Микола Томенко про парадокс воюючої країни: чому за образи українців досі немає покарання?

Громадський діяч та політик Микола Томенко підняв гостре питання: чому в Україні, яка стікає кров’ю за свою ідентичність, досі можна безкарно просувати українофобські наративи?

Псевдотолерантність чи національна байдужість?

Минуло вже кілька років відтоді, як путін видав свою статтю-маніфест, де назвав Україну «штучною державою». Проте, як виявилося, боротися з подібними випадами всередині нашої країни юридично майже неможливо. Микола Томенко б’є на сполох: незважаючи на офіційне визначення терміну «українофобія» в законі, реальної відповідальності за неї не існує. Чому петиції про захист української гідності відхиляються, а пропагандисти «руського міра» почуваються вільно навіть в освітніх закладах? Розбираємося, чому державна машина гальмує там, де йдеться про самоповагу цілого народу.

Маніфест ненависті проти мовчання закону

Микола Томенко нагадує, що коріння нинішньої агресії росло з ідеологічного підґрунтя, сформульованого Кремлем ще до великого вторгнення. Там чітко проголосили: українці — не суб'єкт, мова — не мова, а історія вигадана. Україна відповіла на це законодавчо лише у 2023 році, але відповідь виявилася «беззубою».

«Досі, попри наші наполегливі вимоги, не встановлено жодної, навіть адміністративної відповідальності, за прояви українофобії», — констатує Микола Томенко.

Він наголошує на дивній вибірковості влади: поки за прояви антисемітизму підписано закон про кримінальну відповідальність, ініціативи щодо аналогічного захисту прав українців ігноруються. Більше того, Офіс Президента навіть відмовив у реєстрації петиції з цього приводу.