Back
News item changed

Sixty years of ties no one counted: what Ukraine has in Africa and why it matters

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

Among graduates of Ukrainian higher education institutions are former and current ministers, ambassadors, and judges from dozens of African countries. The study “Ukraine and Africa: A Shared History and Development for the Future” (Platform for Youth Initiatives Development and the Youth Council under the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine with support from the International Renaissance Foundation) systematically assessed the scale of these ties for the first time and showed why Ukraine still has not fully utilized the resource it has built for more than half a century.

When talking about Ukraine’s contemporary policy toward Africa, people usually mention the opening of new embassies, diplomatic tours, or the fight for support for Ukrainian resolutions at the UN. But one of Ukraine’s most valuable resources on the continent emerged long before. It does not need to be created or financed from scratch — it already exists. For more than sixty years Ukrainian universities have trained future physicians, engineers, diplomats, and civil servants from dozens of African countries. The problem is that Ukraine almost does not work with this human capital.

Starting from the 1960-s years Ukrainian higher education institutions became part of the Soviet system of training cadres for young African states. In the 1971–1972 academic year every fifth foreign student in the Ukrainian SSR was a citizen of an African country. At that time, in Ukrainian higher education institutions overall studied 1253 students from dozens of countries on the continent. Through Kyiv University, Kharkiv Medical Institute, Odesa Institute of Naval Engineers, and dozens of other institutions, representatives from more than 35 African countries passed. They were trained as doctors, engineers, lawyers, and specialists in public administration.

Only among the graduates of the Taras Shevchenko National University of Kyiv’s Institute of International Relations are dozens documented who later became ministers of foreign affairs, ambassadors, judges of supreme courts, heads of state corporations, and other high-ranking officials in Kenya, Chad, Angola, Burkina Faso, Tanzania, and other countries. And this is only one Ukrainian university. How many similar stories are preserved in the archives of other educational institutions today is unknown.

Didier Issa Sadio, head of the African Council in Ukraine. He graduated from the National Aviation University in Kyiv.

However, the main problem is that a significant portion of graduates from the Soviet period do not associate their studies with an independent Ukraine. They studied in Russian, maintained connections through Soviet or Russian-language networks, and often perceive their student experience as part of the history of the USSR as a whole. It is Russian that remains their main cultural marker of historical ties with the country of study. Russia actively exploits this, positioning itself as the sole successor to the Soviet presence in Africa. While Ukraine hardly leverages its educational heritage, Moscow turns it into a powerful tool of its foreign policy.

In independent Ukraine, ties with Africa were developed on market terms. Ukraine remained competitive on the international education market due to affordable tuition, development of English-language programs, and the positive reputation shaped over years by graduates of African origin themselves. On the eve of a full-scale invasion, Ukrainian universities enrolled 26 259 students from African countries—the highest number in the history of independent Ukraine.

The full-scale war drastically changed the situation. By 2026, the number of African students had fallen by more than 94 percent and stood at 1567 people. At the same time, even in wartime, Ukrainian universities annually enroll about 380 new students from African countries, and representatives of more than forty countries continue to study in Ukraine. This means that despite unprecedented challenges, Ukrainian education has not completely lost its reputation. Instead, it has retained a minimal foundation and potential on which to rebuild cooperation after the war.

The problem lies in the fact that this potential remains almost uninstitutionalized. Ukraine still does not have a single alumni registry. Data remain scattered among individual universities, and responsibility for alumni work is not assigned to any state institution. From 65 to 90 percent of foreign applicants are drawn to Ukrainian universities through private agents, so institutions themselves often do not even maintain direct contact with their graduates. Added to this is another structural problem: almost three quarters of the contemporary African contingent are concentrated in Morocco and Nigeria, and two thirds of students study in three medical specialties. This model works, but it is narrow and vulnerable to any crisis.

Opening of the Ukrainian embassy in the Democratic Republic of the Congo. 12 April 2024 year.

Africa has long ceased to be a peripheral of world politics. The adoption in 2022 of the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine Strategy for Relations with African States and the opening of seven new embassies have only confirmed the strategic importance of the African direction for Ukrainian foreign policy. But no diplomatic strategy will be fully effective if it is not based on already formed human ties and does not foster the creation of new ones. In this context, graduates of Ukrainian universities can become the network of trust on which long-term cooperation between Ukraine and African states will be built.

In order to transform the existing human capital into a real instrument of cooperation, Ukraine needs to create a unified alumni registry and assign coordination of efforts to the Ministry of Foreign Affairs; document the testimonies of the 1960–1980 cohort while they can still provide them; encourage the transition to English-language and Ukrainian-language programs with maximizing the Ukrainian-language component in the curricula for African-origin students; institutionalize alumni work at the state and university levels; turn archival lists into living alumni networks where graduates become “ambassadors” of Ukrainian education.

