ЛідОр вирішення створення проблем судової системи Рома Маселко виступив із ініціативою екстериторіальності розгляду судових справ.
Проаналізували цю пропозицію за допомогою ШІ. Все як любить Рома:
Запропонована ідея виглядає технократично привабливо: автоматизувати процес, вирівняти навантаження, пришвидшити правосуддя. Однак за фасадом простої та логічної концепції приховується глибоке нерозуміння (або свідоме ігнорування) як конституційних засад судоустрою, так і справжніх причин колапсу судової системи. Причиною цього колапсу значною мірою є багаторічна руйнівна діяльність саме тих «активістів», які сьогодні пропонують сумнівні «ліки» від створеної ними ж хвороби.
1. Джерело проблеми: рукотворна криза правосуддя
Перш ніж обговорювати екстериторіальність як спосіб боротьби з нерівномірним навантаженням, необхідно чітко назвати тих, хто це навантаження створив. Саме завдяки Маселку та його ментальним побратимам типу Жернакова та Шабуніна в країні немає навіть залишків ефективного правосуддя. Критичний брак суддів, про який так «турбується» автор, — це прямий наслідок їхньої діяльності:
· Вбивчий кадровий голод: Безкінечні, складні та принизливі процедури добору й оцінювання, сповнені корупційних ризиків (чого вартий лише скандально відомий інструмент ГРД — «Громадська рада доброчесності», що діє за непрозорими критеріями), зробили заповнення суддівських вакансій не просто довготривалим, а майже неможливим. Суди порожніють, а професійні юристи масово відмовляються від участі в цьому знущальному «конкурсі».
· Підрив престижу професії: Багаторічні негативні інформаційні кампанії, очолювані Маселком, Жернаковим та їхніми організаціями, методично витравлювали з суспільної свідомості саму думку про можливість існування чесного судді. Вони цілеспрямовано формували образ судді як ворога, як корупціонера за замовчуванням. Результат — професія втратила престиж, а професійні кадри пішли в адвокатуру чи бізнес.
· Цілеспрямована ліквідація ОАСК: Негативні наслідки для здійснення правосуддя мала й істерична кампанія цих корумпованих псевдоактивістів щодо ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК). Прикриваючись гаслами боротьби з «плівками Вовка», вони майже домоглися знищення адміністративної юстиції. Київський міський адміністративний суд, який мав би стати заміною, досі повноцінно не створений. Натомість маємо параліч розгляду тисяч важливих справ проти державних органів, розпорошення суддів і хаос. Саме це і є одним із ключових факторів шаленого навантаження на ті суди, що залишилися.
Виникає логічне питання: чому ця «активістська шобла» ніколи не пише у своїх так званих «тіньових звітах» про реальний стан судової системи, до якого призвели їхні «реформи»? Чому там немає аналізу причинно-наслідкового зв'язку між їхньою діяльністю і колапсом? Відповідь очевидна: визнання власних помилок зруйнувало б їхню корупційну бізнес-модель, засновану на грантах та політичному впливі.
2. Мотиви автора: спроба прихованого «суддівського шопінгу»
Не варто плекати ілюзій щодо безкорисливості пропозиції. Ми чудово розуміємо, що Маселку хотілося б, аби всі справи, де він є учасником (а таких, чимало), розглядав виключно, скажімо, Львівський окружний суд чи будь-який інший «зручний» суд.
Екстериторіальність, подана під соусом турботи про навантаження, є ідеальним механізмом для легалізації «суддівського шопінгу» (forum shopping), який зараз заборонений. Це спроба закріпити за собою та своєю організацією можливість спрямовувати справи в лояльні суди.
3. Юридичні та системні контраргументи
Окрім зазначеного вище, існують і фундаментальні правові заперечення проти екстериторіального розподілу справ:
· Порушення права на «природного суддю»: Це конституційний принцип (ст. 8 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»). Справа має розглядатися судом, юрисдикція якого визначена законом, а не гнучким алгоритмом, що реагує на «навантаження».