Back
News item changed

"The Terekhov Phenomenon": Why Kharkiv’s Mayor Tops Trust Ratings and What His Political Future Might Be

Automatically translated version. May contain inaccuracies compared to the original.

Is there a free center-left niche in Ukraine and can Kharkiv’s mayor occupy it? Kharkiv mayor Ihor Terekhov is showing strong results in social polls. However, moving from the regional to the national level entails many challenges. Read about how realistic the chances are for a hypothetical Terekhov party to enter parliament, whether center-left projects have prospects in Ukraine, and how he might move beyond an eastern niche — in the RBC-Ukraine piece. Main points: Rating situation: Kharkiv mayor Ihor Terekhov topped the KMIS survey by net trust (52%), and his potential project ranks third in the ratings. Winter factor: His popularity benefited from a favorable contrast with Kyiv in preparing the city for an extremely harsh winter 2025–2026 years. Scale change: Despite declining a government post, Terekhov’s team is preparing to enter national politics. Key risks: The political force risks being confined to an eastern niche and the absence of a genuine left political niche. The prolonged absence of elections in Ukraine, on the one hand, has frozen the political system. On the other hand, these extraordinary times give new leaders in various fields of Ukrainian life a chance to emerge. Primarily, of course, military leaders. During the large-scale war with Russia many commanders have appeared whose names, a few years ago, meant nothing or almost nothing to the general public. In the future, if they wish, some of these leaders could convert public trust into political capital and try their hand in presidential or at least parliamentary elections. In the purely civilian sector, political elevators work noticeably worse. In particular, during the large war there are virtually no examples of regional leaders rising to national leadership (though even before the war, apart from a few cases, such examples were rare). At the same time, one of the positive side effects planned during the decentralization reform some years ago was precisely to enable such upward mobility — in the spirit of many European countries, large and small, where a successful city mayor or regional leader often later takes a place in national politics. What numbers does Terekhov’s project have? According to various sociological surveys, among locally known figures of national scale stands Kharkiv mayor Ihor Terekhov. A KMIS survey conducted in May–June this year even gave him first place by net trust among Ukrainians from all the figures offered in the questionnaire — 52% trust versus 19% distrust (compared with the previous KMIS survey in January, these figures improved by a few percentage points). Another survey by SOCIS in March gave the hypothetical political project led by Terekhov third place in parliamentary voting intentions — 13,7% among those who will vote and have decided on their preferred party (after the hypothetical parties of Zaluzhnyi and Budanov). Ihor Terekhov in Kharkiv (photo: Terekhov’s Facebook page) The key factor that increased Terekhov’s recognition and trust is obvious even without deep sociological analysis — an extremely difficult winter 2025–26. It was especially hard for Kyiv, where systematic Russian attacks on the energy infrastructure coincided with inadequate city preparedness for such a crisis and an overall unbalanced capital governance system, as RBC-Ukraine wrote in detail. Read also: Two powers in Kyiv. What’s happening behind the scenes in the struggle between Bankova and Klitschko before winter Against this backdrop, Kharkiv — arguably the Ukrainian city most comparable to Kyiv by many parameters — appeared far better prepared for the challenges. Also due to its proximity to the front: Kharkiv is several dozen kilometers from Russian positions, whereas Kyiv is, after all, a rear city. Thus, an involuntary comparison of Kyiv’s and Kharkiv’s leadership favored the latter. Transition to the national level The media, including RBC-Ukraine, have written a lot in recent years about the short bench of reserves in the current ruling team. That personnel shortage became evident again during the summer government reshuffle. Sources told RBC-Ukraine that the authorities considered bringing in outside managers, including Kharkiv mayor Terekhov, who might have been offered a government seat. In particular, after President Zelensky announced the upcoming resignation of Prime Minister Yuliia Svyrydenko, he immediately held a series of show meetings with several figures — including Terekhov. Media and social networks interpreted this as a kind of casting call for the vacant prime minister post. The president had held similar meetings with photo posts on Telegram after firing the previous head of his Office. One invitee then — GUR chief Kyrylo Budanov — later indeed took a post on Bankova. By analogy, Terekhov began to be