Back
Original version

Ukraine Shifts the War with Russia to Africa: Drones, Tuaregs and the Hunt for the ‘Shadow Fleet’

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

Ukraine's war with Russia has long ceased to be an issue only on the Ukrainian front. Moscow has spent years expanding its military presence in Africa, initially through the Wagner Group, and after Yevgeny Prigozhin's death — through the Africa Command controlled by the Russian Defense Ministry. Now, if you believe CNN's new investigation, Kyiv is increasingly responding to Russia in the same way — from the deserts of Mali to the shores of Libya.

This is not about large Ukrainian contingents or creating yet another full-scale front. According to CNN, small groups of Ukrainian specialists relay drone-handling experience to local allies, help coordinate operations against Moscow-backed forces, and in Libya Ukrainian naval drones could be used against Russia's “shadow fleet.”

There is a harsh logic behind this. Russia for decades sought weak states and political regimes where military backing could yield resources, ports, political influence, and loyalty. Ukraine now seeks to turn its main military advantage — battlefield experience in using unmanned systems — into a tool of its foreign policy.

That is precisely how one of CNN’s sources in Ukrainian military intelligence phrased the task: “We are turning our drone experience into a tool of foreign policy.”

Behind this short phrase lies a much larger story.

Why Russia needs Africa

To understand what the Ukrainians are doing in Mali, one must first figure out where they landed. the Sahel is one of the most unstable regions in the world, where coups, secessionist movements, Islamist groups, and the fight for natural resources have long intertwined so tightly that drawing a simple line between “the government” and “the rebels” is often impossible.

After a wave of military coups in Mali, Niger, and Burkina Faso, French and other Western influence in the region sharply declined. Military juntas demanded Western contingents’ withdrawal, and Moscow quickly offered them an alternative.

Initially the main Russian instrument was the Wagner group. Its fighters helped local regimes to shore up power, guarded strategic facilities, and fought rebels, while Russian structures gained political influence and access to natural resources.

After Prigozhin's mutiny and his death, the Kremlin began reorganizing this system. A large part of African operations was transferred to the Africa Command, now more directly linked to the Russian Defense Ministry.

Mali became one of the most important Russian footholds in the region.

According to Heni Nsibyia, a senior ACLED analyst for West Africa cited by CNN, Russian forces became critically important for the survival of the current Bamako regime. The Africa Command, in his assessment, helped the regime avoid a markedly deeper military crisis, and perhaps even a collapse.

However, the dependency is mutual. Russia needs a friendly regime in Mali no less than the Malian junta needs Russian troops.

It is at this knot that Ukraine stepped in.

Who are the Tuareg and why this is not the same as “Al-Qaeda”

Russian propaganda has long tried to present Ukrainian activity in Mali as simply as possible: Kyiv is allegedly helping terrorists fight Russians. The reality is far more complex, and here an important clarification is needed.

In northern Mali, Tuareg people have for decades fought for autonomy or independence in a region they call Azawad. This is an old conflict that arose long before the current Malian junta and before the appearance of Russian mercenaries in the Sahel.

The Tuareg are a Berber people, spread across several North and West African states. In Mali their struggle against the central government is primarily national in character and is not reduced to Islamist radicalism.

The problem is that the same territory is also home to JNIM — Jama‘at Nusrat al-Islam wal-Muslimin, a group linked to Al-Qaeda. Its aims are fundamentally different: not the creation of a Tuareg national state, but the establishment of an Islamist order in Mali and the broader Sahel.

Relations between secular Tuareg separatists and jihadists are extremely tangled. They fought each other, formed situational understandings, sometimes attacked a common enemy simultaneously, and family and clan ties further blurred boundaries between different milieus.

That is why any claim that “Tuaregs equal Al-Qaeda” is a crude oversimplification.

According to CNN, Ukrainian specialists work with the Azawad Liberation Front — FLA. This is a Tuareg separatist force aiming for political self-determination of the north of Mali and formally not part of JNIM.

At the same time, the Ukrainians themselves do not romanticize their partners. One drone operator told CNN that some of the rebels are radic alists and described behavior that caused him outright discomfort.

This is an important detail.

