Тінь розвідника Червінського. Як одна справа оголила приховану анатомію нинішньої держави

7 травня суд дозволив Роману Червінському повернутися на службу до ЗСУ, залишивши йому нічний домашній арешт. Новина, здавалося б, суха, майже канцелярська: «дозволити проходження військової служби за місцем призначення». Але в соцмережах одна активна українка з Дніпра написала: «То що це взагалі було?».

Ця коротка репліка здалася мені точнішою за багато експертних колонок. Тому що в ній – увесь нерв історії, пов’язаної з Червінським. Ця історія давно перестала бути частиною життя одного розвідника, зазначають у виданні ZAXID.net. Вона перетворилася на рентген країни, яка одночасно намагається воювати, будувати демократію, зберігати керованість, не скотитися в авторитаризм і при цьому не розвалитися зсередини.

Як на мене, історія Червінського схожа на стару фронтову фотографію, яку надто довго тримали під дощем: контури ще помітні, але вода вже розмила, де герой, де обвинувачений, де держава, а де її страх. Колишній офіцер спецслужб, людина, яку пов’язували і з операціями проти російських структур, і з історією «Вагнергейту», раптом опинився у в’язниці власної держави.

Нагадаю, пана Романа звинувачували, зокрема, в перевищенні повноважень під час операції з вербування російського пілота, після якої Росія завдала удару по аеродрому «Канатове». Загинула людина, були поранені, пошкоджена техніка. Держава сказала: винен самовільний авантюризм.

Прихильники Червінського відповіли: це розправа над офіцером, який надто багато знав про політичне закулісся війни.

Але найдивовижніше – не саме обвинувачення. На війні держави завжди стають, умовно кажучи, «надто нервовими». Війна взагалі перетворює будь-яку владу на організм із запаленими рецепторами: вона починає болісно реагувати навіть на власну тінь. Дивує інше: Україна намагалася довести світові, що залишається демократичною країною, і водночас діяла методами, які в самій Європі викликали б шквал запитань.