Українські суди оголосили нові вироки за воєнні злочини російських загарбників, але є проблеми

У березні 2026 року українські суди ухвалили шість вироків у справах про воєнні злочини. Їх вчинили російські військовослужбовці та представники окупаційних органів у Херсонській, Запорізькій, Харківській та Сумській областях. Серед епізодів — катування, незаконне позбавлення волі, примус до співпраці з окупантами, погрози розстрілом і вбивства цивільних. Усі вироки ухвалили заочно. Зокрема, вирок Шевченківського районного суду Києва російському судді Сергію Образцову. Він засудив українського військовополоненого з “Азову” за участь у війні — така ухвала теж є воєнним злочином.

З Анною Рассамахіною, експерткою МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, ми проаналізували проблемні моменти в рішеннях судів.

Незаконне ув’язнення цивільного

Справа № 337/6022/24

Хортицький районний суд Запоріжжя 3 березня 2026 року визнав Германа Калоєва , командира військової частини ЗС РФ та “військового коменданта” Михайлівки, винним у жорстокому поводженні з цивільним.

За матеріалами справи, у квітні 2022 року Калоєв разом із підлеглими обшукав будинок постраждалого в Михайлівці. Після цього наказав силоміць вивезти чоловіка до відділку поліції, де була “військова комендатура”. Там цивільного утримували три дні: били, катували й примушували до співпраці.

Потерпілий у суді розповів, що працював фахівцем із внутрішньої та інформаційної політики у Михайлівській селищній раді. Вперше він побачив Калоєва 19 квітня 2022 року. Тоді чоловіка затримали й привезли до райвідділу поліції. Там Калоєв спілкувався із затриманими, пропонував співпрацю з окупаційною владою і говорив, що росіяни “прийшли сюди назавжди”. Через три години чоловіка відпустили. Втім, уже 22 квітня Калоєв прийшов до його квартири з групою озброєних військовиків і сказав: “Все, ти попав, збирайся”. Вони забрали гроші та ноутбук, а потерпілого знову вивезли до відділку поліції.

У камері, за словами постраждалого, Калоєв бив його по обличчю й тулубу, штовхнув у стіну, а коли він знепритомнів, став ногою на коліно і навмисно тиснув. Наступного дня росіянин завів потерпілого до одиночної камери, поклав перед ним ніж і вимагав “розповідати”. Стверджував, що знає про його роботу “на Україну”. Калоєв порізав потерпілому палець, вибив два зуби та вдарив коліном у ребра. Після цього, за наказом Калоєва, чоловіка поставили в “стакан” — вузьку металеву нішу, де можна лише стояти. Постраждалий наголосив, що Калоєв був головним і наказував решті. Перед звільненням саме він знову запропонував подумати про співпрацю, натякнувши, що окупанти все знають про родину чоловіка.

Також у суді допитали низку свідків. Голова Михайлівської селищної ради розповів, що після окупації Михайлівки Калоєва представили йому як “військового коменданта”. Він був у формі з нашивками РФ і Дагестану. Від потерпілого свідок чув, що саме Калоєв знущався з нього.

Герман Калоєв . Фото: сайт “Миротворець”

Донька постраждалого розповіла, що бачила Калоєва у військовій формі, без маски, на чолі групи з близько 15 озброєних російських військовослужбовців. Саме він наказував вивести її батька та забрав його гроші й ноутбук. Після звільнення у батька були вибиті зуби, синці на обличчі, глибока рана на лобі та боліли ребра — він розповів, що мордував його Калоєв.

Інший свідок, працівник “швидкої”, знав Калоєва “по роботі”: той приїздив до лікарні, представлявся комендантом і пропонував працівникам співпрацю з окупаційною владою. У квітні 2022 року медик виїжджав на виклик до квартири потерпілого і бачив його розбите обличчя, синці, набрякле коліно та порізаний палець. Тоді чоловік сказав, що його катував військовий комендант.

Потерпілий, його донька, голова громади та медик впізнали Калоєва на фото, наданих слідчими. Під час слідчого експерименту постраждалий відтворив, як його били й ставили у “стакан”.

