Back
News item changed

Karateka Stanislav Horuna: Applause for Usyk and Forgetting Lomachenko

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

Stanislav Horuna is one of the best Ukrainian karateka in history. Over his career he managed to win medals at all the most prestigious karate tournaments, including the Olympic Games 2021 in Tokyo, where he took bronze. In 2020 he became a deputy of the Lviv District Council from the Samopomich party. He was a long-time leader of Ukraine’s national team. And it seemed he quietly ended his career in 2024, since he hadn’t competed since then. But it wasn’t that simple.

In October 2026 Stanislav returned to professional competition after a two-year break, took part in the final stage of the Karate 1 Series A in Salzburg in a new weight class for him (84 kilograms) and became champion. It looked like Horuna was getting back to business. In reality, it was a farewell. Stanislav decided to finish his career to focus on other directions, including sports management, coaching work, and developing himself in business.

In a long exclusive interview with LB.ua Horuna summed up his career, explained why he still has unresolved issues in karate, recalled how he won an Olympic medal without preparation, shared what he can teach Japanese karateka, and for the first time told details of the conflict with his former coach, whom he previously called a second father.

He also opened the closet with skeletons a little and analyzed how his views transformed after Russia’s full-scale invasion of Ukraine.

People were saying behind his back that Horuna was no longer the same. He decided to prove to himself there was still gunpowder in the powder horn

Stanislav, your trophy cabinet contains medals from all the major international karate tournaments. Despite that, there’s an impression you’re not fully satisfied with your career and still have unresolved issues. Is that true?

Maximalists will always have some dissatisfaction with themselves and what they’ve done. I always aimed for much more than just medals, titles, and so on.

There was a French athlete, Alexandre Biancardi, who became a game-changer in karate. After him our sport changed because he showed you could work completely differently. He was my benchmark for what I wanted from karate. In 2014 I won my first medals among men at the European and World Championships — so to speak, I asserted myself — and then I wanted something much bigger. And what could be bigger? To leave a mark on karate, to implement my own fighting style, to change the picture of the bout. Perhaps that is the not-quite-closed issue.

What do you mean when you talk about changing the picture?

I see karate as the fencing of combat sports. It’s much more complex and multifaceted because movement isn’t just linear but across the tatami plane, because you use the whole body in many different ways (punches, kicks, and throwing techniques). So I’d like to see more deliberate, tactically complex work, preparing attacks through distance provocations as opposed to instinctive work based on reflexes and speed.

If I remember correctly, you implemented something like that at your tournaments where children competed in “fencing” style karate.

Yes, yes. At the tournaments I organize we lay out two nonstandard tatami so children shift focus to other aspects of the fight. I think that’s important. If I couldn’t change karate through my work, maybe I can through my tournament, seminars, and regular training sessions.

Do you coach in Ukraine or abroad as well? What kind of training is it?

I work both in Ukraine and abroad. This year I’ve already been to Aruba, the United Kingdom, Estonia, Japan, and twice to the USA. I work with both children and national teams of countries. Personally, I’m more interested in working with adult athletes, because my goal is not to motivate and entertain but to work on deeper tactical aspects of karate.

Stanislav Horuna during a performance at the Salzburg tournament

Judging by the fact you won your last professional tournament, you’re still on trend in karate despite the long break. Why did you enter the competition in the 84 kilogram weight — the largest of your career?

I just hadn’t trained for two years. One way or another, weight increases, and it’s even good that I fit into 84 kilograms. In professional sport, those who know, know — the worst thing can be to cut weight. That process destroys the body more than a fight. It was important for me to come to the tournament strong, not exhausted. Also, in my career I often had to face heavyweights in team tournaments, so it’s not a problem for me.

Did you expect to win? After all, two years off at the professional level is serious.

Yes, of course. I always feel confidence. If I didn’t, I wouldn’t have entered. But I considered different scenarios. Despite many skeptics who doubted and said behind my back that Horuna was no longer the same, that he was old and should retire, I decided to prove to myself there was still powder in the powder horn. Yes, it was a risk, but when has that ever stopped us?

I went to Kyiv for two months to prepare. If I’d had that kind of preparation throughout my career, results would have been much better. During that time I probably did a year’s worth of work — what we had in the Olympic cycle.

Horuna during a bout

What’s the difference between competing at 27 and 37 years old?

Recovery speed. When you’re young, the body is obviously more resilient. On the other hand, at 27 years you don’t have the same fight understanding, that experience. I confirmed that at the competition. I also want to stress these were the highest ranking competitions I could participate in now. I didn’t pick some small tournament; I went all-in.

When you succeed in sport, you can stay to compete for money, but not in karate

Readers might logically think: if at 37 years you can still compete at the highest level and win, why retire?

Sooner or later you still have to finish. The question is whether you leave at your peak or not. I see no point in delaying, because in the future luck might run out, some judges’ decisions could influence outcomes, and the ending won’t be as beautiful. Leaving as a champion — that’s what many professional athletes, myself included, strive for.

I’ll add that I competed against guys who had won medals at the junior world championships. And my wins weren’t squeakers. These were confident bouts with significant score differences. That also says a lot.

Stanislav Horuna with his son Lev

A video went viral online where your son Lev at first went crazy with joy and danced when you won, then cried when he realized it was all over. Do you think he’ll remember your performances?

That was the first and last time he was with me at a tournament. I’d really like him to remember that moment — not the fights but the emotional state and the joy he felt after my victory.

Have you thought about making karate a family affair?

I thought about it, but the thinking was short. I don’t want my son’s activities to be my choice. I won’t close my issues through him. Everything depends on his desires. If he wants to, I’ll help and advise, but it must be his decision. And no, I won’t coach him, because nobody will pay me for that (laughs). I’m joking, of course!

By the way, about money. In one interview you said karate is not profitable. How did you earn over the years?

Good question. I made small real estate investments, tried crypto. When I left law in 2017, my main income came from holding seminars and online trainings. So I earned not as an athlete.

Stanislav Horuna with the European Championship gold medal 2021

And prize money for tournament victories?

There was no prize money. Money wasn’t the issue because there was no money (laughs). The real cash prizes were for winning at the World Games — 500 thousand hryvnias. That was about 20 thousand dollars. And of course for the Olympic bronze they gave 55 thousand dollars. A nice thing: the city of Lviv gave an apartment. Prize money for medals at European and World Championships is laughable — a thousand or two dollars.

At the same time, I want to thank the Ukrainian Karate Federation, which supported us all those years, even when it was hard. Travel, hotels, and competition participation were paid by the federation. So to complain that it didn’t pay prize money would be ungrateful.

Then what’s the point of doing karate?

Good question. I always traveled to competitions and saw that about 80 percent don’t have the potential to win but still try. It turns out an athlete has two paths: either travel to tournaments, enjoy the atmosphere, the process, meeting people, visiting other countries, or work at the edge of your abilities to achieve something, to prove to yourself and others that you can. That’s the driver in sport. When you succeed in sport you can continue to compete for money, but that’s not the case in karate. Ukrainian athletes have a ministry salary, but it’s very small.

I have medals from all the most prestigious tournaments: World Championship, European Championship, European Games, World Games, and even the Olympic Games. So it’s time to move on. One of my directions will be sports management, in particular to improve conditions for athletes. We managed to attract a patron to karate, Vasyl Kostiuk, who allocates money for the development of our sport, funds trips to tournaments from his own pocket, and even paid prize money for medals to both athletes and coaches. I hope our sport will continue to be supported.

If some patron wants to bring you to give a masterclass, how much would it cost?

It depends on the number of days and trainings you want me to conduct. Sometimes they invite me for one day, sometimes for a week. Sometimes they ask for a lower price, sometimes I do it for friends, so the price varies. I’m flexible in that regard. Sometimes people pay what they can. Don’t forget sessions can be for a private club or a seminar for 200–300 people.

Horuna with his Olympic medal

If karate hadn’t been removed from the Olympic program, would you have stayed for the Los Angeles Games in 2028?

Well, considering how I feel now after the Salzburg performance, I know I would. This time there would have been an opportunity to prepare professionally for the tournament. My point: we now have professional coaches in karate who can prepare much better than for the Tokyo Olympics.

Karate is long since not purely a Japanese sport but a global one

Is there any chance for karate to return to the family of Olympic sports?

Yes, of course. We have a very cool sport. It’s one of the most popular — everyone knows about it. Karate is accessible and widespread. At the World Championship, for example, there were 114 countries. Show me a sport besides football with that coverage. Plus our matches are dynamic and full of highlights. Content is readily available and keeps the marketing around the sport alive. MMA, boxing, Formula-1… everything is built on highlights and reels. You just have to make that content. But some international federations’ leadership struggles with it. They have a different vision. So we’re waiting for changes in the international karate federation’s leadership.

Why not try to join the international federation yourself? Haven’t you thought about changing things on your own?

I did. I was even a member of the athletes’ committee of the international federation. I saw how internal communication happens, how actors operate, and I realized it’s not for me yet. I consider myself a person of action. I come in and start from what the situation is, what needs to be done and how. I need a task I can start executing. When you’re offered to formally spin around a small group of people, that’s not it.

Horuna in Aruba

Are you leaving karate with a calm soul?

Calm — that’s for the dead. Mine is worried, but not from the word “worry” — more like “turbine.” I don’t look back; I think about what I can do now. Right now I’m working with a small team from Aruba (a small island country north of Venezuela — Ed.), we’ll develop karate there. In addition, I have tasks in the Ukrainian Karate Federation. Seminars, training. There’s an unworked field ahead, so calm is just a dream.

Tell us more about Aruba.

We have a project there, partners with whom we can build an “Aruba sporthub.” We want it to become the center of Caribbean karate and further develop the sport in the region.

You recently were in Japan to reclaim your Olympic medal, which had been auctioned off at the start of Russia’s full-scale invasion of Ukraine. How did you find the country?

I liked everything in Japan. I’m delighted with the people, their culture, discipline, perfectionism, the culture of respect for each other, including respect for oneself and one’s work. I went there because the patron who bought my medal at the beginning of the full-scale invasion decided to return it now rather than when the war ends, as he initially planned. As we see, there’s no end in sight yet.

He invited me; we met. A very pleasant man, family-oriented, a businessman with values. It was also surprising that Japan supports Ukraine despite cultural differences and distance between our countries. They support human values and see who the aggressor is. So both their government and people are with us. I took the opportunity when the Japan Karate Federation offered me to conduct training for the national team. Frankly, it was a pleasant recognition and a gesture of trust. An unplanned achievement, if you like, because teaching Japanese people their own sport says something.

Stanislav Horuna conducting a karate seminar in Japan

Readers might perceive your training of Japanese athletes as if someone from Japan came to Ukraine to teach children the combat hopak. Why isn’t that the case?

Because karate is long since not solely a Japanese sport but a global one. In a sense, I could invent my class, glue chewing gum to the ceiling, but over time someone will learn to do it better or in their own way. That doesn’t mean it’s no longer mine, but I’ll have to learn from them.

Did you manage to talk with any of our people in Japan?

I met with the Ukrainian ambassador to Japan. We exchanged thoughts about the situation. We discussed the possibility of cooperation between our karate federations to organize camps for children. The idea is good, but everything comes down to money. Someone has to fund it, because even a flight for 20 children to Japan is very expensive.

You can go and ask the Japanese, but it would be good if we didn’t always beg and instead acted proactively to find funds ourselves.

How does Ukrainian karate differ from Japanese?

Ukrainian karate is very, very diverse. It is intellectual, more practically literate than in some other countries. In general, you can trace common schools across countries. Arab countries work one way, the Japanese another, Latin Americans have their style. You can see it clearly because regardless of individuals you understand how karateka from certain countries will operate.

There are several major Ukrainian karate centers: Kyiv, Chernivtsi, Odesa, Zaporizhzhia. Each region has its style, and that makes our karate diverse. If you single out something common, it’s the mind during a fight.

Ukrainian karate delegation at the World (U21) Championship in Poland

How would you, as an insider, assess the current level of Ukrainian karate and the national team?

Starting from 2010, we have a clear selection system for the national team, a clear federation structure involving many coaches and athletes. When there’s a system and transparent athlete selection, there’s development. That’s one of our strengths. This filter allowed athletes like me, Anita Seriogina, Anzhelika Terliuga, Valerii Chobotar, and others to show themselves and win medals internationally.

The level of Ukrainian karate has been growing year after year without pause since the federation existed. I’m delighted by this consistency and systematization.

Who will be the next big star in karate?

I don’t want to single anyone out. The junior world championship just ended where we took eight medals. Our team isn’t limited to those thirty people. The potential is large; there are many both promising and already ready athletes. Unfortunately, some ready athletes left the country and began working in other countries under foreign coaches, but that’s today’s reality. We lost a piece of the Ukrainian cake, so to speak.

Horuna with the Olympic bronze medal in Tokyo

You said before the Tokyo Games 2021 you and your coach were amateurs. What would you change in the preparation for those games?

Yes, we were amateurs, and there wasn’t real preparation, except for a 10-day intensive training camp before the competition.

What would I change? I’d change the coach, add complexity and planning to my preparation, definitely add video analysis of opponents and game-plan preparation for each possible Olympic opponent, add pharmacological support and more work with a sports psychologist. That was an important period, and we needed to prepare more intelligently. Such preparation doesn’t cost astronomical sums. At least the last 2–4 months could have been planned and organized.

If everything was so bad, how did you win the bronze?

For me the Olympics were a matter of life and death. Not only metaphorically or in terms of a sports career, but psychologically I perceived the event that way. There’s no more dangerous athlete than one who has no backup option and can’t make excuses. That attitude provokes an adrenaline surge that helps get results, however hard it was. At the same time, that state is very exhausting and literally drains your energy.

Stanislav Horuna during a bout at the Tokyo Olympics

If there was no video analysis before the competition, does that mean you adapted to opponents directly during the bout?

Yes and no. During the last week before the tournament I watched opponents myself, made some primitive notes, recorded how each attacks and defends, two counteractions per opponent. It was essentially one notebook page per opponent. Obviously, ideally you’d work this in training. It would help understand if the plan works.

The coach wrote a letter to the federation demanding my disqualification

You don’t hide that you’re dissatisfied with your former coach Anton Nikulin. In 2018 you once called him your second father. What changed, and why don’t you communicate now?

You’re actually the first to ask this directly. Let me tell you. Our relationship had several turning points. It began in 2017 when Anton Nikulin became head of the Sports Department in Lviv. He got carried away with that career opportunity and the political movement. Because of that he became less involved in sport and our training process, often working from his phone. This coincided with the Olympic cycle; we needed to plan my preparation since he was also coach of the national karate team.

Within six months in that position his self-esteem skyrocketed so high everyone felt it. Opportunities that come through sport are cool; that’s not the problem. The issue wasn’t that he had other priorities but that he continued to pretend coaching was still his first priority. From then his words and actions often diverged. Of course, sitting on three chairs is hard (leading Lviv sport, administering the national team, and planning Olympic preparation).

Anton Nikulin and Stanislav Horuna

Then — 2020. We went to training camp in Turkey where I and several athletes were isolated on suspicion of COVID-19. Because of this I missed the camp and then didn’t show up for the team photo. I basically wasn’t there, so I thought there was no point in being photographed. He perceived that as disrespect and wrote a letter to the federation demanding my disqualification. The length of the disqualification would have made me miss the final Olympic qualifying competitions. I actually needed to compete there to earn additional points and secure an Olympic quota via ranking, not a qualifying tournament.