seriously discussed as a possible contender for prime minister or another Cabinet post. However, he stayed in Kharkiv — for fairly obvious reasons. Without a personal base in the Verkhovna Rada (and Terekhov had nowhere to get one), any head of government is doomed to remain in a suspended state. His room for maneuver is inherently limited, and regular conflicts between a prime minister, deputy prime minister, or minister and a populist-oriented parliamentary corps are inevitable. Moreover, since no end to the war — and therefore no immediate elections — is in sight, a sudden shift from local to central politics could become a political false start. Almost certainly such a move would not be understood primarily by Kharkiv residents themselves. Still, according to sources close to Terekhov cited by RBC-Ukraine, the mayor’s planning horizons are not limited to municipal politics. His team is seriously aiming to move into national politics, eyeing the effectively vacant center-left niche in Ukraine. A free niche After 2014 year, with the first wave of Russian aggression, virtually all parties that used “left” in their names or positioned themselves as leftist were subjected to public anathematization. The reason is obvious — almost all of them turned out to be traitors or at least pro-Russian collaborators, helping the enemy in practical or at least informational warfare against Ukraine. Many once-strong projects, like the Socialist or Progressive Socialist parties, were marginalized and left the political arena long before 2014. Not to mention that many of these and numerous other left projects exploited leftist rhetoric while actually serving as political tools for various financial-industrial groups. Terekhov at the site of a Russian strike (photo: Getty Images) However, after this self-purging of the left flank, the corresponding political demand did not disappear. Almost all Ukrainian parties that position themselves as right or center-right (and, for example, join related alliances at the pan-European level) have continued to exploit leftist narratives in practice — without admitting this to voters, most of whom are rather distant from political theory. At the same time, the concept of a left party is not inherently anti-Ukrainian or pro-Russian. Evidence of this is numerous left-leaning parties in power in many developed Western countries. Many of them take a critical stance toward the aggressor country, and center-left governments have supported Ukraine for years. So “left” does not automatically mean communist, Stalinist, or pro-Russian — although that stereotype has indeed taken deep root in mass consciousness and, to be fair, has some basis. Center-leftists or strong managers? Overall, Terekhov’s potential political force, with appropriate positioning, could occupy the left political niche. But in reality it’s not that simple. There is and will not be any purely left niche in the Ukrainian electoral space. There is a niche of social populism. But to achieve results in this niche you will need budget funds, which will be in deep deficit after the war, and positions in central government to obtain those funds, — political scientist Volodymyr Fesenko told RBC-Ukraine. Fesenko believes Terekhov’s party would be situated not in the left but rather in the eastern electoral niche — which limits its electoral potential. Similar arguments were made to RBC-Ukraine by Rating Sociological Group director Oleksii Antypovych. On one hand, it’s about orientation to the electorate of the South and East. Regarding value orientations — it’s what was once called strong managerialism. This is complemented by an emphasis on being a frontline region, on self-defense, the ability to speak different languages while being for Ukraine, and on reviving the country and its regions in particular, he told the outlet. According to Antypovych, this is primarily about local patriotism and strong local authorities like Terekhov, and about focusing on internal resources of Ukraine — region, community, city, etc. How electorally attractive is this niche? The simple answer: attractive, and promising in terms of passing into parliament, the sociologist noted. At the same time, he warns of significant voter flow — both toward Volodymyr Zelensky’s supporters and other non-military projects like Yuliia Tymoshenko’s Fatherland and Dmytro Razumkov’s project. Overall, Antypovych stresses it is too early to talk about any electoral prospects for a project because the timing and circumstances in which Ukrainians will decide their electoral sympathies remain unclear. Fesenko issues a similar caveat. At the moment this hypothetical party has a chance to pass the electoral threshold and bring a small faction into the future Verkhovna Rada, he told the outlet, emphasizing that this reflects the situation as it stands now, and after the war the situation could well worsen. Elections will show Aside from uncertainty about when and under what conditions elections might be held