Ukraine does not need to build its human capital from scratch with regards to Africa. It already exists. For more than sixty years Ukrainian universities have formed a network of people who today work in government agencies, diplomacy, medicine, education, and business in dozens of African countries, or are on that path. Most states spend decades and significant funds to build similar networks of influence. Ukraine already has them as a result of its own history of educational cooperation. The question is whether we can finally turn university archives into a tool of modern diplomacy, or continue to lose touch with our heritage.

At the presentation of the study.

Read the full study at the link: https://beacons.ai/youthcouncilmfa

The study “Ukraine and Africa: A Shared History and Development for the Future” was prepared by the NGO Platform for Youth Initiatives Development and the Youth Council under the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine within the project with support from the International Renaissance Foundation. The material represents the authors’ position and does not necessarily reflect the position of the International Renaissance Foundation.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Шістдесят років звязків яких ніхто не рахував: що Україна має в Африці і чому це важливо". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Шістдесят років звязків яких ніхто не рахував: що Україна має в Африці і чому це важливо". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Серед випускників українських ЗВО — колишні й чинні міністри, посли та судді з десятків африканських країн. Дослідження «Україна й Африка: Спільна історія та розвиток для майбутнього» (ГО «Платформа розвитку молодіжних ініціатив» і Молодіжна рада при МЗС України за підтримки Міжнародного фонду «Відродження») уперше системно оцінило масштаб цих зв’язків і показало, чому Україна досі не використовує ресурсу, який формувала понад пів століття.

Говорячи про сучасну українську політику щодо Африки, зазвичай згадують відкриття нових посольств, дипломатичні турне чи боротьбу за підтримку українських резолюцій в ООН. Але один із найцінніших ресурсів України на континенті виник значно раніше. Його не потрібно створювати чи фінансувати з нуля — він уже існує. Понад шістдесят років українські університети навчали майбутніх лікарів, інженерів, дипломатів і державних службовців з десятків африканських країн. Проблема лише в тому, що Україна майже не працює з цим людським капіталом.

Починаючи з 1960-х років українські ЗВО стали частиною радянської системи підготовки кадрів для молодих африканських держав. У 1971–1972 навчальному році кожен п’ятий іноземний студент в Українській РСР був громадянином африканської країни. Загалом на той момент в українських закладах вищої освіти навчалися 1253 студенти з десятків держав континенту. Через Київський університет, Харківський медичний інститут, Одеський інститут інженерів морського флоту та десятки інших закладів пройшли представники понад 35 країн Африки. Їх готували лікарями, інженерами, правниками, спеціалістами з державного управління.

Лише серед випускників Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка задокументовано десятки людей, які згодом стали міністрами закордонних справ, послами, суддями верховних судів, керівниками державних корпорацій та іншими високопосадовцями у Кенії, Чаді, Анголі, Буркіна-Фасо, Танзанії та інших країнах. І це лише один український університет. Скільки подібних історій зберігають архіви інших закладів освіти, сьогодні не знає ніхто.

Діалло Ісса Садіо, голова Африканської ради в Україні. Закінчив Національний авіаційний університет у Києві.

Утім, головна проблема полягає в тому, що значна частина випускників радянського періоду не асоціює своє навчання з незалежною Україною. Вони навчалися російською мовою, підтримували зв’язки через радянські або російськомовні мережі й часто сприймають свій студентський досвід як частину історії СРСР загалом. Саме російська мова залишається для них основним культурним маркером історичного зв’язку з країною навчання. Цим активно користується Росія, яка системно позиціонує себе як єдину спадкоємцю радянської присутності в Африці. Поки Україна майже не працює зі своєю освітньою спадщиною, Москва перетворює її на потужний інструмент зовнішньої політики.

У незалежній Україні зв’язки з Африкою розвивалися вже на ринкових засадах. Україна лишалася конкурентною на міжнародному ринку освіти завдяки доступній вартості навчання, розвитку англомовних програм і позитивній репутації, яку роками формували самі випускники африканського походження. Напередодні повномасштабного вторгнення в українських університетах навчалося 26 259 студентів із країн Африки — найбільше за всю історію незалежної України.

