Департамент охорони здоров’я КМДА перетворили на пул для «потрібних» постачальників

Медичні закупівлі у Києві роками працюють за передбачуваним сценарієм, у якому медицина — лише привід. Потреби лікарень використовуються як аргумент для бюджетних рішень, що ухвалюються не з огляду на реальний попит, а з огляду на заздалегідь визначені суми. Ці рішення не виглядають екстраординарними, але саме в них закладено механізм системної переплати. Лікарні не обирають — їм постачають. Бюджет не аналізує — він оплачує. А різниця між реальною вартістю і ціною контракту стає чийсь стабільним доходом.

Ключову роль у цій системі відіграють управлінські рішення. Міністр охорони здоров’я – Віктор Ляшко, його заступник – Ігор Кузін, голова КМДА – Віталій Кличко, колишня директорка Департаменту охорони здоров’я КМДА – Валентина Гінзбург та заступник директора департаменту – начальник управління економіки – Олег Якубівський визначали, як саме Київ витрачає кошти на медицину. Саме за їхнього керівництва формувались правила закупівель і механізми погодження потреб. Ці правила не обмежували апетити — вони їх легалізували. У результаті завищення перестало бути винятком і стало стандартом.

Центром цієї моделі став Департамент охорони здоров’я КМДА. Через нього проходить формування потреб лікарень, погодження кількісних показників і затвердження технічних характеристик. Департамент фактично вирішує, який товар вважається необхідним і за якою логікою він закуповується. Саме тут формується очікувана вартість, яка потім визначає весь хід процедури. Якщо ціна завищена на старті, жодна закупівля вже не зможе її знизити. Таким чином переплата закладається ще до оголошення торгів.

Для реалізації цієї схеми всередині департаменту була створена робоча група з розроблення медико-технічних вимог. Формально вона мала забезпечувати відповідність документації реальним потребам медицини. Фактично ж її рішення зводилися до погодження характеристик, які повністю збігалися з продукцією конкретних постачальників. Вимоги повторювалися з процедури в процедуру, змінювалися лише формулювання. Альтернативні рішення просто не з’являлися у документації. Це унеможливлювало реальну конкуренцію.

У медичних закупівлях Києва стабільно фігурують одні й ті самі компанії: ПП «НВФ “КАТО”», ТОВ «Протек Солюшнз Україна», ТОВ «Артек Медікал Груп» та ТОВ «Медгарант». Упродовж 2024 року «Протек Солюшнз Україна» отримало державні замовлення приблизно на 3,2 млрд грн, «Артек Медікал Груп» — близько 3 млрд грн, «Медгарант» — орієнтовно 1 млрд грн, а «НВФ “КАТО”» — понад 107 млн грн. Це не окремі великі контракти, а системна присутність у закупівлях київських лікарень. Саме ці компанії регулярно ставали переможцями процедур незалежно від предмета закупівлі. Такий результат забезпечувався не ціною і не конкуренцією, а механікою формування вартості.

Саме через цю механіку ціни на лікарські засоби та медичні вироби закладалися із завищенням ще на етапі підготовки закупівель. Очікувана і договірна вартість у багатьох випадках перевищувала економічно обґрунтований рівень у 3–5 разів. Це досягалося через унікальні технічні параметри, нестандартні комплектації та кількісні показники, які не мали ринкових аналогів і автоматично відсіювали інших постачальників. У результаті лікарні отримували товар без альтернативи вибору. А різницю між реальною та заявленою ціною покривав міський бюджет.

Окремим епізодом цієї практики стала закупівля ендопротезів суглобів та комплектів інструментарію на суму 123,3 млн грн. Медико-технічні вимоги для цієї процедури були виписані таким чином, що забезпечували перемогу одного постачальника. Інші учасники не могли відповідати заданим параметрам. За попередніми розрахунками, переплата за цією закупівлею склала близько 40 млн грн. Це не помилка в розрахунках, а прямий наслідок ручного формування документації.

Нами подано скаргу до контролюючих та правоохоронних органів з вимогою провести комплексну перевірку діяльності ПП «НВФ “КАТО”», ТОВ «Протек Солюшнз Україна», ТОВ «Артек Медікал Груп», ТОВ «Медгарант» та посадових осіб Департаменту охорони здоров’я КМДА щодо законності формування потреб і медико-технічних вимог, економічної обґрунтованості очікуваної та договірної вартості лікарських засобів і медичних виробів, наявності ознак штучного завищення цін у 3–5 разів, узгоджених дій при підготовці тендерної документації, заволодіння коштами місцевого бюджету.

Коли у лікарнях бракує обладнання, витратних матеріалів і часу для пацієнта, а ті самі медичні вироби заходять у закупівлі за цінами, завищеними у кілька разів, стає очевидно: йдеться не про складність медицини і не про неминучі витрати. Це про систему, у якій бюджетні рішення відірвані від реальних потреб лікування, а цифри в контрактах живуть окремим життям від лікарняних палат. У такій моделі кожна завищена позиція — це не просто фінансова аномалія, а втрачений ресурс для конкретного пацієнта.