and the resource base of some participants, there are factors that could work in favor of a potential Terekhov project. Notably, Russian aggression has also dealt a terrible blow to the welfare of millions of Ukrainians. During full-scale war many are willing to endure material hardship, understanding the reasons. After the war, socioeconomic issues will certainly come to the fore. Ihor Terekhov (photo: Getty Images) Furthermore, historical experience shows polls often err and election results bring surprises — especially when public space is dominated by narratives that leave little room for alternative views or push them to the margins. For example, the long-standing image of postwar Ukraine as a “steel porcupine” or a European Israel — a highly militarized country where all spheres of life are subordinated to preparation for future confrontations — is widespread. Yet after the war it may turn out that not all Ukrainians fully share that vision of postwar development. There could arise demand for a more socially liberal model — while continuing to strengthen defense capabilities, no sensible politician would dismiss such a need. So although the electoral prospects of a potential political project led by Terekhov are quite clear, such a party would still have to overcome serious challenges. In particular, it would need to position itself beyond the conditional eastern niche, appealing to issues common to residents of both Kharkiv and Uzhhorod. This task is somewhat eased by the fact that many inhabitants of the South and East — the regions closest to the front — have relocated over the years of the war to central and western Ukraine. Accordingly, that eastern niche of potential electorate moved with them. Moreover, the party must maintain strong media work, because even now, in a non-electoral period, the Ukrainian information space is oversaturated. One can imagine what it will look like when the final political embargoes are lifted.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Феномен Терехова": чому мер Харкова очолив рейтинги довіри та яке в нього політичне майбутнє". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Феномен Терехова": чому мер Харкова очолив рейтинги довіри та яке в нього політичне майбутнє". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Чи є в Україні вільна лівоцентристська ніша і чи зможе мер Харкова її зайняти? Мер Харкова Ігор Терехов демонструє хороші результати в соцопитуваннях. Проте перехід із регіонального рівня на загальнонаціональний супроводжується багатьма викликами. Про те, наскільки реальні шанси умовної партії Терехова пройти до парламенту, чи є перспективи у лівоцентристських проектів в Україні та як йому вийти зі східної ніші – читайте в матеріалі РБК-Україна. Головне: Рейтингова ситуація: Мер Харкова Ігор Терехов очолив опитування КМІС за балансом довіри (52%), а його потенційний проєкт посідає третє місце у рейтингах. Фактор зими: Популярності сприяв вигідний контраст із Києвом у підготовці міста до критично важкої зими 2025–2026 років. Зміна масштабу: Попри відмову від посади в уряді, в команді Терехова готуються до виходу в загальнонаціональну політику. Ключові ризики: Політсилі загрожує замкненість у східній ніші та відсутність справжньої лівої політичної ніші. Тривала відсутність виборів в Україні, з одного боку, законсервувала політичну систему. З іншого боку, саме нинішні часи надзвичайних випробувань дають шанс проявитись новим лідерам у різних сферах українського життя. Звісно, насамперед військовим. За час великої війни з Росією з'явилось вже багато командирів, чиї імена ще кілька років тому нічого або майже нічого не говорили широким верствам населення. І в майбутньому, якщо буде таке бажання, деякі з цих лідерів цілком можуть конвертувати народну довіру у політичний капітал і спробувати сили на виборах, президентських або як мінімум парламентських. Суто в цивільному секторі політичні ліфти працюють помітно гірше. Зокрема, за час великої війни фактично немає прикладів, коли регіональні лідери виростали у лідерів загальнонаціонального масштабу (щоправда, за нечисленними випадками, таких прикладів було небагато й до війни). Разом з тим, один із позитивних побічних ефектів, який планувався під час проведення реформи децентралізації кілька років тому, якраз і передбачав можливості подібного зростання. Цілком в дусі європейських країн, великих і малих, де успішний мер міста чи керівник регіону часто згодом займає своє місце і в національній політиці. Які цифри у проекту Терехова Згідно з даними різних соціологічних опитувань, серед найбільш впізнаваних у державному масштабі місцевих діячів виділяється мер Харкова Ігор Терехов. Проведене в травні-червні цього року опитування Київського міського інституту соціології взагалі дало йому перше місце за балансом довіри-недовіри серед українців з-поміж всіх запропонованих в опитувальнику діячів – 52% довіри проти 19% недовіри (порівняно з попереднім, січневим, опитуванням КМІС ці цифри покращились на кілька відсотків). Інше