Суду надали протоколи огляду окупаційних Telegram-каналів, зокрема “Михайловские новости”. У них зафіксована участь Калоєва у пропагандистських заходах у Михайлівці. Потерпілий та свідки впізнали його на цих відео. До матеріалів справи долучили й публікації з російських сайтів, у яких Калоєва називали командиром військової частини та підтверджували його статус “коменданта” окупованої Михайлівки. Медичні документи та висновки судово-медичних експертиз підтвердили травми та ПТСР у потерпілого. Експерти дійшли висновку, що характер ушкоджень відповідає обставинам побиття, описаним ним у свідченнях.

Судовий процес провели заочно. Підсудного сповіщали про засідання через “Урядовий кур’єр” та сайт Офісу Генпрокурора. Захисник обвинуваченого, залучений Центром безоплатної правової допомоги, не заперечував допустимість і доказове значення усіх доказів. Однак не погоджувався з доведеністю вини обвинуваченого.

Суд визнав Германа Калоєва винним за частиною 1 статті 438 КК України — у жорстокому поводженні з цивільними та інших порушеннях законів і звичаїв війни. Його засудили до 11 років ув’язнення . Калоєв відбуватиме покарання після затримання. Вирок не оскаржували.

Погрози розстрілом матері військовослужбовця

Справа № 588/1239/25

Тростянецький районний суд Сумської області 5 березня 2026 року визнав Михайла Бахманова , командира стрілецького батальйону мобілізаційного резерву 1-го армійського корпусу РФ, винним у жорстокому поводженні з цивільною. Бахманов родом з Донецька, має українське громадянство. У березні 2022 року в селі Боромля він разом з іншими армійцями затримав місцеву мешканку. Стріляв у її бік і вимагав сказати, де її син — військовослужбовець ЗСУ та ветеран АТО.

Потерпіла в суді розповіла, що 19 березня 2022 року до її будинку в Боромлі приїхали шестеро озброєних російських військовиків, які шукали її сина. Командир слов’янської зовнішності представився “комендантом села” і назвав свій позивний. За словами жінки, Бахманов керував обшуком, погрожував зброєю. Казав, що коли знайде її сина, “як свиню заріже”. Під час обшуку російські армійці стріляли навіть у колодязь, думаючи, що там може ховатися її син. Тоді ж Бахманов наказав віддати всі мобільні телефони.

Михайло Бахманов. Фото: ОГП

Коли хотіли викрасти неповнолітнього онука, потерпіла попросила забрати її замість дитини. За наказом Бахманова жінку відвезли до водойми й змусили стати на коліна біля ополонки. Після цього за спиною пролунали постріли. Потім її повернули додому, але знову погрожували, щоб вона сказала, де син. Онук постраждалої підтвердив її свідчення. Додав, що бабуся ледве говорила, коли її повернули додому.

Ще один свідок розповів, що “комендант села” відібрав у нього телефон. Після деокупації чоловік купив новий і зайшов у свій обліковий запис. Там відобразилися фотографії Бахманова. Знімки він передав слідчим.

Під час розслідування потерпіла і свідки впізнали обвинуваченого на фото. Серед інших доказів, які слідство надало суду, була відповідь ГУР про те, що Бахманов очолював батальйон підрозділу РФ, який перебував у Боромлі в березні 2022 року. Обвинувачення також надало фотографії з викраденого телефону. Додатково особу Бахманова підтвердили документи з “ПриватБанку”, де він колись оформляв картку — копії паспорта та ідентифікаційного коду, анкета і фото.

Село Боромля після окупації. Фото: Суспільне.Суми

Судово-психіатрична експертиза встановила, що через напад у потерпілої розвинулася тривала психотравма, він спричинив моральну шкоду і суттєво погіршив якість її життя.

Судовий процес провели заочно. Захисниця Бахманова від Центру безоплатної правової допомоги не ставила під сумнів доведеність обвинувачення. Просила призначити покарання, передбачене нижньою межею санкції статті.

Бахманова сповіщали про засідання через “Урядовий кур’єр” та сайти ОГП й суду. Також суд підкреслив, що обвинувачений мав підстави вважати, що стосовно нього ведуть розслідування — ввівши своє ім’я та прізвище у будь-який пошуковик, він міг знайти інформацію про виклики до суду.

