Диктатура доброзвичайності та інші способи перетворити суддю на господаря вашого майна. ТОП-10 зон ризику нового Цивільного кодексу

Новий Цивільний Кодекс прийнятий Верховною Радою пропонує вгадувати волю особи за її мовчанням. Нарешті ідеальне право для токсичних стосунків: «Ти мовчав, значить згоден продати нирку і переписати таунхаус на ТОВ «Рога і Копита». Юридичний гостінг як джерело права.

Парламентські стахановці встановили новий світовий рекорд: 22 хвилини на повну деконструкцію приватного права. Новий Цивільний кодекс, який мав би стати квитком до ЄС, більше нагадує розлогий заповіт здоровому глузду. Поки автори жонглюють термінами про «вільний розвиток особистості», у тексті затишно вмостилися норми, за якими ваше мовчання стає підписом, а суб’єктивна «мораль» судді — вагомішою за письмовий договір. Ласкаво просимо в еру «правового дзену», де закон — це те, що судді здалося доброзвичайним після ранкової медитації.

Ідея модернізації застарілого законодавства для вступу в ЄС виглядає логічною, але те, як це відбувається, створює ризики, що можуть нівелювати саму суть реформи. Чому це може провалитися?

Реформа ризикує стати «мертвонародженою» або токсичною через процедурний нігілізм.

Приблизно 22 хвилини на 803 сторінки, саме стільки тривав розгляд документа на 803 сторінки, який визначатиме життя мільйонів українців, у парламенті – це пряме заперечення засади розумності, яка закріплена в самому проєкті (ст. 3). Парламент не спроможний фізично проаналізувати такий масив норм за такий час, що автоматично робить закон об’єктом майбутніх конституційних оскаржень.

Конфлікт із «Верховенством права» – Єврокомісія занепокоєна не самим фактом оновлення, а ризиком створення правового хаосу. Якщо новий Кодекс буде впроваджений без належного перехідного періоду та узгодження з іншими галузями права (кримінальним, адміністративним), це паралізує судову систему.

Чи не стане новий Кодекс, попри його ліберальні гасла, інструментом «правового деспотизму», де через розмиті категорії на кшталт «доброзвичайності» та «зловживання правом» держава або сильніші гравці зможуть анулювати будь-яку приватну домовленість, яка їм не вигідна?

Ми провели стрес-тест наданого тексту Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного) . Хоча автори декларують мету «служити вільному розвитку особистості», диявол ховається в деталях, які можуть перетворити цей Кодекс на інструмент правового хаосу та свавілля.

Ось 10 найбільш «зашкварних» та небезпечних зон, які були виявлені.

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук головний ініціатор та лобіст закону

Критичний погляд: ТОП-10 зон ризику

Диктатура «Доброзвичайності» (ст. 6)

Впровадження «сукупності моральних норм» як джерела права. Це юридична катастрофа. В умовах відсутності єдиного морального кодексу суспільства, кожен суддя трактуватиме «мораль» на свій смак, що знищує передбачуваність права.

Легалізація «мовчазної згоди» (ст. 223)

Воля особи на укладення договору тепер може бути виражена мовчанням. Це відкриває безмежне поле для маніпуляцій у сферах, де споживач може просто «не встигнути» заперечити на нав’язану послугу.

Приватне життя проти нацбезпеки (ст. 14, 243)

Поведінка особи, що завдає шкоди «національній безпеці», визнається недопустимою у приватному праві. Це змішування публічного та приватного права, яке дозволяє державі втручатися в будь-яку приватну угоду, просто назвавши її «загрозою безпеці».

Смерть передбачуваності через «Звичаї» (ст. 8)

Звичаї корінних народів та нацменшин стають джерелом права, навіть якщо вони не зафіксовані в законі. Це створює паралельні правові реальності в межах однієї країни.

Рішення суду як джерело права (ст. 11, 17): Суд може захистити право «в інший спосіб», ніж визначено законом чи договором. Це фактично перетворює суддю на законодавця, що руйнує принцип розподілу гілок влади.

Ризикований статус «Тіла людини» (ст. 199)

Текст допускає, що відокремлені органи та тканини можуть бути об’єктом цивільних прав. Попри застереження про «комерціалізацію», створення ринку органів у цивільному полі без жорстких кримінальних запобіжників є надзвичайно небезпечним.

Субсидіарна відповідальність власників (ст. 131)

Суд може покласти борги компанії на її учасника, якщо компанія використовувалася як alter ego . Це підриває фундаментальний принцип обмеженої відповідальності (Limited Liability) і може відлякати інвесторів, які не хочуть ризикувати власним майном через помилки менеджменту.

Правовий акт Президента як обмежувач (ст. 33)

Стаття прямо каже, що акти Президента не можуть обмежувати правоздатність, але водночас робить виключення для «випадків, визначених Конституцією та іншими законами». Це створює лазівку для ручного керування правами громадян через підзаконні акти.

Слабкість захисту «Недієздатних» (ст. 47, 241)

Опікун несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатним, але може укладати угоди від його імені. Ризик відчуження майна недієздатних осіб через недобросовісних опікунів залишається критично високим при розширенні прав опікуна на вчинення правочинів.

Ієрархія законів (ст. 4)

Кодекс претендує на статус «головного акта», вимагаючи, щоб будь-які зміни в приватних відносинах вносилися лише через нього. Це спроба встановити «закон над законами», що створює колізію з іншими спеціальними законами, які Рада може приймати в майбутньому.

Аргументація проєкту слабка в питанні автономії волі . З одного боку, декларується свобода договору (ст. 3, 210). З іншого — вводяться максимально оціночні категорії (справедливість, розумність, добросвичайність), які дозволяють суду анулювати будь-яку «волю» сторін на свій розсуд. Це не свобода, а ілюзія свободи під наглядом судді.

Чи усвідомлюють автори, що надаючи судам право ігнорувати текст договору на користь абстрактної «доброзвичайності», вони не наближають Україну до ЄС, а повертають її до часів «соціалістичної законності», де воля індивіда нічого не варта перед суб’єктивним баченням «суспільного блага» посадовцем у мантії?

УК