опитування, проведене соціологічною компанією СОЦІС у березні, віддало умовному політичному проекту на чолі з Тереховим третє місце на парламентських виборах – 13,7% серед тих, хто піде на вибори і визначився зі своїм фаворитом (після умовних партії Залужного і партії Буданова). Ігор Терехов в Харкові (фото: Фейсбук-сторінка Терехова) Ключовий фактор, який сприяв зростанню впізнаваності і довіри до Терехова, цілком очевидний і без глибокого соціологічного аналізу – вкрай важка зима 2025-26. Яка видалась особливо важкою для Києва, де системні російські атаки по енергетиці наклались на недостатню підготовку міста до такої кризи і загалом розбалансовану систему управління столицею, про що РБК-Україна докладно писало. Читайте також: Дві влади Києва. Що відбувається за лаштунками боротьби Банкової та Кличка перед зимою На цьому фоні Харків як, певно, найближче до Києва за параметрами українське місто, виглядав значно більш готовим до викликів. Ще й з урахуванням фактору наближеності до фронту – від Харкова до російських позицій кількадесят кілометрів, тоді як Київ, як не крути, місто тилове. Тож мимовільне порівняння київського і харківського керівництва склалось на користь останнього. Перехід на національний рівень Про коротку лаву запасних нинішньої владної команди за останні роки медіа, зокрема й РБК-Україна, писали чимало. В ході літнього перезавантаження Кабінету міністрів цей кадровий дефіцит вкотре наочно проявився. Тож, як розповідали джерела РБК-Україна, у владі замислювалися над долученням менеджерів зі сторони, зокрема і харківського мера Терехова, якому могли запропонувати урядове крісло. Зокрема, після того, як Зеленський оголосив про майбутню відставку Юлії Свириденко з прем'єрської посади, він одразу провів серію показових зустрічей з кількома діячами – зокрема і з Тереховим. В медіа і соцмережах це розцінили як своєрідний кастинг на вакантну прем'єрську посаду. Адже подібні зустрічі, з фото-постами в Телеграмі, президент проводив і після звільнення попереднього керівника свого Офісу. І один із запрошених тоді – начальник ГУР Кирило Буданов – згодом і справді обійняв посаду на Банковій. Тож за аналогією Терехова почали серйозно обговорювати в якості можливого претендента на прем'єрське крісло чи іншу посаду в Кабміні. Втім, він залишився в Харкові – із досить очевидних міркувань. Без наявності власної опори у Верховній раді (а Терехову взяти її було нізвідки) будь-який очільник уряду приречений залишатися у підвішеному стані. Поле для його маневру апріорі обмежено, а регулярні конфлікти у прем'єра, віце-прем'єра чи міністра з налаштованим на популізм депутатським корпусом невідворотні. Крім того, оскільки на осяжну перспективу жодного завершення війни, а відтак і виборів, не проглядається, різкий перехід з місцевого на центральний рівень міг би стати політичним фальстартом. Майже напевно такого маневру не зрозуміли би насамперед самі харків'яни. Втім, за інформацією наближених до Терехова джерел РБК-Україна, міською політикою горизонти планування у мера все ж не обмежуються. І в його команді всерйоз націлились на перехід на рівень національної політики, приміряючись до фактично вакантної в Україні лівоцентристської ніші. Вільна ніша Після 2014 року, з першою хвилею російської агресії, фактично всі партії, які використовували в назві чи позиціонували себе як ліві, піддалися суспільній анафемі. Причина очевидна – ледь не всі з них виявилися зрадниками або принаймні проросійськими колаборантами, допомагаючи ворогу у практичній чи як мінімум інформаційній боротьбі проти України. Чимало колись міцних проектів, на кшталт Соціалістичної чи Прогресивно-соціалістичної партії, маргіналізувалися і зійшли з політичної арени задовго до 2014-го. Не кажучи про те, що всі ці та безліч інших лівих політичних проектів насправді лише експлуатували відповідну риторику і особливо наративи, по суті ж будучи лише політичними інструментами різних фінансово-промислових груп. Терехов на місці російського обстрілу (фото: Getty Images) Однак після подібного самоочищення лівого політичного флангу відповідний політичний запит нікуди не зник. І ледь не всі українські політичні партії, позиціонуючи себе правими і правоцентристами (і, наприклад, входячи у відповідні альянси на пан'європейському рівні) продовжували експлуатувати ліві наративи на практиці. Але не зізнаючись у цьому виборцям, більшість з яких досить далекі від політичної теорії. Разом з тим, в самому понятті лівої партії немає нічого апріорі антиукраїнського чи апріорі проросійського. Доказ цьому – знаходження при владі у безлічі західних розвинутих країн політсил лівого спрямування. І багато з них налаштовані до країни-агресора цілком критично, а лівоцентристські уряди роками підтримують Україну. Тож загалом лівий – зовсім не означає комуністичний, сталіністський чи проросійський. Хоча, безумовно, подібний стереотип у масовій свідомості вкорінився вже досить глибоко – і варто, визнати, небезпідставно. Лівоцентристи чи міцні господарники? Тож загалом, потенційна політична сила