Повномасштабна війна різко змінила ситуацію. До 2026 року кількість африканських студентів скоротилася більш ніж на 94 % і становила 1567 осіб. Водночас навіть в умовах війни українські університети щороку зараховують близько 380 нових студентів із країн Африки, а представники понад сорока держав продовжують навчатися в Україні. Це означає, що попри безпрецедентні виклики українська освіта не втратила своєї репутації повністю. Натомість вона зберегла той мінімальний фундамент і потенціал, на якому можна відбудовувати співпрацю після завершення війни.

Проблема поглягає в тому, що цей потенціал залишається майже не інституціоналізованим. Україна досі не має єдиного реєстру випускників. Дані залишаються розпорошеними між окремими університетами, а відповідальність за роботу з alumni не закріплена за жодною державною інституцією. Від 65 до 90 % іноземних абітурієнтів залучаються до українських університетів через приватних агентів, тому самі заклади часто навіть не підтримують прямий контакт зі своїми випускниками. До цього додається ще одна структурна проблема: майже три чверті сучасного африканського контингенту припадають лише на Марокко та Нігерію, а дві третини студентів навчаються на трьох медичних спеціальностях. Така модель працює, але вона є вузькою й вразливою до будь-яких криз.

Відкриття посольства України у Демократичній республіці Конго. 12 квітня 2024 року

Африка вже давно перестала бути периферією світової політики. Ухвалення у 2022 році Стратегії відносин з державами Африки МЗС України та відкриття семи нових посольств лише підтвердили стратегічну важливість африканського напрямку для української зовнішньої політики. Але жодна дипломатична стратегія не буде повністю ефективною, якщо вона не спиратиметься на вже сформовані людські зв’язки і не буде породжувати формування нових. У цьому контексті, саме випускники українських університетів можуть стати тією мережею довіри, на якій будуватиметься довгострокова співпраця України з африканськими державами.

Для того, щоб перетворити наявний людський капітал на реальний інструмент співпраці, Україні необхідно створити єдиний реєстр випускників і закріпити координацію зусиль за МЗС України; зафіксувати свідчення покоління 1960–1980-х, поки його представники ще можуть їх надати; стимулювати перехід на англомовні та українськомовні програми з максимізацію українськомовного компоненту в навчальній програмі студентів африканського походження; інституціоналізувати роботу з випускниками на рівні держави й університетів; перетворити архівні списки на живі alumni-мережі, де випускники стають «амбасадорами» української освіти.

Україні у відносних з державами Африки не потрібно будувати людський капітал з нуля. Він уже існує. Протягом понад шістдесяти років українські університети формували мережу людей, які сьогодні працюють у державних установах, дипломатії, медицині, освіті та бізнесі десятків африканських країн, або стають на цей шлях. Більшість держав витрачає десятиліття й значні кошти, щоб побудувати подібні мережі впливу. Україна ж уже має їх як результат власної історії освітньої співпраці. Питання лише в тому, чи зможемо ми нарешті перетворити архіви університетів на інструмент сучасної дипломатії, або й надалі втрачатимемо зв’язок із нашою спадщиною.

На презентації дослідження.

Повне дослідження читайте за посиланням: https://beacons.ai/youthcouncilmfa

Дослідження «Україна й Африка: Спільна історія та розвиток для майбутнього» підготували ГО «Платформа розвитку молодіжних ініціатив» і Молодіжна рада при МЗС України в межах проєкту за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Шістдесят років звязків яких ніхто не рахував: що Україна має в Африці і чому це важливо". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Шістдесят років звязків яких ніхто не рахував: що Україна має в Африці і чому це важливо". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Серед випускників українських ЗВО — колишні й чинні міністри, посли та судді з десятків африканських країн.

Серед випускників українських ЗВО — колишні й чинні міністри, посли й судді з десятків африканських країн.

Дослідження «Україна й Африка: Спільна історія та розвиток для майбутнього» (ГО «Платформа розвитку молодіжних ініціатив» і Молодіжна рада при МЗС України за підтримки Міжнародного фонду «Відродження») уперше системно оцінило масштаб цих зв’язків і показало, чому Україна досі не використовує ресурсу, який формувала понад пів століття.

Говорячи про сучасну українську політику щодо Африки, зазвичай згадують відкриття нових посольств, дипломатичні турне чи боротьбу за підтримку українських резолюцій в ООН.

Коли говорять про українську політику щодо Африки, зазвичай згадують відкриття нових посольств, дипломатичні турне чи боротьбу за підтримку українських резолюцій в ООН.

Але один із найцінніших ресурсів України на континенті виник значно раніше.

Але один з найцінніших ресурсів України на континенті виник значно раніше.

Його не потрібно створювати чи фінансувати з нуля — він уже існує.

Понад шістдесят років українські університети навчали майбутніх лікарів, інженерів, дипломатів і державних службовців з десятків африканських країн.

