«Мені потрібно візуальне підтвердження, що хлопець, якого начебто готова віддати росія, мій син»: мама 4 роки не знає, чи жива її дитина

«Окупант забрав в свою сім’ю українську дівчинку, не спитавши дозволу на це її мами» — Російська пропаганда роздмухала історію про те, що учасник так званої «сво» Денис Волков оформив опіку над вихованкою Олешківського інтернату 12-річною Каріною Дем’яненко, забрав її в окупований Крим, поселив в своїй родині, — розповіла «ФАКТАМ» Марія Лебедєва, проєктний менеджер польових операцій міжнародної неурядової організації Emile Foundation, фахівці якої підготували дослідження про долю вихованців цього закладу. — В Україні у Каріни є мама. Свого часу жінку позбавили батьківських прав. Але, за свідченнями вихователів Олешківського інтернату, мама регулярно відвідувала дівчинку, привозила їй подарунки. Між мамою і донькою були теплі родинні стосунки. Незважаючи на все це, російський солдат Волков не питаючи думки матері забрав дитину (він її вивіз з закладу в Скадовську, куди окупанти перевели Каріну). Від вихователів в Олешках ми знаємо, що Каріна говорила виключно українською мовою. Окупант похвалився пропагандистам, що в його сім’ї дівчинка заговорила російською. До речі, ми маємо достовірну інформацію про те, що вихованцям Олешківського інтернату, які досі лишаються в окупації, забороняють спілкуватися українською. Окупант Денис Волков похизувався тим, що виключно україномовна дівчинка, потрапивши в його сім’ю заговорила російською. Фото з відкритих джерел І це не все, що стосується Каріни. Річ у тім, що в неї є брат, який на рік старший за дівчинку. Вони обидва з інвалідністю. У закладі в Скадовську знаходилися разом. Навіть за російським законодавством, для всиновлення пропонують разом братика і сестричку. Щодо самого Олешківського інтернату, який по праву вважався одним з найкращих в Україні закладом для дітей і молоді з психоневрологічними розладами, то зараз він не працює. Вихованців перевели в інші установи (в тому числі, певно, в окупованому Криму й в Краснодарському краї), в яких умови значно гірші. В презентації дослідження про вихованців Олешківського інтернату взяли участь родичі декількох з них. Мама Антона Волковича Ганна Замишляєва відповіла на питання «ФАКТІВ». — Антон ваша єдина дитина? — Маю ще дорослу доньку і маленького молодшого синочка. Вони звичайні здорові діти. — Вам вдалося з’ясувати, де знаходиться Антон? - Поки що ні. Точніше ситуація така: маємо інформацію, що станом на 2023 рік Антон знаходився у відповідному закладі в Стрілковому (тимчасово окуповане село в Генічеському районі на Херсонщині — Авт.). Принаймні хлопець, якому торік вдалося виїхати з окупації, повідомив, що бачив мого сина в Стрілковому у 2023-му. Можливо, Антон і зараз там. Але не виключено, що його перевели ще кудись. Розумієте, російська сторона не підтверджує, що мій син в цьому або якомусь іншому профільному закладі. Вона взагалі не повідомляє, де мій син, в якому він стані і чи взагалі живий. Читайте також: Викрадених українських дітей росіяни відправляють «на перевиховання» до Північної Кореї: що ще стало відомо на слуханнях у Сенаті США — Українські владні структури допомагають вам повернути сина з окупації? — З цим ситуація така: найпершою, до кого я звернулась серед українських посадовців, була радниця-уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дарія Герасимчук. Написала їй в «Фейсбуці» про стан справ з моїм сином Антоном. Вона спитала, скільки йому років? На той час Антону було вже 20 років. Дарія Михайлівна відповіла, що ситуація з ним — це не її компетенція, оскільки він повнолітній. Але яке це має значення в даному разі? Розумієте, фактично всі вихованці Олешківського інтернату недієздатні. В інших випадках треба проводити спеціально експертизу, щоб суд виніс рішення про такий статус. У випадку з моїм Антоном сам діагноз являється визнанням мого сина недієздатним. Це записано й в судовому рішенні, яке було винесено, коли Антону виповнилось 18 років, і я оформляла опікунство над ним. — Хтось з співробітників, які працювали в Олешківському інтернаті, лишились з його вихованцями? — Принаймні, ті, з ким у мене були контакти, не лишились. Читайте також: «Перевиховують» українських дітей: у рф створили мережу з понад 200 спецзакладів «Людина, яка представилась співробітником офісу омбудсмена Дмитра Лубінця, спитала мене, чи я готова поїхати на окуповану територію» — Певно, ви через Червоний хрест і омбудсмена Дмитра Лубінця звертались до російської сторони з вимогою повернути Антона. Що вона відповідає? - Так, зверталась, і в цьому як і в багато чому іншому мені допомагає Emile Foundation. Відносно відповідей на ці звернення. З Офісу уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця мені повідомили, що російська сторона у відповідь на запит щодо мого сина вийшла на зв’язок. Росіяни начебто готові привезти його для передачі на підконтрольну Україні території. Але поки що це тільки