Терехова, з відповідним позиціонуванням, якраз і могла би зайняти ліву політичну нішу. Однак в реальності не все так просто. Нема і не буде ніякої умовної лівої ніші в українському електоральному просторі.. Є ніша соціального популізму. Але для досягнення результату в цій ніші потрібні будуть бюджетні гроші, які після завершення війни будуть у великому дефіциті, і позиції в центральній владі, щоб ці гроші отримати, – сказав РБК-Україна політолог Володимир Фесенко. Як вважає політолог, партія Терехова перебуватиме не в лівій, а радше в східній виборчій ніші – а це накладає обмеження на електоральний потенціал. Схожі аргументи у розмові з РБК-Україна використовує і директор Соціологічної групи Рейтинг Олексій Антипович. З одного боку, йдеться про орієнтацію на електорат Півдня і Сходу. Щодо ціннісних орієнтирів – це те, що колись називалось міцними господарниками. І це доповнюється орієнтиром на те, що ось, ми прифронтова зона, ми самі себе захищаємо, ми можемо говорити різними мовами, але ми за Україну, ми за відродження нашої країни і наших регіонів зокрема, – сказав він у коментарі виданню. За словами Антиповича, тут йдеться насамперед про місцевий патріотизм і міцних авторитетів на місцях, на кшталт того ж Терехова. А також – на орієнтацію передовсім на внутрішні ресурси України, регіону, громади, міста тощо. Наскільки ця ніша електорально приваблива для громадян? Проста відповідь – приваблива, і перспективна з точки зору проходження в парламент, – зазначив соціолог. Разом з тим, він застерігає, що в даному випадку є значне перетікання електорату – як до виборців Володимира Зеленського, так і інших невійськових проектів, на кшталт Батьківщини Юлії Тимошенко та проекту Дмитра Разумкова. І загалом, про якісь електоральні перспективи будь-якого проекту, підкреслює Антипович, говорити зарано – бо поки цілком незрозумілі час і обставини, в яких українці будуть визначатися зі своїми електоральними симпатіями. Аналогічне застереження висуває і Володимир Фесенко. На даний момент у цієї умовної партії є шанси подолати виборчий бар’єр і провести до майбутнього складу Верховної Ради свою невеличку фракцію, – сказав він у коментарі виданню, підкресливши, що так ситуація виглядає саме станом на зараз, а по завершенні війни ситуація цілком може погіршитись. Вибори покажуть Окрім загальної непевності щодо умов і часу проведення виборів, ресурсної бази окремих їх учасників потенційно є й фактори, які могли би спрацювати на руку потенційному проекту Терехова. Зокрема, той факт, що російська агресія серед іншого, завдала й страшного удару по добробуту мільйонів українських громадян. В умовах повномасштабної війни багато хто готовий терпіти матеріальні труднощі, добре розуміючи їхню причини. Натомість по її завершенні соціально-економічні питання точно вийдуть на перший план. Ігор Терехов (фото: Getty Images) Окрім того, як доводить світовий досвід, соціологія часто помиляється, і результати виборів приносять неабиякі несподіванки. Особливо в умовах, коли в публічному просторі домінують певні наративи, що майже не лишають місця для альтернативної думки (або ж витискають її на маргінес). Приміром, загальним місцем давно став образ повоєнної України як сталевого дикобраза чи європейського Ізраїлю – країни максимально мілітаризованої, всі сфери життя якої підпорядковані підготовці до нових раундів протистояння з ворогами. Натомість після завершення війни цілком може виявитись, що далеко не всі українці повністю поділяють саме таке бачення поствоєнного розвитку держави. І з'явиться запит на більш соціально-ліберальну модель – звісно, при подальшому зміцненні обороноздатності, відкидати таку потребу не буде жоден притомний політик. Тож попри те, що електоральні перспективи потенційного політичного проекту на чолі з Тереховим цілком очевидні, такій партії в будь-якому разі доведеться здолати серйозні виклики. Зокрема – у своєму позиціонуванні вийти за межі умовної східної ніші, апелюючи до проблем, які є спільними і для жителів Харкова, і для жителів Ужгорода. Частково це завдання спрощується тим, що величезна кількість мешканців півдня та сходу, як найбільш наближених до фронту регіонів, за роки великої війни перебрались в центральні й західні області України. І, відповідно, разом з ними переїхала і та сама східна ніша потенційного електорату. Крім того, треба тримати на належному рівні медійну роботу, адже навіть зараз, у безвиборчий період український інформаційний простір перенасичений. І можна уявити, що в ньому буде відбуватись, коли останні ембарго на політику впадуть остаточно.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Феномен Терехова": чому мер Харкова очолив рейтинги довіри та яке в нього політичне майбутнє". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Document: PDF proof of the original version of the news item ""Феномен Терехова": чому мер Харкова очолив рейтинги довіри та яке в нього політичне майбутнє". It records the publication content at the moment of the first scan, the preservation date and the source: RBC-Ukraine.