The Ukrainian presence in Mali, judging by the operation participants’ accounts, is not based on ideological kinship with the Tuareg. The logic is more prosaic: if a given force fights against the Russian Africa Command, Kyiv is ready to consider it a situational partner.

One of the CNN interviewees put it bluntly: when sides share a common enemy, ideological differences take a back seat.

Fifteen Ukrainians in the desert can change more than a battalion.

CNN reports approximately 15 Ukrainian specialists sent to Mali. At first glance the figure seems almost symbolic, but in modern warfare the significance is not only in the numbers.

The Ukrainians do not assault positions alongside the Tuareg, and according to the soldiers themselves, they have orders not to go directly to the front lines. Their main job is training, technical support, and remote coordination of drone use.

One operator explained to CNN that he sees the video signal from a local unit’s drone over the Internet and relays real-time instructions via radio on where to fly and what to do. After completing the mission, the sides conduct a detailed debrief and adjust tactics.

In effect, Ukraine exports not so much drones as the system for using them.

Over four and a half years of large-scale war, Ukrainian troops have learned to operate drones in environments where the opponent constantly uses EW, changes frequencies, refines camouflage, and hunts the operators themselves. For African conflicts where many units still fight in much more traditional ways, even a small group of people with such experience can deliver a disproportionately large effect.

This does not mean that Ukrainian methods can be simply ported from Donbas to the Sahara.

In Mali, daytime temperatures reach 40 degrees, dust quickly wears down equipment, batteries and cooling systems behave differently, and distances between dispersed groups can be huge. Instead of a dense front with artillery, minefields, and constant strikes, there are far more ambushes, raids, and battles for routes.

One Ukrainian CNN interviewee called this a “serious adaptation.” Ukrainians teach partners modern drone warfare tactics, while local fighters teach Ukrainians to survive and operate in the Sahel.

This also matters for Ukraine itself.

Africa is becoming a proving ground where Ukrainian technologies can be tested in conditions not present on the Ukrainian front. If the system withstands heat, dust, vast distances, and weak infrastructure, it gives manufacturers and the military a new mass of practical experience.

A serious blow to the Russians

The first high-profile accusations of Ukraine cooperating with Tuaregs appeared as early as 2024 after clashes near Tinzoutaren. The rebels staged an ambush in which dozens of Wagner fighters and Malian troops were killed.

GUR representative Andriy Yusov stated after the battle that the rebels received “the necessary information” which helped them conduct the operation. These words caused a diplomatic scandal: Mali, Niger, and Burkina Faso accused Ukraine of supporting terrorism and turned to the UN Security Council.

Kyiv subsequently commented on Africa operations with much greater caution.

However, CNN now cites testimony from a Ukrainian drone operator about Ukrainian involvement in supporting Tuareg forces during the fight for Kidal in northern Mali. Rebels and jihadist forces simultaneously attacked Russian and Malian units, forcing their retreat.

This is exactly a case where the complexity of a local conflict does not allow a simple black-and-white picture.

The strike on the Russians was delivered by forces with whom the Ukrainians can cooperate and by groups with which Ukraine has no reason to have anything in common. Therefore statements about a specific Kyiv role must be framed very carefully.

CNN reports Ukrainian support for the FLA. This is not the same as support for JNIM, even if both forces fought one common enemy at times.

ACLED analyst Heni Nsaiibia called losing Kidal a serious blow to both the Malian junta and the Russians. For the regime’s forces, the situation could have been even worse had the Africa Command not helped stabilize the front.

Thus in Mali today there is effectively a small proxy war within a larger war.

Moscow supports the junta. Ukrainians aid some of its opponents. And both sides are testing technologies here that they could later use in entirely different regions.

Ukrainian experience has already become an exportable commodity

Mali is only part of the picture.

According to CNN, Ukrainian specialists have also worked or are working in Sudan, and soldiers from Chad, Niger, and Burkina Faso have come to learn drone management.

A separate track emerged after escalation in the Middle East. When Iran began using drones more actively against US allies, Ukraine sent its specialists to at least five regional states to train local forces to fight against the Shahids.

Here Ukrainians found themselves in a unique situation.

No Western army has such a large-scale and long-running practical experience countering Iranian attack drones as Ukraine does. What Kyiv paid thousands of airstrikes for on cities and energy infrastructure now has a very concrete military-political value.

