Назад
Пам'ятник людині, яка відкрила першу віденську кав'ярню, у Відні стоїть. Кав'ярню відкрив не він
Пам'ятник людині, яка відкрила першу віденську кав'ярню, у Відні стоїть. Кав'ярню відкрив не він.
Легенда відома всім. Облога 1683 року, турки відступають, у покинутому таборі знаходять мішки з дивними темними зернами. Віденці вирішують, що це корм для верблюдів, і збираються їх спалити.
Рятує справу Юрій Франц Кульчицький, перекладач і розвідник, який під час облоги пробрався крізь ворожі лінії з листом до герцога Лотаринзького. У нагороду він просить ті самі мішки і відкриває першу кав'ярню.
Деталь, про яку у Відні згадують нечасто. Народився він у 1640 році в Кульчицях під Самбором. Сьогодні це Львівщина.
Пам'ятник йому поставили у 1885 році, на розі вулиці, названої його іменем.
Тепер як було насправді.
Більшу частину цих історій написав у 1783 році священник Готфрід Уліх. Через сто років після облоги. Легенду про верблюжий корм вигадали приблизно тоді, коли Моцарт писав свої опери.
Першу ліцензію на продаж кави у Відні отримав сімнадцятого січня 1685 року Йоганнес Діодато, вірменський купець. Кав'ярня була в його власному будинку на Гаармаркті, сьогодні це Ротентурмштрасе, 14.
І дали йому цю ліцензію не за героїзм. А за двадцять років служби кур'єром, який возив срібло до імператорського монетного двору. Тобто перша кав'ярня міста виросла не з подвигу, а з бездоганної репутації постачальника.
А тепер головне питання. Кава в Австрії не росте. Жодного куща. Чому ж тоді віденська?
Тому що Відень продавав не зерно.
У 1720 році в кав'ярні Крамера на Грабені вперше поклали на столи газети. Іноземні, часто антиурядові. І в зал прийшли ті, хто читає: письменники, професори, художники і ті, хто їх фінансував.
Далі арифметика. У 1790 році в місті сімдесят кав'ярень. У 1819-му вже сто п'ятдесят. Близько 1900 року понад шістсот. Сьогодні приблизно дві тисячі двісті.
Жінок, до речі, не пускали аж до 1856 року. Єдиною жінкою в залі була касирка за касою.
У 2011 році віденську кавову культуру внесли до національного переліку нематеріальної спадщини. І дали їй визначення, точніше за яке не скажеш: це місце, де споживають час і простір, а в рахунку значиться тільки кава.
Ось і вся відповідь. Зерна везли інші. Віденці продавали годину вашого життя, і робили це так, що за нею поверталися триста років.
Продають не те, що вирощують. Продають те, заради чого повертаються.
P.S. Підвішена кава це справжня неаполітанська традиція. Платиш за дві чашки, випиваєш одну, друга залишається висіти на того, хто прийде після тебе.
Сьогодні я підвісив каву у Відні. Вона вже сплачена і чекає.
На того, хто давно нікуди не виходить. Виходьте. Людям треба дивитися в очі, а не в екран.
💛Смачного.
Telegram-публікація