For me that action was a betrayal. How could a person with whom we went through so much and who formed me as an athlete do that? All because of ego I touched? Instead of talking to me like a man and resolving issues personally, he resorted to pressure using his position as head coach at the federation. Fortunately, the federation significantly reduced my disqualification term so I could take part in the decisive ranking tournament.

2022. He kicked me out of the karate club. The reason was this: he made reviews of the national team’s performances on YouTube and recorded podcasts. In these videos he harshly “canceled” me: Horuna is no longer the same, we already know who will replace him, he needs to retire. This was because of my poor performance at the European Championship in Turkey. I physically couldn’t prepare for those competitions… it was the start of the full-scale invasion. And a coach would have helped.

After that I went to Chernivtsi to the Lider club, where, with Valerii Chobotar and Pak Hnat as coaches, I prepared for the World Games. I consider them among the best coaches in Ukrainian karate. They’re also top athletes in international karate. I prepared properly, flew with the team to Birmingham (USA) and performed very well, winning silver. Then I made a highlights reel and posted it with Nikulin’s critical voiceover. In response he told me to find another coach and prepare on my own.

Then 2024. Someone created an anonymous Telegram channel where they smeared everyone: federation leadership, judges, coaches, certain athletes. The federation investigated and found Anton was the channel admin.

The federation decided to temporarily suspend Nikulin’s powers as a UFK presidium member and put his disqualification from the federation to a vote at the general meeting. Since I was also a presidium member, I was one of the first to learn of this decision. I posted about it on Instagram, and accordingly all the negativity from people who supported Nikulin poured onto me. That included athletes and coaches from the Union club, where I grew and formed as an athlete and person. The post contained only facts. The story ended with the general meeting vote where, with regional representation, he was disqualified.

Why would he create that channel if it was him?

There were assumptions he planned to create some alternative karate organization in Ukraine, so he began to “rock the boat” of the federation that functioned successfully.

Was there a chance to talk face-to-face during all this time?

In all those years our frank conversations can be counted on one hand, though we saw each other almost every day. I initiated a conversation over the disqualification situation, but he never spoke on equal terms. And we are godfathers to each other. I think this isn’t the end of the story…

Remove Putin — and the war will stop. The herd will remain, but there will be no one to drive it to slaughter

I read your interview 2019 when you expressed many, to put it mildly, controversial theses about the war against Russia. It was essentially a set of clichés about a “conflict between politicians” and so on. Looking back, do you regret saying that, including in a conversation with Andrii Senkiv, who now serves in the Armed Forces of Ukraine?

We always react to the information field we live in, and back then it seemed adequate to me. Now I see how little I knew, although it’s still Putin’s war. The Russian people turned out to be an inert herd, incapable of resistance. Remove Putin — and the war will stop. The herd will remain, but there will be no one to drive it to slaughter. I sincerely wish Andrii to stay alive and unharmed.

What advice would Stas give his past self?

Evaluate situations more critically; take more interest in political and geopolitical problems, try to predict the development of events. Very often things are quite obvious; we just don’t have enough information.

Horuna during the Tokyo Olympics

A bit more about changes. You once said Vasyl Lomachenko was a sports example for you. How do you assess him now?

He is, essentially, a person who plays into the enemy’s hands. He absolutely doesn’t understand his public weight. What he broadcasts to his audience now is extremely harmful for our information space and for people’s mood. He was an inspirer, an idol. People with such authority should understand their public responsibility for their words. Either he doesn’t perceive or read society’s reaction, or he simply doesn’t care and blindly stubbornly defends his “Moscow orthodoxy of the brain.” In contrast, Oleksandr Usyk stood with society. Lomachenko has lost the respect and love of his own people. Applause for Usyk and forgetting Lomachenko.

At competitions our athletes have a simple task: destroy Russians and Belarusians during bouts

There is a creeping return of Russians and Belarusians to sport. What should we do?

Pressure, bribery and blackmail — that’s Russian tactics on this issue and on most issues. Those who allow them to return to sport either have personal gain or feel threatened. There are also ideologues, but that’s pathological.

How should we act? There must be a comprehensive strategy in the public-political-sporting plane at the level of athletes, federations and politicians. Accordingly, we must have a clear understanding of what to do, who to pressure, who to negotiate with, and what steps to take. Communication must occur at all levels, and then we can slow them down. Recently there was an illustrative case in Poland at the Karate World Championship. The international karate federation allowed Russians to compete, but the Poles refused to let them in. They even warned they might not go. The Russians thought they could push through, but it didn’t happen as planned. To-do-do!!!

One thing: boycotting isn’t an option. That way we’d simply give them our platform. If we aren’t at tournaments, they will be there with their propaganda. At competitions our athletes have a simple task: destroy Russians and Belarusians during bouts, win convincingly.

In short, pull the blanket over to our side with all our strength. Countries that aren’t at war or aren’t under direct threat from Russia, including some European ones, don’t feel the danger, and some people see only personal gain. It’s the fifth year of war, war crimes are increasing, Russian sport is increasingly used in propaganda, and they get concessions… It’s terrible!

Obviously. As a now-former athlete with authority, you should also be involved in this. What do you generally plan to do next? As far as I know, you’re actively working on developing a ground robotic complex (GRC).

We received a grant from Brave1 (a state platform for developing defense technologies — Ed.), at first invested our own money and still do. For two years we’ve been developing the GRC. We’ve already passed the main stage and are at the final product stage. The military have tested our device, gave feedback, and we can refine the product further. The hardest part is behind us.

What kind of GRC is it?

The GRC has many applications: reconnaissance, mining and demining, as a combat infantry unit, perimeter security, and as a platform for launching drones. Right now we have a mobile platform that demonstrates good cross-country ability. The military confirmed this. Next we need to equip it according to military requests and needs. This is very important and responsible work!

Your message to readers, to Ukrainians.

As an athlete I can say that during a career there are different situations. Sometimes you’re unprepared, sometimes injured, exhausted, lacking support from friends. Unfortunately or fortunately, no one cares. You have a competition and a direct task — beat each opponent, one by one, regardless of personal circumstances.

Right now our shared task in the war is to survive, stand firm and win. Feeling sorry for ourselves changes nothing. No matter how hard it is for us, no matter how partners “surprise” us, we must remember we have no other choice but to win. We must live in the mode of completing necessary tasks, find ways to solve problems and adapt to the situation. Then everything will be fine! And it will be!

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Станіслав Горуна — один із найкращих українських каратистів в історії. За свою кар’єру встиг здобути медалі на всіх найпрестижніших турнірах із карате, включно з Олімпійськими іграми 2021 року в Токіо, де виборов бронзу. У 2020 році став депутатом Львівської районної ради від партії «Самопоміч». Він був багаторічним лідером збірної України. І, здавалося, тихо завершив кар’єру в 2024 році, адже відтоді не виступав. Однак не все так просто.

У жовтні 2026 року Станіслав повернувся до виступів на професійному рівні після дворічної паузи, взяв участь у заключному етапі Karate 1 Series A в Зальцбурзі в новій для себе вазі (84 кілограми) і став чемпіоном. Здавалося, що Горуна повертається до справ. Насправді ж це було прощання. Станіслав вирішив завершити кар’єру, щоб зосередитися на інших напрямках, зокрема спортивному менеджменті, тренерській роботі й реалізації себе в бізнесі.

У великому ексклюзивному інтерв’ю LB.ua Горуна підбив підсумки своєї кар’єри, пояснив, чому досі має незакриті гештальти в карате, згадав, як без підготовки виграв медаль на Олімпійських іграх, поділився, чого може навчити японських каратистів, і вперше розповів деталі конфлікту зі своїм колишнім тренером, якого раніше називав другим батьком.

А ще привідкрив шафу зі скелетами й проаналізував трансформацію своїх поглядів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

За спиною говорили, що Горуна вже не той. Вирішив довести собі, що є ще порох у порохівницях

Станіславе, у вашому трофейному кабінеті є медалі з усіх важливих міжнародних турнірів із карате. Попри це є враження, що ви не до кінця задоволені своєю кар’єрою і досі маєте незакриті гештальти. Це правда?

У максималістів завжди буде певне незадоволення собою і зробленим. Я завжди ставив собі за мету значно більше, ніж просто медалі, титули тощо.

Був такий французький спортсмен Александр Біамонті, який став геймчейнджером у карате. Після нього наш вид спорту змінився, адже він показав, що можна працювати зовсім інакше. Він для мене був орієнтиром у тому, чого я хочу від карате. У 2014 році я взяв перші медалі серед чоловіків на чемпіонатах Європи і світу, так би мовити, самоствердився, тому мені захотілося чогось значно більшого. А що може бути більшим? Залишити слід у карате, впровадити свій стиль ведення бою, змінити картинку поєдинку. Мабуть, це і є той не до кінця закритий гештальт.

Що ви маєте на увазі, коли кажете про зміну картинки?

Я бачу карате як фехтування серед єдиноборств. І воно значно складніше та комплексніше через пересування не по прямій, а на площині татамі, через використання усього тіла в дуже різний спосіб (удари руками, ногами й кидкова техніка). Тому я б хотів бачити більше усвідомленої і тактично складнішої роботи, підготовки атак через дистанційні провокації, на противагу інстинктивній роботі, яка базується на рефлексах та швидкості.

Наскільки я пам’ятаю, ви впроваджували щось таке на своїх турнірах, де діти змагалися у «фехтувальному» карате.

Так-так. На турнірах, які я організовую, ми стелимо два нетипові татамі, щоб діти змістили фокус на інші аспекти бою. Вважаю, що це важливо. Якщо я не зміг змінити карате через свою роботу, то, можливо, вдасться через свій турнір, семінари й тренування, які проводжу регулярно.

Ви тренуєте в Україні чи за кордоном теж? Які це тренування?

Працюю як в Україні, так і за кордоном. Цьогоріч уже був в Арубі, Великій Британії, Естонії, Японії, двічі — в США. Займаюся як із дітьми, так і з національними командами країн. Мені особисто цікавіше працювати з дорослими спортсменами, адже ставлю за мету не мотивувати й розважати, а працювати над глибшими тактичними моментами в карате.

Станіслав Горуна під час виступу на турнірі в Зальзбурзі

Судячи з того, що ви перемогли на своєму останньому професійному турнірі, ви й досі в тренді карате попри тривалу перерву. Чому ви підійшли до змагань у вазі 84 кілограми — найбільшій у кар’єрі?

Я просто вже два роки без тренувань. Так чи інакше, вага збільшується, і це ще добре, що я «вліз» у 84 кілограми. У професійному спорті, хто знає, той знає, чи не найгірше — «ганяти» вагу, скидати зайві кілограми. Цей процес знищує організм більше, ніж сутичка. А мені було важливо підійти до турніру сильним, а не виснаженим. Окрім того, не раз у кар’єрі доводилося протистояти важковаговикам у рамках командних турнірів, тож це не проблема для мене.

Чи очікували ви, що переможете? Усе ж два роки перерви на професійному рівні — це серйозно.

Так, звісно. Упевненість я завжди відчуваю. Якби ні, не брався б. Але, звісно, я розглядав різні сценарії. Незважаючи на те, що багато скептиків сумнівалися і за спиною говорили, що Горуна вже не той, що він старий, нехай би собі на пенсію вже йшов, я вирішив довести собі, що є ще порох у порохівницях. Так, це був ризик, але ж коли це нас зупиняло, скажіть мені, будь ласка?

Я поїхав у Київ на два місяці, готувався. Якби в мене така підготовка була впродовж усієї кар’єри, то й результати були б куди кращі. За цей час виконав, мабуть, річний обсяг роботи — тієї, що була в олімпійському циклі.

Горуна під час сутички

У чому різниця між виступами в 27 і 37 років?

Швидкість відновлення. Коли молодий, то, ясно, організм витриваліший. Натомість у 27 років у тебе немає того розуміння бою, того досвіду. Я це підтвердив на змаганнях. Хочу також уточнити, що це були найвищі рейтингові змагання, в яких я міг брати участь зараз. Не обирав собі якийсь маленький турнір, а пішов all-in.

Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитись виступати заради грошей, але не у випадку карате

У наших читачів може виникнути логічна думка: якщо в 37 років ви й досі можете виступати на найвищому рівні, перемагати, навіщо тоді закінчувати?

Рано чи пізно все одно доведеться закінчувати. Питання лише в тому, підеш ти на піку чи ні. Не бачу сенсу запізнюватися, адже в майбутньому може забракнути удачі, вплинуть якісь суддівські рішення, і завершення вже не буде таким красивим. Піти чемпіоном — саме цього прагнуть багато професійних спортсменів, зокрема я.

Додам також, що зі мною змагалися хлопці, які на молодіжному чемпіонаті світу медалі здобували. А мої перемоги не були на тоненького. Це були впевнені сутички з суттєвою різницею в рахунку. Це теж багато про що говорить.

Станіслав Горуна з сином Левом

В інтернеті завірусилось відео, де ваш син Лев спочатку несамовито радів, танцював, коли ви перемогли, а потім розплакався, адже зрозумів, що це вже все. Як думаєте, він запам’ятає ваші виступи?

Це був перший і останній раз, коли він був зі мною на турнірі. Я б дуже хотів, щоб він запам’ятав цей момент. Не поєдинки, а саме той емоційний стан і ту радість, яку він пережив після моєї перемоги.

Думали над тим, щоб зробити карате сімейною справою?

Думав, але роздуми були недовгі. Я не хочу, щоб заняття сина були моїм вибором. Свої гештальти через нього я закривати не буду. Усе залежить від його бажань. Якщо захоче, допоможу й підкажу, але це повинно бути лише його рішення. І, так, тренувати його не буду, бо ж ніхто мені за це грошей не заплатить (сміється). Жартую, звісно!

До речі, про гроші. В одному з інтерв’ю ви казали, що карате — це неприбуткова справа. А як же ви заробляли всі ці роки?

Гарне питання. Робив невеличкі інвестиції в нерухомість, пробував себе в крипті. Коли залишив юриспруденцію в 2017 році, моїм основним доходом було проведення семінарів, онлайн-тренувань. Тобто заробляв не як спортсмен.

Станіслав Горуна з золотою медаллю Чемпіонату Європи 2021 року

А призові за перемоги на турнірах?

Призових не було. Гроші не проблема, бо грошей немає (сміється). Реально відчутними були призові за перемогу на Всесвітніх іграх — 500 тисяч гривень. Це було десь 20 тисяч доларів. І, звісно, за бронзову медаль Олімпійських ігор дали 55 тисяч доларів. З приємного: місто Львів дало квартиру. За медалі на чемпіонатах Європи й світу призові смішні — тисяча-дві доларів.

Водночас, користуючись нагодою, хочу подякувати Українській федерації карате, яка забезпечувала нас усі ці роки, хоч як було складно. Подорожі, готелі, виступи на змаганнях оплачувала федерація. Тому скаржитися на те, що вона не платила призових, було б невдячністю.

Який тоді сенс займатися карате?

Хороше питання. Завжди їздив на змагання й бачив, що близько 80 відсотків не мають потенціалу виграти, але все одно пробують. Виходить, що в спортсмена є два шляхи: або їздити на турніри, кайфувати від атмосфери, процесу, знайомств, відвідування інших країн, або працювати на межі своїх можливостей, щоб чогось досягти, довести собі й іншим, що ти можеш. Саме це є таким собі драйвером у спорті. Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитись виступати заради грошей, але не у випадку карате. В українських спортсменів є міністерська зарплата, але вона дуже незначна.