According to CNN, in exchange for training Ukraine received security cooperation agreements and promises of ammunition supplies.

This is no longer just military aid to other countries.

Ukraine begins to trade in war experience — not in the sense of selling mercenaries, but as a state with a unique competence that others need.

For a country that just a few years ago asked the world to teach it how to fight by NATO standards, this is a striking shift in role.

Libya and the hunt for Russia's “shadow fleet”

The Libyan chapter of the story is even more interesting.

CNN asserts that Ukrainian operators of maritime drones have been working in northwest Libya since late 2025. One said the unit uses a base near Misrata for operations against Russia's “shadow fleet,” while training local forces.

CNN ties this activity to a strange incident near the Greek island of Lefkada. Fishermen found a Ukrainian unmanned boat with explosives at sea that had lost contact with its operators.

Greece subsequently lodged a diplomatic protest with Kyiv, and Ukraine reportedly apologized for the incident. At the same time, the Ukrainian side linked the cause of such operations to Russia’s use of tanker “shadow fleets,” through which Moscow skirts parts of oil sanctions and continues to fund the war.

If CNN’s data are accurate, this marks a qualitatively new level of Ukrainian strategy.

Sea drones, created to fight the Russian fleet in the Black Sea, are beginning to become a means of pressuring Russian logistics far beyond Ukraine.

Officially, Kyiv does not confirm most of these operations.

And that is understandable. Attacking tankers in the Mediterranean carries far more complex legal and diplomatic risks than assaulting a Russian warship near the occupied Crimea.

The incident off Greece demonstrates the price of a mistake.

Russia now has an opponent where it has long operated with near impunity.

Moscow’s strategy in Africa for a long time rested on a simple assumption: the West is withdrawing, and Russia is ready to work with any regime without political conditions. The Kremlin sold military aid, political protection, and mercenary services in exchange for influence.

Now Ukraine enters this game.

Its resources are vastly smaller than Russia’s, and its presence is selective. But Kyiv has something that until recently almost did not exist: a technology that has become in-demand far beyond the Ukrainian front.

Drones have sharply lowered the entry cost into conflict.

To significantly influence combat, it is no longer always necessary to deploy thousands of soldiers, aviation, and armored vehicles. Sometimes a small team of skilled operators, communications, several dozen devices, and a local partner who knows the terrain is enough.

For Russia, this is an unwelcome prospect.

If Ukraine can turn its drone mass use experience into exportable military competence, Moscow risks facing Ukrainian influence in places where it previously did not expect Kyiv to compete.

The political effect is equally important.

Russia has marketed itself for years to African authoritarian regimes as a partner that asks few questions and can guarantee their survival. Every successful operation against the Africa Command hits not only specific Russian troops but also this reputation.

One of Kyiv’s intelligence sources told CNN that the aim of such missions is to pressure Russia and erode Moscow’s image as a reliable ally.

So it is not just about destroying Russians outside Ukraine.

It is a fight for the political marketplace.

The war has made Ukraine a supplier of military experience.

There is a certain historical irony in all of this.

Until 2022 year, Ukraine spent years participating in UN peacekeeping operations in Africa, sending choppers, troops, and technical personnel. It was important, but it did not make Kyiv an independent political actor on the continent.

Now the situation is changing.

Ukraine has what is often missing even in much wealthier states: the experience of 21st-century warfare in its most concentrated form. Widespread use of FPV drones, maritime drones, interceptors, EW, digital management systems, and constant adaptation of equipment to counter the enemy have become Ukraine’s specialization.

This experience has been paid for at a high price.

But if the war has already forced Ukraine to accumulate such knowledge, it would be odd not to turn it into a military, economic, and diplomatic resource.

CNN describes precisely the beginning of such a process.

Mali gives Ukraine an opportunity to strike the Russian Africa Command while simultaneously testing its own systems in the desert. The Middle East allows exchanging experience of fighting “Shahids” for political deals and ammunition. Libya potentially opens access to Russian oil logistics in the Mediterranean.

This is not yet a global Ukrainian military network, and the scale should not be exaggerated. It is about small groups, specific operations, and cooperation, much of which is officially unconfirmed.

But the trend is already evident.