Проблема лише в тому, що Україна майже не працює з цим людським капіталом.

Починаючи з 1960-х років українські ЗВО стали частиною радянської системи підготовки кадрів для молодих африканських держав.

З 1960-х років українські ЗВО стали частиною радянської системи підготовки кадрів для молодих африканських держав.

У 1971–1972 навчальному році кожен п’ятий іноземний студент в Українській РСР був громадянином африканської країни.

Загалом на той момент в українських закладах вищої освіти навчалися 1253 студенти з десятків держав континенту.

Тоді в українських закладах вищої освіти навчалися 1253 студенти з десятків держав континенту.

Через Київський університет, Харківський медичний інститут, Одеський інститут інженерів морського флоту та десятки інших закладів пройшли представники понад 35 країн Африки.

Їх готували лікарями, інженерами, правниками, спеціалістами з державного управління.

Лише серед випускників Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка задокументовано десятки людей, які згодом стали міністрами закордонних справ, послами, суддями верховних судів, керівниками державних корпорацій та іншими високопосадовцями у Кенії, Чаді, Анголі, Буркіна-Фасо, Танзанії та інших країнах.

Лише серед випускників Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка задокументовано десятки людей, які згодом стали міністрами закордонних справ, послами, суддями верховних судів, керівниками державних корпорацій та іншими високопосадовцями в Кенії, Чаді, Анголі, Буркіна-Фасо, Танзанії, інших країнах.

І це лише один український університет.

Скільки подібних історій зберігають архіви інших закладів освіти, сьогодні не знає ніхто.

Діалло Ісса Садіо, голова Африканської ради в Україні.

Закінчив Національний авіаційний університет у Києві.

Утім, головна проблема полягає в тому, що значна частина випускників радянського періоду не асоціює своє навчання з незалежною Україною.

Та головна проблема в тому, що значна частина випускників радянського періоду не асоціює свого навчання з незалежною Україною.

Вони навчалися російською мовою, підтримували зв’язки через радянські або російськомовні мережі й часто сприймають свій студентський досвід як частину історії СРСР загалом.

Вони навчалися російською мовою, підтримували зв’язки через радянські або російськомовні мережі й часто сприймають студентський досвід як частину історії СРСР загалом.

Саме російська мова залишається для них основним культурним маркером історичного зв’язку з країною навчання.

Цим активно користується Росія, яка системно позиціонує себе як єдину спадкоємцю радянської присутності в Африці.

Цим активно користується Росія, яка системно позиціонує себе як єдину спадкоємицю радянської присутності в Африці.

Поки Україна майже не працює зі своєю освітньою спадщиною, Москва перетворює її на потужний інструмент зовнішньої політики.

Поки Україна майже не працює з освітньою спадщиною, Москва перетворює її на потужний інструмент зовнішньої політики.

У незалежній Україні зв’язки з Африкою розвивалися вже на ринкових засадах.

Україна лишалася конкурентною на міжнародному ринку освіти завдяки доступній вартості навчання, розвитку англомовних програм і позитивній репутації, яку роками формували самі випускники африканського походження.

Напередодні повномасштабного вторгнення в українських університетах навчалося 26 259 студентів із країн Африки — найбільше за всю історію незалежної України.

Напередодні повномасштабного вторгнення в українських університетах навчалися 26 259 студентів з країн Африки — найбільше за всю історію незалежної України.

Повномасштабна війна різко змінила ситуацію.

До 2026 року кількість африканських студентів скоротилася більш ніж на 94 % і становила 1567 осіб.

Водночас навіть в умовах війни українські університети щороку зараховують близько 380 нових студентів із країн Африки, а представники понад сорока держав продовжують навчатися в Україні.

Водночас навіть в умовах війни українські університети щороку зараховують близько 380 нових студентів з країн Африки, а представники понад сорока держав продовжують навчатися в Україні.

Це означає, що попри безпрецедентні виклики українська освіта не втратила своєї репутації повністю.

Це означає, що, попри безпрецедентні виклики, українська освіта не втратила репутації.

Натомість вона зберегла той мінімальний фундамент і потенціал, на якому можна відбудовувати співпрацю після завершення війни.

Проблема поглягає в тому, що цей потенціал залишається майже не інституціоналізованим.

Україна досі не має єдиного реєстру випускників.

Дані залишаються розпорошеними між окремими університетами, а відповідальність за роботу з alumni не закріплена за жодною державною інституцією.

Від 65 до 90 % іноземних абітурієнтів залучаються до українських університетів через приватних агентів, тому самі заклади часто навіть не підтримують прямий контакт зі своїми випускниками.