У мене є медалі з усіх найпрестижніших турнірів: чемпіонату світу, чемпіонату Європи, Європейських ігор, Всесвітніх ігор і навіть Олімпійських ігор. Тому слід рухатися далі. Одним із витоків у моєму випадку буде спортивний менеджмент, зокрема щоб покращити умови спортсменів. Удалося залучити в карате мецената Василя Костюка, який виділяє гроші на розвиток нашого спорту, з власної кишені фінансує поїздки на турніри, навіть призові виплатив за медалі як атлетам, так і тренерам. Сподіваюся, що наш вид спорту і далі підтримуватимуть.

Якщо якийсь меценат захоче привезти вас на майстер-клас, скільки це коштуватиме?

Залежно від кількості днів і тренувань, які ви хочете, щоб я провів. Буває, що кличуть на один день, буває — на тиждень. Інколи просять дешевше, інколи проводжу для друзів, тому ціна варіюється. Я в цьому плані гнучкий. Буває, що скільки виходить у людей, стільки й платять. Ще ж не варто забувати, що бувають заняття для приватного клубу, а інколи робиш семінар на 200–300 людей.

Горуна з олімпійською медаллю

Якби карате не прибрали з переліку олімпійських видів спорту, ви б залишилися на Ігри в Лос-Анджелесі в 2028 році?

Ну, з урахуванням того, як я зараз почуваюсь після виступу в Зальцбурзі, розумію, що так. Цього разу була б можливість професійно підготуватися до турніру. До чого я веду? У нас у карате вже є професійні тренери, з якими можна запросто підготуватися значно краще, ніж до Олімпіади в Токіо.

Карате — це вже давно не суто японський спорт, а світовий

Чи є взагалі в карате шанси повернутися в сім’ю олімпійських видів спорту?

Так, звісно, є. У нас дуже крутий вид спорту. Він — один із найпопулярніших, про нього всі знають. Карате доступне й поширене. На чемпіонаті світу, наприклад, було 114 країн. Покажіть мені ще вид спорту, окрім футболу, з таким охопленням? Плюс у нас динамічні поєдинки, в яких багато хайлайтів. Контент на рівному місці, який і тримає маркетинг довкола спорту. Ті самі MMA, бокс, «Формула-1»… Усе ж побудовано на хайлайтах, на рілсах. Тільки цей контент робити треба. А в керівництві деяких наших міжнародних федерацій із цим складно. У них інше бачення. Тому чекаємо на зміни в керівництві міжнародної федерації карате.

А чому б самому не спробувати долучитися до міжнародної федерації? Чи не було думок самотужки щось змінити?

Були, я навіть був членом комітету атлетів міжнародної федерації. Побачив, як відбувається внутрішня комунікація, як діють суб’єкти, і зрозумів, що це поки що не для мене. Я вважаю себе людиною дії. Приходжу і починаю з того, який стан справ, що треба зробити і як. Мені потрібне завдання, яке я почну виконувати. А коли тобі пропонують формально крутитися біля групки людей, то це не те.

Горуна в Арубі

Зі спокійною душею йдете з карате?

Спокійна — у покійників. Моя — стурбована, але не від слова «турбуватися», а від слова «турбіна». Не дивлюся назад, думаю про те, що можу зараз зробити. Зараз працюю з невеличкою командою з Аруби (невелика острівна країна на північ від Венесуели, — Ред.), будемо розвивати там карате. Крім того, є свої завдання в Українській федерації карате. Семінари, навчання. Попереду необроблене поле, тому спокій нам лише сниться.

Розкажіть про Арубу детальніше.

У нас там є проєкт, партнери, з якими можна побудувати такий собі «Аруба спортхаб». Хочемо, щоб він став центром карибського карате, щоб у подальшому розвивати цей спорт у регіоні.

Нещодавно ви були в Японії, забирали свою олімпійську медаль, яку виставляли на аукціон на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Як вам ця країна?

В Японії мені сподобалось усе. Я в захваті від людей, від їхньої культури, дисципліни, перфекціонізму, культу поваги один до одного, включно з повагою до самого себе і своєї роботи. Поїхав туди, тому що меценат, який купив мою медаль на початку повномасштабного вторгнення, вирішив повернути її зараз, а не коли закінчиться війна, як планував одразу. Бо, як бачимо, кінця і краю поки що не видно.

Він запросив мене, познайомилися. Дуже приємний чоловік, сім’янин, бізнесмен із цінностями. Мені також було дивно, що Японія підтримує Україну попри різницю в наших культурах і відстань між нашими країнами. Вони за людські цінності і бачать ситуацію, розуміють, хто агресор. Тому і їхній уряд, і люди за нас. Скористався нагодою, коли Японська федерація карате запропонувала мені провести тренування для національної збірної. Відверто скажу, це було приємне визнання і жест довіри. Незаплановане досягнення, якщо хочете, бо вчити японців їхнього спорту — це про щось говорить.

Станіслав Горуна проводить семінар із карате в Японії

Наші читачі можуть сприйняти ваші тренування японців так, ніби хтось із Японії приїхав в Україну навчати дітей бойового гопака. Чому це не так?

Це тому, що карате — це вже давно не суто японський спорт, а світовий. Умовно кажучи, я можу вигадати своє заняття, ліпитиму жуйки до стелі, але ж із часом хтось навчиться робити це краще або у свій спосіб. Це не означає, що це заняття вже не моє, але мені доведеться в них учитися.

Вдалося з кимось із наших поспілкуватись в Японії?

Була зустріч із послом України в Японії. Поговорили, обмінялися думками про стан справ. Поговорили про можливість співпраці між нашими федераціями карате, щоб організувати табори для дітей. Ідея хороша, але все впирається в гроші. Це повинен хтось профінансувати, адже навіть переліт для 20 дітей у Японію — це дуже дорого.

Можна йти й просити в японців, але було б добре, щоб ми не завжди просили, а й діяли проактивно, самі знаходили гроші.

Чим українське карате відрізняється від японського?

Українське карате дуже-дуже різноманітне. Воно інтелектуальне, більш практично грамотне, ніж у деяких інших країнах. У цілому в усіх країнах можна простежити спільну школу. Арабські країни працюють в один спосіб, японці — в інший, латиноамериканці мають свій стиль. Це добре видно, адже незалежно від персоналій ти розумієш, як працюватимуть каратисти в окремих країнах.

Є декілька великих центрів українського карате: в Києві, Чернівцях, Одесі, Запоріжжі. У кожному регіоні свій стиль, і це робить наше карате різноманітним. А якщо виділити щось спільне, то це буде розум під час ведення бою.

Українська делегація карате на чемпіонаті світу (U21) в Польщі

Як би ви як людина зсередини оцінили зараз рівень українського карате, збірної України?

Починаючи з 2010 року, у нас є чітка система відбору до національної команди, чітка структура федерації, куди залучено багато і тренерів, і атлетів. Коли є система, прозорий відбір спортсменів, то є розвиток. Це одна з наших сильних сторін. Цей фільтр дозволив таким спортсменам, як я, Аніта Серьогіна, Анжеліка Терлюга, Валерій Чоботар та інші, проявити себе й здобути медалі на міжнародній арені.

Рівень українського карате росте щороку без паузи, відколи існує федерація. Я в захваті від цієї постійності і системності.

Хто стане наступною великою зіркою в карате?

Я не хочу нікого виділяти. Щойно завершився молодіжний чемпіонат світу, де ми взяли вісім медалей. А наша ж команда не обмежується цими тридцятьма людьми. Потенціал великий, є багато і перспективних, і вже готових спортсменів. На жаль, частина готових спортсменів виїхала за кордон і почала працювати в інших країнах під керівництвом іноземців, але це реалії сьогодення. Утратили шматок українського торта, так би мовити.

Горуна з бронзовою медаллю Олімпійських ігор у Токіо

Ви казали, що перед Іграми-2021 у Токіо і ви, і тренер були аматорами. Що б ви змінили в підготовці до тих змагань?

Так, ми були аматорами, і підготовки як такої не було, якщо не рахувати 10-денний інтенсивний тренувальний збір перед виступами.

Що я змінив би в підготовці? Змінив би тренера, додав би комплексності і планування у свою підготовку, однозначно додав би відеоаналіз суперників і складання гейм-плану на бій з кожним можливим суперником на Олімпіаді, додав би фармакологічну підтримку й більше роботи зі спортивним психологом. То був важливий період, і треба було готуватись більш грамотно. Така підготовка не коштує якихось космічних грошей. Хоча б останні 2–4 місяці можна було це все спланувати та організувати.

Якщо все було так погано, як же ви здобули бронзову медаль?

Для мене Олімпіада була питанням життя і смерті. Не лише метафорично чи у плані спортивної кар’єри, а прям психологічно було таке сприйняття важливості цієї події. Немає небезпечнішого спортсмена, ніж той, у якого немає запасного варіанту і не може бути ніяких відмазок. Таке ставлення до змагань провокує викид адреналіну, який допомагає здобувати результат, хоч як було важко. Водночас цей стан дуже виснажує і буквально з’їдає енергію.

Станіслав Горуна під час сутички на Олімпійських іграх у Токіо

Якщо не було відеоаналізу перед змаганнями, то виходить, що ви підлаштовувалися під суперника безпосередньо під час сутички?

І так, і ні. Протягом останнього тижня перед початком турніру я сам переглядав суперників, робив якісь примітивні нотатки, записував, як хто атакує, як захищається, по дві контрдії на прийоми суперника. Фактично це був запис на одній сторіночці зошита про кожного суперника. Ясно, що в ідеалі треба було пропрацювати це на тренуваннях. Допомогло б зрозуміти, чи вдається.

Тренер написав листа у федерацію з вимогою дискваліфікувати мене

Ви не приховуєте, що незадоволені своїм колишнім тренером Антоном Нікуліним. У 2018 році в одному з інтерв’ю ви називали його своїм другим батьком. Що змінилося, чому зараз не спілкуєтеся?

Насправді ви перший, хто запитує про це прямо. Давайте тоді розповім. У наших стосунках було декілька переломних точок. Почалося все в 2017 році, коли Антон Нікулін став начальником Департаменту спорту у Львові. Він захопився цією кар’єрною можливістю, сподобалася йому політична «двіжуха». Через це він став менш залученим у спорт, у наш тренувальний процес, який проводив, сидячи в телефоні. Це збіглося з олімпійським циклом, потрібно було планувати мою підготовку, бо ж він був ще й тренером національної збірної команди з карате.

За пів року на тій посаді в нього самооцінка настільки злетіла до небес, що це відчули всі підлеглі. Можливості, які в тебе з’являються через спорт, — це круто, це не проблема. Питання не в тому, що в нього з’явилися інші пріоритети, а в тому, що він продовжував вдавати, наче тренерська діяльність для нього далі на першому місці. Відтоді його слова та дії дуже часто розходилися. Звісно ж, сидіти на трьох стільцях непросто (очолювати львівський спорт, адмініструвати національну команду та планувати олімпійську підготовку).

Антон Нікулін і Станіслав Горуна

Далі — 2020 рік. Ми поїхали на тренувальні збори в Туреччину, де мене і ще декількох спортсменів ізолювали через підозру на COVID-19. Через це я пропустив збори і потім не прийшов на командне фото. Мене, по суті, там не було, тому подумав, що і фотографуватися сенсу нема. Він це сприйняв як прояв неповаги і написав листа у федерацію з вимогою дискваліфікувати мене. Термін дискваліфікації вказав так, щоб я пропустив останні кваліфікаційні до Олімпійських ігор змагання. Мені взагалі-то просто необхідно було там виступити, щоб набрати додаткових балів і отримати ліцензію на Ігри в Токіо через рейтинг, а не кваліфікаційний турнір.

Для мене цей вчинок був зрадою. Як людина, з якою ми стільки пройшли, яка сформувала мене як спортсмена, може так вчинити? Усе через его, яке я зачепив, чи як? Замість того, щоб поговорити зі мною як чоловік і владнати якісь моменти особисто, він вдався до тиску за допомогою своєї позиції головного тренера при федерації. На щастя, федерація значно зменшила строк моєї дискваліфікації, щоб я зміг взяти участь у вирішальному рейтинговому турнірі.

2022 рік. Він вигнав мене з клубу карате. Причиною стала така історія. Він робив огляди виступів національної збірної на ютубі, записував подкасти. У цих відео він мене жорстко «кенселив»: Горуна вже не той, ми вже знаємо, хто його замінить, йому потрібно завершувати. Це все через мій невдалий виступ на чемпіонаті Європи в Туреччині. Я фізично не мав змоги підготуватися до тих змагань… Як-не-як, початок повномасштабного вторгнення. Та й тренер у цьому процесі не завадив би.

Після цього я поїхав у Чернівці, у клуб «Лідер», де разом із Валерієм Чоботарем та Паком Гнатом як з тренерами готувався до Всесвітніх ігор. Станом на сьогодні вважаю їх одними з найкращих тренерів в українському карате. Це при тому, що вони ще й топові спортсмени в міжнародному карате. Підготувався як треба, полетів з командою в Бірмінгем (США) і там дуже класно виступив, вигравши срібло. Потім зробив нарізку своїх хайлайтів і опублікував її під озвучку Нікуліна, де він мене критикує. У відповідь на це він сказав шукати іншого тренера і готуватися самостійно.

Ну і 2024 рік. Хтось створив анонімний телеграм-канал, де поливали брудом усіх: керівництво федерації, суддів, тренерів, окремих спортсменів. Федерація провела розслідування і з’ясувала, що адміном каналу був Антон.

Федерація ухвалила рішення тимчасово призупинити повноваження Нікуліна як члена президії УФК та винести на голосування загальних зборів питання про його дискваліфікацію з федерації. Оскільки я також був членом президії УФК, то одним із перших дізнався про це рішення. Зробив публікацію в інсті, і, відповідно, весь негатив із боку тих, хто підтримує Нікуліна, полився на мене. Це стосується і спортсменів, і тренерів із клубу «Юніон», з якими я разом ріс і формувався як спортсмен, як особистість. Хоча в пості не було нічого, крім фактажу. Історія закінчилася тим, що за підсумками голосування на загальних зборах федерації, де були представлені різні регіони, його дискваліфікували.

Нащо він створював цей канал, якщо це він?

Були припущення, що він планував створити якусь альтернативну організацію карате в Україні, тому й почав «розхитувати човен» федерації, яка успішно функціонує.

За весь цей час не було можливості поговорити віч-на-віч?

За всі роки на пальцях однієї руки можна перерахувати наші відверті розмови, хоч бачилися майже кожен день. Я ініціював розмову в ситуації з дискваліфікацією, але на рівних він так і не поговорив. А ми ж ще й куми. Думаю, що це ще не кінець історії…

Приберіть Путіна — і війна зупиниться. Стадо залишиться, але гнати його на забій не буде кому

Читав ваше інтерв’ю 2019 року, де ви висловили багато, м’яко кажучи, суперечливих тез про війну проти Росії. Фактично це був набір штампів про «конфлікт політиків» і так далі. Оглядаючись назад, шкодуєте, що казали таке ще й у розмові з Андрієм Сеньківим, який зараз служить у Силах оборони України?

Ми завжди реагуємо на інформаційне поле, в якому живемо, і тоді мені це здавалося адекватним. Зараз я бачу, наскільки мало знав, хоча це й досі війна Путіна. Просто російський народ виявився інертним стадом, нездатним на опір. Приберіть Путіна — і війна зупиниться. Стадо залишиться, але гнати його на забій не буде кому. Андрію щиро бажаю залишатися живим і неушкодженим.

Які поради Стас дав би собі з минулого?