Russia made its war against Ukraine global long before Ukrainians appeared in Mali’s desert. Iranian drones, North Korean munitions, Russian structures in Africa, and the “shadow fleet” have long linked the Ukrainian front to dozens of other countries.

Now Kyiv begins to respond with the same logic.

Not waiting for Russians only under Kupiansk or Pokrovsk, but seeking places where Moscow makes money, expands influence, supports allied regimes, and builds military infrastructure.

If this is indeed the new Ukrainian strategy, its logic is simple: the war against Russia must become costlier everywhere Moscow tries to extend its presence.

And in this sense, a few dozen Ukrainian drone operators in the middle of the Sahara could prove far more important than they appear at first glance.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Україна переносить війну з Росією в Африку: дрони, туареги й полювання на «тіньовий флот»". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Expert.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Україна переносить війну з Росією в Африку: дрони, туареги й полювання на «тіньовий флот»". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Expert.

Війна України з Росією давно вийшла за межі українського фронту. Москва роками розбудовувала військову присутність в Африці, спочатку руками ПВК «Вагнер», а після смерті Євгена Пригожина — через підконтрольний російському Міноборони Африканський корпус. Тепер, якщо вірити новому розслідуванню CNN, Київ дедалі активніше відповідає Росії так само — від пустель Малі до узбережжя Лівії.

Йдеться не про великі українські контингенти та не про створення ще одного повноцінного фронту. За даними CNN , невеликі групи українських фахівців передають місцевим союзникам досвід застосування дронів, допомагають координувати операції проти сил, підтримуваних Москвою, а в Лівії українські морські безпілотники можуть використовуватися проти російського «тіньового флоту».

У цьому є своя жорстка логіка. Росія десятиліттями шукала слабкі держави й політичні режими, де за військову підтримку можна отримувати ресурси, порти, політичний вплив і лояльність. Україна тепер намагається перетворити власну головну воєнну перевагу — накопичений у боях досвід застосування безпілотних систем — на інструмент зовнішньої політики.

Саме так сформулював завдання один зі співрозмовників CNN в українській військовій розвідці: «Ми перетворюємо наш досвід у сфері безпілотників на інструмент зовнішньої політики».

За цією короткою фразою стоїть значно більша історія.

Навіщо Росії знадобилася Африка

Щоб зрозуміти, що саме роблять українці в Малі, спочатку доведеться розібратися, куди вони потрапили. Сахель — це один із найнестабільніших регіонів світу, де державні перевороти, сепаратистські рухи, ісламістські угруповання та боротьба за природні ресурси давно переплелися настільки щільно, що провести просту межу між «урядом» і «повстанцями» часто неможливо.

Після хвилі військових переворотів у Малі, Нігері та Буркіна-Фасо вплив Франції та інших західних держав у регіоні різко скоротився. Військові хунти вимагали виведення західних контингентів, а Москва швидко запропонувала їм альтернативу.

Спочатку головним російським інструментом стала група «Вагнер». Її бійці допомагали місцевим режимам утримувати владу, охороняли стратегічні об’єкти й воювали проти повстанців, а російські структури натомість отримували політичний вплив і доступ до природних ресурсів.

Після заколоту Пригожина та його загибелі Кремль почав перебудовувати цю систему. Значну частину африканських операцій перебрав Африканський корпус, уже безпосередніше пов’язаний із російським Міністерством оборони.

Малі стала одним із найважливіших російських плацдармів у регіоні.

За словами старшого аналітика ACLED із Західної Африки Хені Нсаібії, якого цитує CNN, російські сили стали критично важливими для виживання нинішньої влади в Бамако. Африканський корпус, за його оцінкою, допоміг режиму уникнути значно глибшої військової кризи, а можливо, й падіння.

Однак залежність тут взаємна. Росія потребує дружнього режиму в Малі не менше, ніж малійська хунта потребує російських військових.

Саме в цей вузол і зайшла Україна.

Хто такі туареги і чому це не те саме, що «Аль-Каїда»

Російська пропаганда давно намагається представити українську активність у Малі максимально просто: Київ нібито допомагає терористам воювати проти росіян. Реальність значно складніша, і саме тут потрібне важливе уточнення.