У мотивувальній частині суд послався на Женевську конвенцію про захист цивільного населення, Додатковий протокол І, Римський статут. Суд наголосив, що дії щодо матері військовослужбовця ЗСУ були актом помсти та психологічного тиску і не зумовлені військовими завданнями. Суд визнав Михайла Бахманова винним за частиною 2 статті 28 і частиною 1 статті 438 КК України — у жорстокому поводженні з цивільною та інших порушеннях законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, скоєному групою за попередньою змовою, а також у незаконному привласненні її майна без військової необхідності. Бахманова засудили до 10 років позбавлення волі. Він відбуватиме покарання після затримання.

Розстріл цивільного буксира

Справа № 766/9963/24

Херсонський міський суд 12 березня 2026 року визнав Ержана Амандусова , військовослужбовця 33-го мотострілецького полку 20-ї мотострілецької дивізії 8-ї загальновійськової армії РФ, винним у вбивстві цивільного.

За матеріалами справи, ввечері 1 листопада 2022 року в окупованій Голій Пристані Амандусов розстріляв із автомата цивільний буксир, який щодня курсував до Херсона. Одна з куль влучила в голову капітану, він загинув на місці. Сестра загиблого в суді розповіла, що чоловік в окупації працював матросом у Херсонському морському порту. Регулярно ходив на буксирі маршрутом Херсон — Гола Пристань.

Місце розстрілу цивільного буксира Ержаном Амандусовим. Скриншот з Гуглмепс

Вранці 2 листопада 2022 року жінці зателефонував чоловік, який повідомив, що брата вбили пострілом у голову, коли буксир підходив до причалу в Голій Пристані. Після поховання їй ще раз пояснили: брат загинув від пострілу російського снайпера, коли судно увечері поверталося до берега. Також їй сказали, що особа стрільця відома. Це був військовослужбовець РФ, який щойно прибув після ротації і нібито “не знав”, що цим маршрутом щодня ходить цивільний буксир.

Свідок розповів, що наприкінці жовтня 2022 року кілька днів був у Голій Пристані. Коли черговий буксир підходив до берега, він був на набережній, щоб дізнатися про наступний рейс до Херсона. Біля російського блокпоста чоловік побачив, як один із армійців РФ без попередження відкрив вогонь з автомата Калашникова по буксиру, який наближався до причалу. Свідок чув щонайменше 10 пострілів, дзвін куль по корпусу судна, а потім — сплеск води, ніби хтось упав у річку. Військовик помітив свідка, навів на нього автомат і наказав лягти на землю. Разом з двома іншими солдатами обшукав і допитав. Заявив, щоб він більше не з’являвся біля набережної і нікому нічого не розповідав, інакше розстріляють. Свідок запам’ятав стрільця: той вирізнявся азійською зовнішністю, був худорлявий, на вигляд 30–35 років. Саме за цими прикметами він згодом упізнав Амандусова.

Ержан Амандусов. Фото: Національна поліція України

Серед інших доказів слідчі надали протокол огляду Telegram-каналу “ЧП Херсонская область”. У документі “Сводка Херсонская обл за 01.11.2022” йшлося, що військовослужбовець РФ Ержан Амандусов 1 листопада 2022 року щонайменше 17 разів вистрілив по цивільному буксиру РБТ-1 “Ридса”, який ішов маршрутом Херсон — Гола Пристань. У цій же “оперативній сводці” було вказано, що внаслідок стрілянини капітан судна загинув на місці.

Обвинувачення надало OSINT-довідку про перевірку особи підсудного. За відкритими джерелами слідство ідентифікувало Амандусова як військовика 33-го мотострілецького полку, знайшло його паспортні дані і сторінку в “Однокласниках”. Ще одним доказом став розсекречений протокол негласної слідчої дії зі зняття інформації з акаунта в Telegram, зареєстрованого на російський номер. Це було службове листування між представниками окупаційних структур, у якому 2 листопада 2022 року передали оперативне зведення про обстріл буксира РБТ-1 “Ридса”. У ньому зафіксовані пояснення Амандусова, якого опитали після події. Він повідомив, що того вечора заступив на чергування. Коли почув звук мотора і побачив буксир за 100 метрів, відкрив вогонь нібито, щоб зупинити судно. Крім цього, слідство надало протоколи огляду російських сайтів з публікаціями про розстріл катера “невідомими”, висновки експертиз, що капітан корабля загинув від кульового поранення, і протокол огляду його могили.