Більш критично оцінювати ситуацію; більше цікавитись політичними та геополітичними проблемами, намагатись прогнозувати розвиток подій. Дуже часто все буває досить очевидним, ми просто не володіємо достатньою інформацією.

Горуна під час Олімпіади в Токіо

Ще трішки про зміни. Свого часу ви говорили, що приклад у спорті для вас — це Василь Ломаченко. Як ви оцінюєте його зараз?

Це, по суті, людина, яка грає на руку ворогу. Він абсолютно не розуміє своєї публічної ваги. Те, що він транслює зараз на свою аудиторію, є максимально шкідливим для нашого інфопростору, для настрою людей. Він був натхненником, кумиром. Люди з таким авторитетом повинні розуміти свою публічну відповідальність за слова. Він або не усвідомлює та не зчитує реакцію суспільства, або йому просто байдуже, і він сліпо-вперто відстоює своє «московське православ’я головного мозку». На противагу йому — Олександр Усик, який став на бік суспільства. Ломаченко натомість втратив повагу й любов своїх же людей. Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку.

У наших спортсменів на змаганнях завдання просте: знищувати росіян і білорусів під час сутичок

Зараз триває повзуче повернення росіян і білорусів у спорт. Що нам робити?

Тиск, підкуп і шантаж — це тактика росіян у цьому питанні, у більшості питань насправді. Ті, хто дозволяє їм повертатися в спорт, або мають власну вигоду, або відчувають загрозу. Є ще ідейники, але це клініка.

Як нам діяти? Має бути комплексна стратегія в публічно-політично-спортивній площині на рівні спортсменів, федерацій і політиків. Відповідно до цього в нас має бути чітке розуміння, що робити, на кого тиснути, з ким домовлятися і що робити. Комунікація має відбуватися на всіх рівнях, і тоді вдасться пригальмувати їх. Нещодавно був показовий кейс у Польщі на чемпіонаті світу з карате. Міжнародна федерація карате допустила росіян до змагань, але поляки відмовилися їх впускати. Попереджали навіть, що ті можуть не їхати. Росіяни ж думали, що вдасться продавити, але не так сталося, як гадалося. До-до-му!!!

Одне скажу: бойкотувати — не варіант. Таким чином ми просто дамо їм нашу трибуну. Якщо на турнірах не буде нас, то будуть вони разом зі своєю пропагандою. А в наших спортсменів на змаганнях завдання просте: знищувати росіян і білорусів під час сутичок, впевнено перемагати.

Словом, тягнемо ковдру на наш бік щосили. Країни, які не воюють чи не знаходяться в зоні безпосередньої загрози з боку Росії, включно з європейськими, не відчувають небезпеки, а окремі люди бачать тільки особисту вигоду. Іде п’ятий рік війни, воєнних злочинів більшає, російський спорт дедалі більше використовують у пропаганді, а їм роблять поступки… Це жахливо!

Очевидно. Ви як уже колишній спортсмен з авторитетом теж маєте цим займатися. Що загалом плануєте робити далі? Наскільки я знаю, зараз ви активно працюєте над розробкою наземного роботизованого комплексу (НРК).

Ми отримали грант від Brave1 (державна платформа для розвитку оборонних технологій, — Ред.), на початку вкладали свої гроші й досі це робимо. Два роки розробляємо НРК. Уже пройшли головний етап і перебуваємо на стадії фінального продукту. Військові вже потестили наш виріб, дали фідбек, можемо допилювати виріб. Найскладніше позаду.

Про який саме НРК йдеться?

НРК має багато застосувань. І розвідка, і мінування, і розмінування, і як бойова піхотна одиниця, і охорона периметра, і як платформа для запуску дронів. Зараз у нас є мобільна платформа, яка демонструє хорошу прохідність. Це підтвердили військові. Далі вже треба її дообладнати відповідно до запитів і потреб військових. Це дуже важлива й відповідальна робота!

Ваше звернення до читачів, до українців.

Як спортсмен можу сказати, що під час кар’єри бувають різні ситуації. Інколи ти буваєш непідготовленим, інколи травмованим, виснаженим, не маєш підтримки з боку друзів. На жаль або на щастя, це нікого не хвилює. У тебе є змагання і пряма задача — перемогти кожного суперника, одного за одним, незважаючи на особисті обставини.

Зараз наше спільне завдання у війні — вижити, вистояти і перемогти. Від того, що жалітимемо себе, нічого не зміниться. Хоч як нам важко, хоч як нас «дивують» партнери, треба пам’ятати, що в нас немає іншого виходу, окрім як перемогти. Мусимо жити в режимі виконання необхідних задач, шукати способи вирішення проблем та адаптуватись до ситуації. Тоді все буде добре! Так і буде!

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Document: PDF proof of the original version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: LB.ua.

Станіслав Горуна — один із найкращих українських каратистів в історії.

Станіслав Горуна — один з кращих українських каратистів в історії.

За свою кар’єру встиг здобути медалі на всіх найпрестижніших турнірах із карате, включно з Олімпійськими іграми 2021 року в Токіо, де виборов бронзу.

За свою кар’єру встиг здобути медалі на всіх найпрестижніших турнірах з карате, включно з Олімпійськими іграми 2021 року в Токіо, де виборов бронзу.

У 2020 році став депутатом Львівської районної ради від партії «Самопоміч».

Він був багаторічним лідером збірної України.

Був багаторічним лідером збірної України.

І, здавалося, тихо завершив кар’єру в 2024 році, адже відтоді не виступав.

І, здавалося, тихо завершив кар’єру 2024 року, адже відтоді не виступав.

Однак не все так просто.

У жовтні 2026 року Станіслав повернувся до виступів на професійному рівні після дворічної паузи, взяв участь у заключному етапі Karate 1 Series A в Зальцбурзі в новій для себе вазі (84 кілограми) і став чемпіоном.

У жовтні 2026 року Станіслав повернувся до виступів на професійному рівні після дворічної паузи, взяв участь у підсумковому етапі Karate 1 Series A в Зальцбурзі в новій для себе вазі (84 кілограми) і став чемпіоном.

Здавалося, що Горуна повертається до справ.

Насправді ж це було прощання.

Станіслав вирішив завершити кар’єру, щоб зосередитися на інших напрямках, зокрема спортивному менеджменті, тренерській роботі й реалізації себе в бізнесі.

Станіслав вирішив завершити кар’єру, щоб зосередитися на інших напрямках, зокрема, спортивному менеджменті, тренерській роботі й реалізації себе в бізнесі.

У великому ексклюзивному інтерв’ю LB.ua Горуна підбив підсумки своєї кар’єри, пояснив, чому досі має незакриті гештальти в карате, згадав, як без підготовки виграв медаль на Олімпійських іграх, поділився, чого може навчити японських каратистів, і вперше розповів деталі конфлікту зі своїм колишнім тренером, якого раніше називав другим батьком.

У великому ексклюзивному інтерв’ю LB.ua Горуна підбив підсумки кар’єри; пояснив, чому досі має незакриті гештальти в карате; згадав, як без підготовки виграв медаль на Олімпійських іграх; поділився, чого може навчити японських каратистів; уперше розповів деталі конфлікту з колишнім тренером, якого раніше називав другим батьком.

А ще привідкрив шафу зі скелетами й проаналізував трансформацію своїх поглядів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

А ще прочинив шафу зі скелетами і проаналізував трансформацію своїх поглядів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

За спиною говорили, що Горуна вже не той.

Вирішив довести собі, що є ще порох у порохівницях

Станіславе, у вашому трофейному кабінеті є медалі з усіх важливих міжнародних турнірів із карате.

Попри це є враження, що ви не до кінця задоволені своєю кар’єрою і досі маєте незакриті гештальти.

Це правда?

У максималістів завжди буде певне незадоволення собою і зробленим.

Я завжди ставив собі за мету значно більше, ніж просто медалі, титули тощо.

Був такий французький спортсмен Александр Біамонті, який став геймчейнджером у карате.

Після нього наш вид спорту змінився, адже він показав, що можна працювати зовсім інакше.

Він для мене був орієнтиром у тому, чого я хочу від карате.

У 2014 році я взяв перші медалі серед чоловіків на чемпіонатах Європи і світу, так би мовити, самоствердився, тому мені захотілося чогось значно більшого.

А що може бути більшим?

Залишити слід у карате, впровадити свій стиль ведення бою, змінити картинку поєдинку.

Мабуть, це і є той не до кінця закритий гештальт.

Що ви маєте на увазі, коли кажете про зміну картинки?

Я бачу карате як фехтування серед єдиноборств.

І воно значно складніше та комплексніше через пересування не по прямій, а на площині татамі, через використання усього тіла в дуже різний спосіб (удари руками, ногами й кидкова техніка).

Тому я б хотів бачити більше усвідомленої і тактично складнішої роботи, підготовки атак через дистанційні провокації, на противагу інстинктивній роботі, яка базується на рефлексах та швидкості.

Наскільки я пам’ятаю, ви впроваджували щось таке на своїх турнірах, де діти змагалися у «фехтувальному» карате.

Так-так.

На турнірах, які я організовую, ми стелимо два нетипові татамі, щоб діти змістили фокус на інші аспекти бою.

Вважаю, що це важливо.

Якщо я не зміг змінити карате через свою роботу, то, можливо, вдасться через свій турнір, семінари й тренування, які проводжу регулярно.

Ви тренуєте в Україні чи за кордоном теж?

Які це тренування?

Працюю як в Україні, так і за кордоном.

Цьогоріч уже був в Арубі, Великій Британії, Естонії, Японії, двічі — в США.

Займаюся як із дітьми, так і з національними командами країн.

Мені особисто цікавіше працювати з дорослими спортсменами, адже ставлю за мету не мотивувати й розважати, а працювати над глибшими тактичними моментами в карате.

Станіслав Горуна під час виступу на турнірі в Зальзбурзі

Судячи з того, що ви перемогли на своєму останньому професійному турнірі, ви й досі в тренді карате попри тривалу перерву.

Чому ви підійшли до змагань у вазі 84 кілограми — найбільшій у кар’єрі?

Я просто вже два роки без тренувань.

Так чи інакше, вага збільшується, і це ще добре, що я «вліз» у 84 кілограми.

У професійному спорті, хто знає, той знає, чи не найгірше — «ганяти» вагу, скидати зайві кілограми.

Цей процес знищує організм більше, ніж сутичка.

А мені було важливо підійти до турніру сильним, а не виснаженим.

Окрім того, не раз у кар’єрі доводилося протистояти важковаговикам у рамках командних турнірів, тож це не проблема для мене.

Чи очікували ви, що переможете?

Усе ж два роки перерви на професійному рівні — це серйозно.

Так, звісно.

Упевненість я завжди відчуваю.

Якби ні, не брався б.

Але, звісно, я розглядав різні сценарії.

Незважаючи на те, що багато скептиків сумнівалися і за спиною говорили, що Горуна вже не той, що він старий, нехай би собі на пенсію вже йшов, я вирішив довести собі, що є ще порох у порохівницях.

Так, це був ризик, але ж коли це нас зупиняло, скажіть мені, будь ласка?

Я поїхав у Київ на два місяці, готувався.

Якби в мене така підготовка була впродовж усієї кар’єри, то й результати були б куди кращі.

За цей час виконав, мабуть, річний обсяг роботи — тієї, що була в олімпійському циклі.

Горуна під час сутички

У чому різниця між виступами в 27 і 37 років?

Швидкість відновлення.

Коли молодий, то, ясно, організм витриваліший.

Натомість у 27 років у тебе немає того розуміння бою, того досвіду.

Я це підтвердив на змаганнях.

Хочу також уточнити, що це були найвищі рейтингові змагання, в яких я міг брати участь зараз.

Не обирав собі якийсь маленький турнір, а пішов all-in.

Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитись виступати заради грошей, але не у випадку карате

У наших читачів може виникнути логічна думка: якщо в 37 років ви й досі можете виступати на найвищому рівні, перемагати, навіщо тоді закінчувати?

Рано чи пізно все одно доведеться закінчувати.

Питання лише в тому, підеш ти на піку чи ні.

Не бачу сенсу запізнюватися, адже в майбутньому може забракнути удачі, вплинуть якісь суддівські рішення, і завершення вже не буде таким красивим.

Піти чемпіоном — саме цього прагнуть багато професійних спортсменів, зокрема я.

Додам також, що зі мною змагалися хлопці, які на молодіжному чемпіонаті світу медалі здобували.

А мої перемоги не були на тоненького.

Це були впевнені сутички з суттєвою різницею в рахунку.

Це теж багато про що говорить.

Станіслав Горуна з сином Левом

В інтернеті завірусилось відео, де ваш син Лев спочатку несамовито радів, танцював, коли ви перемогли, а потім розплакався, адже зрозумів, що це вже все.

Як думаєте, він запам’ятає ваші виступи?

Це був перший і останній раз, коли він був зі мною на турнірі.

Я б дуже хотів, щоб він запам’ятав цей момент.

Не поєдинки, а саме той емоційний стан і ту радість, яку він пережив після моєї перемоги.

Думали над тим, щоб зробити карате сімейною справою?

Думав, але роздуми були недовгі.

Я не хочу, щоб заняття сина були моїм вибором.

Свої гештальти через нього я закривати не буду.

Усе залежить від його бажань.

Якщо захоче, допоможу й підкажу, але це повинно бути лише його рішення.

І, так, тренувати його не буду, бо ж ніхто мені за це грошей не заплатить (сміється).

Жартую, звісно!

До речі, про гроші.

В одному з інтерв’ю ви казали, що карате — це неприбуткова справа.

А як же ви заробляли всі ці роки?

Гарне питання.

Робив невеличкі інвестиції в нерухомість, пробував себе в крипті.

Коли залишив юриспруденцію в 2017 році, моїм основним доходом було проведення семінарів, онлайн-тренувань.

Тобто заробляв не як спортсмен.

Станіслав Горуна з золотою медаллю Чемпіонату Європи 2021 року

А призові за перемоги на турнірах?

Призових не було.

Гроші не проблема, бо грошей немає (сміється).

Реально відчутними були призові за перемогу на Всесвітніх іграх — 500 тисяч гривень.

Це було десь 20 тисяч доларів.

І, звісно, за бронзову медаль Олімпійських ігор дали 55 тисяч доларів.

З приємного: місто Львів дало квартиру.

За медалі на чемпіонатах Європи й світу призові смішні — тисяча-дві доларів.

Водночас, користуючись нагодою, хочу подякувати Українській федерації карате, яка забезпечувала нас усі ці роки, хоч як було складно.

Подорожі, готелі, виступи на змаганнях оплачувала федерація.

Тому скаржитися на те, що вона не платила призових, було б невдячністю.

Який тоді сенс займатися карате?

Хороше питання.

Завжди їздив на змагання й бачив, що близько 80 відсотків не мають потенціалу виграти, але все одно пробують.

Виходить, що в спортсмена є два шляхи: або їздити на турніри, кайфувати від атмосфери, процесу, знайомств, відвідування інших країн, або працювати на межі своїх можливостей, щоб чогось досягти, довести собі й іншим, що ти можеш.

Саме це є таким собі драйвером у спорті.

Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитись виступати заради грошей, але не у випадку карате.

В українських спортсменів є міністерська зарплата, але вона дуже незначна.

У мене є медалі з усіх найпрестижніших турнірів: чемпіонату світу, чемпіонату Європи, Європейських ігор, Всесвітніх ігор і навіть Олімпійських ігор.

Тому слід рухатися далі.

Одним із витоків у моєму випадку буде спортивний менеджмент, зокрема щоб покращити умови спортсменів.

