Назад
💛 Доказів не потребуємо. Ми ж йому віримо
«За інформацією наших джерел у політичних колах…»
«Наші співрозмовники в бізнесових колах повідомляють…»
Знайомі формулювання.
Ми не знаємо цих людей. Не чули їхніх розмов. Не завжди можемо перевірити, звідки їм відомо те, про що вони розповідають. Проте знаємо журналіста. І довіряємо йому.
Але де проходить межа між твердженнями «я довіряю його роботі» та «якщо він сказав — це правда»?
Ми довіряємо розслідуванню, бо побачили докази, чи вважаємо доказом те, що це розповіла людина, якій ми довіряємо?
📁 У матеріалі, який вийде завтра, ми спробували розібратися саме в цьому.
Як ім’я стає відповіддю на запитання про докази. Чому джерело може говорити правду — і водночас переслідувати власну мету. І коли запитання до публікації починають сприймати як напад на автора.
Ми не знецінюємо журналістську працю. Але повага до неї не скасовує права запитати: що перевірено, що відомо лише зі слів джерела, а що є висновком самого журналіста?
Завтра — розмова не лише про того, хто повідомляє. А й про нас, хто вірить.
⚙️ У який момент людина стає для нас мірилом правди? І чи здатні ми після цього помітити, що вона помилилася?
💬 ABleaks_bot
💕 Долучитись
Telegram-публікація