На півночі Малі десятиліттями триває боротьба туарегів за автономію або незалежність регіону, який вони називають Азавадом. Це старий конфлікт, що виник задовго і до нинішньої малійської хунти, і до появи російських найманців у Сахелі.

Туареги — берберський народ, розселений одразу в кількох державах Північної та Західної Африки. У Малі їхня боротьба проти центральної влади має передусім національний характер і не зводиться до ісламського радикалізму.

Проблема полягає в тому, що на тій самій території діє й JNIM — «Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін», угруповання, пов’язане з «Аль-Каїдою». Його мета принципово інша: не створення національної держави туарегів, а побудова ісламістського порядку в Малі та ширшому Сахелі.

Відносини між світськими туарегськими сепаратистами та джихадистами надзвичайно заплутані. Вони воювали один проти одного, укладали ситуативні домовленості, іноді одночасно атакували спільного противника, а родинні й племінні зв’язки додатково стирали межі між різними середовищами.

Саме тому будь-яке твердження, що «туареги дорівнюють “Аль-Каїді”», є грубим спрощенням.

За даними CNN, українські фахівці працюють із Фронтом визволення Азаваду — FLA. Це туарегська сепаратистська сила, яка ставить за мету політичне самовизначення півночі Малі й формально не є частиною JNIM.

При цьому самі українці не романтизують своїх партнерів. Один із операторів дронів у розмові з CNN прямо називав частину повстанців радикалами та описував поведінку, яка викликала в нього відвертий дискомфорт.

Це важлива деталь.

Українська присутність у Малі, судячи з розповідей учасників операції, базується не на ідеологічній спорідненості з туарегами. Логіка значно прозаїчніша: якщо певна сила воює проти російського Африканського корпусу, Київ готовий розглядати її як ситуативного партнера.

Один зі співрозмовників CNN сформулював це без дипломатичних прикрас: коли у сторін спільний ворог, ідеологічні розбіжності відходять на другий план.

П’ятнадцять українців у пустелі можуть змінити більше, ніж батальйон

CNN повідомляє приблизно про 15 українських фахівців, направлених до Малі. На перший погляд цифра майже символічна, але в сучасній війні значення має не лише кількість людей.

Українці не штурмують позиції разом із туарегами й, за словами самих військових, мають наказ не виходити безпосередньо на передову. Їхня головна робота — навчання, технічна підтримка й дистанційна координація застосування безпілотників.

Один із операторів пояснив CNN, що бачить відеосигнал із дрона місцевого підрозділу через інтернет і в реальному часі передає по радіо вказівки, куди летіти та що робити. Після виконання завдання сторони проводять детальний розбір помилок і коригують тактику.

Фактично Україна експортує не стільки безпілотники, скільки систему їхнього застосування.

За чотири з половиною роки великої війни українські військові навчилися працювати з дронами в умовах, де противник постійно використовує РЕБ, змінює частоти, удосконалює маскування й полює на самих операторів. Для африканських конфліктів, де багато підрозділів досі воюють значно традиційнішими методами, навіть невелика група людей із таким досвідом може дати непропорційно великий ефект.

Це не означає, що українські методи можна просто перенести із Донбасу в Сахару.

У Малі температура вдень перевищує 40 градусів, пил швидко виводить техніку з ладу, батареї та системи охолодження поводяться інакше, а відстані між окремими групами можуть бути величезними. Замість щільного фронту з артилерією, мінними полями та постійними ударами тут значно більше засідок, рейдів і боротьби за маршрути.

Один з українських співрозмовників CNN назвав це «серйозною адаптацією». Українці навчають партнерів тактики сучасної безпілотної війни, а місцеві бійці натомість навчають українців виживати й діяти в Сахелі.

Це також має значення для самої України.

Африка стає полігоном, де можна перевірити українські технології в умовах, яких немає на українському фронті. Якщо система витримує спеку, пил, величезні відстані та слабку інфраструктуру, це дає виробникам і військовим новий масив практичного досвіду.

Кідаль став серйозним ударом по росіянах

Перші гучні звинувачення у співпраці України з туарегами з’явилися ще у 2024 році після боїв біля Тінзауатена. Тоді повстанці влаштували засаду, у якій загинули десятки бійців «Вагнера» та військових Малі.