Удалося залучити в карате мецената Василя Костюка, який виділяє гроші на розвиток нашого спорту, з власної кишені фінансує поїздки на турніри, навіть призові виплатив за медалі як атлетам, так і тренерам.

Сподіваюся, що наш вид спорту і далі підтримуватимуть.

Якщо якийсь меценат захоче привезти вас на майстер-клас, скільки це коштуватиме?

Залежно від кількості днів і тренувань, які ви хочете, щоб я провів.

Буває, що кличуть на один день, буває — на тиждень.

Інколи просять дешевше, інколи проводжу для друзів, тому ціна варіюється.

Я в цьому плані гнучкий.

Буває, що скільки виходить у людей, стільки й платять.

Ще ж не варто забувати, що бувають заняття для приватного клубу, а інколи робиш семінар на 200–300 людей.

Горуна з олімпійською медаллю

Якби карате не прибрали з переліку олімпійських видів спорту, ви б залишилися на Ігри в Лос-Анджелесі в 2028 році?

Ну, з урахуванням того, як я зараз почуваюсь після виступу в Зальцбурзі, розумію, що так.

Цього разу була б можливість професійно підготуватися до турніру.

До чого я веду?

У нас у карате вже є професійні тренери, з якими можна запросто підготуватися значно краще, ніж до Олімпіади в Токіо.

Карате — це вже давно не суто японський спорт, а світовий

Чи є взагалі в карате шанси повернутися в сім’ю олімпійських видів спорту?

Так, звісно, є.

У нас дуже крутий вид спорту.

Він — один із найпопулярніших, про нього всі знають.

Карате доступне й поширене.

На чемпіонаті світу, наприклад, було 114 країн.

Покажіть мені ще вид спорту, окрім футболу, з таким охопленням?

Плюс у нас динамічні поєдинки, в яких багато хайлайтів.

Контент на рівному місці, який і тримає маркетинг довкола спорту.

Ті самі MMA, бокс, «Формула-1»… Усе ж побудовано на хайлайтах, на рілсах.

Тільки цей контент робити треба.

А в керівництві деяких наших міжнародних федерацій із цим складно.

У них інше бачення.

Тому чекаємо на зміни в керівництві міжнародної федерації карате.

А чому б самому не спробувати долучитися до міжнародної федерації?

Чи не було думок самотужки щось змінити?

Були, я навіть був членом комітету атлетів міжнародної федерації.

Побачив, як відбувається внутрішня комунікація, як діють суб’єкти, і зрозумів, що це поки що не для мене.

Я вважаю себе людиною дії.

Приходжу і починаю з того, який стан справ, що треба зробити і як.

Мені потрібне завдання, яке я почну виконувати.

А коли тобі пропонують формально крутитися біля групки людей, то це не те.

Горуна в Арубі

Зі спокійною душею йдете з карате?

Спокійна — у покійників.

Моя — стурбована, але не від слова «турбуватися», а від слова «турбіна».

Не дивлюся назад, думаю про те, що можу зараз зробити.

Зараз працюю з невеличкою командою з Аруби (невелика острівна країна на північ від Венесуели, — Ред.), будемо розвивати там карате.

Крім того, є свої завдання в Українській федерації карате.

Семінари, навчання.

Попереду необроблене поле, тому спокій нам лише сниться.

Розкажіть про Арубу детальніше.

У нас там є проєкт, партнери, з якими можна побудувати такий собі «Аруба спортхаб».

Хочемо, щоб він став центром карибського карате, щоб у подальшому розвивати цей спорт у регіоні.

Нещодавно ви були в Японії, забирали свою олімпійську медаль, яку виставляли на аукціон на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Як вам ця країна?

В Японії мені сподобалось усе.

Я в захваті від людей, від їхньої культури, дисципліни, перфекціонізму, культу поваги один до одного, включно з повагою до самого себе і своєї роботи.

Поїхав туди, тому що меценат, який купив мою медаль на початку повномасштабного вторгнення, вирішив повернути її зараз, а не коли закінчиться війна, як планував одразу.

Бо, як бачимо, кінця і краю поки що не видно.

Він запросив мене, познайомилися.

Дуже приємний чоловік, сім’янин, бізнесмен із цінностями.

Мені також було дивно, що Японія підтримує Україну попри різницю в наших культурах і відстань між нашими країнами.

Вони за людські цінності і бачать ситуацію, розуміють, хто агресор.

Тому і їхній уряд, і люди за нас.

Скористався нагодою, коли Японська федерація карате запропонувала мені провести тренування для національної збірної.

Відверто скажу, це було приємне визнання і жест довіри.

Незаплановане досягнення, якщо хочете, бо вчити японців їхнього спорту — це про щось говорить.

Станіслав Горуна проводить семінар із карате в Японії

Наші читачі можуть сприйняти ваші тренування японців так, ніби хтось із Японії приїхав в Україну навчати дітей бойового гопака.

Чому це не так?

Це тому, що карате — це вже давно не суто японський спорт, а світовий.

Умовно кажучи, я можу вигадати своє заняття, ліпитиму жуйки до стелі, але ж із часом хтось навчиться робити це краще або у свій спосіб.

Це не означає, що це заняття вже не моє, але мені доведеться в них учитися.

Вдалося з кимось із наших поспілкуватись в Японії?

Була зустріч із послом України в Японії.

Поговорили, обмінялися думками про стан справ.

Поговорили про можливість співпраці між нашими федераціями карате, щоб організувати табори для дітей.

Ідея хороша, але все впирається в гроші.

Це повинен хтось профінансувати, адже навіть переліт для 20 дітей у Японію — це дуже дорого.

Можна йти й просити в японців, але було б добре, щоб ми не завжди просили, а й діяли проактивно, самі знаходили гроші.

Чим українське карате відрізняється від японського?

Українське карате дуже-дуже різноманітне.

Воно інтелектуальне, більш практично грамотне, ніж у деяких інших країнах.

У цілому в усіх країнах можна простежити спільну школу.

Арабські країни працюють в один спосіб, японці — в інший, латиноамериканці мають свій стиль.

Це добре видно, адже незалежно від персоналій ти розумієш, як працюватимуть каратисти в окремих країнах.

Є декілька великих центрів українського карате: в Києві, Чернівцях, Одесі, Запоріжжі.

У кожному регіоні свій стиль, і це робить наше карате різноманітним.

А якщо виділити щось спільне, то це буде розум під час ведення бою.

Українська делегація карате на чемпіонаті світу (U21) в Польщі

Як би ви як людина зсередини оцінили зараз рівень українського карате, збірної України?

Починаючи з 2010 року, у нас є чітка система відбору до національної команди, чітка структура федерації, куди залучено багато і тренерів, і атлетів.

Коли є система, прозорий відбір спортсменів, то є розвиток.

Це одна з наших сильних сторін.

Цей фільтр дозволив таким спортсменам, як я, Аніта Серьогіна, Анжеліка Терлюга, Валерій Чоботар та інші, проявити себе й здобути медалі на міжнародній арені.

Рівень українського карате росте щороку без паузи, відколи існує федерація.

Я в захваті від цієї постійності і системності.

Хто стане наступною великою зіркою в карате?

Я не хочу нікого виділяти.

Щойно завершився молодіжний чемпіонат світу, де ми взяли вісім медалей.

А наша ж команда не обмежується цими тридцятьма людьми.

Потенціал великий, є багато і перспективних, і вже готових спортсменів.

На жаль, частина готових спортсменів виїхала за кордон і почала працювати в інших країнах під керівництвом іноземців, але це реалії сьогодення.

Утратили шматок українського торта, так би мовити.

Горуна з бронзовою медаллю Олімпійських ігор у Токіо

Ви казали, що перед Іграми-2021 у Токіо і ви, і тренер були аматорами.

Що б ви змінили в підготовці до тих змагань?

Так, ми були аматорами, і підготовки як такої не було, якщо не рахувати 10-денний інтенсивний тренувальний збір перед виступами.

Що я змінив би в підготовці?

Змінив би тренера, додав би комплексності і планування у свою підготовку, однозначно додав би відеоаналіз суперників і складання гейм-плану на бій з кожним можливим суперником на Олімпіаді, додав би фармакологічну підтримку й більше роботи зі спортивним психологом.

То був важливий період, і треба було готуватись більш грамотно.

Така підготовка не коштує якихось космічних грошей.

Хоча б останні 2–4 місяці можна було це все спланувати та організувати.

Якщо все було так погано, як же ви здобули бронзову медаль?

Для мене Олімпіада була питанням життя і смерті.

Не лише метафорично чи у плані спортивної кар’єри, а прям психологічно було таке сприйняття важливості цієї події.

Немає небезпечнішого спортсмена, ніж той, у якого немає запасного варіанту і не може бути ніяких відмазок.

Таке ставлення до змагань провокує викид адреналіну, який допомагає здобувати результат, хоч як було важко.

Водночас цей стан дуже виснажує і буквально з’їдає енергію.

Станіслав Горуна під час сутички на Олімпійських іграх у Токіо

Емоції Горуни після вдалої дії

Якщо не було відеоаналізу перед змаганнями, то виходить, що ви підлаштовувалися під суперника безпосередньо під час сутички?

І так, і ні.

Протягом останнього тижня перед початком турніру я сам переглядав суперників, робив якісь примітивні нотатки, записував, як хто атакує, як захищається, по дві контрдії на прийоми суперника.

Фактично це був запис на одній сторіночці зошита про кожного суперника.

Ясно, що в ідеалі треба було пропрацювати це на тренуваннях.

Допомогло б зрозуміти, чи вдається.

Тренер написав листа у федерацію з вимогою дискваліфікувати мене

Ви не приховуєте, що незадоволені своїм колишнім тренером Антоном Нікуліним.

У 2018 році в одному з інтерв’ю ви називали його своїм другим батьком.

Що змінилося, чому зараз не спілкуєтеся?

Насправді ви перший, хто запитує про це прямо.

Давайте тоді розповім.

У наших стосунках було декілька переломних точок.

Почалося все в 2017 році, коли Антон Нікулін став начальником Департаменту спорту у Львові.

Він захопився цією кар’єрною можливістю, сподобалася йому політична «двіжуха».

Через це він став менш залученим у спорт, у наш тренувальний процес, який проводив, сидячи в телефоні.

Це збіглося з олімпійським циклом, потрібно було планувати мою підготовку, бо ж він був ще й тренером національної збірної команди з карате.

За пів року на тій посаді в нього самооцінка настільки злетіла до небес, що це відчули всі підлеглі.

Можливості, які в тебе з’являються через спорт, — це круто, це не проблема.

Питання не в тому, що в нього з’явилися інші пріоритети, а в тому, що він продовжував вдавати, наче тренерська діяльність для нього далі на першому місці.

Відтоді його слова та дії дуже часто розходилися.

Звісно ж, сидіти на трьох стільцях непросто (очолювати львівський спорт, адмініструвати національну команду та планувати олімпійську підготовку).

Антон Нікулін і Станіслав Горуна

Далі — 2020 рік.

Ми поїхали на тренувальні збори в Туреччину, де мене і ще декількох спортсменів ізолювали через підозру на COVID-19.

Через це я пропустив збори і потім не прийшов на командне фото.

Мене, по суті, там не було, тому подумав, що і фотографуватися сенсу нема.

Він це сприйняв як прояв неповаги і написав листа у федерацію з вимогою дискваліфікувати мене.

Термін дискваліфікації вказав так, щоб я пропустив останні кваліфікаційні до Олімпійських ігор змагання.

Мені взагалі-то просто необхідно було там виступити, щоб набрати додаткових балів і отримати ліцензію на Ігри в Токіо через рейтинг, а не кваліфікаційний турнір.

Для мене цей вчинок був зрадою.

Як людина, з якою ми стільки пройшли, яка сформувала мене як спортсмена, може так вчинити?

Усе через его, яке я зачепив, чи як?

Замість того, щоб поговорити зі мною як чоловік і владнати якісь моменти особисто, він вдався до тиску за допомогою своєї позиції головного тренера при федерації.

На щастя, федерація значно зменшила строк моєї дискваліфікації, щоб я зміг взяти участь у вирішальному рейтинговому турнірі.

2022 рік.

Він вигнав мене з клубу карате.

Причиною стала така історія.

Він робив огляди виступів національної збірної на ютубі, записував подкасти.

У цих відео він мене жорстко «кенселив»: Горуна вже не той, ми вже знаємо, хто його замінить, йому потрібно завершувати.

Це все через мій невдалий виступ на чемпіонаті Європи в Туреччині.

Я фізично не мав змоги підготуватися до тих змагань… Як-не-як, початок повномасштабного вторгнення.

Та й тренер у цьому процесі не завадив би.

Після цього я поїхав у Чернівці, у клуб «Лідер», де разом із Валерієм Чоботарем та Паком Гнатом як з тренерами готувався до Всесвітніх ігор.

Станом на сьогодні вважаю їх одними з найкращих тренерів в українському карате.

Це при тому, що вони ще й топові спортсмени в міжнародному карате.

Підготувався як треба, полетів з командою в Бірмінгем (США) і там дуже класно виступив, вигравши срібло.

Потім зробив нарізку своїх хайлайтів і опублікував її під озвучку Нікуліна, де він мене критикує.

У відповідь на це він сказав шукати іншого тренера і готуватися самостійно.

Ну і 2024 рік.

Хтось створив анонімний телеграм-канал, де поливали брудом усіх: керівництво федерації, суддів, тренерів, окремих спортсменів.

Федерація провела розслідування і з’ясувала, що адміном каналу був Антон.

Федерація ухвалила рішення тимчасово призупинити повноваження Нікуліна як члена президії УФК та винести на голосування загальних зборів питання про його дискваліфікацію з федерації.

Оскільки я також був членом президії УФК, то одним із перших дізнався про це рішення.

Зробив публікацію в інсті, і, відповідно, весь негатив із боку тих, хто підтримує Нікуліна, полився на мене.

Це стосується і спортсменів, і тренерів із клубу «Юніон», з якими я разом ріс і формувався як спортсмен, як особистість.

Хоча в пості не було нічого, крім фактажу.

Історія закінчилася тим, що за підсумками голосування на загальних зборах федерації, де були представлені різні регіони, його дискваліфікували.

Нащо він створював цей канал, якщо це він?

Були припущення, що він планував створити якусь альтернативну організацію карате в Україні, тому й почав «розхитувати човен» федерації, яка успішно функціонує.

За весь цей час не було можливості поговорити віч-на-віч?

За всі роки на пальцях однієї руки можна перерахувати наші відверті розмови, хоч бачилися майже кожен день.

Я ініціював розмову в ситуації з дискваліфікацією, але на рівних він так і не поговорив.

А ми ж ще й куми.

Думаю, що це ще не кінець історії…

Приберіть Путіна — і війна зупиниться.

Стадо залишиться, але гнати його на забій не буде кому

Читав ваше інтерв’ю 2019 року, де ви висловили багато, м’яко кажучи, суперечливих тез про війну проти Росії.

Фактично це був набір штампів про «конфлікт політиків» і так далі.

Оглядаючись назад, шкодуєте, що казали таке ще й у розмові з Андрієм Сеньківим, який зараз служить у Силах оборони України?

Ми завжди реагуємо на інформаційне поле, в якому живемо, і тоді мені це здавалося адекватним.

Зараз я бачу, наскільки мало знав, хоча це й досі війна Путіна.

Просто російський народ виявився інертним стадом, нездатним на опір.

Приберіть Путіна — і війна зупиниться.

Стадо залишиться, але гнати його на забій не буде кому.

Андрію щиро бажаю залишатися живим і неушкодженим.