Чи є в Україні вільна лівоцентристська ніша і чи зможе мер Харкова її зайняти?

Мер Харкова Ігор Терехов демонструє хороші результати в соцопитуваннях.

Проте перехід із регіонального рівня на загальнонаціональний супроводжується багатьма викликами.

Про те, наскільки реальні шанси умовної партії Терехова пройти до парламенту, чи є перспективи у лівоцентристських проектів в Україні та як йому вийти зі східної ніші – читайте в матеріалі РБК-Україна.

Головне: Рейтингова ситуація: Мер Харкова Ігор Терехов очолив опитування КМІС за балансом довіри (52%), а його потенційний проєкт посідає третє місце у рейтингах.

Фактор зими: Популярності сприяв вигідний контраст із Києвом у підготовці міста до критично важкої зими 2025–2026 років.

Зміна масштабу: Попри відмову від посади в уряді, в команді Терехова готуються до виходу в загальнонаціональну політику.

Ключові ризики: Політсилі загрожує замкненість у східній ніші та відсутність справжньої лівої політичної ніші.

Тривала відсутність виборів в Україні, з одного боку, законсервувала політичну систему.

З іншого боку, саме нинішні часи надзвичайних випробувань дають шанс проявитись новим лідерам у різних сферах українського життя.

Звісно, насамперед військовим.

За час великої війни з Росією з'явилось вже багато командирів, чиї імена ще кілька років тому нічого або майже нічого не говорили широким верствам населення.

І в майбутньому, якщо буде таке бажання, деякі з цих лідерів цілком можуть конвертувати народну довіру у політичний капітал і спробувати сили на виборах, президентських або як мінімум парламентських.

Суто в цивільному секторі політичні ліфти працюють помітно гірше.

Зокрема, за час великої війни фактично немає прикладів, коли регіональні лідери виростали у лідерів загальнонаціонального масштабу (щоправда, за нечисленними випадками, таких прикладів було небагато й до війни).

Разом з тим, один із позитивних побічних ефектів, який планувався під час проведення реформи децентралізації кілька років тому, якраз і передбачав можливості подібного зростання.

Цілком в дусі європейських країн, великих і малих, де успішний мер міста чи керівник регіону часто згодом займає своє місце і в національній політиці.

Які цифри у проекту Терехова Згідно з даними різних соціологічних опитувань, серед найбільш впізнаваних у державному масштабі місцевих діячів виділяється мер Харкова Ігор Терехов.

Проведене в травні-червні цього року опитування Київського міського інституту соціології взагалі дало йому перше місце за балансом довіри-недовіри серед українців з-поміж всіх запропонованих в опитувальнику діячів – 52% довіри проти 19% недовіри (порівняно з попереднім, січневим, опитуванням КМІС ці цифри покращились на кілька відсотків).

Проведене в травні-червні цього року опитування Київського міжнародного інституту соціології взагалі дало йому перше місце за балансом довіри-недовіри серед українців з-поміж всіх запропонованих в опитувальнику діячів – 52% довіри проти 19% недовіри (порівняно з попереднім, січневим, опитуванням КМІС ці цифри покращились на кілька відсотків).

Інше опитування, проведене соціологічною компанією СОЦІС у березні, віддало умовному політичному проекту на чолі з Тереховим третє місце на парламентських виборах – 13,7% серед тих, хто піде на вибори і визначився зі своїм фаворитом (після умовних партії Залужного і партії Буданова).

Ігор Терехов в Харкові (фото: Фейсбук-сторінка Терехова) Ключовий фактор, який сприяв зростанню впізнаваності і довіри до Терехова, цілком очевидний і без глибокого соціологічного аналізу – вкрай важка зима 2025-26.

Яка видалась особливо важкою для Києва, де системні російські атаки по енергетиці наклались на недостатню підготовку міста до такої кризи і загалом розбалансовану систему управління столицею, про що РБК-Україна докладно писало.

Читайте також: Дві влади Києва.

Що відбувається за лаштунками боротьби Банкової та Кличка перед зимою На цьому фоні Харків як, певно, найближче до Києва за параметрами українське місто, виглядав значно більш готовим до викликів.

Ще й з урахуванням фактору наближеності до фронту – від Харкова до російських позицій кількадесят кілометрів, тоді як Київ, як не крути, місто тилове.

Тож мимовільне порівняння київського і харківського керівництва склалось на користь останнього.

Перехід на національний рівень Про коротку лаву запасних нинішньої владної команди за останні роки медіа, зокрема й РБК-Україна, писали чимало.