Представник ГУР Андрій Юсов заявив після бою, що повстанці отримали «необхідну інформацію», яка допомогла їм провести операцію. Ці слова спричинили дипломатичний скандал: Малі, Нігер і Буркіна-Фасо звинуватили Україну в підтримці тероризму та звернулися до Ради Безпеки ООН.

Київ надалі значно обережніше коментував тему африканських операцій.

Однак CNN тепер наводить свідчення українського оператора дрона про участь українців у підтримці туарегських сил під час боротьби за Кідаль на півночі Малі. Повстанці та джихадистські сили тоді одночасно атакували російські й малійські підрозділи, змусивши їх відступити.

Це саме той випадок, коли складність місцевого конфлікту не дозволяє намалювати зручну чорно-білу картину.

Удару по росіянах завдавали одночасно сили, з якими українці можуть співпрацювати, і угруповання, з якими Україна не має причин мати нічого спільного. Тому твердження про конкретну роль Києва потрібно формулювати дуже обережно.

CNN повідомляє про українську підтримку FLA. Це не те саме, що підтримка JNIM, навіть якщо обидві сили в певний момент воювали проти одного противника.

Аналітик ACLED Хені Нсаібія назвав втрату Кідаля серйозним ударом як по малійській хунті, так і по росіянах. Для сил режиму ситуація могла стати ще гіршою, якби Африканський корпус не допоміг стабілізувати фронт.

Тобто в Малі сьогодні фактично йде маленька проксі-війна всередині значно більшої війни.

Москва підтримує хунту. Українці допомагають частині її противників. І обидві сторони тестують тут технології, які згодом можуть використати зовсім в інших регіонах.

Український досвід уже став експортним товаром

Малі — лише частина картини.

За інформацією CNN, українські фахівці також працювали або працюють у Судані, а військові з Чаду, Нігеру та Буркіна-Фасо приїздили на навчання з управління безпілотниками.

Окремий напрям виник після ескалації на Близькому Сході. Коли Іран почав активніше застосовувати дрони проти союзників США, Україна відправила своїх фахівців щонайменше до п’яти держав регіону, щоб навчати місцеві сили боротися з «Шахедами».

Тут українці опинилися в унікальній ситуації.

Жодна західна армія не має такого масштабного й тривалого практичного досвіду протидії іранським ударним безпілотникам, як Україна. Те, за що Київ заплатив тисячами атак по містах та енергетиці, тепер має цілком конкретну військово-політичну цінність.

За даними CNN, в обмін на навчання Україна отримувала домовленості про безпекову співпрацю та обіцянки постачання боєприпасів.

Це вже не просто військова допомога іншим країнам.

Україна починає торгувати досвідом війни — не в сенсі продажу найманців, а як держава, що має унікальну компетенцію, якої потребують інші.

Для країни, яка ще кілька років тому сама просила світ навчити її воювати за стандартами НАТО, це доволі разюча зміна ролей.

Лівія і полювання на російський «тіньовий флот»

Ще цікавішою виглядає лівійська частина історії.

CNN стверджує, що українські оператори морських дронів із кінця 2025 року працюють на північному заході Лівії. Один із них розповів телеканалу, що підрозділ використовує базу в районі Місрати для операцій проти російського «тіньового флоту», водночас навчаючи місцеві сили.

Саме з цією діяльністю CNN пов’язує дивний інцидент біля грецького острова Лефкада. Рибалки виявили у морі український безпілотний катер із вибухівкою, який утратив зв’язок із операторами.

Греція після цього направила Києву дипломатичний протест, а Україна, за інформацією CNN, перепросила за інцидент. Українська сторона водночас пов’язала причину таких операцій із використанням Росією танкерів «тіньового флоту», через які Москва обходить частину нафтових санкцій і продовжує отримувати гроші для війни.

Якщо дані CNN точні, маємо якісно новий рівень української стратегії.

Морські дрони, створені для боротьби з російським флотом у Чорному морі, починають перетворюватися на засіб тиску на російську логістику далеко за межами України.

При цьому офіційно Київ більшу частину таких операцій не підтверджує.

І це зрозуміло. Робота проти танкерів у Середземному морі створює значно складніші юридичні й дипломатичні ризики, ніж атака на російський військовий корабель біля окупованого Криму.

Інцидент у Греції якраз показує ціну помилки.

