Віталій Антонов: мутний бензин «ОККО». Частина 2

Віталій Антонов: мутний бензин «ОККО». Частина 2

Окрім нахабного рейдерства та розгулу корупції, у справі захоплення Антоновим «Львівнафтопродукту» не можна було не помітити таку собі політичну іронію, гіркий сарказм.

Нагадаємо, що близько 4 тисяч акціонерів підприємства були членами «Товариства політв’язнів і репресованих», які мали відповідний статус на рівні місцевої влади. Хтось із них у минулому дійсно мав стосунок до ОУН-УПА, хтось вважався радянським дисидентом. Сам же Віталій Антонов, який походив із сім’ї «приїжджих» радянських військових, як і його компаньйони з «аеродромної» ОПГ, за термінологією націонал-патріотів були «московськими окупантами». І ось уже в незалежній Україні вони завдали по «бандерівцях» останній удар, обікравши їх на старості років.

Нагороди для Іуд

Алла Сидорович

Провернути це кричуще рейдерське захоплення без допомоги Михайла Сидоровича було б практично неможливо. Тому він отримав від Антонова свої тридцять срібняків: місце заступника голови правління «Галнафтогазу» з розвитку. Коли у 2005-2006 рр. Антонов розширив свій бізнес у Закарпатській області, прихопивши і там кілька бензоколонок, то Сидорович очолив тамтешню філію «Галнафтогазу» і був директором регіонального відділення «ОККО».

У «Галнафтогазі» давно працює і його дружина Алла Євгенівна, причому одразу на двох посадах. Її основна посада – це начальник відділу якості, який вона очолила також у 2006-му, коли «ОККО» вирішило завести пересувну лабораторію. Також вона має у «Галнафтогазі» посаду за сумісництвом, однак ця посада не афішується. Але за рік Алла Сидорович отримує понад мільйон гривень зарплати (не враховуючи 120 тисяч річної пенсії). При цьому Сидоровичі примудряються вже котрий рік декларувати повну відсутність власного житла, що давно викликає здивування журналістів. Але на пресу, як і на правоохоронні органи, Сидоровичам начхати.

Михайло Сидорович

У 2012 році Михайло Сидорович змінив роботу: він став директором Львівського комунального АТП №1. Потім, з кінця 2015 року, він очолив «Львівелектротранс». Схоже, таким чином Антонов розширював свою «бізнес-імперію» на комунальні підприємства Львова — ставлячи їх директором свою людину (і запеклого корупціонера). А у 2017-му Сидорович очолив львівське комунальне підприємство «Рембуд». Також він є членом «Самопомочі» і депутатом Львівської обласної ради.

Інший учасник цього рейдерського захоплення, директор Дрогобицької нафтобази Василь Веселий, невдовзі відійшов від справ. Але своєї частки йому вистачило, щоб поставити на ноги і вивести у великі люди свого сина Василя Васильовича Веселого. Той закінчив Львівський університет, став юристом, сім років працював у сфері приватного бізнесу (чомусь приховуючи, де саме), а у 2012-му році він очолив Львівську дирекцію «Укрпошти». Зауважимо: одночасно з Сидоровичем, який тоді також перейшов із приватного бізнесу («ОККО») у комунальні підприємства Львова. Випадковість? Навряд чи!

Василь Веселий-молодший

У 2014-му, після другого Майдану, Веселий-молодший перебрався до Києва на підвищення, ставши комерційним директором «Укрпошти». А у 2016-му він став власником і головою правління ТОВ «Концерн «Київпідземдорбуд» (ЄДРПОУ 31169965), який він купив у Валерія Борисова – компаньйона скандального Дмитра Андрієвського. Цікаво, за які гроші? За два роки перебування на посаді комерційного директора «Укрпошти» Веселий-молодший зумів зібрати непоганий статок – чи, можливо, гроші йому «позичив» Антонов?

Ну і ще один ключовий учасник цієї великої афери, який увесь цей час вдало дистанціювався від неї, залишаючись начебто «не при справах». Це Михайло Гладій — уродженець Стрийського району, у 1990-91 рр. голова Стрийського райвиконкому, з 1992-го заступник голови Львівської ОДА, з 1995-го заступник з питань приватизації (ось воно!), у 1997-99 голова Львівської ОДА. Саме Гладій вирішував питання приватизації в області, коли Антонов і Сидорович вирішили захопити ЗАТ «Львівнафтопродукт». Саме він очолював область, коли рейдери досягли своєї мети і незаконно перетворили ЗАТ на ВАТ, поклавши в кишеню його акції – і коли правоохоронні органи області чомусь залишалися глухими до відчайдушних криків пограбованих акціонерів. Саме Гладій вдруге очолював область у 2001-2002 роках, коли Антонов злив захоплені підприємства в концерн «Галнафтогаз». Сьогодні Михайло Гладій сидить на лаврах в Академії наук України, обвішаний орденами та регаліями, задоволений, що всі, крім SKELET-info, забули про його корупційне минуле.