В ході літнього перезавантаження Кабінету міністрів цей кадровий дефіцит вкотре наочно проявився.

Тож, як розповідали джерела РБК-Україна, у владі замислювалися над долученням менеджерів зі сторони, зокрема і харківського мера Терехова, якому могли запропонувати урядове крісло.

Зокрема, після того, як Зеленський оголосив про майбутню відставку Юлії Свириденко з прем'єрської посади, він одразу провів серію показових зустрічей з кількома діячами – зокрема і з Тереховим.

В медіа і соцмережах це розцінили як своєрідний кастинг на вакантну прем'єрську посаду.

Адже подібні зустрічі, з фото-постами в Телеграмі, президент проводив і після звільнення попереднього керівника свого Офісу.

І один із запрошених тоді – начальник ГУР Кирило Буданов – згодом і справді обійняв посаду на Банковій.

Тож за аналогією Терехова почали серйозно обговорювати в якості можливого претендента на прем'єрське крісло чи іншу посаду в Кабміні.

Втім, він залишився в Харкові – із досить очевидних міркувань.

Без наявності власної опори у Верховній раді (а Терехову взяти її було нізвідки) будь-який очільник уряду приречений залишатися у підвішеному стані.

Поле для його маневру апріорі обмежено, а регулярні конфлікти у прем'єра, віце-прем'єра чи міністра з налаштованим на популізм депутатським корпусом невідворотні.

Крім того, оскільки на осяжну перспективу жодного завершення війни, а відтак і виборів, не проглядається, різкий перехід з місцевого на центральний рівень міг би стати політичним фальстартом.

Майже напевно такого маневру не зрозуміли би насамперед самі харків'яни.

Втім, за інформацією наближених до Терехова джерел РБК-Україна, міською політикою горизонти планування у мера все ж не обмежуються.

І в його команді всерйоз націлились на перехід на рівень національної політики, приміряючись до фактично вакантної в Україні лівоцентристської ніші.

Вільна ніша Після 2014 року, з першою хвилею російської агресії, фактично всі партії, які використовували в назві чи позиціонували себе як ліві, піддалися суспільній анафемі.

Причина очевидна – ледь не всі з них виявилися зрадниками або принаймні проросійськими колаборантами, допомагаючи ворогу у практичній чи як мінімум інформаційній боротьбі проти України.

Чимало колись міцних проектів, на кшталт Соціалістичної чи Прогресивно-соціалістичної партії, маргіналізувалися і зійшли з політичної арени задовго до 2014-го.

Не кажучи про те, що всі ці та безліч інших лівих політичних проектів насправді лише експлуатували відповідну риторику і особливо наративи, по суті ж будучи лише політичними інструментами різних фінансово-промислових груп.

Терехов на місці російського обстрілу (фото: Getty Images) Однак після подібного самоочищення лівого політичного флангу відповідний політичний запит нікуди не зник.

І ледь не всі українські політичні партії, позиціонуючи себе правими і правоцентристами (і, наприклад, входячи у відповідні альянси на пан'європейському рівні) продовжували експлуатувати ліві наративи на практиці.

Але не зізнаючись у цьому виборцям, більшість з яких досить далекі від політичної теорії.

Разом з тим, в самому понятті лівої партії немає нічого апріорі антиукраїнського чи апріорі проросійського.

Доказ цьому – знаходження при владі у безлічі західних розвинутих країн політсил лівого спрямування.

І багато з них налаштовані до країни-агресора цілком критично, а лівоцентристські уряди роками підтримують Україну.

Тож загалом лівий – зовсім не означає комуністичний, сталіністський чи проросійський.

Хоча, безумовно, подібний стереотип у масовій свідомості вкорінився вже досить глибоко – і варто, визнати, небезпідставно.

Лівоцентристи чи міцні господарники?

Тож загалом, потенційна політична сила Терехова, з відповідним позиціонуванням, якраз і могла би зайняти ліву політичну нішу.

Однак в реальності не все так просто.

Нема і не буде ніякої умовної лівої ніші в українському електоральному просторі..

Є ніша соціального популізму.

Але для досягнення результату в цій ніші потрібні будуть бюджетні гроші, які після завершення війни будуть у великому дефіциті, і позиції в центральній владі, щоб ці гроші отримати, – сказав РБК-Україна політолог Володимир Фесенко.

Як вважає політолог, партія Терехова перебуватиме не в лівій, а радше в східній виборчій ніші – а це накладає обмеження на електоральний потенціал.

