Творці історії й сьогодення: як формується сучасний український пантеон

Хто зі впливових постатей нашого минулого доклався до творення нас сьогоднішніх та чому? У чому полягав їхній внесок в історію, чому одних історичних персонажів ми пам’ятаємо й безпомилково впізнаємо, а іншим судилося забуття?

Видання ТИЖДЕНЬ намагалось відповісти на ці питання.

Про мінливість історичної пам’яті

Латинський вислів «condicio sine qua non» можна перекласти буквально, «умова без якої не…». Так у давнину правники окреслювали конечну необхідність якоїсь правової норми або юридичного чину, фундаментальну основу, без якої немислиме щось значуще.

Втім, цю сентенцію з легкістю можна застосувати й до історичних подій чи персонажів, без яких не склався б пазл нашого сьогодення. А зрештою — і до нас самих як спільноти, об’єднаної історичним минулим, цінностями, що формувалися впродовж тривалого часу, прикметними рисами, якими ми себе маркуємо й відділяємо від решти світу. Словом, тією світоглядною рамкою й набором чеснот, котрі іменують ідентичністю.

Людська пам’ять, яка водночас є агрегатором і носієм ідентичності, — дуже норовлива субстанція. З нею ніяк не дадуть собі ради науковці, політики й митці, раз у раз дивуючись її вибірковості, непевності й мінливості. Що й казати про пам’ять колективну, в якій акумулюється той обсяг інформації про історичний шлях, пройдений народом і країною, що виконує функцію запобіжника/навігатора/регулятора в теперішньому часі! Це вмістилище нафаршироване дуже різними файлами (його вміст зазвичай найкраще передає шкільний підручник історії): від битв, реформ, угод і договорів і до видатних історичних постатей, в яких суспільство ніби бачить свій колективний портрет.

Персоналізація історії загалом є дуже давнім винаходом або ж, як заведено говорити нині, — «наративною стратегією». Перші великі «історії», створені в греко-римський період, були буквально «діяннями» народів (лат. res gestæ). Вони викладені в формі життєписів їхніх провідників: політиків, полководців, митців і філософів, словом, героїв. Відтоді традиція пов’язувати історичну епоху з її чільними дійовими особами, а через їхні образи сприймати злети й падіння власного народу стало цілком звичною рисою колективної свідомості, охопивши навіть тих людей, котрі історією не дуже-то й цікавляться.

Отже, питання, кого ми пам’ятаємо, — це ще й відповідь на питання, як влаштована наша колективна пам’ять, кого ми в ній зберігаємо, а кого ні та якими є наші цінності-«фільтри», що керують цим процесом відбору.

Ідентичність — не застиглий конструкт, раз і назавжди викристалізуване ядро пам’яті й уявлень про самих себе в минулому й теперішньому часі. Скоріше це конструктор, котрий передбачає повсякчасне перескладання/конструювання набору цінностей та імперативів, що допомагають людським спільнотам рухатися вперед. Звісно, із «озиранням» у минуле, де залежно від потреби ми завжди прагнемо побачити тих, чиї досвіди/діяння або подадуть нам приклади для наслідування, або щонайменше застережуть від «наступання на граблі».

Отже, хто з діячів нашої історії є важливим для нас сьогодні? Такий персоналізований історичний геолокатор мав би «відфільтровувати» з минулого персонажів за бодай кількома чіткими критеріями:

тих, хто творив цінності, в тій чи іншій формі значущі й важливі для нас сьогодні,

тих, хто творив ідеї, актуальні для нас учора, сьогодні й завтра,

й, зрештою,

тих, хто творив інституції, без яких було б неможливим формування української нації та її існування зараз.

Словом, усе те, що колись створило нас і тримає купи аж по сьогодні. За цими абстракціями, між тим, стоять цілком реальні люди. Серед таких, безумовно, знайдуться добре відомі персонажі, котрі давно увійшли в канон — Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Шевченко й Франко, постаті тих, кого ми ніби заново перевідкрили для себе буквально протягом десятиліть незалежності, — князі Острозькі, Мазепа, Сковорода, й імена, котрі більшості сучасних українців мало що скажуть.

Спробуймо пильніше придивитися до кожного зі згаданих критеріїв, аби розгледіти людей, без яких вони не склалися б у пазл сучасного українського проєкту.

Цінності

Коли нас запитують про найважливіші, ми майже автоматично ставимо на перше місце свободу. Нас до цього спонукає не лише власний досвід її відстоювання протягом двох Майданів і теперішньої війни, але й пригадування історичної минувшини — від політичних свобод руської шляхти й козацьких «прав і вольностей», до гімнографії свободи Сковороди й Шевченка.