Росія отримує суперника там, де звикла діяти майже безкарно

Стратегія Москви в Африці тривалий час будувалася на простому припущенні: Захід поступово відступає, а Росія готова працювати з будь-якими режимами без зайвих політичних умов. Кремль продавав військову допомогу, політичний захист і послуги найманців в обмін на вплив.

Тепер у цю гру входить Україна.

Її ресурси незрівнянно менші за російські, а присутність — точкова. Але в Києва є те, чого ще недавно майже не було: технологія, яка стала затребуваною далеко за межами українського фронту.

Дрони різко знизили вартість входу у військовий конфлікт.

Щоб серйозно вплинути на бойові дії, більше не завжди потрібно перекидати тисячі солдатів, авіацію та бронетехніку. Іноді достатньо невеликої команди досвідчених операторів, зв’язку, кількох десятків апаратів і місцевого партнера, який знає територію.

Для Росії це неприємна перспектива.

Якщо Україна зможе зробити власний досвід масового застосування безпілотників експортованою військовою компетенцією, Москва ризикує зустрічати український вплив у тих місцях, де раніше майже не очікувала конкуренції з боку Києва.

Так само важливий політичний ефект.

Росія роками рекламувала себе авторитарним режимам Африки як партнера, який не ставить зайвих питань і здатний гарантувати їхнє виживання. Кожна успішна операція проти Африканського корпусу б’є не лише по конкретних російських військових, а й по цій репутації.

Один зі співрозмовників української розвідки прямо сказав CNN, що метою таких місій є тиск на Росію та руйнування образу Москви як надійного союзника.

Тобто йдеться вже не просто про знищення росіян за межами України.

Йдеться про боротьбу за політичний ринок.

Війна зробила Україну постачальником військового досвіду

У всій цій історії є певна історична іронія.

До 2022 року Україна роками брала участь у миротворчих операціях ООН в Африці, відправляючи туди вертольотчиків, військових і технічний персонал. Це було важливо, але не робило Київ самостійним політичним гравцем на континенті.

Тепер ситуація змінюється.

Україна має те, чого часто немає навіть у значно багатших держав: досвід війни XXI століття в її найбільш концентрованому вигляді. Масове застосування FPV-дронів, морських безпілотників, перехоплювачів, РЕБ, цифрових систем управління й постійна адаптація техніки до протидії ворога стали українською спеціалізацією.

Цей досвід оплачений надзвичайно дорого.

Але якщо війна вже змусила Україну накопичити такі знання, було б дивно не перетворювати їх на військовий, економічний і дипломатичний ресурс.

CNN описує саме початок такого процесу.

Малі дає Україні можливість бити по російському Африканському корпусу й одночасно випробовувати власні системи у пустелі. Близький Схід дозволяє обмінювати досвід боротьби з «Шахедами» на політичні домовленості та боєприпаси. Лівія потенційно відкриває доступ до російської нафтової логістики в Середземному морі.

Це ще не глобальна українська військова мережа, і перебільшувати масштаб не варто. Йдеться про невеликі групи, специфічні операції та співпрацю, значна частина якої офіційно взагалі не підтверджена.

Але тенденція вже простежується.

Росія зробила свою війну проти України глобальною задовго до того, як українці з’явилися в пустелі Малі. Іранські дрони, північнокорейські боєприпаси, російські структури в Африці та «тіньовий флот» давно пов’язали український фронт із десятками інших країн.

Тепер Київ починає відповідати тією самою логікою.

Не чекати росіян лише під Куп’янськом чи Покровськом, а шукати місця, де Москва заробляє гроші, нарощує вплив, підтримує союзні режими й створює військову інфраструктуру.

Якщо саме це і є новою українською стратегією, її сенс доволі простий: війна для Росії має ставати дорожчою скрізь, де Москва намагається розширювати свою присутність.

І в цьому сенсі кільканадцять українських операторів дронів посеред Сахари можуть виявитися значно важливішими, ніж здається на перший погляд.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Україна переносить війну з Росією в Африку: дрони, туареги й полювання на «тіньовий флот»". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Expert.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Україна переносить війну з Росією в Африку: дрони, туареги й полювання на «тіньовий флот»". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: Expert.

Download Download PDF