Які поради Стас дав би собі з минулого?

Більш критично оцінювати ситуацію; більше цікавитись політичними та геополітичними проблемами, намагатись прогнозувати розвиток подій.

Дуже часто все буває досить очевидним, ми просто не володіємо достатньою інформацією.

Горуна під час Олімпіади в Токіо

Ще трішки про зміни.

Свого часу ви говорили, що приклад у спорті для вас — це Василь Ломаченко.

Як ви оцінюєте його зараз?

Це, по суті, людина, яка грає на руку ворогу.

Він абсолютно не розуміє своєї публічної ваги.

Те, що він транслює зараз на свою аудиторію, є максимально шкідливим для нашого інфопростору, для настрою людей.

Він був натхненником, кумиром.

Люди з таким авторитетом повинні розуміти свою публічну відповідальність за слова.

Він або не усвідомлює та не зчитує реакцію суспільства, або йому просто байдуже, і він сліпо-вперто відстоює своє «московське православ’я головного мозку».

На противагу йому — Олександр Усик, який став на бік суспільства.

Ломаченко натомість втратив повагу й любов своїх же людей.

Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку.

У наших спортсменів на змаганнях завдання просте: знищувати росіян і білорусів під час сутичок

Зараз триває повзуче повернення росіян і білорусів у спорт.

Що нам робити?

Тиск, підкуп і шантаж — це тактика росіян у цьому питанні, у більшості питань насправді.

Ті, хто дозволяє їм повертатися в спорт, або мають власну вигоду, або відчувають загрозу.

Є ще ідейники, але це клініка.

Як нам діяти?

Має бути комплексна стратегія в публічно-політично-спортивній площині на рівні спортсменів, федерацій і політиків.

Відповідно до цього в нас має бути чітке розуміння, що робити, на кого тиснути, з ким домовлятися і що робити.

Комунікація має відбуватися на всіх рівнях, і тоді вдасться пригальмувати їх.

Нещодавно був показовий кейс у Польщі на чемпіонаті світу з карате.

Міжнародна федерація карате допустила росіян до змагань, але поляки відмовилися їх впускати.

Попереджали навіть, що ті можуть не їхати.

Росіяни ж думали, що вдасться продавити, але не так сталося, як гадалося.

До-до-му!!!

Одне скажу: бойкотувати — не варіант.

Таким чином ми просто дамо їм нашу трибуну.

Якщо на турнірах не буде нас, то будуть вони разом зі своєю пропагандою.

А в наших спортсменів на змаганнях завдання просте: знищувати росіян і білорусів під час сутичок, впевнено перемагати.

Словом, тягнемо ковдру на наш бік щосили.

Країни, які не воюють чи не знаходяться в зоні безпосередньої загрози з боку Росії, включно з європейськими, не відчувають небезпеки, а окремі люди бачать тільки особисту вигоду.

Іде п’ятий рік війни, воєнних злочинів більшає, російський спорт дедалі більше використовують у пропаганді, а їм роблять поступки… Це жахливо!

Очевидно.

Ви як уже колишній спортсмен з авторитетом теж маєте цим займатися.

Що загалом плануєте робити далі?

Наскільки я знаю, зараз ви активно працюєте над розробкою наземного роботизованого комплексу (НРК).

Ми отримали грант від Brave1 (державна платформа для розвитку оборонних технологій, — Ред.), на початку вкладали свої гроші й досі це робимо.

Два роки розробляємо НРК.

Уже пройшли головний етап і перебуваємо на стадії фінального продукту.

Військові вже потестили наш виріб, дали фідбек, можемо допилювати виріб.

Найскладніше позаду.

Про який саме НРК йдеться?

НРК має багато застосувань.

І розвідка, і мінування, і розмінування, і як бойова піхотна одиниця, і охорона периметра, і як платформа для запуску дронів.

Зараз у нас є мобільна платформа, яка демонструє хорошу прохідність.

Це підтвердили військові.

Далі вже треба її дообладнати відповідно до запитів і потреб військових.

Це дуже важлива й відповідальна робота!

Ваше звернення до читачів, до українців.

Як спортсмен можу сказати, що під час кар’єри бувають різні ситуації.

Інколи ти буваєш непідготовленим, інколи травмованим, виснаженим, не маєш підтримки з боку друзів.

На жаль або на щастя, це нікого не хвилює.

У тебе є змагання і пряма задача — перемогти кожного суперника, одного за одним, незважаючи на особисті обставини.

Зараз наше спільне завдання у війні — вижити, вистояти і перемогти.

Від того, що жалітимемо себе, нічого не зміниться.

Хоч як нам важко, хоч як нас «дивують» партнери, треба пам’ятати, що в нас немає іншого виходу, окрім як перемогти.

Мусимо жити в режимі виконання необхідних задач, шукати способи вирішення проблем та адаптуватись до ситуації.

Тоді все буде добре!

Так і буде!

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: LB.ua.

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: LB.ua.

Станіслав Горуна — один з кращих українських каратистів в історії.

За свою кар’єру встиг здобути медалі на всіх найпрестижніших турнірах з карате, включно з Олімпійськими іграми 2021 року в Токіо, де виборов бронзу.

У 2020 році став депутатом Львівської районної ради від партії «Самопоміч».

Був багаторічним лідером збірної України.

І, здавалося, тихо завершив кар’єру 2024 року, адже відтоді не виступав.

Однак не все так просто.

У жовтні 2026 року Станіслав повернувся до виступів на професійному рівні після дворічної паузи, взяв участь у підсумковому етапі Karate 1 Series A в Зальцбурзі в новій для себе вазі (84 кілограми) і став чемпіоном.

Здавалося, що Горуна повертається до справ.

Насправді ж це було прощання.

Станіслав вирішив завершити кар’єру, щоб зосередитися на інших напрямках, зокрема, спортивному менеджменті, тренерській роботі й реалізації себе в бізнесі.

У великому ексклюзивному інтерв’ю LB.ua Горуна підбив підсумки кар’єри; пояснив, чому досі має незакриті гештальти в карате; згадав, як без підготовки виграв медаль на Олімпійських іграх; поділився, чого може навчити японських каратистів; уперше розповів деталі конфлікту з колишнім тренером, якого раніше називав другим батьком.

У великому ексклюзивному інтерв’ю LB.ua Горуна підбив підсумки кар’єри; пояснив, чому досі має незакриті гештальти в карате; згадав, як без підготовки виграв медаль на Олімпійських іграх; поділився, чого може навчити японських каратистів; уперше розповів деталі конфлікту з колишнім тренером, якого називав другим батьком.

А ще прочинив шафу зі скелетами і проаналізував трансформацію своїх поглядів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

За спиною говорили, що Горуна вже не той.

За спиною казали, що Горуна вже не той.

Вирішив довести собі, що є ще порох у порохівницях

Станіславе, у вашому трофейному кабінеті є медалі з усіх важливих міжнародних турнірів із карате.

Станіславе, у вашому трофейному кабінеті є медалі з усіх важливих міжнародних турнірів з карате.

Попри це є враження, що ви не до кінця задоволені своєю кар’єрою і досі маєте незакриті гештальти.

Попри це, є враження, що ви не до кінця задоволені кар’єрою і досі маєте незакриті гештальти.

Це правда?

У максималістів завжди буде певне незадоволення собою і зробленим.

Я завжди ставив собі за мету значно більше, ніж просто медалі, титули тощо.

Був такий французький спортсмен Александр Біамонті, який став геймчейнджером у карате.

Після нього наш вид спорту змінився, адже він показав, що можна працювати зовсім інакше.

Він для мене був орієнтиром у тому, чого я хочу від карате.

У 2014 році я взяв перші медалі серед чоловіків на чемпіонатах Європи і світу, так би мовити, самоствердився, тому мені захотілося чогось значно більшого.

А що може бути більшим?

Залишити слід у карате, впровадити свій стиль ведення бою, змінити картинку поєдинку.

Мабуть, це і є той не до кінця закритий гештальт.

Що ви маєте на увазі, коли кажете про зміну картинки?

Що ви маєте на увазі, коли говорите про зміну картинки?

Я бачу карате як фехтування серед єдиноборств.

І воно значно складніше та комплексніше через пересування не по прямій, а на площині татамі, через використання усього тіла в дуже різний спосіб (удари руками, ногами й кидкова техніка).

І воно значно складніше й комплексніше через пересування не по прямій, а на площині татамі, через використання усього тіла в дуже різний спосіб (удари руками, ногами й кидкова техніка).

Тому я б хотів бачити більше усвідомленої і тактично складнішої роботи, підготовки атак через дистанційні провокації, на противагу інстинктивній роботі, яка базується на рефлексах та швидкості.

Тому я хотів би бачити більше усвідомленої і тактично складнішої роботи, підготовки атак через дистанційні провокації на противагу інстинктивній роботі, яка базується на рефлексах і швидкості.

Наскільки я пам’ятаю, ви впроваджували щось таке на своїх турнірах, де діти змагалися у «фехтувальному» карате.

Наскільки я пам’ятаю, ви впроваджували щось таке на своїх турнірах, де діти змагалися у «фехтувальному карате ».

Так-так.

На турнірах, які я організовую, ми стелимо два нетипові татамі, щоб діти змістили фокус на інші аспекти бою.

Вважаю, що це важливо.

Якщо я не зміг змінити карате через свою роботу, то, можливо, вдасться через свій турнір, семінари й тренування, які проводжу регулярно.

Ви тренуєте в Україні чи за кордоном теж?

Які це тренування?

Працюю як в Україні, так і за кордоном.

Цьогоріч уже був в Арубі, Великій Британії, Естонії, Японії, двічі — в США.

Цьогоріч уже був на Арубі, у Великій Британії, в Естонії, Японії, двічі у США.

Займаюся як із дітьми, так і з національними командами країн.

Займаюся як з дітьми, так і з національними командами країн.

Мені особисто цікавіше працювати з дорослими спортсменами, адже ставлю за мету не мотивувати й розважати, а працювати над глибшими тактичними моментами в карате.

Цікавіше працювати з дорослими спортсменами, адже ставлю за мету не мотивувати й розважати, а працювати над глибшими тактичними моментами в карате.

Станіслав Горуна під час виступу на турнірі в Зальзбурзі

Станіслав Горуна під час виступу на турнірі в Зальцбурзі

Судячи з того, що ви перемогли на своєму останньому професійному турнірі, ви й досі в тренді карате попри тривалу перерву.

Судячи з того, що перемогли на останньому професійному турнірі, ви й досі в тренді, незважаючи на тривалу перерву.

Чому ви підійшли до змагань у вазі 84 кілограми — найбільшій у кар’єрі?

Чому підійшли до змагань у вазі 84 кілограми — найбільшій у кар’єрі?

Я просто вже два роки без тренувань.

Так чи інакше, вага збільшується, і це ще добре, що я «вліз» у 84 кілограми.

Так чи інакше, вага росте, і це ще добре, що я вліз у 84 кілограми.

У професійному спорті, хто знає, той знає, чи не найгірше — «ганяти» вагу, скидати зайві кілограми.

У професійному спорті хто знає, той знає: чи не найгірше — ганяти вагу, скидати зайві кілограми.

Цей процес знищує організм більше, ніж сутичка.

А мені було важливо підійти до турніру сильним, а не виснаженим.

Окрім того, не раз у кар’єрі доводилося протистояти важковаговикам у рамках командних турнірів, тож це не проблема для мене.

Чи очікували ви, що переможете?

Чи очікували, що переможете?

Усе ж два роки перерви на професійному рівні — це серйозно.

Так, звісно.

Упевненість я завжди відчуваю.

Якби ні, не брався б.

Але, звісно, я розглядав різні сценарії.

Незважаючи на те, що багато скептиків сумнівалися і за спиною говорили, що Горуна вже не той, що він старий, нехай би собі на пенсію вже йшов, я вирішив довести собі, що є ще порох у порохівницях.

Багато скептиків сумнівалися і за спиною казали, що Горуна вже не той, що він старий, нехай би на пенсію вже йшов.

Я вирішив довести собі, що є ще порох у порохівницях.

Так, це був ризик, але ж коли це нас зупиняло, скажіть мені, будь ласка?

Я поїхав у Київ на два місяці, готувався.

Якби в мене така підготовка була впродовж усієї кар’єри, то й результати були б куди кращі.

Якби така підготовка була впродовж усієї кар’єри, то й результати були б кращі.

За цей час виконав, мабуть, річний обсяг роботи — тієї, що була в олімпійському циклі.

Горуна під час сутички

У чому різниця між виступами в 27 і 37 років?

У чому різниця між виступами у 27 і 37 років?

Швидкість відновлення.

Коли молодий, то, ясно, організм витриваліший.

Натомість у 27 років у тебе немає того розуміння бою, того досвіду.

Натомість у 27 років немає того розуміння бою, того досвіду.

Я це підтвердив на змаганнях.

Хочу також уточнити, що це були найвищі рейтингові змагання, в яких я міг брати участь зараз.

Не обирав собі якийсь маленький турнір, а пішов all-in.

Не обирав собі якийсь маленький турнір, а пішов all in.

Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитись виступати заради грошей, але не у випадку карате

Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитись виступати заради грошей, але не в карате

У наших читачів може виникнути логічна думка: якщо в 37 років ви й досі можете виступати на найвищому рівні, перемагати, навіщо тоді закінчувати?

У читачів може виникнути логічна думка: якщо в 37 років можете виступати на найвищому рівні, перемагати, навіщо тоді закінчувати?

Рано чи пізно все одно доведеться закінчувати.

Питання лише в тому, підеш ти на піку чи ні.

Не бачу сенсу запізнюватися, адже в майбутньому може забракнути удачі, вплинуть якісь суддівські рішення, і завершення вже не буде таким красивим.

Не бачу сенсу запізнюватися, адже в майбутньому може забракнути удачі, вплинуть якісь суддівські рішення — і завершення вже не буде таким красивим.

Піти чемпіоном — саме цього прагнуть багато професійних спортсменів, зокрема я.

Додам також, що зі мною змагалися хлопці, які на молодіжному чемпіонаті світу медалі здобували.

А мої перемоги не були на тоненького.

Це були впевнені сутички з суттєвою різницею в рахунку.

Це були впевнені сутички із суттєвою різницею в рахунку.

Це теж багато про що говорить.

Станіслав Горуна з сином Левом

Станіслав Горуна зі сином Левом

В інтернеті завірусилось відео, де ваш син Лев спочатку несамовито радів, танцював, коли ви перемогли, а потім розплакався, адже зрозумів, що це вже все.

Як думаєте, він запам’ятає ваші виступи?

Це був перший і останній раз, коли він був зі мною на турнірі.

Я б дуже хотів, щоб він запам’ятав цей момент.

Я дуже хотів би, щоб він запам’ятав цей момент.

Не поєдинки, а саме той емоційний стан і ту радість, яку він пережив після моєї перемоги.

Думали над тим, щоб зробити карате сімейною справою?

Думав, але роздуми були недовгі.

Я не хочу, щоб заняття сина були моїм вибором.

Свої гештальти через нього я закривати не буду.

Усе залежить від його бажань.

Якщо захоче, допоможу й підкажу, але це повинно бути лише його рішення.

І, так, тренувати його не буду, бо ж ніхто мені за це грошей не заплатить (сміється).

І так, тренувати його не буду, бо ж ніхто мені за це грошей не заплатить (сміється).

Жартую, звісно!

До речі, про гроші.

В одному з інтерв’ю ви казали, що карате — це неприбуткова справа.