Михайло Гладій

Розширення: нові захоплення

Якщо вас вразила історія захоплення «Львівнафтопродукту», то готуйтеся здивуватися ще більше – адже таких захоплень Віталій Антонов провів кілька! Просто подробиці інших, на жаль, були дуже добре приховані, можливо навіть закопані (у прямому сенсі), і там постраждала сторона не намагалася роками боротися за правду, звертаючись до правоохоронних органів та громадськості. Тим часом поглинання «Івано-Франківськнафтопродукту», частини «Закарпатнафтопродукту», «Вінницанафтопродукту» та Рівненської нафтобази, з яких і склався концерн «Галнафтогаз», супроводжувалися власними цікавими і трагічними історіями рейдерства.

При цьому варто звернути увагу, що керівниками чи кураторами регіональних відділень «Галнафтогазу» ставали або наближені спільники Антонова, або місцеві «князьки», які також допомагали йому в захопленнях підприємств. Наприклад, у Вінницькій області ним був Володимир Скомаровський – нардеп від «Нашої України» у 2002-2005 роках, голова Державної митної служби у 2005-му, один із близьких до Порошенка та Гройсмана людей, власник цілого ряду підприємств. Саме він допомагав Антонову брати під контроль спочатку «Вінницанафтопродукт», а потім «Вінницяхліб».

Володимир Скомаровський

До речі, не менш цікава історія про те, як бензиновий король Антонов вирішив розвивати паралельний хлібний бізнес. Дуже просто: ще з 90-х років у нього було багато дизельного палива, спочатку «вкраденого» з військових баз, потім того, що надходило з НПЗ України, з Литви (у 1999-2001, завдяки чому Антонов і став почесним консулом Литви у Львові), а потім із Білорусі. Це паливо він постачав аграріям, які розраховувалися з ним хто чим міг, у тому числі і зерном. Частина зерна направлялася на хлібозаводи, які швидко потрапили в залежність від Антонова – і він почав по черзі прибирати їх до рук, почавши з львівського №5, який став основою його концерну «Хлібпром». До речі, на хлібній ниві Антонов розвернувся саме тоді, коли Михайло Гладій був призначений віце-прем’єром з питань агропромислового комплексу.

Невдовзі Антонов заволодів підприємствами «Вінницяхліб» (Гайсинський комбінат), «Подільська мука», ВАТ «Червоноградський хлібозавод», ВАТ «Самбірський хлібокомбінат», створив ТД «Український хліб» та ТОВ «Подільська мука», відкрив у трьох областях мережу магазинів «Хлібна хата». До кінця «нульових» його «Хлібпром» займав уже 6% хлібобулочного ринку України (у Львівській області 30%).

Віталій Антонов

І все ж у центрі всієї цієї структури стоїть не «Галнафтогаз», а та сама офшорна фірма «Financial&Investment Energy Holding Establishment» (FIEH) у Ліхтенштейні, створена Антоновим і його другом Бюхелем у 1997 році. Ця фірма тоді ж стала засновником «Universal investment Group» (Універсальної інвестиційної групи), яка потім і об’єднала всі структури Антонова: концерни «Галнафтогаз» і «Хлібпром», страхову компанію «Універсальна», охоронне підприємство «Ефорт» та інші. І ще один важливий факт: саме через FIEH у 1998 році Антонов отримав акції ВАТ «Івано-Франківськнафтопродукт» і «Закарпатнафтопродукт», у 2001-му зливши їх у ВАТ «Концерн «Галнафтогаз», якому перейшло майно ВАТ «Львівнафтопродукт». Тобто захоплення обласних підприємств «Укрнафтопродукту» відбувалося не лише за різними схемами, а й через різні фірми і навіть різні країни. «Івано-Франківськнафтопродукт» і частину «Закарпатнафтопродукту» вдалося захопити відносно легко, тому що це були ВАТ. Спочатку фірми Антонова та його партнерів загнали ці підприємства в борги, а потім забрали за борги їхні акції – використовуючи при цьому фірму з Ліхтенштейну, очолювану колишнім прем’єром цієї європейської міні-країни, не лише як офшор, а й як прикриття. Адже, погодьтеся, керівництво і колективи цих ВАТ більше довіряли «європейцям», ніж місцевим бізнесменам і бандитам!