Скриншот з пропагандистських ресурсів у справі Ержана Амандусова

Судовий процес був заочний. Підсудного викликали на засідання через “Урядовий кур’єр”, сайти ОГП й суду. На засіданні захисник обвинуваченого, залучений Центром безоплатної правової допомоги, просив про справедливий вирок. У підсумку суд визнав Ержана Амандусова винним за частиною 2 статті 438 КК України . Тобто у порушенні законів і звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, поєднаному з умисним вбивством цивільного. Амандусову призначили довічне позбавлення волі . Він відбуватиме покарання після затримання.

Розстріл сім’ї у Правдиному

Справа № 766/764/23

Херсонський міський суд 25 березня 2026 року визнав Дмитра Нестерова , командира підрозділу морської піхоти Чорноморського флоту РФ, винним у державній зраді та воєнному злочині проти цивільних. Він родом з Феодосії, має українське громадянство. Суд встановив, що після окупації Криму Нестеров вступив до збройних сил РФ. З 2022-го в складі підрозділу морської піхоти як окупант був на Херсонщині. Із березня по жовтень 2022 року командував підрозділом, займався фільтрацією. У квітні 2022 року Нестеров разом з іншими російськими армійцями затримав на підприємстві у селі Правдине трьох охоронців. Їх перевезли до будинку, де вже утримували трьох інших працівників охорони та неповнолітню дівчину. Надалі двох чоловіків застрелили, а решту вбили, підірвавши у будинку снаряд.

Зруйнований будинок у селі Правдине. Скриншот з відео Херсонської облпрокуратури

У справі допитали чотирьох свідків. Двоє мешканців Миролюбівки описали Нестерова як командира групи російських військовиків, що зайняли будинок місцевої мешканки. Поряд вони поставили БТР та установку “Град”. Місцеві регулярно бачили Нестерова в селі, у магазинах і на зернотоку, де він вимагав погоджувати у нього дозвіл на виїзд у поля.

Двоє інших свідків розповіли про події в Правдиному. Жінка пригадала, що 12 квітня 2022 року близько 4:30 ранку почула вибух. Вже о 9:00 побачила зруйнований будинок. Там жили її знайомі охоронці тракторної бригади. Вона прибігла до будинку і побачила тіла шести вбитих чоловіків і підлітки. Очі загиблих були зав’язані. Через обстріли їх поховали лише у червні. Від зятя жінка чула, що у вбитих були кульові поранення та зв’язані руки.

Четвертий свідок також підтвердив, що рано вранці чув вибух. Він прибіг до будинку о 4:40 і за 100 метрів від нього побачив російських військовиків на БТРі. Їхній командир був без маски. Він заборонив підходити до зруйнованої споруди, погрожуючи розстрілом. Сказав, що “в будику вже нікому допомагати”. Уже згодом свідок побачив усередині тіла шістьох чоловіків і дівчини.

Усі свідки впізнали Нестерова на фото. На слідчих експериментах вони показали, як відбувалися ці події. Серед доказів слідство надало протокол огляду зруйнованого будинку в Правдиному. На місці вилучили металеві уламки й посвідчення охоронців. Висновок вибухотехнічної експертизи встановив, що уламки є залишками бойового артилерійського снаряда калібру 122 або 152 мм, а епіцентр вибуху був усередині будинку. Експерти не змогли з’ясувати, чи це було пряме влучання снаряда, чи навмисний підрив.

Під час огляду поховань на цвинтарі слідчі вилучили останки всіх убитих. На кисті одного з трупів була мотузка. У щонайменше двох, крім інших травм, також були наскрізні вогнепальні кульові поранення голови. Ще у п’ятьох загиблих виявили вибухові й уламкові травми.

Управління ДМС підтвердило, що Нестеров є громадянином України і отримував український паспорт у Феодосії. Слідчі знайшли в соцмережах його фотографії у військовій формі з українською символікою ще до окупації Криму.

У судових дебатах прокурор наполягав, що вина Дмитра Нестерова повністю доведена. Він просив визнати його винним за всіма інкримінованими статтями і призначити покарання — довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Захисник, навпаки, заявив, що сторона обвинувачення не довела вину поза розумним сумнівом, докази є неповними та суперечливими, не підтверджують умисел і причетність Нестерова. Він просив суд виправдати підзахисного.