В одному інтерв’ю ви казали, що карате — це неприбуткова справа.

А як же ви заробляли всі ці роки?

Гарне питання.

Робив невеличкі інвестиції в нерухомість, пробував себе в крипті.

Робив невеличкі інвестиції в нерухомість, пробував себе у крипті.

Коли залишив юриспруденцію в 2017 році, моїм основним доходом було проведення семінарів, онлайн-тренувань.

Коли залишив юриспруденцію у 2017 році, основним доходом було проведення семінарів, онлайн-тренувань.

Тобто заробляв не як спортсмен.

Станіслав Горуна з золотою медаллю Чемпіонату Європи 2021 року

Станіслав Горуна із золотою медаллю Чемпіонату Європи 2021 року

А призові за перемоги на турнірах?

Призових не було.

Гроші не проблема, бо грошей немає (сміється).

Реально відчутними були призові за перемогу на Всесвітніх іграх — 500 тисяч гривень.

Це було десь 20 тисяч доларів.

І, звісно, за бронзову медаль Олімпійських ігор дали 55 тисяч доларів.

З приємного: місто Львів дало квартиру.

За медалі на чемпіонатах Європи й світу призові смішні — тисяча-дві доларів.

Водночас, користуючись нагодою, хочу подякувати Українській федерації карате, яка забезпечувала нас усі ці роки, хоч як було складно.

Подорожі, готелі, виступи на змаганнях оплачувала федерація.

Тому скаржитися на те, що вона не платила призових, було б невдячністю.

Який тоді сенс займатися карате?

Хороше питання.

Завжди їздив на змагання й бачив, що близько 80 відсотків не мають потенціалу виграти, але все одно пробують.

Виходить, що в спортсмена є два шляхи: або їздити на турніри, кайфувати від атмосфери, процесу, знайомств, відвідування інших країн, або працювати на межі своїх можливостей, щоб чогось досягти, довести собі й іншим, що ти можеш.

Саме це є таким собі драйвером у спорті.

Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитись виступати заради грошей, але не у випадку карате.

Коли досяг успіху в спорті, можеш залишитися виступати заради грошей, але не в карате.

В українських спортсменів є міністерська зарплата, але вона дуже незначна.

У мене є медалі з усіх найпрестижніших турнірів: чемпіонату світу, чемпіонату Європи, Європейських ігор, Всесвітніх ігор і навіть Олімпійських ігор.

Тому слід рухатися далі.

Одним із витоків у моєму випадку буде спортивний менеджмент, зокрема щоб покращити умови спортсменів.

Одним з витоків у моєму випадку буде спортивний менеджмент, зокрема, щоб покращити умови спортсменів.

Удалося залучити в карате мецената Василя Костюка, який виділяє гроші на розвиток нашого спорту, з власної кишені фінансує поїздки на турніри, навіть призові виплатив за медалі як атлетам, так і тренерам.

Удалося залучити в карате мецената Василя Костюка, який виділяє гроші на розвиток нашого спорту, фінансує поїздки на турніри, навіть призові виплатив за медалі як атлетам, так і тренерам.

Сподіваюся, що наш вид спорту і далі підтримуватимуть.

Якщо якийсь меценат захоче привезти вас на майстер-клас, скільки це коштуватиме?

Залежно від кількості днів і тренувань, які ви хочете, щоб я провів.

Залежно від кількості днів і тренувань, які хочете, щоб я провів.

Буває, що кличуть на один день, буває — на тиждень.

Буває, що кличуть на день, буває — на тиждень.

Інколи просять дешевше, інколи проводжу для друзів, тому ціна варіюється.

Я в цьому плані гнучкий.

Буває, що скільки виходить у людей, стільки й платять.

Ще ж не варто забувати, що бувають заняття для приватного клубу, а інколи робиш семінар на 200–300 людей.

Горуна з олімпійською медаллю

Якби карате не прибрали з переліку олімпійських видів спорту, ви б залишилися на Ігри в Лос-Анджелесі в 2028 році?

Якби карате не прибрали з переліку олімпійських видів спорту, ви залишилися б на Ігри в Лос-Анджелесі 2028 року?

Ну, з урахуванням того, як я зараз почуваюсь після виступу в Зальцбурзі, розумію, що так.

Ну, з урахуванням того, як я зараз почуваюся після виступу в Зальцбурзі, розумію, що так.

Цього разу була б можливість професійно підготуватися до турніру.

До чого я веду?

У нас у карате вже є професійні тренери, з якими можна запросто підготуватися значно краще, ніж до Олімпіади в Токіо.

Карате — це вже давно не суто японський спорт, а світовий

Чи є взагалі в карате шанси повернутися в сім’ю олімпійських видів спорту?

Так, звісно, є.

У нас дуже крутий вид спорту.

Він — один із найпопулярніших, про нього всі знають.

Він один з найпопулярніших, про нього всі знають.

Карате доступне й поширене.

На чемпіонаті світу, наприклад, було 114 країн.

Покажіть мені ще вид спорту, окрім футболу, з таким охопленням?

Плюс у нас динамічні поєдинки, в яких багато хайлайтів.

Контент на рівному місці, який і тримає маркетинг довкола спорту.

Ті самі MMA, бокс, «Формула-1»… Усе ж побудовано на хайлайтах, на рілсах.

Ті самі MMA, бокс, «Формула-1»… Усе ж побудовано на хайлайтах, на рилсах.

Тільки цей контент робити треба.

А в керівництві деяких наших міжнародних федерацій із цим складно.

У них інше бачення.

Тому чекаємо на зміни в керівництві міжнародної федерації карате.

А чому б самому не спробувати долучитися до міжнародної федерації?

А чому самому не спробувати долучитися до Міжнародної федерації?

Чи не було думок самотужки щось змінити?

Були, я навіть був членом комітету атлетів міжнародної федерації.

Побачив, як відбувається внутрішня комунікація, як діють суб’єкти, і зрозумів, що це поки що не для мене.

Побачив, як відбувається внутрішня комунікація, як діють суб’єкти, і зрозумів, що це поки не для мене.

Я вважаю себе людиною дії.

Приходжу і починаю з того, який стан справ, що треба зробити і як.

Мені потрібне завдання, яке я почну виконувати.

А коли тобі пропонують формально крутитися біля групки людей, то це не те.

Горуна в Арубі

Горуна на Арубі

Зі спокійною душею йдете з карате?

Спокійна — у покійників.

Спокійна у покійників.

Моя — стурбована, але не від слова «турбуватися», а від слова «турбіна».

Моя стурбована, але не від слова «турбуватися», а від слова «турбіна».

Не дивлюся назад, думаю про те, що можу зараз зробити.

Зараз працюю з невеличкою командою з Аруби (невелика острівна країна на північ від Венесуели, — Ред.), будемо розвивати там карате.

Зараз працюю з невеличкою командою з Аруби (невелика острівна країна на північ від Венесуели. — Ред.), будемо розвивати карате там.

Крім того, є свої завдання в Українській федерації карате.

Крім того, є завдання в Українській федерації карате.

Семінари, навчання.

Попереду необроблене поле, тому спокій нам лише сниться.

Розкажіть про Арубу детальніше.

У нас там є проєкт, партнери, з якими можна побудувати такий собі «Аруба спортхаб».

Хочемо, щоб він став центром карибського карате, щоб у подальшому розвивати цей спорт у регіоні.

Хочемо, щоб він став центром карибського карате, щоб розвивати цей спорт у регіоні.

Нещодавно ви були в Японії, забирали свою олімпійську медаль, яку виставляли на аукціон на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Нещодавно ви були в Японії, забирали олімпійську медаль, яку виставляли на аукціон на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Як вам ця країна?

В Японії мені сподобалось усе.

Я в захваті від людей, від їхньої культури, дисципліни, перфекціонізму, культу поваги один до одного, включно з повагою до самого себе і своєї роботи.

Поїхав туди, тому що меценат, який купив мою медаль на початку повномасштабного вторгнення, вирішив повернути її зараз, а не коли закінчиться війна, як планував одразу.

Бо, як бачимо, кінця і краю поки що не видно.

Він запросив мене, познайомилися.

Дуже приємний чоловік, сім’янин, бізнесмен із цінностями.

Дуже приємний чоловік, сім’янин, бізнесмен з цінностями.

Мені також було дивно, що Японія підтримує Україну попри різницю в наших культурах і відстань між нашими країнами.

Мені також було дивно, що Японія підтримує Україну, попри різницю в наших культурах і відстань між нашими країнами.

Вони за людські цінності і бачать ситуацію, розуміють, хто агресор.

Тому і їхній уряд, і люди за нас.

Скористався нагодою, коли Японська федерація карате запропонувала мені провести тренування для національної збірної.

Скористався нагодою, коли Японська федерація карате запропонувала провести тренування для національної збірної.

Відверто скажу, це було приємне визнання і жест довіри.

Незаплановане досягнення, якщо хочете, бо вчити японців їхнього спорту — це про щось говорить.

Станіслав Горуна проводить семінар із карате в Японії

Станіслав Горуна проводить семінар з карате в Японії

Наші читачі можуть сприйняти ваші тренування японців так, ніби хтось із Японії приїхав в Україну навчати дітей бойового гопака.

Наші читачі можуть сприйняти ваші тренування японців так, ніби хтось з Японії приїхав в Україну навчати дітей бойового гопака.

Чому це не так?

Це тому, що карате — це вже давно не суто японський спорт, а світовий.

Умовно кажучи, я можу вигадати своє заняття, ліпитиму жуйки до стелі, але ж із часом хтось навчиться робити це краще або у свій спосіб.

Умовно кажучи, я можу вигадати своє заняття — ліпитиму жуйки до стелі.

Але ж з часом хтось навчиться робити це краще або у свій спосіб.

Це не означає, що це заняття вже не моє, але мені доведеться в них учитися.

Вдалося з кимось із наших поспілкуватись в Японії?

Вдалося з кимось з наших поспілкуватися в Японії?

Була зустріч із послом України в Японії.

Була зустріч з послом України в Японії.

Поговорили, обмінялися думками про стан справ.

Поговорили про можливість співпраці між нашими федераціями карате, щоб організувати табори для дітей.

Ідея хороша, але все впирається в гроші.

Це повинен хтось профінансувати, адже навіть переліт для 20 дітей у Японію — це дуже дорого.

Можна йти й просити в японців, але було б добре, щоб ми не завжди просили, а й діяли проактивно, самі знаходили гроші.

Можна йти і просити в японців, але було б добре, щоб ми не завжди просили, а й діяли проактивно, самі знаходили гроші.

Чим українське карате відрізняється від японського?

Українське карате дуже-дуже різноманітне.

Воно інтелектуальне, більш практично грамотне, ніж у деяких інших країнах.

У цілому в усіх країнах можна простежити спільну школу.

В усіх країнах можна простежити школу.

Арабські країни працюють в один спосіб, японці — в інший, латиноамериканці мають свій стиль.

Це добре видно, адже незалежно від персоналій ти розумієш, як працюватимуть каратисти в окремих країнах.

Є декілька великих центрів українського карате: в Києві, Чернівцях, Одесі, Запоріжжі.

У кожному регіоні свій стиль, і це робить наше карате різноманітним.

А якщо виділити щось спільне, то це буде розум під час ведення бою.

Українська делегація карате на чемпіонаті світу (U21) в Польщі

Українська делегація карате на чемпіонаті світу ( U21 ) у Польщі

Як би ви як людина зсередини оцінили зараз рівень українського карате, збірної України?

Як людина зсередини як оцінили б рівень українського карате, збірної України?

Починаючи з 2010 року, у нас є чітка система відбору до національної команди, чітка структура федерації, куди залучено багато і тренерів, і атлетів.

З 2010 року є чітка система відбору до національної команди, чітка структура федерації, куди залучено багато і тренерів, і атлетів.

Коли є система, прозорий відбір спортсменів, то є розвиток.

Це одна з наших сильних сторін.

Цей фільтр дозволив таким спортсменам, як я, Аніта Серьогіна, Анжеліка Терлюга, Валерій Чоботар та інші, проявити себе й здобути медалі на міжнародній арені.

Рівень українського карате росте щороку без паузи, відколи існує федерація.

Я в захваті від цієї постійності і системності.

Я в захваті від цієї постійності й системності.

Хто стане наступною великою зіркою в карате?

Я не хочу нікого виділяти.

Щойно завершився молодіжний чемпіонат світу, де ми взяли вісім медалей.

А наша ж команда не обмежується цими тридцятьма людьми.

Потенціал великий, є багато і перспективних, і вже готових спортсменів.

На жаль, частина готових спортсменів виїхала за кордон і почала працювати в інших країнах під керівництвом іноземців, але це реалії сьогодення.

Утратили шматок українського торта, так би мовити.

Горуна з бронзовою медаллю Олімпійських ігор у Токіо

Ви казали, що перед Іграми-2021 у Токіо і ви, і тренер були аматорами.

Що б ви змінили в підготовці до тих змагань?

Що змінили б у підготовці до тих змагань?

Так, ми були аматорами, і підготовки як такої не було, якщо не рахувати 10-денний інтенсивний тренувальний збір перед виступами.

Що я змінив би в підготовці?

Змінив би тренера, додав би комплексності і планування у свою підготовку, однозначно додав би відеоаналіз суперників і складання гейм-плану на бій з кожним можливим суперником на Олімпіаді, додав би фармакологічну підтримку й більше роботи зі спортивним психологом.

Змінив би тренера, додав би комплексності й планування в підготовку, однозначно додав би відеоаналіз суперників і геймплану на бій з кожним можливим суперником на Олімпіаді, додав би фармакологічну підтримку й більше роботи зі спортивним психологом.

То був важливий період, і треба було готуватись більш грамотно.

То був важливий період, треба було готуватися більш грамотно.

Така підготовка не коштує якихось космічних грошей.

Хоча б останні 2–4 місяці можна було це все спланувати та організувати.

Хоча б останні два-чотири місяці можна було це все спланувати й організувати.

Якщо все було так погано, як же ви здобули бронзову медаль?

Для мене Олімпіада була питанням життя і смерті.

Не лише метафорично чи у плані спортивної кар’єри, а прям психологічно було таке сприйняття важливості цієї події.

Не лише метафорично чи у плані спортивної кар’єри, а психологічно було таке сприйняття важливості події.

Немає небезпечнішого спортсмена, ніж той, у якого немає запасного варіанту і не може бути ніяких відмазок.

Немає небезпечнішого спортсмена, ніж той, у якого немає запасного варіанта й не може бути відмазок.

Таке ставлення до змагань провокує викид адреналіну, який допомагає здобувати результат, хоч як було важко.

Водночас цей стан дуже виснажує і буквально з’їдає енергію.

Емоції Горуни після вдалої дії

Якщо не було відеоаналізу перед змаганнями, то виходить, що ви підлаштовувалися під суперника безпосередньо під час сутички?

Якщо не було відеоаналізу перед змаганнями, то виходить, ви підлаштовувалися під суперника безпосередньо під час сутички?

І так, і ні.

Протягом останнього тижня перед початком турніру я сам переглядав суперників, робив якісь примітивні нотатки, записував, як хто атакує, як захищається, по дві контрдії на прийоми суперника.

Протягом останнього тижня перед турніром сам переглядав суперників, робив якісь примітивні нотатки, записував, як хто атакує, як захищається, по дві контрдії на прийоми суперника.

Фактично це був запис на одній сторіночці зошита про кожного суперника.

Ясно, що в ідеалі треба було пропрацювати це на тренуваннях.

Допомогло б зрозуміти, чи вдається.