Так само через FIEH у період 1999-2001 рр. були скуповані страхові компанії «Карпати» (Ужгород), «Терен» (Тернопіль) і «Саламандра-Десна» (Чернігів), які потім злилися в СК «Універсальна». Зараз Антонов володіє 42,3% її акцій через кіпрський офшор «Whiteford Limited» і ще 7% через пов’язаний із ним фонд «Genesis Emerging Markets Opportunities», зареєстрований на Кайманових островах. Решту акцій СК ділять ЄБРР і пов’язані зі структурами Сороса «Horizon Capital» і «Драгон Капітал». І, що цікаво, з 2008 по 2015 роки членом наглядової ради СК «Універсальна» була Наталія Яресько!

«Зелений дах» шахраїв

Було б зайвим розповідати історію бізнесу Антонова в період з 2005 року по теперішній час, оскільки в основному вона зводиться до коливань біржової вартості його фірм і зміни часток власності. Ну і, звісно, тендерних махінацій, якими його «Галнафтогаз» і «ОККО» грішили не гірше за інші паливні фірми. Наведемо як приклад один із таких випадків, коли фірми Антонова були, як то кажуть, викрити Антимонопольним комітетом України і покарані штрафами.

У 2016 році ДП «Міжнародний аеропорт Львів» провело тендерний конкурс на закупівлю палива на суму близько 2,9 мільйона гривень. Здається, і небагато, але, повторимо, фірми Антонова щорічно вигравали десятки тендерів – особливо після 2014 року. У цьому конкурсі брало участь ПП «ОККО – Бізнес контракт», а його конкурентом виступало ТОВ «Поділлянафтозбуд» (ЄДРПОУ 39843507). Перемогу здобула «ОККО», запропонувавши ціну на 51 тисячу гривень меншу. Усе було начебто чесно, якби не той факт, що «Поділлянафтозбуд» є структурною компанією «Галнафтогазу», а її номінальним власником є Вадим Вишневський, за даними SKELET-info, — друг дитинства Антонова, з яким вони ще у 1992 році заснували ПП «Карат». Також Вишневський «керує» фірмами, що входять до бізнес-імперії Антонова, «Вінницяхліб» і «Західнафтозбут». Усе це було настільки відомо, що АМКУ був просто змушений заблокувати цей тендер.

До речі, з 2018 року «Поділлянафтозбуд» почало запускати у Києві АЗС під брендом «Chipo». Раніше ці заправки працювали під вивісками «UPG», що належали житомирській фірмі «Укрпалетсистем», і торгували пальним із Білорусі. Цікаво, це було ще одне поглинання?

У 2018 році «ОККО» потрапила в гучний скандал зі своїми заправками в Криму. СБУ порушила кримінальну справу за статтею 110-2 (фінансування антидержавних дій) і навіть провела гучні обшуки в офісах «Галнафтогаза».

Однак дуже швидко справу закрили, і скандал затих. При цьому виправдання Віталія Антонова були якимись дитячими. Він не заперечував, що його компанія продовжує володіти АЗС і в Криму, і в ОРДЛО, але пояснював, що тамтешні заправки вони ще до 2014 року віддали в оренду якимось іншим фірмам. Яким саме іншим, і чому на них продовжують працювати ті ж самі співробітники «ОККО», Антонов пояснити не зміг – та це вже й не було потрібно, адже за вказівкою з самого верху всі претензії з нього зняли.

Віталій Антонов

Здавалося б, що після зміни влади в Україні бізнес Антонова мав би зазнавати певних тимчасових труднощів. Все-таки за його спиною великий вантаж корупції та тіньових схем, та й із новими начальниками потрібно налагодити відносини. Але Антонов про все подбав ще під час виборів, коли пов’язані з ним структури фінансували виборчу кампанію Зеленського та «Слуги народу». Зокрема, це ТОВ «Варуна-Вест», власниками якого є Іван Коць, Богдан Куспись, Анатолій Гурський та Ігор Таранський. Через ТОВ «Агроче Плюс» та «Інтеренерготрейд» вони вклали у виборчий фонд Зеленського 6 мільйонів гривень. Тепер настав час збирати врожай: у грудні 2019 року «Варуна-Вест» стала переможцем конкурсу з продажу Херсонського нафтоперевалочного комплексу, який раніше належав Сергію Курченку та перебував під арештом.

Фактично ж комплекс потрапив до рук Антонова. Справа в тому, що до літа 2019 року він сам був власником «Варуна-Вест» через іншу свою фірму «ОККО-ритейл», та й її офіс розташований у Львові за однією адресою з іншими фірмами Антонова. Але навіщо йому знадобилося купувати комплекс «таємно», змінюючи формальних власників своєї фірми? Навряд чи так чинять чесні бізнесмени, які працюють за прозорими законними схемами. А отже, отримавши нову «зелену кришу», Віталій Антонов задумав якусь нову аферу.

Сергій Варіс, для SKELET-info