Схожі аргументи у розмові з РБК-Україна використовує і директор Соціологічної групи Рейтинг Олексій Антипович.

З одного боку, йдеться про орієнтацію на електорат Півдня і Сходу.

Щодо ціннісних орієнтирів – це те, що колись називалось міцними господарниками.

І це доповнюється орієнтиром на те, що ось, ми прифронтова зона, ми самі себе захищаємо, ми можемо говорити різними мовами, але ми за Україну, ми за відродження нашої країни і наших регіонів зокрема, – сказав він у коментарі виданню.

За словами Антиповича, тут йдеться насамперед про місцевий патріотизм і міцних авторитетів на місцях, на кшталт того ж Терехова.

А також – на орієнтацію передовсім на внутрішні ресурси України, регіону, громади, міста тощо.

Наскільки ця ніша електорально приваблива для громадян?

Проста відповідь – приваблива, і перспективна з точки зору проходження в парламент, – зазначив соціолог.

Разом з тим, він застерігає, що в даному випадку є значне перетікання електорату – як до виборців Володимира Зеленського, так і інших невійськових проектів, на кшталт Батьківщини Юлії Тимошенко та проекту Дмитра Разумкова.

І загалом, про якісь електоральні перспективи будь-якого проекту, підкреслює Антипович, говорити зарано – бо поки цілком незрозумілі час і обставини, в яких українці будуть визначатися зі своїми електоральними симпатіями.

Аналогічне застереження висуває і Володимир Фесенко.

На даний момент у цієї умовної партії є шанси подолати виборчий бар’єр і провести до майбутнього складу Верховної Ради свою невеличку фракцію, – сказав він у коментарі виданню, підкресливши, що так ситуація виглядає саме станом на зараз, а по завершенні війни ситуація цілком може погіршитись.

Вибори покажуть Окрім загальної непевності щодо умов і часу проведення виборів, ресурсної бази окремих їх учасників потенційно є й фактори, які могли би спрацювати на руку потенційному проекту Терехова.

Зокрема, той факт, що російська агресія серед іншого, завдала й страшного удару по добробуту мільйонів українських громадян.

В умовах повномасштабної війни багато хто готовий терпіти матеріальні труднощі, добре розуміючи їхню причини.

Натомість по її завершенні соціально-економічні питання точно вийдуть на перший план.

Ігор Терехов (фото: Getty Images) Окрім того, як доводить світовий досвід, соціологія часто помиляється, і результати виборів приносять неабиякі несподіванки.

Особливо в умовах, коли в публічному просторі домінують певні наративи, що майже не лишають місця для альтернативної думки (або ж витискають її на маргінес).

Приміром, загальним місцем давно став образ повоєнної України як сталевого дикобраза чи європейського Ізраїлю – країни максимально мілітаризованої, всі сфери життя якої підпорядковані підготовці до нових раундів протистояння з ворогами.

Натомість після завершення війни цілком може виявитись, що далеко не всі українці повністю поділяють саме таке бачення поствоєнного розвитку держави.

І з'явиться запит на більш соціально-ліберальну модель – звісно, при подальшому зміцненні обороноздатності, відкидати таку потребу не буде жоден притомний політик.

Тож попри те, що електоральні перспективи потенційного політичного проекту на чолі з Тереховим цілком очевидні, такій партії в будь-якому разі доведеться здолати серйозні виклики.

Зокрема – у своєму позиціонуванні вийти за межі умовної східної ніші, апелюючи до проблем, які є спільними і для жителів Харкова, і для жителів Ужгорода.

Частково це завдання спрощується тим, що величезна кількість мешканців півдня та сходу, як найбільш наближених до фронту регіонів, за роки великої війни перебрались в центральні й західні області України.

І, відповідно, разом з ними переїхала і та сама східна ніша потенційного електорату.

Крім того, треба тримати на належному рівні медійну роботу, адже навіть зараз, у безвиборчий період український інформаційний простір перенасичений.

І можна уявити, що в ньому буде відбуватись, коли останні ембарго на політику впадуть остаточно.

Open the news PDF proof

Document: PDF proof of the edited version of the news item ""Феномен Терехова": чому мер Харкова очолив рейтинги довіри та яке в нього політичне майбутнє". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: RBC-Ukraine.

Document: PDF proof of the edited version of the news item ""Феномен Терехова": чому мер Харкова очолив рейтинги довіри та яке в нього політичне майбутнє". It helps compare changes with the previous recorded version and confirms that the update was detected by the monitoring system. Source: RBC-Ukraine.

Download Download PDF