Тренер написав листа у федерацію з вимогою дискваліфікувати мене

Ви не приховуєте, що незадоволені своїм колишнім тренером Антоном Нікуліним.

Ви не приховуєте, що не задоволені колишнім тренером Антоном Нікуліним. 2018 року в одному інтерв’ю називали його другим батьком.

У 2018 році в одному з інтерв’ю ви називали його своїм другим батьком.

Що змінилося, чому зараз не спілкуєтеся?

Насправді ви перший, хто запитує про це прямо.

Давайте тоді розповім.

У наших стосунках було декілька переломних точок.

Почалося все в 2017 році, коли Антон Нікулін став начальником Департаменту спорту у Львові.

Почалося все 2017 року, коли Антон Нікулін став начальником Департаменту спорту у Львові.

Він захопився цією кар’єрною можливістю, сподобалася йому політична «двіжуха».

Через це він став менш залученим у спорт, у наш тренувальний процес, який проводив, сидячи в телефоні.

Через це він став менш залученим у спорт, у тренувальний процес, який проводив, сидячи в телефоні.

Це збіглося з олімпійським циклом, потрібно було планувати мою підготовку, бо ж він був ще й тренером національної збірної команди з карате.

За пів року на тій посаді в нього самооцінка настільки злетіла до небес, що це відчули всі підлеглі.

Можливості, які в тебе з’являються через спорт, — це круто, це не проблема.

Питання не в тому, що в нього з’явилися інші пріоритети, а в тому, що він продовжував вдавати, наче тренерська діяльність для нього далі на першому місці.

Відтоді його слова та дії дуже часто розходилися.

Звісно ж, сидіти на трьох стільцях непросто (очолювати львівський спорт, адмініструвати національну команду та планувати олімпійську підготовку).

Антон Нікулін і Станіслав Горуна

Далі — 2020 рік.

Далі 2020 рік.

Ми поїхали на тренувальні збори в Туреччину, де мене і ще декількох спортсменів ізолювали через підозру на COVID-19.

Ми поїхали на тренувальні збори в Туреччину, де мене і ще декількох спортсменів ізолювали через підозру на COVID-19 — я пропустив збори і потім не прийшов на командне фото.

Через це я пропустив збори і потім не прийшов на командне фото.

Мене, по суті, там не було, тому подумав, що і фотографуватися сенсу нема.

Він це сприйняв як прояв неповаги і написав листа у федерацію з вимогою дискваліфікувати мене.

Він це сприйняв як прояв неповаги й написав листа у федерацію з вимогою дискваліфікувати мене.

Термін дискваліфікації вказав так, щоб я пропустив останні кваліфікаційні до Олімпійських ігор змагання.

Мені взагалі-то просто необхідно було там виступити, щоб набрати додаткових балів і отримати ліцензію на Ігри в Токіо через рейтинг, а не кваліфікаційний турнір.

Мені взагалі-то просто необхідно було там виступити, щоб набрати додаткові бали й отримати ліцензію на Ігри в Токіо через рейтинг, а не кваліфікаційний турнір.

Для мене цей вчинок був зрадою.

Як людина, з якою ми стільки пройшли, яка сформувала мене як спортсмена, може так вчинити?

Усе через его, яке я зачепив, чи як?

Замість того, щоб поговорити зі мною як чоловік і владнати якісь моменти особисто, він вдався до тиску за допомогою своєї позиції головного тренера при федерації.

Замість того, щоб поговорити зі мною як чоловік і владнати якісь моменти особисто, він вдався до тиску за допомогою позиції головного тренера при федерації.

На щастя, федерація значно зменшила строк моєї дискваліфікації, щоб я зміг взяти участь у вирішальному рейтинговому турнірі.

2022 рік.

Він вигнав мене з клубу карате.

Причиною стала така історія.

Він робив огляди виступів національної збірної на ютубі, записував подкасти.

У цих відео він мене жорстко «кенселив»: Горуна вже не той, ми вже знаємо, хто його замінить, йому потрібно завершувати.

У цих відео жорстко кенселив мене: Горуна вже не той, ми вже знаємо, хто його замінить, йому потрібно завершувати.

Це все через мій невдалий виступ на чемпіонаті Європи в Туреччині.

Я фізично не мав змоги підготуватися до тих змагань… Як-не-як, початок повномасштабного вторгнення.

Та й тренер у цьому процесі не завадив би.

Після цього я поїхав у Чернівці, у клуб «Лідер», де разом із Валерієм Чоботарем та Паком Гнатом як з тренерами готувався до Всесвітніх ігор.

Після цього я поїхав у Чернівці, у клуб «Лідер», де разом з Валерієм Чоботарем і Паком Гнатом як тренерами готувався до Всесвітніх ігор.

Станом на сьогодні вважаю їх одними з найкращих тренерів в українському карате.

Станом на сьогодні вважаю їх одними з кращих тренерів в українському карате.

Це при тому, що вони ще й топові спортсмени в міжнародному карате.

Підготувався як треба, полетів з командою в Бірмінгем (США) і там дуже класно виступив, вигравши срібло.

Потім зробив нарізку своїх хайлайтів і опублікував її під озвучку Нікуліна, де він мене критикує.

Потім зробив нарізку своїх хайлайтів й опублікував під озвучку Нікуліна, де він мене критикує.

У відповідь на це він сказав шукати іншого тренера і готуватися самостійно.

У відповідь на це він сказав шукати іншого тренера й готуватися самостійно.

Ну і 2024 рік.

Хтось створив анонімний телеграм-канал, де поливали брудом усіх: керівництво федерації, суддів, тренерів, окремих спортсменів.

Федерація провела розслідування і з’ясувала, що адміном каналу був Антон.

Федерація ухвалила рішення тимчасово призупинити повноваження Нікуліна як члена президії УФК та винести на голосування загальних зборів питання про його дискваліфікацію з федерації.

Федерація ухвалила рішення тимчасово зупинити повноваження Нікуліна як члена президії УФК і винести на голосування загальних зборів питання про його дискваліфікацію з федерації.

Оскільки я також був членом президії УФК, то одним із перших дізнався про це рішення.

Оскільки я також був членом президії УФК, то одним з перших дізнався про це рішення.

Зробив публікацію в інсті, і, відповідно, весь негатив із боку тих, хто підтримує Нікуліна, полився на мене.

Зробив публікацію в інсті, відповідно, весь негатив з боку тих, хто підтримує Нікуліна, полився на мене.

Це стосується і спортсменів, і тренерів із клубу «Юніон», з якими я разом ріс і формувався як спортсмен, як особистість.

Це стосується і спортсменів, і тренерів клубу «Юніон», з якими я разом ріс і формувався як спортсмен, як особистість.

Хоча в пості не було нічого, крім фактажу.

Історія закінчилася тим, що за підсумками голосування на загальних зборах федерації, де були представлені різні регіони, його дискваліфікували.

Нащо він створював цей канал, якщо це він?

Були припущення, що він планував створити якусь альтернативну організацію карате в Україні, тому й почав «розхитувати човен» федерації, яка успішно функціонує.

Були припущення, що він планував створити альтернативну організацію карате в Україні, тому й почав розхитувати човен федерації, яка успішно функціонує.

За весь цей час не було можливості поговорити віч-на-віч?

За всі роки на пальцях однієї руки можна перерахувати наші відверті розмови, хоч бачилися майже кожен день.

За всі роки на пальцях однієї руки можна перерахувати наші відверті розмови, хоч бачилися майже кожного дня.

Я ініціював розмову в ситуації з дискваліфікацією, але на рівних він так і не поговорив.

А ми ж ще й куми.

Думаю, що це ще не кінець історії…

Приберіть Путіна — і війна зупиниться.

Стадо залишиться, але гнати його на забій не буде кому

Читав ваше інтерв’ю 2019 року, де ви висловили багато, м’яко кажучи, суперечливих тез про війну проти Росії.

Читав ваше інтерв’ю 2019 року, де висловили багато, м’яко кажучи, суперечливих тез про війну проти Росії.

Фактично це був набір штампів про «конфлікт політиків» і так далі.

Оглядаючись назад, шкодуєте, що казали таке ще й у розмові з Андрієм Сеньківим, який зараз служить у Силах оборони України?

Шкодуєте, що казали таке, ще й у розмові з Андрієм Сеньківим, який зараз служить у Силах оборони України?

Ми завжди реагуємо на інформаційне поле, в якому живемо, і тоді мені це здавалося адекватним.

Зараз я бачу, наскільки мало знав, хоча це й досі війна Путіна.

Просто російський народ виявився інертним стадом, нездатним на опір.

Приберіть Путіна — і війна зупиниться.

Стадо залишиться, але гнати його на забій не буде кому.

Андрію щиро бажаю залишатися живим і неушкодженим.

Які поради Стас дав би собі з минулого?

Більш критично оцінювати ситуацію; більше цікавитись політичними та геополітичними проблемами, намагатись прогнозувати розвиток подій.

Більш критично оцінювати ситуацію; більше цікавитися політичними й геополітичними проблемами, намагатися прогнозувати розвиток подій.

Дуже часто все буває досить очевидним, ми просто не володіємо достатньою інформацією.

Горуна під час Олімпіади в Токіо

Ще трішки про зміни.

Свого часу ви говорили, що приклад у спорті для вас — це Василь Ломаченко.

Свого часу ви казали, що прикладом у спорті для вас є Василь Ломаченко.

Як ви оцінюєте його зараз?

Як оцінюєте його зараз?

Це, по суті, людина, яка грає на руку ворогу.

Він абсолютно не розуміє своєї публічної ваги.

Те, що він транслює зараз на свою аудиторію, є максимально шкідливим для нашого інфопростору, для настрою людей.

Те, що він транслює зараз на аудиторію, є максимально шкідливим для нашого інфопростору, для настрою людей.

Він був натхненником, кумиром.

Люди з таким авторитетом повинні розуміти свою публічну відповідальність за слова.

Він або не усвідомлює та не зчитує реакцію суспільства, або йому просто байдуже, і він сліпо-вперто відстоює своє «московське православ’я головного мозку».

Він або не усвідомлює та не зчитує реакції суспільства, або йому просто байдуже, і він сліпо-вперто відстоює своє «московське православ’я головного мозку».

На противагу йому — Олександр Усик, який став на бік суспільства.

Ломаченко натомість втратив повагу й любов своїх же людей.

Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку.

У наших спортсменів на змаганнях завдання просте: знищувати росіян і білорусів під час сутичок

Зараз триває повзуче повернення росіян і білорусів у спорт.

Зараз триває повзке повернення росіян і білорусів у спорт.

Що нам робити?

Тиск, підкуп і шантаж — це тактика росіян у цьому питанні, у більшості питань насправді.

Ті, хто дозволяє їм повертатися в спорт, або мають власну вигоду, або відчувають загрозу.

Є ще ідейники, але це клініка.

Як нам діяти?

Має бути комплексна стратегія в публічно-політично-спортивній площині на рівні спортсменів, федерацій і політиків.

Має бути комплексна стратегія в публічній політично-спортивній площині на рівні спортсменів, федерацій і політиків.

Відповідно до цього в нас має бути чітке розуміння, що робити, на кого тиснути, з ким домовлятися і що робити.

Відповідно до цього має бути чітке розуміння, що робити, на кого тиснути, з ким домовлятися і що робити.

Комунікація має відбуватися на всіх рівнях, і тоді вдасться пригальмувати їх.

Нещодавно був показовий кейс у Польщі на чемпіонаті світу з карате.

Міжнародна федерація карате допустила росіян до змагань, але поляки відмовилися їх впускати.

Міжнародна федерація карате допустила росіян до змагань, але поляки відмовилися впускати їх.

Попереджали навіть, що ті можуть не їхати.

Росіяни ж думали, що вдасться продавити, але не так сталося, як гадалося.

До-до-му!!!

Одне скажу: бойкотувати — не варіант.

Одне скажу: бойкотувати не варіант.

Таким чином ми просто дамо їм нашу трибуну.

Так ми просто дамо їм нашу трибуну.

Якщо на турнірах не буде нас, то будуть вони разом зі своєю пропагандою.

А в наших спортсменів на змаганнях завдання просте: знищувати росіян і білорусів під час сутичок, впевнено перемагати.

А в наших спортсменів на змаганнях завдання просте: знищувати росіян і білорусів під час сутичок, упевнено перемагати.

Словом, тягнемо ковдру на наш бік щосили.

Країни, які не воюють чи не знаходяться в зоні безпосередньої загрози з боку Росії, включно з європейськими, не відчувають небезпеки, а окремі люди бачать тільки особисту вигоду.

Країни, які не воюють чи не в зоні безпосередньої загрози з боку Росії, включно з європейськими, не відчувають небезпеки, а окремі люди бачать тільки особисту вигоду.

Іде п’ятий рік війни, воєнних злочинів більшає, російський спорт дедалі більше використовують у пропаганді, а їм роблять поступки… Це жахливо!

Очевидно.

Ви як уже колишній спортсмен з авторитетом теж маєте цим займатися.

Що загалом плануєте робити далі?

Наскільки я знаю, зараз ви активно працюєте над розробкою наземного роботизованого комплексу (НРК).

Наскільки знаю, активно працюєте над розробкою наземного роботизованого комплексу (НРК).

Ми отримали грант від Brave1 (державна платформа для розвитку оборонних технологій, — Ред.), на початку вкладали свої гроші й досі це робимо.

Ми отримали грант від Brave1 (державна платформа для розвитку оборонних технологій. — Ред.), на початку вкладали свої гроші й досі це робимо.

Два роки розробляємо НРК.

Уже пройшли головний етап і перебуваємо на стадії фінального продукту.

Військові вже потестили наш виріб, дали фідбек, можемо допилювати виріб.

Військові вже потестили наш виріб, дали фідбек, можемо допилювати.

Найскладніше позаду.

Про який саме НРК йдеться?

НРК має багато застосувань.

І розвідка, і мінування, і розмінування, і як бойова піхотна одиниця, і охорона периметра, і як платформа для запуску дронів.

І розвідка, і мінування, і розмінування, і як бойова піхотна одиниця, і охорона периметру, і як платформа для запуску дронів.

Зараз у нас є мобільна платформа, яка демонструє хорошу прохідність.

Це підтвердили військові.

Далі вже треба її дообладнати відповідно до запитів і потреб військових.

Це дуже важлива й відповідальна робота!

Ваше звернення до читачів, до українців.

Як спортсмен можу сказати, що під час кар’єри бувають різні ситуації.

Інколи ти буваєш непідготовленим, інколи травмованим, виснаженим, не маєш підтримки з боку друзів.

Інколи ти не підготовлений, інколи травмований, виснажений, не маєш підтримки друзів.

На жаль або на щастя, це нікого не хвилює.

У тебе є змагання і пряма задача — перемогти кожного суперника, одного за одним, незважаючи на особисті обставини.

Зараз наше спільне завдання у війні — вижити, вистояти і перемогти.

Від того, що жалітимемо себе, нічого не зміниться.

Хоч як нам важко, хоч як нас «дивують» партнери, треба пам’ятати, що в нас немає іншого виходу, окрім як перемогти.

Мусимо жити в режимі виконання необхідних задач, шукати способи вирішення проблем та адаптуватись до ситуації.

Мусимо жити в режимі виконання необхідних задач, шукати способи вирішення проблем й адаптуватися до ситуації.

Тоді все буде добре!

Так і буде!

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: LB.ua.

Document: PDF proof of the edited version of the news item "Каратист Станіслав Горуна: Аплодисменти Усику й забуття Ломаченку". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: LB.ua.

Download Download PDF