Від 65 до 90 % іноземних абітурієнтів залучають до українських університетів через приватних агентів, тому самі заклади часто навіть не підтримують прямий контакт з випускниками.

До цього додається ще одна структурна проблема: майже три чверті сучасного африканського контингенту припадають лише на Марокко та Нігерію, а дві третини студентів навчаються на трьох медичних спеціальностях.

До цього додається ще одна структурна проблема: майже три чверті сучасного африканського контингенту припадають лише на Марокко й Нігерію, а дві третини студентів навчаються на трьох медичних спеціальностях.

Така модель працює, але вона є вузькою й вразливою до будь-яких криз.

Відкриття посольства України у Демократичній республіці Конго. 12 квітня 2024 року

Відкриття посольства України в Демократичній Республіці Конго. 12 квітня 2024 року

Африка вже давно перестала бути периферією світової політики.

Ухвалення у 2022 році Стратегії відносин з державами Африки МЗС України та відкриття семи нових посольств лише підтвердили стратегічну важливість африканського напрямку для української зовнішньої політики.

Ухвалення у 2022 році Стратегії відносин з державами Африки МЗС України та відкриття семи посольств лише підтвердили стратегічну важливість африканського напрямку для української зовнішньої політики.

Але жодна дипломатична стратегія не буде повністю ефективною, якщо вона не спиратиметься на вже сформовані людські зв’язки і не буде породжувати формування нових.

Але жодна дипломатична стратегія не буде ефективною, якщо вона не спиратиметься на вже сформовані людські зв’язки і не буде породжувати формування нових.

У цьому контексті, саме випускники українських університетів можуть стати тією мережею довіри, на якій будуватиметься довгострокова співпраця України з африканськими державами.

У цьому контексті саме випускники українських університетів можуть стати тією мережею довіри, на якій будуватиметься довгострокова співпраця України з африканськими державами.

Для того, щоб перетворити наявний людський капітал на реальний інструмент співпраці, Україні необхідно створити єдиний реєстр випускників і закріпити координацію зусиль за МЗС України; зафіксувати свідчення покоління 1960–1980-х, поки його представники ще можуть їх надати; стимулювати перехід на англомовні та українськомовні програми з максимізацію українськомовного компоненту в навчальній програмі студентів африканського походження; інституціоналізувати роботу з випускниками на рівні держави й університетів; перетворити архівні списки на живі alumni-мережі, де випускники стають «амбасадорами» української освіти.

Для того, щоб перетворити наявний людський капітал на реальний інструмент співпраці, Україні необхідно створити єдиний реєстр випускників і закріпити координацію зусиль за МЗС України; зафіксувати свідчення покоління 1960–1980-х, поки його представники ще можуть їх надати; стимулювати перехід на англомовні й українськомовні програми з максимізацією українськомовного компоненту в навчальній програмі студентів африканського походження; інституціоналізувати роботу з випускниками на рівні держави й університетів; перетворити архівні списки на живі alumni -мережі, де випускники стають амбасадорами української освіти.

Україні у відносних з державами Африки не потрібно будувати людський капітал з нуля.

Він уже існує.

Протягом понад шістдесяти років українські університети формували мережу людей, які сьогодні працюють у державних установах, дипломатії, медицині, освіті та бізнесі десятків африканських країн, або стають на цей шлях.

Протягом понад шістдесяти років українські університети формували мережу людей, які сьогодні працюють у державних установах, дипломатії, медицині, освіті та бізнесі десятків африканських країн або стають на цей шлях.

Більшість держав витрачає десятиліття й значні кошти, щоб побудувати подібні мережі впливу.

Україна ж уже має їх як результат власної історії освітньої співпраці.

Питання лише в тому, чи зможемо ми нарешті перетворити архіви університетів на інструмент сучасної дипломатії, або й надалі втрачатимемо зв’язок із нашою спадщиною.

Питання лише в тому, чи зможемо ми нарешті перетворити архіви університетів на інструмент сучасної дипломатії, чи надалі втрачатимемо зв’язок з нашою спадщиною.

На презентації дослідження.

Повне дослідження читайте за посиланням: https://beacons.ai/youthcouncilmfa

Дослідження «Україна й Африка: Спільна історія та розвиток для майбутнього» підготували ГО «Платформа розвитку молодіжних ініціатив» і Молодіжна рада при МЗС України в межах проєкту за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Шістдесят років звязків яких ніхто не рахував: що Україна має в Африці і чому це важливо". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: LB.ua.

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Шістдесят років звязків яких ніхто не рахував: що Україна має в Африці і чому це важливо". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: LB.ua.

Download Download PDF