слова. Повторю, російська сторона не надала жодного документально підтвердженої інформації про те, де мій син, в якому він стані, чи він живий. Вона не передала ані фото, ані відео, ані офіційних паперових документів, які стосуються Антона. В телефонній розмові людина, яка представилась співробітником Офісу омбудсмена Дмитра Лубінця, спитала мене, чи готова я, як законна опікунка, поїхати на окуповану територію, щоб оцінити стан здоров’я мого сина і по результатам надати або не надати дозвіл на його транспортування. Якщо чесно, цей дзвінок здався мені тоді навіть фейковим. Чому? Ми тільки, но вирвались з окупації. То що, їхати туди знову? Це запросто може закінчитись потраплянням в полон — подібних прикладів чимало. Це, по-перше. По-друге, я не медик-експерт, щоб об’єктивно оцінити стан здоров’я мого сина Антона. Я сказала, що як мама, як законна опікунка можу надати всі необхідні нотаріально завірені документи, довіреність, дозвіл привезти його в любому стані (зі станом здоров’я будемо вже тут розбиратися). Знову ж таки цей дзвінок з офісу Лубінця — просто слова, а не документ. Це навіть не переписка по електронній пошті. Я як мінімум хочу бачити фотографію сина, зв’язатися з ним. Мені потрібно візуальне підтвердження, що хлопець, якого начебто погоджується віддати російська сторона, дійсно мій син. Адже відомі непоодинокі факти того, що росіяни змінюють дані українських дітей (імена, прізвища, місця і дати народження). Тому немає жодних гарантій, що в російських бумагах мій син числиться, наприклад, як Сергєєв Сергій Сергійович. А передати мені спробують якусь іншу дитину. Потім я повторно звернулась до омбудсмена, але результату це не дало. Читайте також: «Директорка школи промовилася знайомій, що здала окупантам всю нашу сім’ю»: дружина цивільного заручника — Які конкретно проблеми зі здоров’ям у Антона? - Він має певні особливості розвитку, бо в нього була родова травма. Він народився передчасно, і у нього тоді стався крововилив в мозок. За перші 2 місяці життя він переніс понад 5 операцій на головному мозку. До повномасштабного повторення, йому діагностували наслідки перенесеної нейроінфекції із стійкими порушеннями психіки та рухового апарату. В нього остеопороз, через це він переніс три переломи ніг. Важливий факт: з точки зору генетики в Антона все нормально, але через родову травму зараз має два шунти в шлуночках головного мозку. Тому має знаходитися під постійним наглядом спеціалістів і регулярно приймати ліки. Коли він перебував в Олешківському інтернаті, кожні три місяці син отримував планове лікування в Херсонській області лікарні. Регулярно проводилася діагностика, зокрема лікарі дивились, як виконують свою функцію шунти. У мене був контакт з нейрохірургом, неврологом, лікарями Олешківського закладу. За потреби проводилась корекція лікування. Тепер розумієте, скільки уваги медиків потребує Антон. Питання, чи забезпечується це зараз на окупованій території під час війни? Я не знаю. Я готова забрати свого сина незалежно від того, в якому він стані. Я продумала алгоритм дій фактично на будь-який його нинішній стан. Але зараз я не маю жодної достовірної інформації про Антона. І, певно, це найстрашніше. Читайте також: Відрізані від світу, виїхати неможливо: в Олешках залишилися діти, окупанти вбивають місцевих за їжу — Скільки йому років? — Він народився 6 травня 2002-го, тож зараз йому має бути 24 роки. Розкажу, як так сталося, що Антон опинився в інтернаті в Олешках. Я 14 років виховувала його вдома, причому, 7 років — сама. Бо з його татом ми розлучилися. Коли в 14 років Антон став потребувати дуже багато уваги, я вже фізично не могла витягувати догляд за ним. Розумієте, я мала працювати, заробляти гроші. Я пів року вивчала питання, в якому закладі для дітей з психоневрологічними проблемами буде хороший догляд за Антоном. Вибрала інтернат в Олешках, бо він фактично унікальний для Україні: прекрасно обладнаний, так би мовити, дружній до дітей з інвалідністю і їх родин. Там працювала директором хороша світла людина, був високопрофесійний чуйний персонал. Тому для мого Антона, тай для мене люди в цьому інтернаті (лікарі, психологи, вихователі і вихованці) стали по суті другою родиною. Там надавали допомогу і підтримку в режимі 24 на 7. Закликаю родичів вихованців Олешківського будинку-інтернату не мовчати. Готова особисто поділитися своїм досвідом пошуку сина. Я маю сторінки у всіх соціальних мережах, тож зв’язатися зі мною не складно. P. S. До окупації в Олешківському інтернаті жили і лікувались 101 вихованець. За роки повномасштабної війни родичам вдалося евакуювати 26 з них. На жаль, декілька вихованців померли в окупації без належного медичного супроводу. Раніше «ФАКТИ» публікували історію матері цивільної полоненої, яка розповіла, що, погрожуючи розправою над дочкою, фсбшник вмовляв її влаштуватися в Києві в ТЦК або лікарні, щоб збирати інформацію. На фото у заголовку Ганна Замишляєва у футболці з фотографією Антона. Фото автора