Тендерний рекет, данина бізнесу та «свої» кадри: Вемір Давітян зачищає інтернет від слідів запорізької «годівниці»

Вемір Давітян прийшов у Запоріжжя не як звичайний бізнесмен, а як людина, яка швидко почала називати себе місцевим «смотрящим». Він розповідав про дружбу з Давидом Арахамією та зв’язки з Офісом президента, вимагав від бізнесу 20–30% із тендерів і демонстрував вплив на кадрові рішення в області. За його спиною при цьому стояв дніпровський бізнесмен Олександр Петровський, відомий як «Нарік».

Публікуємо це розслідування повторно, щоб нагадати, як Давітян заходив у Запоріжжя, як будував там власну систему впливу та звідки взявся його статус людини, через яку, за його словами, мали проходити владні й бізнесові «питання».

Про це, що сталося в Україні, про те, що сталося з «службою» Володимир Зеленський відомий як «інститут спостерігачів», вже, здається, знають усі. Ганебність цього явища сама по собі виключається ще й фігурами тих, кого в Офісі президента відзначають «смотрящими» за цією чи іншою галуззю або регіоном.

І чим далі від столиці, тим гірше. Хоча у випадку «слуг» навіть важко підібрати характеристику, настільки сама партія по собі жахає рівнем членів, які в ній перебувають. Втім, перейдемо до конкретного «смотрящего» і конкретного регіону. Йтиметься про Запоріжжя та людину, яка там видає себе за «смотрящего» від Зеленського.

Наскільки він таким є — справа дещо дискусійна, оскільки в системі влади «слуг» навіть з інститутом «смотрящих», які підмінюють собою законодавчу, виконавчу та судову владу, порядку немає, як і в усьому іншому. Однак не суть — «смотрящий» він офіційний чи лише видає себе таким, головне — чи сприймають його в такому статусі більшість ключових фігур регіону.

Засвітився як «смотрящий» Вемір Суренович Давітян близько року тому, коли почав представлятися таким як місцевим «слугам», так і представникам влади та бізнесу. У розмовах з ними він наполягав на тому, що всі «питання» тепер слід «вирішувати» суворо через нього. І нав’язливо розповідав, що він є другом не кого-небудь, а самого Давіда Арахамії, який очолює фракцію «слуг» у Парламенті.

До того ж, стверджував Давітян, він має зв’язки в Офісі президента на рівні Кирила Тимошенка, куратора регіональної політики від ОП. Паралельно Давітян наполегливо рекомендував бізнесменам, яким дозволяють вигравати тендери, «відкатувати» йому від 20 до 30% суми тендера. Причому це стосується не лише поточних і майбутніх тендерів, а й раніше виграних.

Судячи з цифри крадіжок, яку свого часу озвучив віце-прем’єр Уруський, Давітян не вимагає надмірного — нагадаємо, за словами Олега Уруського (віце-прем’єра в уряді Шмигаля), тільки на «Великому будівництві» крадуть рівно половину виділених з бюджету коштів. Тож ділитися переможцям тендерів є чим, хай не скаржаться.

Але питання в іншому — хто такий Вемір Суренович Давітян, який дозволяє собі відверто «наїжджати» на еліти регіону? Як виявилося — такий самий ніхто, як і більшість слуг. Звісно, на відміну від більшості депутатів і міністрів він має кілька фірм і формально є бізнесменом.

Усі ці фірми мають найрізноманітніші сфери діяльності — видобуток піску, гравію та глини; прокат автомобілів, управління нерухомістю, охоронна діяльність, виробництво тютюну для кальяну. Як фізична особа-підприємець Вемир Суренович надає послуги у сфері права.

Але впадає в око, що всі ці бізнеси з дуже різних сфер. До того ж неможливо знайти ані реклами, ані сайтів, ані сторінок цих фірм у соцмережах. Як же тоді вони ведуть справи?

Фірми Давітяна не вирізняються особливими фінансовими показниками. Це було б його приватною справою, але він любить підкреслювати, що фінансує діяльність «слуг» у Запорізькій області. Що, до речі, певною мірою відповідає дійсності, як не дивно.

Але гроші це не свої. Давитян — просто передавальна ланка. Від свого шефа до слуг. Касир. А шеф у нього аж ніяк не Кирило Тимошенко чи Давид Арахамія. Бо в Запоріжжя його направив кілька років тому широко відомий у вузьких колах дніпропетровський бізнесмен Олександр Петровський (Налекрешвілі), якого, за словами екс-генпрокурора Юрія Луценка, у певних колах називають «Нарік».

