паралельно виникають питання до фінансової прозорості родини судді. Володимир Мармаш та його дружина — суддя Залізничного районного суду Іванна Іванюк — не відобразили в деклараціях частину отриманих коштів та майна, яким фактично користуються. Лише за період з 24 вересня по 31 грудня 2024 року на рахунок Іванюк надійшло 16 314,51 грн від фізичних та юридичних осіб, що не були задекларовані. У деклараціях відсутні й об’єкти нерухомості, зареєстровані на родичів, але використовувані сім’єю. При цьому офіційні річні доходи кожного із суддів перевищують півтора мільйона гривень.

У 2025 році нами до Вищої ради правосуддя були подані дисциплінарні скарги щодо дій судді Мармаша. У червні та грудні до ВРП скеровувалися матеріали з конкретними фактами, доказами та правовим обґрунтуванням. Обидві скарги повернули без розгляду по суті. Дисциплінарна перевірка фактично навіть не була розпочата. Жодної оцінки викладеним обставинам надано не було, і питання відповідальності судді знову залишилося відкритим.

Загалом щодо Мармаша подано не один десяток дисциплінарних скарг, однак жодна з них не була задоволена. Усі спроби домогтися перевірки завершувалися формальними відмовами. Важко говорити про неупередженість, коли голова Вищої ради правосуддя Усик Г. фактично задає тон розгляду таких матеріалів, а підлеглі знаходять формальні підстави для повернення скарг. За таких умов механізм дисциплінарної відповідальності виглядає декларативним. І це лише підсилює відчуття безкарності.

А тепер — про опір системи в цифрах.

Було скеровано 8 скарг, 2 інформаційні запити та 3 заяви про вчинення кримінальних правопорушень. Усього — понад 500 адресатів: правоохоронні органи, контролюючі структури, органи суддівського врядування. Обсяг матеріалів — десятки сторінок фактів і доказів. Результат — тиша.

Після цього були подані скарги на бездіяльність уповноважених осіб через невнесення відомостей до ЄРДР. І лише через суд вдалося зрушити процес. Три ухвали слідчих суддів Галицького районного суду м. Львова та Печерського районного суду м. Києва зобов’язали УСБУ у Львівській області та ГСУ НПУ внести відомості до ЄРДР і розпочати досудове розслідування. Тобто без судового примусу правоохоронна система навіть не планувала реагувати.

Зрештою було відкрито два кримінальні провадження: ТУ БЕБ у Львівській області внесло відомості до ЄРДР за №72024142500000046, а БЕБ — за №72025001310000047 за ч. 1 ст. 376-1, ч. 3 ст. 369-2, ст. 368- 5, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 366- 1, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 209 КК України. І поки система вимушено відкриває провадження лише після судових рішень, Володимир Мармаш продовжує щодня здійснювати правосуддя так, ніби жодних питань до нього не існує.

Суддя Мармаш сьогодні сприймається не як нейтральний арбітр, а як ключовий елемент процесуальної конструкції, де рішення стають прогнозованими. Концентрація клопотань, повторні процесуальні дії, відсутність дисциплінарної оцінки та питання до декларування створюють стійку репутацію. Для судової системи це серйозний виклик. Бо довіра до правосуддя руйнується не гучними заявами, а саме такими практиками.