Дмитро Нестеров. Фото з соцмереж

Суд дійшов висновку, що Нестеров разом з іншими російськими армійцями вбив цивільних — це підтвердили свідки і слідчий експеримент. Нестеров як командир групи перебував біля місця злочину, керував підлеглими та забороняв наближатися до будинку, погрожуючи розстрілом. Його начальницький статус, наголосив суд, підтвердили свідки. Вогнепальні поранення, зв’язані руки та пов’язки на очах жертв свідчили про насильницьке вбивство. Додатково суд врахував дані мобільного зв’язку. Після загибелі одного з потерпілих із його телефону надіслали повідомлення на номер дружини Нестерова.

У сукупності ці докази, за оцінкою суду, доводять його вину поза розумним сумнівом. Водночас суд відкинув частину обвинувачення щодо викрадення потерпілих, оскільки слідство не надало доказів.

Судовий процес був заочний. Про засідання обвинуваченого сповіщали через “Урядовий кур’єр” та сайти ОГП й суду. Дмитра Нестерова визнали винним за частинами 1 і 2 статті 111, частиною 2 статті 28 і частиною 2 статті 438 КК України . Тобто у державній зраді й аналогічному злочині під час воєнного стану, у порушенні законів і звичаїв війни, поєднаному з умисним вбивством цивільних, скоєному групою за попередньою змовою. За держзраду він отримав 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а за більш тяжкі злочини — довічне позбавлення волі з конфіскацією. За принципом поглинення покарань суд остаточно призначив Дмитру Нестерову довічне позбавлення волі з конфіскацією майна . Він відбуватиме покарання після затримання.

Катування поліцейських на Куп’янщині

Справа № 644/5405/24

Індустріальний районний суд Харкова 2 березня 2026 року заочно визнав російського військовослужбовця Олександра Кулешова винним у катуванні поліцейських. Вирок у справі засекречений відповідно до статті 7 Закону України “Про доступ до судових рішень”. Про рішення повідомив речник управління СБУ в Харківській області Владислав Абдула. За матеріалами справи, під час окупації Куп’янського району у 2022 році Кулешов змушував українських поліціянтів переходити на службу до окупаційного “МВД”. Суд встановив, що у березні 2022 року Кулешов разом з іншими військовослужбовцями РФ увірвався до будинку заступника керівника одного з відділів поліції. Правоохоронця під дулами автоматів вивезли до катівні на фермі й вимагали співпраці. Після відмови його утримували, підвішували за зв’язані руки до металевого гака, били та погрожували розстрілом. Аналогічні катування застосували ще до одного поліцейського. Обох зрештою відпустили.

Олександр Кулешов. Фото: Національна поліція України

Суд визнав Кулешова винним за частиною 2 статті 28 і частиною 1 статті 438 КК України — жорстоке поводження з цивільними, вчинене групою за попередньою змовою, і призначив йому 12 років позбавлення волі . Оскільки засуджений переховується, покарання він відбуватиме після затримання.

Юридична оцінка

Анна Рассамахіна, аналітикиня й експертка МІПЛ з міжнародного гуманітарного права, звертає увагу на суперечливість вироку Дмитру Нестерову. Визнаючи вину доведеною, суд спирався на його повноваження як командувача. За її словами, у справі якісно доведено, що Нестеров мав керівну роль і контролював підлеглих на окупованій території. Втім, слабким місцем є доказування саме причетності Нестерова до вбивства. Із сукупності доказів, які відображені у вироку, випливає лише, що він перебував неподалік місця злочину разом з іншими військовиками.

— Прямих доказів, що саме вони розстріляли людей або підірвали будинок, у матеріалах немає, — зазначає Рассамахіна.

За її словами, у справі відсутні безпосередні свідки розстрілу або підриву, а слідство отримало доступ до місця злочину лише через кілька місяців після подій. Також аналітикиня підкреслює, що сторона захисту наполягала на недоведеності вини.

— Адвокат прямо вказував, що вина не доведена поза розумним сумнівом, а докази є неповними та суперечливими. Він просив виправдати обвинуваченого, але суд ці аргументи фактично не оцінив, — зазначає Рассамахіна.

Водночас експертка зауважує, що загалом вирок є структурно якісним, однак порушує важливе питання стандарту доказування у справах про воєнні злочини. Також вона додає, що в інших березневих вироках часто не відображено або не видно активної позиції захисту. Також у жодному з проаналізованих вироків суди не використали додаткові методи оповіщення підсудних про засідання.