Саме від його благодійного фонду «Солідарність» і почав працювати в Запоріжжі Давитян:

А почав Вемир Суренович у Запоріжжі досить мляво — провів від імені Петровського кілька малопомітних акцій, але фурору це не справило. Однак завдання було виконано — Давитян отримав офіційний фасад для свого перебування в Запоріжжі. І опосередковано це підтверджує той факт, що Петровський то подарував йому, то дав у користування кортеж з кількох авто на дніпровських номерах з цифрами «0009» і «0001», охорону в півтора десятка осіб.

На цих же машинах Давитян почав возити місцевих «слуг», які здивувалися від такої уваги «авторитету». Не всі, звісно, але більшість, оскільки шісток завжди тішить увага «великих» або тих, кого вони за таких вважають. Ну, а хто такі представники правлячої партії, гадається, пояснювати не треба.

Втім, ця тактика дала свої плоди — через деякий час Давитяна почали сприймати як людину, яка має вплив на кадрову політику ОПУ в регіоні. Як і хто завів його до Арахамії та Тимошенка — можна здогадуватися. Але фраза про те, що Арахамія — його «давній друг», явно не відповідає дійсності. Про «давню дружбу» Вемир Давитян заявив після того, як його авто було помічено під Офісом президента в момент, коли туди сідав голова президентської фракції. Арахамія теж заявив про «давню дружбу», попутно заперечуючи будь-яку приналежність свого «друга» до інституту «смотрящих».

Вони так активно заперечували будь-які інтереси в Запорізькій області, що вийшло рівно навпаки. Втім, саме після цих запевнень Арахамії та Давитяна розслідувачі й зацікавилися останнім. Олії у вогонь підлила незграбна спроба піарників Давитяна «забити» пошук в Інтернеті замовними матеріалами, в яких Вемир Суренович розмірковує про рейдерство:

Причому зроблено це було топорно, а бюджет, виділений Давитяном на цей захід, явно «розпиляли» — статті з глибокодумними міркуваннями Вемира Суреновича про те, що «жертва рейдерів сама в цьому винна», вийшли на якихось маргінальних сайтах типу volnovakha.city та konotop.city. Що вже само по собі насторожувало погляд досвідченого спостерігача.

Втім, скандал, який і не був, власне, скандалом — так, черговий брудненький епізод із справжнього життя реального оточення Голобородька, — затих сам собою. Просто загубившись у тому пеклі, в яке перетворили «слуги» Україну за пару років свого правління.

Та й назвати Давитяна таким уже безталанним не можна — вдалося ж йому вклинитися в процес обрання голови Запорізької обласної ради після місцевих виборів 2020 року. Він навіть привозив Кирила Тимошенка на перемовини. Зрозуміло, що насправді Давитян був у цьому процесі збоку — його просто не помічає місцева еліта, але поряд з Тимошенком мелькав. Що дає Давитяну можливість розповідати свою версію подій.

Таку ж версію він має щодо призначення голови обласної державної адміністрації. За словами Давитяна, саме він «призначив» на цей пост Олександра Старуха. Але правда полягає в тому, що Вемир Давитян не лише не міг нікого «призначити», він навіть не міг запропонувати Офісу президента більш-менш підходящу кандидатуру. З простої причини — він чужинець в області, який не має жодного впливу на місцеві еліти.

Але Давитян, схоже, тверезо оцінив свої позиції і звернувся по допомогу до Геннадія Фукса, відомого бізнесмена, екс-заступника губернатора та голови фракції «За майбутнє» в новій обласній раді. Той запропонував свого старого соратника Олександра Старуха.

А Кирилу Тимошенку Давитян доповів, що це «стопроцентно його людина».

У підсумку всі залишилися задоволені — Фукс та його оточення отримали контроль над областю, Кирило Тимошенко заявив, що «швидко і ефективно» вирішив кадрові проблеми в Запорізькій області, а сам Давитян отримав історію, спираючись на яку може тепер усім розповідати, що він «призначив губернатора і голову обласної ради».

Що й призвело його до нинішнього статусу «смотрящего» за областю. Чим закінчиться ця історія — поки до кінця не ясно. Незважаючи на те, що Давитян тепер входить до Офісу президента і «дружить» з Арахамією, місцеві еліти його не дуже сприймають. І хвалитися йому своїм статусом «смотрящего» радше поблажливо дозволяють, ніж сприймають його як такого.

Втім, гадати про майбутнє — справа невдячна. Та й прорахувати логіку людей, які волею долі правлять нашою країною, неможливо через відсутність такої в них. Хоча варто згадати, хто стоїть за господарем Давитяна — Олександром Петровським-Наріком. А за ним стоїть той самий чоловік, що і за нинішнім президентом — Ігор Валерійович Коломойський.